Як Україна змінює оборонну індустрію Європи — аналіз експерта

Європа входить у вирішальний етап оборонних рішень: питання вже не в тому, чи збільшувати витрати, а як саме це робити. Європейська програма оборонної промисловості (EDIP) має об’єднати зусилля країн ЄС і України, щоб швидше виробляти зброю та закривати дефіцити без втрати національного контролю.

Про це пише засновник і керівний директор Trident Forward, член дорадчої ради програми Ukraine Cities Partnership (UCP) Фонду Маршалла США (GMF US) Майкл Друкман у колонці для Новини.LIVE.

Як Україна впливає на європейську оборонну галузь 

Майкл Друкман зазначає, що європейські розмови про оборону наближається до точки неповернення. На його думку, дискусія давно вийшла за межі питання "чи збільшувати видатки" й зосередилася на іншому: яким чином витрачати кошти та в якій конфігурації партнерств.

Експерт пояснює, що нині критики висловлюють застереження щодо ролі ЄС у сфері безпеки — зокрема щодо ініціатив SAFE та EDIP. Скептики стверджують, що Брюссель нібито "перетягує" на себе національні оборонні бюджети та підточує суверенітет держав.

Друкман зауважує, що Європейська програма оборонної промисловості (EDIP) не централізує контроль, а зшиває розпорошені національні промислові екосистеми в єдиний виробничо-закупівельний каркас, де швидкість ухвалення рішень і масштаб виробництва стають ключовими конкурентними перевагами.

Він вважає, що вирішальне завдання — забезпечити це без ерозії державної суб’єктності та з чітко визначеною роллю України, яка пропонує не "дешеві руки", а унікальний досвід фронтових ітерацій.

Чому EDIP має значення для ЄС і України 

Експерт Друкман наголошує, що десятиліттями європейський оборонно-промисловий комплекс спирався на національних "чемпіонів": французькі Dassault і Naval Group, німецький Rheinmetall, італійську Leonardo, шведську Saab та інших. Тому насторожене ставлення до посилення ролі ЄС є цілком закономірним.

Водночас EDIP не відбирає повноваження, а вплітає їх у спільну структуру: колективні закупівлі, уніфіковані стандарти, проєкти спільного європейського інтересу та прямий зв’язок між виробничими потужностями й реальними замовленнями.

"Це не ще один "єврофонд", а зрушення до континентальної маси, де технології підкріплені темпом і масштабом", — зазначає Друкман.

Український фактор без самообману 

Член дорадчої ради програми Ukraine Cities Partnership (UCP) Фонду Маршалла США (GMF US) Майкл Друкман говорить про те, що одна з найпотужніших новацій EDIP — це можливість системної інтеграції України.

Водночас опоненти зводять дискусію до "дешевшого виробництва" та страхів витіснення.

За словами експерта, насправді українські компанії приносять зовсім інше: блискавичні цикли ітерацій БпАК, адаптацію до РЕБ, глибоку інтеграцію програмного забезпечення з апаратною частиною та жорстку серійну дисципліну, сформовану війною.

Відтак, очевидним є те, що фронтовий зворотний зв’язок і швидка доводка з українського боку поєднуються з масштабом, сертифікацією та експортним потенціалом європейських праймів.

На думку Друкман, відсутність України в EDIP не убезпечує ЄС — вона відрізає його від ключового "полігону" сучасного бойового досвіду.

Як EDIP закриває три системні проблеми

• Поєднує виробництво та закупівлі. На відміну від програм, сфокусованих переважно на дослідженнях, EDIP робить ставку на нарощування потужностей, стійкі ланцюги постачання та спільні контрактні рамки.
• Доламує фрагментацію. Паралельні артсистеми, різні типи ППО, бронетехніка, дрони — усе це множить витрати та гальмує поповнення запасів. Єдині стандарти й "проєкти спільного інтересу" прискорюють сумісність і масштабування.
• Фіксує витрати всередині ЄС. За умов зростання оборонних бюджетів критично важливо, щоб кошти працювали на європейську економіку, водночас відкриваючи нішу для українських виробників у визначених сегментах.

Україна в EDIP з 2026 року

Друкман пояснює, що участь України в Європейській програмі оборонної промисловості (EDIP) — це не "демпінг", а мультиплікатор спроможностей.

За його словами, українські компанії приносять фронтову валідацію та серійну дисципліну в умовах РЕБ. Натомість європейські компанії — довгі виробничі серії, сертифікацію, інтеграцію та експортні канали. Разом це радикально скорочує шлях "від пілота до серії" — саме те, чого Європа потребує у найближчі десять років.

Що далі для EDIP і оборонної промисловості України

Експерт зазначає, що цінність EDIP не в "централізації планування", а в усвідомленні простого факту: оборона — це індустріальні перегони.

Також він пояснює, що питання вже не в тому, чи інтегруватися, а в тому, наскільки свідомо, взаємовигідно і з перспективою, включно з місцем для майбутнього члена — України.

Друкман наголошує, що саме у 2026 році така інтеграція, з прозорими правилами та симетричними вигодами, дозволить Європі — зокрема єврозоні — зберігати глобальну конкурентоспроможність.