Чому іноземні журналісти ходили по колу і чи треба було повертати логіку системі?

Оригінал публікації на сайті НСЖУ за посиланням

Публікація на сайті НСЖУ «Чому Держкомтелерадіо повернули функцію підтримки іноземних медіа» викликала чималий резонанс. Іноземні журналісти відгукнулись схвальними відгуками про це рішення. На нашу публікацію послався Детектор медіа. Але отримали ми і порцію критики. Той самий Детектор медіа передрукував пост з Facebook колишнього працівника Міністерства інформаційної політики, а потім Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексія Тарабукіна. 

В чому полягає критика? 

Тож відповімо. 

Але спочатку нагадаємо, про що ми писали. 

Про те, що до Держкомтелерадіо з 1 січня 2026 року повертається функція подання для видачі посвідок на тимчасове проживання до Державної міграційної служби представникам іноземних медіа. Передісторія полягала в тому, що Держкомтелерадіо займалось цим раніше, потім після ряду реорганізацій цю функцію було передано спочатку до Мінінформполітики, потім до Мінреінтеграції. Відтак, коли ця функція опинилась у непрофільного відомства (автор посту Олексій Тарабукін визнає, що це справді не дуже добре рішення), почались проблеми, які зрештою набули серйозних масштабів. Тож повернення функцій до Держкомтелерадіо ми назвали поверненням логіки системі.

Олексій Тарабукін не вступає в полеміку з цією тезою. Спочатку він розлого й емоційно пояснює, наскільки багато зусиль було докладено ним та його колегами в Міністерстві інформаційної політики в 2015-2020 роках, аби отримання довідок на проживання в Україні відбувалось максимально швидко. Як приклад, наводить свій власний «рекорд – 30 хвилин від візиту журналіста до видачі йому погодження». Однак зауважимо, що ніде, жодним словом ми не висловлювали жодної критики чи претензій на адресу Мінінформполітики. Просто зафіксуємо це для розуміння.

Далі Олексій Тарабукін звертається до того місця в нашій публікації, де ми писали, що після передачі цієї функції Мінреінтеграції з’явилися «нарікання, неформальні скарги через посольства та напруга у відносинах з іноземними ЗМІ».

Автор поста пише: «Жодна міжнародна медійна спільнота не висловлювала нам жодних нарікань. Я не виключаю, що такі нарікання могли бути, але який толк в цих наріканнях, якщо дві організації між собою жаліються, але навіть не звертаються до органів влади щодо вирішення проблеми? Це медіаорганізації чи саміт на лавочці під під’їздом?»

Відверто, документальних доказів «нарікань» у вигляді офіційних листів, заяв амбасад чи звернень медійних організацій ми не наводили. Чому їх не було? Вірогідно, є різні причини. Можливо, скажімо, через те, що один з іноземних колег у відвертій розмові назвав «небажанням публічно дорікати країні, яка зараз у війні». Можливо, через щось інше. На тому етапі іноземні журналісти намагались донести до наших чиновників інформацію про ці проблеми переважно на зустрічах off the record чи в неформальних обговореннях. Чули ми про це і на зустрічах, зокрема, з європейськими колегами, у Спілці. 

В нашій публікації ми послались також на на деякі дані Київського міжнародного інституту соціології та Центру стратегічних комунікацій. Зокрема, що «результати показали, що 37% іноземних журналістів в Україні назвали складність акредитування для міжнародних медіа значною проблемою». Звідси, очевидно, з’явився висновок про «змішування людей та коней, акредитацій та посвідок на проживання». Ми, одначе, чудово розуміємо різницю між акредитацією та посвідкою. Згадали ж про це опитування, оскільки суто опитування щодо власне посвідок ніхто не проводив. Але траплялось, як ми вже зазначили, в тих самих неформальних розмовах з іноземними колегами, згадка про труднощі з отриманням довідки йшла комою після труднощів з акредитацією. І, на жаль, труднощі з роками зросли в прогресії.

Тут зафіксуємо ще один важливий момент.

Коли ми згадували про роботу Мінреінтеграції, йшлося саме про те, що все почалося з передачі функцій непрофільному відомству. Своєї, висловимося так, кульмінації проблеми набули значно пізніше, а саме позаторік. (Олексій Тарабукін був генеральним директором Директорату інформаційної політики Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України задовго до цього періоду, бо, як він сам пише, звільнився з Міністерства у 2022 році). Те, що тоді сталось, взагалі може видатись театром абсурду. Але це сталось. І оскільки автор посту висловив сподівання, що «НСЖУ ще раз дослідить проблему», запевняємо, що ми її дослідили ще на етапі підготовки першої публікації. І тепер пояснимо детальніше, що саме сталось.

