Його зухвалі рейди на росіян обговорювала вся бригада: спогади про легендарного пілота дронів – "Кота"

Він ніби народився з пультом від дрона у руках. Робив з безпілотниками те, чого ворог навіть не міг уявити. Був молодий, відчайдушний та безстрашний. І все це лише мала частина слів, якими описують Костянтина Єгошина з позивним "Кот" – легендарного пілота-бомбера 72 бригади імені Чорних Запорожців. На рахунку 23-річного воїна – сотні знищених окупантів та 4 роки страшної війни.

Свій 23 день народження Костянтин святкував на позиції під Покровськом. Весь день 3 червня 2025 року він приймав вітання і водночас продовжував нищити ворога – влучно, чітко та без жодного страху. А пізно вночі разом з побратимами сів у машину, яка мала відвезти його на короткий відпочинок. До місця призначення залишалося їхати зовсім трохи, аж поки о 2 годині ночі 4 червня на одній дорозі не зустрілися світле молоде життя та огидний російський дрон.

У рамках проєкту "Життя після втрати"дружина військового Тетяна Єгошина та побратим Микола Ворошнов розповіли 24 Каналу про службу Костянтина, його внесок у розвиток сфери БпЛА та безліч операцій, в яких він брав участь. Про мрії, цілі та унікальний талант відважного воїна – читайте у матеріалі.

Обирав саме бойову бригаду: як Костянтин пішов на службу у 19 років?

Молодий хлопець виріс та народився у Боярці на Київщині, а навчався у коледжі Київського економічного університету. У 2021-му у віці 19 років вступив до лав Збройних Сил. У той час його батько уже досить довго служив, що також вплинуло на рішення Костянтина.

Незадовго до служби хлопець познайомився з Тетяною. Дівчина одразу запала йому в серце, але Костянтину довелося кілька місяців проявляти наполегливість, щоб вона погодилась піти на перше побачення.

"Він кликав мене і кликав (усміхається, – 24 Канал), і зрештою я погодилася. А далі все сталося само собою. Спершу я думала, що це якось несерйозно, але бачите як вийшло…", – розповіла дружина "Кота".

Дивлячись на Костянтина, не можна було не помітити його оптимізм, доброту, наполегливий та впертий характер. Цими рисами він і заполонив серце дівчини. Це був 2021 рік, коли повномасштабна війна здавалася чимось дуже далеким, а щаслива молодість та справжнє кохання були так близько.

У вересні 2021-го Костя підписав контракт. Хотів служити саме в бойовій бригаді, тому обрав 72 ОМБр, яка базувалася неподалік Києва, у Білій Церкві. Вона вже тоді була досить відомою. Я розуміла, що це небезпечно, але його рішення було зважене. Моє слово навряд чи могло щось змінити,
– пригадала Тетяна.

Пара познайомилась на роботі у 2021 році / Фото надане 24 Каналу

Костянтин почав службу звичайним піхотинцем, перед тим пройшов курс молодого бійця. У цивільному житті він цікавився ІТ-технологіями, а незадовго до 24 лютого 2022 року навіть повертався до Києва, щоб закінчити навчання. На жаль, його плани перервала велика війна.

"У нього були непрості завдання": як "Кот" брав участь у боях за Київщину і Бахмут?

Уже наприкінці лютого 2022 року 72 бригада стояла на Київщині. Всі навколо обговорювали, чи наважиться Росія на широкомасштабний наступ. У той час Костянтин говорив рідним, що треба робити запаси їжі, думати про виїзд за кордон, але ніхто не сприймав це серйозно. Для себе "Кот" розумів – у випадку повномасштабної війни точно братиме у ній участь.

Спогади про 24 лютого у Тетяни доволі розмиті. Посеред ночі Костянтин намагався до неї додзвонитися, але вона цього не почула. У наступні дні він був у мережі, відписував на повідомлення, але знову зміг подзвонити лише через кілька днів. Дівчина не хотіла зайвий раз його турбувати, тому сама не надокучала.

"Кот" служив у піхоті, тож у нього були непрості завдання. Та й загалом навколо відбувалося щось страшне. Він не дуже любив ділитися тим, що пережив. Інколи уривками згадував про бої в районі Бучі, або історію як вони 3 дні йшли всі мокрі й по коліна в снігу,
– додала Тетяна.

