"Я побачила, що правої ноги немає": як жінці прийняти себе після ампутації та повернути впевненість

"Ти – красива", "Я тебе кохаю", "Я тебе приймаю і хочу бути поруч" – такі фрази нерідко стають омріяними для українських жінок з травмами, яких вони зазнали через російські атаки. Війна в тілі жінки може залишити не лише фізичні сліди, зокрема ампутацію, а також переживання щодо сприйняття суспільством "нової себе".

Після травми жінкам може бути важко дивитись на себе в дзеркало, приймати допомогу від лікарів та навіть близьких людей. Однак все це – нормальна реакція. Завдяки правильній підтримці оточення жінка знову зможе здобути впевненість та відчуття достатності.

В рамках проєкту "Війна. Любов і терапія" 24 Канал поспілкувався з Ольгою Долгою – дівчиною з Добропілля, яка втратила ногу через російську атаку. Вона розповіла про свій шлях реабілітації та виклики, з якими зіштовхується кожного дня. Також клінічна психологиня Юлія Тетерко пояснила нам, як пацієнтки вчаться жити з іншим тілом і повертають собі жіночність.

"Боялась дивитись на фото з минулого": історія Ольги, якій ампутували ногу

Ольга – 29-річна дівчина з Добропілля. Попри повномасштабне вторгнення, у 2023 році вона відкрила магазин жіночого одягу у своєму місті. Оскільки на той момент в Добропіллі було більш-менш спокійно, жінка не переживала щодо власної справи.

Дівчина не боялась російських обстрілів і завжди думала, що з нею цього не трапиться. Однак, на жаль, 16 липня 2025 року її життя змінилось.

У цей день Ольга закрила свій магазин і пішла робити педикюр. Згодом, проходячи повз магазин "Аврора", вона говорила телефоном з мамою та почула незрозумілий звук.

Спершу Ольга подумала, що це летить літак. У цей момент істався вибух.

Я лягла на землю, був дим. Я відчула в ногах тепло і зрозуміла, що щось не так. Підняла голову і побачила, що правої ноги не було вище коліна, на лівій – відірвані м'які тканини та м'язи. Спершу я не зрозуміла, що це сталось зі мною. Я була в іншій реальності,
– пригадала вона.

Ольга одразу закричала по допомогу, але в цей момент їй здалось, що поруч нікого не було. Згодом до неї підбігли військові, які наклали турнікет та відвезли жінку у міську лікарню імені І. Мечникова. Потім її перевезли у Superhumans на Львівщині.

Перший час Ольга боялась взяти телефон в руки та побачити фотографії "колишньої" себе. Вона не сприймала те, що з нею сталось, не хотіла думати про травму.

Я старалась не згадувати себе тою, якою я була. Коли я відкривала на телефоні галерею і бачила себе з двома ногами – я починала плакати,
– сказала жінка.

Ольга постійно згадує "колишню" себе: відео з соцмережі

"Мозку потрібен час": що відбувається з психікою жінки після ампутації?

Клінічна психологиня Юлія Тетерко з центру Superhumans пояснила, що коли людина втрачає частину тіла – вона отримує дві травми:

• травму події;
• травму змін в тілі.

Психіка реагує на це як на загрозу життю, тому часто постраждалого супроводжує шок, оніміння, провали в пам'яті та різкі коливання емоцій.

Паралельно запускається процес горювання за образом тіла, попереднім життям, втраченими можливостями та відчуттям контролю. Це нормально і такі реакції можуть бути різними – від сліз, відстороненості та злості до моменту "триматись і не відчувати".

Жінки можуть або уникати дзеркал і фото, або навпаки – потребувати постійно спостерігати зміни та динаміку. Кожна жінка індивідуально переносить цей момент. Найважливіше – це не про слабкість чи соматичні прояви. Це нейропсихологічні зрозумілі процеси адаптації,
– наголосила вона.

За словами Юлії, після ампутації мозок потребує часу, щоб переписати "карту" свого тіла. Як наслідок, можуть бути фантомні відчуття, біль – наче частина тіла досі присутня. Крім того, може зʼявлятися відчуття чужості: людина може несвідомо думати, що теперішнє тіло – не її.

