Віталій Кулик: Сьогодні ми можемо собі дозволити сказати про Лукашенка, хто він такий

Епоха «стриманого прагматизму» у відносинах між Києвом і Мінськом офіційно добігла кінця. Після затримання чергової шпигунки КДБ, яка працювала журналісткою в Україні, та серії різких заяв Володимира Зеленського стало очевидно: Україна більше не бачить сенсу у збереженні кулуарних контактів з Олександром Лукашенком.

Навіщо президенту зустріч зі Світланою Тихановською, як «фактор Трампа» впливає на маневри білоруського диктатора і чому в Мінську панічно бояться української «партизанщини» - про це в ексклюзивному інтерв'ю Коротко про розповів політолог, експерт з міжнародних питань Віталій Кулик.

Настав час реагувати на вороже ставлення Білорусі

- Чим викликане чергове загострення відносин між Україною та Білоруссю?
- Я не виключаю, що у минулого керівництва Офісу президента були певні контакти з білоруською стороною в режимі вирішення якихось операційних завдань. Цим раніше і визначалася певна стриманість Києва стосовно Лукашенка і білоруського режиму. Так, ми ввели санкції проти них, ми прирівняли їх до російських агресорів, але не розривали повністю дипломатичні зв'язки і зберігали певну комунікацію протягом тривалого періоду часу.

На даний момент ситуація змінилася, оскільки профіту від цієї комунікації для Києва зараз немає жодного. Навпаки, Білорусь не проявляє належного бажання взаємодіяти з Україною і йти не лише на певні поступки, а й коригувати своє ставлення до України.

Ми бачимо, що попри обіцянки білоруської сторони, на території Білорусі діють російські ДРГ, функціонує база підготовки як для «вагнерів», так і для інших структурних підрозділів ГРУ Росії. І вони відпрацьовують у режимі бойового часу вилазки на територію України. З білоруської території збільшилася кількість коригувань запуску БпЛА на територію України.

На території Білорусі розміщується російська ядерна зброя. І взагалі, Білорусь веде очевидну недружню політику щодо України. Тому зрозуміло, що настав час відкоригувати нашу позицію стосовно білоруського режиму. Відповідно, ми можемо собі дозволити сказати про Лукашенка, хто він такий.

- Зараз ми живемо в часи крайнього прагматизму Трампа, тому виникає питання: навіщо Зеленському зустріч із Світланою Тихановською, крім, звісно, символічного значення?

- Щодо взаємодії з білоруською опозицією, то тут, як на мене, є певні проблеми. Я, наприклад, не бачу політичних перспектив і сенсу у тісній взаємодії з Тихановською. Вона нікого не представляє і за фактом не є лідером для білоруського опозиційного середовища. Я б бачив такими лідерами та центром консолідації представників військової опозиції - той самий полк Калиновського (полк ім. Кастуся Калиновського - білоруський полк, який воює в ЗСУ. - Ред.). Саме вони більше підходять як політичне представництво білоруської опозиції.

І я б просував цю тему перед нашими партнерами: що ось справжня опозиція, яка зі зброєю в руках бореться з російським окупаційним режимом у Білорусі, і, відповідно, саме вони мають право на політичну перспективу представництва.

Цього не відбувається, і наше політичне керівництво робить ставку на взаємодію з європейськими партнерами, бо в Європі хотіли б бачити Тихановську як більш «лайтову» версію білоруської опозиції, а не військових.

Крім того, це мало б зрештою поставити крапку в цих чутках про розформування полку Калиновського. Раніше Єрмак тиснув на військове керівництво, щоб щось робити з цими військовими білорусами. Зараз це питання має бути зняте. І останнє - це те, що статус білорусів, які воюють або перебувають на території України, має бути остаточно вирішений. Тобто вони не мають бути під загрозою постійної депортації.

Військової загрози з боку Білорусі вже немає

- А чи справді білоруський КДБ веде розвідувальну діяльність на території України, з огляду на цей шпигунський скандал?