Після Київщини бригада вирушила на схід, де точилися бої за Бахмут. Спогадами про ті страшні дні Костянтин також не ділився, не хотів нікого хвилювати. Вже після виходу звідти подзвонив до Тетяни та зробив їй пропозицію. Згодом пара одружилася.

Все відбулося досить швидко, коли "Кот" зміг на кілька днів приїхати додому. Ніякого святкування не влаштовували, у час війни воно здавалося абсолютно недоречним, тож молоде подружжя відклало всі урочистості до спокійніших днів.

Їх зграя була нічним жахом ворога: як "Кот" став пілотом БпЛА?

Тривалий час Костянтин служив піхотинцем, встиг "поїсти немало землі". Якось навіть обмовився дружині, що йому страшно заходити у фейсбук, бо там суцільні некрологи про хлопців, яких він добре знав. Але восени 2022 року специфіка його роботи змінилася. Саме тоді в Силах оборони почали розвивати галузь безпілотних літальних апаратів, а талант молодого воїна помітив інший військовий.

У той час Микола Ворошнов з позивним "Канада" отримав завдання від командування набрати групу здібних хлопців та навчити їх літати на дронах. Погляд одразу впав на Костянтина, який був дуже молодим, але надзвичайно талановитим.

Спершу "Кот" служив у піхоті 72 бригади / Фото надане 24 Каналу

Відтак почалася їхня довга нічна робота – спершу на дронах-розвідниках, а згодом на ударних БпЛА. Поступово утворилася зграя Air Canada, яка стала справжнім нічним жахом для ворога.

Я часто жартував, що провів з "Котом" більше активних ночей, ніж його дружина. Ми працювали в парі, я "посадив його на крило", але зовсім скоро "Кот" перевершив мене у фаховості, став кращим пілотом,
– наголосив "Канада".

У цей час бригада уже стримувала наступ на Вугледар. Ударна група Air Canada працювала малими бомберами, далі великими, а згодом бійці опанували гексокоптери. "Канада" наголошує, що замість рук у Костянтина були крила, він ніби зрісся з пультом від дрона. Літав за будь-яких умов та не боявся жодних завдань.

"У плані польотів я довіряв йому більше, ніж собі. Напевно, більше можна нічого й не говорити… Лише уявіть собі – хлопчина, який у 20 років потрапив на таку війну, – умів так літати", – підкреслив "Канада".

"Кот" був дуже світлою і доброю людиною / Фото надане 24 Каналу

Був елітою малої авіації 72 бригади: побратим про унікальний стиль роботи "Кота"

На момент штурмів Вугледару "Кот" став одним з найрезультативніших пілотів-ударників 72 бригади. Кількість знищених окупантів на його рахунку перейшла за сотню. Костянтин мав свій унікальний стиль бойової роботи, який одразу вирізнився. "Канада" називає його "шалено зухвалим та непередбачуваним".

Він підлітав і нищив ворога настільки неочікувано, що ми навіть не могли цього уявити. Це були такі зухвалі рейди, які обговорювала вся бригада. "Кот" заглядав з дрона прямо у ворожі бліндажі, залітав у вікна, впирався в дерева. А розвідка від Кості – це було щось феноменальне!,
– розповів "Канада".

Якщо "Кота" відправляли провести розвідку, то всі розуміли, що він розгляне об'єкт до найменших дрібниць, з усіх можливих ракурсів. Він не літав на висоті, сподіваючись щось побачити, а спускався дроном туди, куди інші не наважувалися. Так одного разу Костянтин знайшов спостережний пункт ворога у шпарині Каховської ГЕС, де перебувало немало окупантів.

"Він вирізнявся своєю нахабністю, яка просто не залишала ворогу шансів. Я завжди казав, що з такими навичками, фахом, бойовим досвідом – його чекає велике майбутнє", – додав Микола Ворошнов.

Воїн пережив пекельні бої за Вугледар / Фото надане 24 Каналу

Костянтин настільки добре опанував різні види дронів, що навчав інших військових. На запитання про те, яким вчителем був "Кот" – його побратим усміхається і додає, що ключовою фразою його наставництва були слова: "Дай сюди, я сам зроблю". Оскільки молодий воїн мав неймовірний талант, тому міг опанувати будь-який дрон дуже швидко й постійно дивувався, навіть злився, якщо комусь не вдавалося зрозуміти все з першого разу.

