«Наша енергетика будувалася з розрахунком на ядерну війну». Ексміністр Іван Плачков – про те, чи вистоїмо ми цієї зими

Попри неофіційне тимчасове енергетичне «перемир’я», Україна продовжує потерпати від енергоколапсу, спричиненого цинічними російськими ударами по інфраструктурі в розпал лютої зими. Особливо страждають від «холодомору» мешканці прифронтових міст (Дніпро, Харків, Суми, Чернігів), а також Києва та Одеси.

Одним з рятівних рішень, яке мало б мінімізувати ризики від атак на енергетику зараз і на майбутнє у владі називають розвиток розподіленої генерації на додачу до громіздких та вразливих для атак ТЕЦ та ТЕС. Мовляв, у такому випадку у агресора просто не вистачить ракет та дронів, а навіть якщо деякі установки будуть виводитися з ладу, їх можна буде швидко замінити.

Однак колишній міністр палива та енергетики Іван Плачков не вірить в таку повальну «енергетичну децентралізацію», принаймні на рівні столиці. І він не єдиний серед експертів, хто закликає не порівнювати «енергофеномени» Харкова та Житомира з потребами такого мегаполіса, як Київ.

В інтерв’ю «Главкому» Плачков пояснює, чому нераціонально переводити столицю на розподілену генерацію, чи загрожує країні тотальний блекаут та як відновлювати розтрощену ворожими ракетами та дронами енергетику після завершення бойових дій.

Ви ще в листопаді попереджали про критичну ситуацію в енергосистемі через масовані російські атаки, що можуть призвести до переходу системи в «острівний режим» та частих відключень. Усі ваші очікування справдилися?

На жаль, більшість. Я попереджав, що треба готуватися до масованих ударів по комплексах теплопостачання, особливо великих міст. Вже тоді було зрозуміло, що треба розглядати можливості на якийсь період вивезти дітей до знайомих та родичів. На жаль, все так і відбулося. Основна мета ворога – досягти тотального блекауту в Україні і знищити системи централізованого теплопостачання у великих містах, особливо у зимовий період при мінусових температурах. Думаю, наразі пошкоджено не менше 80% електроенергетики. Багато ударів було і по теплових електростанціях, і по гідроелектростанціях, ну і, зрозуміло, по мережах – магістральним та розподільним.

І коли зараз багато говорять, що нам потрібна розподілена генерація, то хочу вам сказати, що вона у нас уже розподілена. І раніше була розподілена. Подивіться на розташування електростанцій по території України. Радянський Союз готувався до ядерної війни, і ці системи проєктувалися з урахуванням можливості таких масованих ударів. Росіянам в Україні не вдалося досягти тотального блекауту за рахунок нашої розподіленої генерації та того, що ми інтегрувалися в енергосистему Європейського Союзу, звідки зараз можемо імпортувати до 2,5 тисяч МВт. На жаль, ці обсяги ми по максимуму не використовували майже до останніх днів.

Зараз дуже послаблені зв'язки між регіонами. Наприклад, Київ та Київська область забезпечувались власною генерацією через ТЕЦ-5, ТЕЦ-6 плюс Дарницька ТЕЦ. Ці 1500 МВт повністю забезпечували Київ. І було кільце підстанцій 110 кВ навколо Києва, яке забезпечувало постачання електроенергії з інших регіонів – західного, південного тощо. Після масових пошкоджень енергосистема збереглася, але енергетики не можуть транспортувати той обсяг електроенергії, який потрібен тому ж Києву. Власної генерації у столиці майже немає, а те, що кажуть про когенерацію, – це більше розмови. Ці установки не зможуть забезпечити навіть 10% від потреби. Пошкоджені лінії електропередач, розподільчі пристрої на електростанціях... Тому енергетики відновляють все це, аби збільшити транспортування електроенергії з регіонів до міста Київ.