У грудні 2024 року Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про перейменування Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (Мінреінтеграції) на Міністерство національної єдності України. Але при реорганізації функцію роботи з іноземними медійниками для отримання посвідки на проживання просто… забули передати від одного відомства до іншого. 

Чому так сталось, хто в цьому винен, не відповімо. Як ви пам’ятаєте, це саме та скандальна історія, коли дуже скидалось на створення відомства «під когось» (нагадаємо, очолив його тоді Олексій Чернишов). Можливо, це, можливо, щось інше було причиною поспіху. Але факт залишається фактом: іноземні медійники виявились «безхатченками» як в прямому, так і переносному сенсі цього слова: опікуватись ними не стало кому, тож про «хату» для проживання під час роботи в Україні треба було забути. Зрозуміло, це не рівень компетенції Олексія Тарабукіна, навіть якби на той момент він ще працював у відомстві. Але проблема від того не зникла і не розсмокталась.

Навпаки, вона засмоктала багатьох іноземних медійників. 

Понад рік, з початку грудня 2024-го до 1 січня 2026 року іноземним журналістам, яким потрібно було оформити посвідку на проживання, просто ні до кого було звернутись. Вірніше, було відомо, що посвідку видає Державна міграційна служба. Однак звернутись до служби напряму іноземний журналіст не міг, як не може й сьогодні. До кого йти? Невідомо. Йшли до МЗС, до Мінкульту, до Кабміну. Ходили по колу. Безрезультатно. 

Ми запитали у голови Держкомтелерадіо Олега Наливайка, чи було йому відомо про цю проблему. 

«На жаль, відомо, – пояснив голова комітету. – Звернення від іноземних журналістів ми отримували протягом всього 2025 року. Переважно йшлося про ходіння по колу між державними відомствами, а відтак висловлювалося прохання роз’яснити, до кого звернутись з тим, щоб журналіст їхньої редакції чи країни міг отримати посвідку на право легального проживання під час роботи в Україні». 

Що відповідали фахівці комітету на ці питання? «Пояснювали, що уряд працює над цією проблемою, рішення найближчим часом буде знайдено», – каже Олег Наливайко. 

Рішення з’явилось наприкінці 2025 року, коли уряд передав цю функцію Держкомтелерадіо з 1 січня 2026 року. 

На запитання «Коли ви отримали перші звернення?», Олег Наливайко повідомив: «Уже у грудні. Очевидно, що проблема була наболілою, оскільки після появи інформації в публічному просторі, ще навіть до повноцінної роботи, вже відразу надійшли перші листи. Ми пояснили, що зможемо діяти з 1 січня, і відразу з початком нового року направили до Державної служби міграції перші подання від іноземних редакцій». 

В НСЖУ є копії листів, з якими іноземні медіа та іноземні посольства звертались до комітету (або ж звернення, перенаправлені до комітету з інших відомств). Звертались медіа з Європи, з Китаю та інших країн.

Ось цитата з одного з лютневих звернень 2025 року, від посольства КНР: «На надісланий запит Міністерство національної єдності України відповіло, що оформлення такого подання не належить до повноважень цього відомства. Просимо сприяти у наданні роз’яснення щодо актуальної процедури продовження посвідки на тимчасове проживання для акредитованих в Україні іноземних журналістів».

Минуло півроку. Цитата вже з вересневого звернення німецької редакції: «Згідно з порядком видачі посвідки на тимчасове проживання потрібне подання Мінреінтеграції… Проте Мінреінтеграції вже не існує. Просимо Вас надати роз’яснення, який орган державної влади замість Реінтеграції нині виконує функцію оформлення подання».

Радує, звісно, те, що в період з 2015 по 2020 рік Мінінформполітики працювало оперативно та фахово, й іноземному журналістові було видано подання за рекордні 30 хвилин. Але як бути з хаосом на четвертий рік кривавого протистояння з Росією? Світ стомився від нашої війни, ми мали б боротись за кожного журналіста, який хоче працювати в Україні, аби повернути Україну у фокус світових медіа. І саме тоді цей журналіст не міг отримати подання та довідку ані за 30 хвилин, ані за 30 днів, ані за 300 днів.

Пане Олексію, може, попри наші емоції запитаємо себе: чи треба було повертати логіку системі?

Інформаційна служба НСЖУ