Він літав на Mavic, а потім міг взяти пульт від Vampire й полетіти на ньому. З маленького дрона без проблем пересідав на великий. Всі дивувалися, як після Mavic Костянтин одразу керував FPV, де зовсім інша специфіка управління. Все це "Кот" робив без додаткової підготовки та навчання.

Якщо в Кості щось не виходило – це була просто катастрофа. Не дай Боже, щоб він кинув бомбу, а вона не розірвалася чи попала в деревину. Я лиш встигав подумати – "бідні" росіяни, бо вони не знають, що зараз на них чекає… Ідеальні, ексклюзивні влучання стали для "Кота" буденністю, він ніяк на них не реагував. Але коли щось не виходило – це треба було бачити,
– наголосив "Канада".

Окрім неймовірного професіоналізму, побратими знали, що на "Кота" завжди можна покластися. З ним не боялися їхати на жодну позицію, виконувати будь-яке завдання. Воїн випромінював спокій, впевненість та неймовірний оптимізм.

"Канада" згадує, що під час активних штурмів Вугледару у 2023 році, він розумів, що може не виїхати з міста. Тому попереджав "Кота", щоб той у випадку небезпеки – рятував себе й швидко вибирався. Втім у відповідь завжди чув лише одне й те саме: "Я тебе ніколи не залишу, бо не зможу з цим жити".

"Кот" пройшов бої на Київщині, Херсонщині та на Сході / Фото надане 24 Каналу

Читали про черги в Буковелі й скидали піхоті один "Снікерс" на чотирьох: про бої за Вугледар

Довгий час Костянтин провів на позиціях піхоти, тому коли перевівся до підрозділу БпЛА, відчував неймовірну відповідальність перед побратимами, які досі стояли на передньому краї. Військовий розумів, що від його роботи залежить їхня безпека, тому дуже боляче переживав кожну невдачу.

З дружиною таких речей не обговорював, але своїми думками ділився з побратимами. "Канада" додає, що всі ці "піхотні історії" зрозуміють лише військові.

Ви не забувайте, що "Кот" брав участь у звільненні Київщини, далі був Бахмут, Світлодарська дуга, Вугледар. Скажу без перебільшення: у тому, що Вугледар стояв так довго – є його велика заслуга,
– додав Микола Ворошнов.

У час посилених штурмів група Air Canada працювала по 22 – 23 години на добу. Бійці були шалено виснажені. Бувало таке, що через втому пульт від дрона просто випадав з їхніх рук. Але зупинитися вони не могли, бо ворог перекидав нові й нові сили. Росіяни хотіли за будь-яку ціну захопити місто.

Ми багато з ним говорили, багато в чому розчаровувалися. Ти читаєш новини, а там: натовп у Буковелі, чеки за відпочинок на 60 – 80 тисяч, а сам – передаєш з дрона один "Снікерс" та пів літра води на чотирьох піхотинців. Ну хіба це можна витримати? Думаєте, в такі моменти немає розчарування?,
– поділився "Канада".

"Кот" зберігав оптимізм навіть на війні / Фото надане 24 Каналу

Попри страшні контрасти, в яких доводилося жити, військові розуміли, що не мають іншого вибору, ніж просто виконувати свою роботу. Тож вони відкидали образи, нерозуміння, втому та продовжували свою службу.

Але чи не найбільше "Канаді" болить за те, що такі молоді хлопці як "Кот" сьогодні змушені проживати свої найкращі роки десь у підвалах Донеччини, літати над руїнами знищених міст і чекати на можливість хоч кілька годин поспати чи помитися.

Коли ми познайомилися – йому було 20 років. Це ж треба на дискотеки ходити й ганяти у футбол у дворі, а не сидіти в посадках… Але у 2025-му він якось ніби постарів… "Наївся" немало біди,
– додав Микола Ворошнов.

У певний час втома та моральне виснаження дали про себе знати. "Кот" прийшов до "Канади" й сказав, що хоче переводитися, служити в іншій структурі. Побратим підтримав таке рішення. Ба більше, Костянтин планував виконувати не менш важливі завдання – нести війну на територію ворога.

На жаль, переведення та безліч етапів перевірки зайняли дуже багато часу. За страшним збігом обставин фінальні документи були готові через три дні після його загибелі.