Енергосистема лишається цілісною, вона працює, але оці перетоки значно зменшені і їх недостатньо. По мірі ж того, як будуть відновлювати підстанції, лінії і так далі, ситуація буде покращуватися. Якщо не будуть пошкоджені підстанції, які забезпечують видачу з наших атомних станцій, плюс буде надходити імпорт, її можна стабілізувати.

Але сьогодні енергетикам бракує, перш за все, обладнання, – немає вимикачів, трансформаторів тощо. Хоча про це майже не кажуть.

Ну, як же не кажуть?..

Якщо і кажуть, то не дуже голосно. Всі ж знають, чим Міністерство енергетики займалося останні декілька років замість того, аби купувати обладнання. Ми сподівались тільки на те, що нам подарували інші. Вже вивезли зі складів десь 60 тис. т енергетичного обладнання на заміну пошкодженому, а пошкоджено було, думаю, сотні тисяч тонн.

І бракує фінансів для відновлення. Потрібно залучати гроші під державні гарантії і Держрезерв має централізовано закуповувати обладнання. Вже сьогодні потрібно замовляти крупногабаритне обладнання – трансформатори, елементи турбін, котлів і так далі – в Європі. Є заводи в Чехії, які можуть таке обладнання виготовляти, є Siemens, ABB, Schneider Electric. Є виробництво в Південній Кореї. І приступати до цього треба вже зараз, бо таке устаткування не можна виробити за місяць-два.

Тому зараз треба максимально зосередитися на тому, щоб стабілізувати ситуацію, і думати про літо і наступну зиму. Просто неможливо буде відновити до наступної зими ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6, якщо ми не замовимо обладнання вже зараз.

Те, що буде за тиждень-два-три, залежить від двох факторів. Перший – наскільки енергетики будуть забезпечені всім необхідним. І другий – посилення противоповітряної оборони тих об'єктів, які залишились. Жодні захисні споруди, «черепахи» і так далі ситуацію не виправлять. Це просто неможливо.

«Якщо в Києві поставити 1000-1500 котелень, вартість тепла підскочить раза у півтора»

Ви казали про радянську спадщину в енергетиці, яка нас певним чином виручає. Але орієнтація тих же Києва, Харкова на великі ТЕЦ, яка була абсолютно виправданою за радянських часів, зараз стала їхньою «ахіллесовою п’ятою» в умовах обраної росіянами тактики ударів. Зараз в Києві намагаються оперативно вирішити цю проблему за допомогою когенераційних установок. Наскільки це реально зробити в масштабах такого великого мегаполісу? 

Україна в 60-х роках була визнана керівництвом СРСР плацдармом для трьох енергетичних експансій в Європу – нафтової, газової, та електричної. Перші дві відбулися, а енергетичну не встигли, бо розвалився Радянський Союз. Але при цьому була побудована дуже велика кількість потужностей. Ми, наприклад, на той час споживали десь 35 тис. МВт. А потужностей на перші роки незалежності було на 55 тис. МВт і планувалося будівництво п'яти атомних станцій додатково, а на вже працюючих – додаткових енергоблоків. Були побудовані найбільші у світі магістральні лінії електропередач для масованого постачання до Європи. У Празі навіть було відділення «Укренерго», був створений спеціальний диспетчерський пункт для розподілу.  При цьому всьому в Україні була найбільша щільність електрифікації: такої кількості підстанцій, ліній електропередач на квадратний кілометр чи на одиницю населення у світі не було. У нас був унікальний енергетичний комплекс, і цей потенціал допоміг нам сьогодні вистояти.

Тепер щодо централізації теплопостачання у Києві. Те, що підходить для півночі Франції і Німеччини з точки зору теплопостачання абсолютно не годиться для України. Нам треба дивитися на країни, де схожі низькі температури та опалювальний сезон – Польщу, скандинавські країни. Навіть в Сполучених Штатах схиляються до централізації теплопостачання.  По-перше, це дешевше. Бо якщо в місті Київ поставити 1000-1500 котелень, які будуть виробляти тепло, то його вартість підскочить раза у півтора, якщо не більше. Другий чинник – екологія. І загалом чим щільніше забудова, тим більше сенсу мати саме централізоване електропостачання.

