Керував обороною лівого берега міста Куп'янськ. Згадаймо Володимира Векліча

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Володимира Векліча.

Майор Володимир Володимирович Векліч, заступник командира 2 механізованого батальйону, 43 окремої механізованої бригади поліг 19 жовтня 2025 року біля населеного пункту Піщане Куп'янського району Харківської області. Про це повідомляє «Главком» із посиланням на Хмільницьку міську раду та петицію на сайті президента.

Володимир Векліч народився 5 серпня 1999 року в селі Журавне у Вінницькій області. Навчався в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові, де проходив службу в роті почесної варти. Після випуску розпочав службу на посаді командира взводу в 92-й окремій механізованій бригаді імені отамана Івана Сірка (92 ОМБр), де отримав позивний Знайка. Брав участь в Операції об'єднаних сил.

Підрозділ Векліча був залучений до виконання бойових спеціальних операцій на купʼянському напрямку, з метою виконання заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії РФ у війні проти України.

Його шлях як бойового офіцера почався ще з часів АТО (ООС), прийняття рішень та дій під його керівництвом, сприяли забезпеченню успішного виконання бойових спеціальних завдань та збереженню особового складу та техніки у зоні активних бойових дій вже далі під час повномасштабного вторгнення РФ на територію України.

З початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України, в складі 92 ОШБр імені отамана Івана Сірка, Знайка разом з особовим складом починав війну з оборони міста-героя Харків, далі разом зі мною пліч-о-пліч проводив заходи по блокуванню та знищенню противника, рейдові дії, перший контрнаступ за який, ніхто ще не говорив в той час, просування такими населеними пунктами як Рогань, Мала Рогань, Бісквітне, Коропи, Степанки, Вільхівка, Сороківка, Верхня Роганка, Символ, Шестаково, Перемога, Мале Веселе.

Далі був Харківський контрнаступ по звільненню окупованої частини Харківської області де просування під його командуванням було у напрямку Вовчий Яр, Степок, Калинівка, Таранушино, Волохів Яр, Семенівка, Богодарівка, Сумське, Петропілля, Ставище, Колесниківка, Максимівка, Александрівка, Гроза, Мирне, Старовірівка, Грушівка, Нечволодівка, Московка.

Під його прямим командуванням, штурмова рота одна з перших ввійшла в окупований Купʼянськ і проводила штурмові-рейдові дії далі в напрямку Дворічної та адміністративного кордону з РФ.

Векліч брав безпосередню участь по звільненню правого берега річки Оскіл, просуванню у напрямку Петропавлівки, Піщаного, Берестового, Новоселівського.

У Донецькій області, на кліщіївському напрямку, керував групами по звільненню околиць Андріївки. Керував обороною лівого берега міста Куп'янськ, поблизу населеного пункту Піщане 

У 2023 році одружився в Дружківці з Кеті Лешкашелі – медикинею-снайперкою Інтернаціонального легіону родом із Грузії. У травні 2025 року вони повінчалися.

Кеті Лешкашелі родом із Тбілісі. Вона народилася в Росії і мала подвійне громадянство – Грузії та РФ. Коли у 2008 році окупанти напали на Сакартвело, паспорт РФ викинула на смітник. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, у березні 2022 року Кеті приїхала на фронт рятувати життя українських захисників.

Кеті почала служити в Інтернаціональному легіоні. Розповіла, що там не тільки лікувала: навчилася стріляти та ходити в атаку. За порятунок побратимів медикиня отримала «Золотий Хрест» від Головнокомандувача ЗСУ.

На фронті медикиня-снайперка познайомилася з майбутнім чоловіком – Володимиром Веклічем під час контрнаступу на Харківщині у вересні 2022 року.

«Він був командиром взводу, я служила в Інтернаціональному легіоні. Ми були на одному напрямку і почали спілкуватися. Він став командиром роти і мою прикомандирували до його роти. Він став моїм командиром. У травні 2023 він зробив мені пропозицію, а 25 липня нас перекинули на Донецький напрямок. У Дружківці ми розписалися. Не було ні квітів, ні плаття, брудні такі... Тоді він мені пообіцяв і плаття, і квіти. Я не повірила, але він стримав слово. 11 травня 25 року ми повінчалися».

19 жовтня 2025 року, менш ніж за пів року після вінчання, Володимир Векліч загинув поблизу Піщаного на Харківщині. Він зазнав поранення, несумісного з життям під час виконання бойових спеціальних дій, захисникові назавжди 26.

«Я була на іншому напрямку. Він мені сказав, що завтра з ним не буде зв’язку. Наступного дня вранці я прокинулася і знову його не було в мережі. Кому я дзвонила, мені казали – передзвонять, як дізнаються, але ніхто не передзвонював. Я медик, військова, знаю, як це, коли мовчать. Якби він був поранений, я би перша знала. Його побратим, з яким він був, вийшов на зв’язок і сказав: «Вови більше немає...», – розповіла дружина Вікліча.

Похований захисник України у селі Журавне Вінницької області. 22 жовтня 2025 року Герой України, побратим Знайки Кирило Агасиєв Яшар огли ініціював петицію про присвоєння Володимиру Веклічу звання Героя України, її підтримали понад 25 тисяч людей. Для розгляду звернення необхідно 25 тисяч підписів. Петиція перебуває на розгляді.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.