- З початку нульових років білоруський КДБ вів розвідувальну діяльність на території України. Попри те, що Україна та Білорусь перебували в договорі про неведення розвідувальної діяльності, Білорусь та Росія спільними зусиллями вели таку розвідку на території України. Вони створювали агентурні мережі, збирали інформацію, вербували людей, засилали диверсантів. Тобто цим усім білоруси займалися досить довгий час.

І це питання не лише прикордонних територій, це питання присутності у Києві. Вони намагалися виходити на експертів, які говорять на білоруську тематику, створювати групи політичного впливу. Були політики, які працювали на них, - наприклад, той же Євген Шевченко, якого звинувачують у державній зраді. Він мав безпосередній економічний зиск від постачання енергоносіїв, електрики в Білорусь.

Були інші політики з ОПЗЖ, які виступали за дружбу з Білоруссю, і вони отримували свій ресурс від Білорусі - все це ж не безкоштовно робилося. Були експерти, журналісти, медійні особи, які «топили» за Лукашенка.

- Чого домагається Зеленський, який не стримує себе, критикуючи Лукашенка? Раніше він цього уникав. Як він сказав: «У собаки Лукашенка більше прав, ніж у всього білоруського народу».

- По-перше, я думаю, що не спрацювали всі ці обіцянки про користь збереження відносин з Лукашенком, про які говорив Єрмак, або попередні уявлення про білоруську сторону як можливого комунікатора. По-друге - не вдалося отримати жодного профіту від збереження подвійного ставлення до Лукашенка.

І по-третє, обережність не має жодного сенсу, тому що білоруси відмовилися від вступу у війну на боці Росії. Білоруси бояться можливості відкриття фронту у себе на кордоні. У них чітко оборонна доктрина, вони всіляко бояться рейдів та «партизанщини» з України. Тому якщо раніше, у 2022–2023 роках, ми ще боялися можливого залучення 60-тисячного білоруського контингенту у війну проти України, то зараз це питання вже не стоїть.

Більше того, всі сигнали з боку білоруських військових вказують на небажання воювати з Україною. Ба більше, кількість завербованих білорусів для війни в Україні знизилася протягом 2024–2025 років у рази. Зараз навіть сам режим вживає заходів для того, щоб не пустити білорусів воювати.

Лукашенко хоче одночасно подобатися Трампу, Путіну та Сі Цзіньпіну

- Лукашенко підбадьорився тим, що Трамп виявляє до нього знаки уваги, запросив до Ради миру. Що це дає білоруському диктатору і як він намагатиметься це використати на свою користь?

- По-перше, він це буде «продавати» Путіну, що у нього відносини з Трампом. Він це буде «продавати» Сі Цзіньпіну. Він хоче бути потрібним і Сі Цзіньпіну, і Путіну, і Трампу. Трампу він розповідає: «Я не зовсім у жорсткому союзі з Китаєм». Китаю він каже: «Я ж ваш більше, ніж Росія». А росіянам він каже: «Я ж ваш, а тепер я ще й ваш пейджер для розмови з Трампом».

На цьому балансуванні вони намагаються будувати якусь внутрішню суб'єктність. Лукашенко хоче бути залученим до різних альянсів. І ці альянси мають врівноважити вплив Росії в самій Білорусі. І якщо у Путіна раптом «засвербить» прибрати Лукашенка, він мав би зважати на Сі Цзіньпіна чи на Трампа.

- Протестний рух у Білорусі помер після поразки 2020 року чи ні? Якщо так, то чому?

- Немає жодних емпіричних даних стосовно протестних настроїв у Білорусі зараз. Бо наслідки протестів будуть жорсткими, режим не зупиниться перед застосуванням сили. Це будуть нові затримання, навіть розстріли. Ті, хто мають протестні настрої в Білорусі, це розуміють. І це, звичайно, знижує готовність до виходу на вулиці.

Але зараз у Білорусі виникає нове покоління активістів, яке може за кілька років гіпотетично відновити протести. Це вже нове покоління, і у них немає травм від попередніх поразок - це буде для них перша битва. І ці люди можуть стати в авангарді опозиції та запалити нові протести.