Великі ТЕЦ – це був оптимальний варіант для Києва. Переглядати цей підхід треба дуже уважно, бо ми можемо зробити помилку, яка буде дуже дорого коштувати.

Але ж наразі виглядає так, що у нас немає іншого вибору, ніж цю систему переглядати.

Дивіться, по місту Києву – 4 тис. км магістральних трубопроводів, які можуть працювати тільки на параметрах ТЕЦ. Що ми будемо з ними робити? Будувати котли в кожній квартирі? А що робити з опорними підстанціями – під землю їх закопаємо? А з тепловими електростанціями? Тут насамперед треба думати над захистом об’єктів: впевнений, що ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6 можна було захистити краще.

Може, сподівались, що Київ захищений в цілому, тому захищені і ці об’єкти? Звісно, в мене недостатньо інформації, бо це військова сфера.   Але будувати розподілену генерацію замість відновлення ТЕЦ буде коштувати в три-чотири рази дорожче.

Просто логіка лунає така: навіщо відновлювати ці гіганти, якщо кілька балістичних ракет в будь-який момент знову їх знищать?

Давайте рахувати. Я вважаю, що відновлення однієї ТЕЦ може коштувати $1,5 млрд. Відповідно двох – $3 млрд. А якщо будувати для міста Києва принципово нову систему теплопостачання – то це буде коштувати не $10 млрд і навіть не $15 млрд. Нинішня система теплопостачання зводилася 30 років, причому за умов централізованого бюджету. А зараз хто це буде фінансувати?

«Газова турбіна – це двигун реактивного літака. Уявіть – поставити такий двигун під вікнами»

Часто наводять такий приклад: Харків теж залежав від ТЕЦ, але він заздалегідь перейнявся децентралізацією і має результати.

Якщо в Києві ТЕЦ забезпечували теплом десь 60% міста, то в Харкові централізовано було близько 30%. І в Києві тарифи на тепло та на гарячу воду були найнижчими: в три-чотири, іноді в п'ять разів менше, ніж в інших містах.

А щодо когенерації відмічу такий аспект. Газова турбіна – це двигун реактивного літака. От уявіть – поставити біля кожної котельні під вікнами по двигуну реактивного літака. В європейських країнах для таких установок використовують звукозахист, який коштує, як сама установка.

Ви стверджуєте, що завдяки можливостям імпорту (2,5 тис. МВт) країні навряд чи загрожує тотальний блекаут. Поясніть детальніше цей аспект?

Щоб не розвалилася енергосистема, потрібне джерело генерації електроенергії та необхідна кількість зв'язуючої інфраструктури. Наприклад, на опорній підстанції було чотири трансформатори – три пошкодили, залишився один, по якому і передається електроенергія. Якщо і його зруйнують, то все там буде відрізано.

Якщо буде відрізана критична кількість оцих підстанцій, то спочатку буде «острівний» режим на 20 «островів». Якщо будуть ще пошкодження, зникнуть ще кілька «островів». І в результаті залишаться тільки райони навколо атомних станцій та ті, куди дістає імпорт. І так буде відбуватися поступове зменшення цих «островів» до повного блекауту. Виключати його не можна, бо ми ж пам’ятаємо енергетичну блокаду в Португалії, Іспанії, Франції у мирні для цих країн часи.

Але тотальний блекаут – це коли всі населені пункти України залишаться без електрики. Втім, якщо ми можемо в Закарпатті забезпечити електроенергію чи ще десь на Західній Україні або на «острівках» навколо Південноукраїнської АЕС – це тотальний блекаут, чи ні? Звісно, все залежить від інтенсивності ударів: якщо почнуть руйнувати підстанції, які на території України забезпечують імпорт, або підстанції, які перебувають на відстані 10-20 км від АЕС, – то і цих «острівків» вже не буде.