Росіяни сунули безперервно: про бої під Покровськом і останню зустріч з дружиною

Після короткого відновлення на Херсонщині, 72 бригада знову повернулася на Схід. Група Air Canada разом з іншими підрозділами тримала Новопавлівський напрямок, а їхнім головним завданням було стримати ворога, який вперто хотів зайти на Дніпропетровщину. Заради цього Росія кинула просто неймовірну кількість сил.

Я часто згадую цю картину. Там були посадки, по яких росіяни до нас йшли. От вони йдуть з правого боку: по двоє, троє, один за одним. А з лівого боку уже повзуть: закривавлені, без руки, ноги, тягнуть поранених. Така картина була постійно перед очима. Ми навіть жартували, що їм залишилося жити 500 метрів, поки вони не потраплять у нашу зону ураження,
– пригадав "Канада".

Тоді бійцям все-таки вдалося стримати ворога, окупанти не зламали оборону 72 бригади. Втім змогли обійти з іншого напрямку й все-таки потрапили в Дніпропетровську область. Інтенсивність боїв була такою великою, що "Кот" навіть перестав рахувати кількість знищених окупантів. Загалом лише за період служби у підрозділі БпЛА на його рахунку понад 300 ліквідованих ворогів.

Дуже важко було дивитися на все, що відбувається з Покровськом і дружині "Кота". Вона не раз приїжджала туди до коханого, добре знала місто, тому сьогодні не може вкласти в голові все, що сталося.

Зі свого боку Костянтин завжди її заспокоював. Навіть коли ситуація була катастрофічною, говорив про все спокійно, вдавав, ніби нічого страшного не відбувається, під час розмови ніколи не втрачав оптимізм.

Але наприкінці травня 2025-го, коли він приїхав додому, – рідні побачили перед собою зовсім іншу людину. Від його позитиву не залишилося і сліду. Воїн був втомлений та морально пригнічений.

"Погані відчуття були у мене ще з початку 2022 року, вони нікуди не зникали. Але я намагалася якось себе підбадьорити. Думала, що все мусить бути добре, тому коли він приїхав у травні – я не відчула чогось особливого", – додала його дружина.

Тетяна не раз приїжджала до чоловіка на Донеччину / Фото надане 24 Каналу

Він загинув миттєво: спогади командира про день народження "Кота" і повернення з позицій

Невдовзі Костянтин повернувся на фронт і саме на позиції 3 червня він святкував свій 23 день народження. Вранці дружина подзвонила його привітати. "Кот" розповів, що вже давно не спить, має багато роботи. Він не міг дочекатися, коли ввечері його поміняють і він матиме змогу хоч трохи відпочити, дуже хотів поспати й помитися.

"Ми зідзвонювалися ще кілька разів за день, говорили про буденні справи. Ввечері Костя сказав мені лягати спати. Я як завжди попросила його написати, коли він приїде на місце. Зранку, коли я прокинулася, повідомлення не було", – пригадала Тетяна.

У цей час командир підрозділу Air Canada Микола Ворошнов переживав найстрашніші хвилини свого життя. Ніч з 3 на 4 червня 2025 року він досі пам'ятає по хвилинах. Чітко описує, коли та в якій послідовності бійці сіли в машину та як о 02:04 його найбільший страх став реальністю.

Це був дрон на оптоволокні… "Кот" загинув миттєво… Ще один хлопець отримав надзвичайно важкі поранення. Двоє інших бійців – трохи легші. Знаєте, я на війні з 2015 року й у мене вже не один побратим загинув у свій день народження. Але я дуже картаю себе за те, що "Кот" був тоді на позиції. Сьогодні у мене є правило: ні я, ні мої хлопці не стоять на бойових у свої дні народження,
– сказав "Канада".

Він добре знав розпорядок дружини Костянтина. Розумів, що вранці вона прокинеться і чекатиме на дзвінок від чоловіка, тому повідомити найстрашнішу новину потрібно було швидко. Спершу "Канада" зв'язався з рідними Тетяни, також заручився допомогою психологині. Разом з нею приїхав до будинку "Кота".

Це був найстрашніший день у моєму житті… Стояти під дверима, дзвонити у дзвінок і знати, що зараз Таня відкриє двері й почує жахливу правду. Той день – це найгірше, що можна пережити,
– додав "Канада".

Дружина Костянтина і справді з самого ранку чекала на повідомлення чоловіка. Вона відганяла погані думки, знала, що телефон міг розрядитися, можливо, його кудись поставили або "Кот" просто забув написати. Тож спершу паніки не було.