Однак ще раз повторюся: у нас настільки стійка енергосистема, що тотальний блекаут хоч і теоретично можливий, але маловірогідний. Я його собі не уявляю. Сподіваюся, що наш протиповітряний захист все-таки посилюється, і вже не буде такого обсягу пошкоджень, які спричинили б такі тотальні руйнування.

Попри розмови про «енергетичне перемир’я», росіяни накопичують ракети, в будь-який момент можна очікувати нового масованого удару і по Києву, і по заходу України, де розташовані дві АЕС – Рівненська та Хмельницька. А АЕС наразі є ледь не єдиним великим джерелом генерації електроенергії для країни. Якого сценарію очікувати, якщо росіяни підберуться до них?

Не виключено, що росіяни будуть бити по підстанціях, які забезпечують видачу електроенергії з АЕС. І якщо будуть пошкоджені ці підстанції, то атомні станції просто вимушено розвантажаться. Як це вже, до речі, було минулого року. І атомна станція буде виробляти вже не 3 тис. а 1,5 тис. МВт. А це означає, що обсяг відключень буде збільшений, щоб утримувати та балансувати систему.

За вашими прогнозами, скільки триватиме відновлення енергетики, навіть якщо прямо зараз обстріли припиняться? Бо лунають оцінки, що для цього знадобляться роки. І чи все буде треба відновлювати, чи ефективніше зосередитися лише на тому, що найбільш актуальне?

Цей процес треба поділити на два етапи. На початку – швидке відновлення того, що у нас є, аби стабілізувати ситуацію та уникнути аварійних відключень. Але цього недостатньо. Треба піднімати економіку. Якщо раніше ми споживали 25 тис. МВт, то зараз, мабуть, 9-11 тис. МВт.

За перші два роки треба додати 10 ГВт, тому що енергетика, як локомотив, тягне за собою всю економіку. І енергетика повинна випереджати розвиток, аби підприємства відновлювали роботу  і отримували стільки електроенергії, скільки вони хочуть. Але важливий нюанс: якщо ціна електроенергії буде дуже високою, то підприємства її просто не потягнуть.

Робимо обстеження теплових електростанцій – і запускаємо ці енергоблоки на вугіллі. Ціна і собівартість такої електроенергії будуть відносно низькими, і ми стабілізуємо систему. Відновлюємо гідроелектростанції, думаємо про Каховську ГЕС, яку потрібно дуже швидко відбудовувати. Потім повертаємося до шести енергоблоків Запорізької АЕС – ми не знаємо в якому стані вона зараз перебуває. І таким чином відбувається ця поетапна стабілізація.

А потім, коли стабілізували, забезпечуємо вже необхідність розвитку і думаємо про те, що у нас буде в 2040-2050-х роках. І робимо ставку на атомну енергетику, будуємо нові блоки...

Від планів майбутнього відновлення енергетики повернімося до важкого сьогодення, яке українцям треба пережити. Які споживацькі звички ви радите розвивати в нинішніх умовах, окрім вже зрозумілих – вчасно заряджати павербанки, не вмикати одразу всі прилади, коли з’являється світло…

Я би просто акцентував увагу на безпеці. Оці відключення електроенергії – це серйозні коливання напруги. Тому без необхідності не можна залишати електроприлади увімкненими в розетки. Зарядні пристрої, телевізори, комп'ютери в такому стані не залишати, особливо коли вас нема вдома. Тільки необхідний мінімум. Якщо газова плита використовується для опалення, теж треба бути дуже обережними: можна без кисню лишитися. Насправді важко в цій ситуації радити щось дуже оригінальне.

Павло Вуєць, «Главком»