Далі дівчина писала до чоловіка, він не відповідав. Після цього спробувала подзвонити, а ще через 15 хвилин – побачила у дверях "Канаду".

Про ці найгірші хвилини життя Тетяна говорить мало. Вона не плаче та не голосить, але її постійно сумні очі та опущений погляд – описують біль краще, ніж будь-які слова. Дівчина лише тихо додає, що Костянтин майже встиг доїхати до місця, ще трохи й на машині вже можна було включати фари…

З легендарним воїном прощалися на Майдані Незалежності / Фото Укрінформ

Кожен снаряд у ворога тепер летить за нього: про життя після загибелі "Кота"

У перший час після трагедії Тетяна жила за інерцією. Вона не хотіла їсти, пити, їй не допомагали розмови з рідними чи слова підтримки. Дні просто йшли один за одним. Побратими Кості та її сім'я намагалися чимось допомогти, але спогади про все дуже туманні.

В якийсь момент для дівчини стало відкриттям, що життя продовжується, світ не зупинився, люди досі ходять на роботу, вирішують свої справи. Поступово Тетяні також довелося "вклинювати" себе у цей ритм.

Я не можу сказати, що стало легше. Навіть якщо ти трохи відволічешся – думка про те, що його більше немає, все одно ходить за тобою. А в певні моменти вона просто "накриває"... Десь глибоко в душі я сподіваюся, що задзвонить телефон і це буде він, але здоровий глузд перемагає. Я знаю, що Костя загинув і це правда,
– поділилися Тетяна.

Інколи дівчину мучить сумління за те, що вона не живе так, як мріяв її чоловік. Він завжди хотів бачити її щасливою, усміхненою, сам був надзвичайно добрий, товариський, не міг нікого образити, а навіть якщо робив комусь зауваження, то це ніколи не викликало негативу. Втім зараз сум і скорбота у житті Тетяни перемагають.

"Він був такий хороший, такий світлий… А я була щаслива поруч з ним. Костя міг забути, коли у нас річниця, але ніколи не забував, які квіти я люблю. Дуже хвилювався за мене, хотів, щоб я мала все, завжди була у безпеці", – додала Тетяна.

"Кот" здобув авторитет та велику повагу у бригаді / Фото надане 24 Каналу

Дружина Костянтина наголошує, що у момент горя тригером від інших може стати будь-яке слово. Тому потрібно бути дуже уважним та обережним, адже ніколи не знаєш, що саме зробить комусь боляче.

Я не можу сказати, що краще взагалі мовчати й нічого не говорити. Бути поруч – дуже важливо. Але слова про те, що "час пройде", "ти забудеш", "він зараз у кращому місці" – це не більше, ніж пустий звук,
– наголосила Тетяна Єгошина.

У 23 роки Костянтин не мріяв збудувати будинок, посадити дерево. Він був такий молодий і вірив, що коли все закінчиться, зможе поїхати на фестиваль в Америку, гарно відпочине, вдосталь награється у комп'ютерні ігри та спробує все меню з Mcdonalds, яке так любив.

Сьогодні його улюблені бургери "Канада" приносить йому на могилу. Він зізнається, що підрозділ досі оговтується від втрати побратима, а кожен скид з дрона летить у ворога як помста за "Кота". Його справа, жарти, стиль роботи – ніхто й ніколи не зітре з пам'яті.

У нас є вираз "робити по-котячому", є жарти, які ми постійно згадуємо. Ми вийшли на інший технологічний рівень і якби "Кот" сьогодні був з нами – ми б робили ворогу такий "вітер"! Попри все, він досі частина нашої зграї. Частина сім'ї,
– сказав Микола Ворошнов.

За життя Костянтин Єгошин встиг залишити слід у серцях багатьох людей. Про нього часто згадують не тільки оператори БпЛА. Молодого та відважного хлопця добре пам'ятають піхотинці, мінометники, його простоту й щирість не можуть забути командири різних підрозділів 72 бригади.

Дрони "Кота" завжди несли смерть ворогу, але, на жаль, він сам не зміг з нею розминутися. Сьогодні біль та несправедливість звучать в голосі кожного, хто про нього говорить, бо життя 23-річного хлопця точно не мало закінчитися саме так. Але де б він зараз не був – справа його життя триває: у кожному успішному влучанні, у кожному пострілі, що наближає нас до перемоги.