У голові жінки ще довгий час можуть звучати її страхи – "мене не оберуть і я буду тягарем", "я – не красива", "моє тіло викликатиме відразу" тощо. Крім того, може бути присутній страх болю, процедур та майбутніх операцій.

Юлія Тетерко розповідає про психіку жінки після травми / Фото надане 24 Каналу

"Травма тебе не псує": коли повертається відчуття жіночності?

Ампутація також може сильно вплинути на жіночність та сприйняття себе. Хоч все це досить індивідуально, але загалом жіноча ідентичність пов'язана з тілесністю, привабливістю та сексуальністю.

Саме тому в жінки можуть виникнути сумніви, чи достатньо вона красива, чи має вона право на любов і чи зможе її хтось полюбити "зміненою".

Тому більшість жінок проходять шлях до цієї цілісності з розумінням, що "я – це більше, ніж частина мого тіла". Це дуже велика робота, щоб це зрозуміти й прийняти. Після цього етапу до них повертається жіночність,
– підкреслила клінічна психологиня.

На початку шляху відновлення в Ольги також були переживання, що суспільство сприйматиме її якось "не так". Однак зараз їй вже набагато легше – найбільше допомогла підтримка від незнайомих людей. Ольга почала ділитись своєю травмою та пережиттям у соціальних мережах, де їй писали слова підтримки. Люди часто говорять жінці: "Ти – красива, травма тебе не псує".

Ольга вчиться приймати нову себе: відео з інстаграму дівчини

Крім того, у Superhumans працює ветеранка Руслана Данілкіна, якій також ампутували ногу через поранення уламком касетного боєприпасу. Саме вона показала Ользі, що протез – це не щось страшне. Відтак, вона стала для Ольги натхненням та мотивацією.

Раніше я не бачила жінок з протезами й думала, що це матиме поганий вигляд. Коли я вже потрапила сюди, я побачила і зрозуміла, що це виглядає нормально і не так страшно,
– зауважила Ольга.

Зараз дівчині вже зробили перший навчальний протез. Поки вона не може ходити самостійно через брак балансу, але допомагають бруси.

За її словами, такі ситуації потрібно приймати, адже змінити це неможливо. Не варто згадувати те, що відбулось, а навпаки – приймати своє тіло таким, яким воно є.

Ольга вчиться ходити з протезом: фото надані 24 Каналу

В Ольги є мрія. Після того як вона вже повноцінно звикне до протеза, вона хоче відновити свій магазин, але вже у Києві. Туди вона планувала переїхати вже давно. Крім того, Ольга хоче продовжувати вести свою сторінку в інстаграмі та ділитись своїм відновленням після травми.

"Різні страхи": чим відрізняється реабілітація жінки та чоловіка?

Клінічна психологиня пояснює, що базовий підхід до жінок та чоловіків у випадку такої травми однаковий. Однак відрізняється саме контекст.

У випадку з чоловіками найчастіше прослідковується соціальний тиск. Чоловік у такому стані думає, що він має триматись і не плакати, бо є сильним. Тому емоції часто можуть виходити через роздратування, замикання або ризиковану поведінку.

Тим часом у жінок інший момент – активується тема жіночого образу, привабливості. Є страх оцінки,
– каже Юлія.

Однак ключове – підхід повинен бути персоналізованим. Не за протоколом, а за історією людини. Під час реабілітації потрібно зважати на тип травми та ресурси пацієнта.

"Є кілька кроків": як підтримати жінку у реабілітації?

Ефективна підтримка після ампутації складається з кількох кроків:

• стабілізація – сон, панічні стани та базове відчуття безпеки;
• робота з травмами за умови готовності пацієнта;
• адаптація до нового тіла – робота з соромом, униканням, повернення до активного життя.

На останньому етапі жінка повинна усвідомити, що вона самостійно може себе забезпечити та, наприклад, зробити собі каву. Важливо розуміти, що така адаптація людини не відбувається поступовими сходинками, а навпаки – хвилями. Сьогодні жінка може приймати себе, завтра – ні.

Жінка також може відчувати своєрідний протест, чому це сталось саме з нею. Потім відбувається етап торгу на кшталт "а якби я не пішла туди в цю хвилину".

Далі вже є поступова інтеграція – жінка вчиться жити з новим тілом. Найважче тут – зустріч з дзеркалом (бачити себе новою зі сторони), з поглядом інших, повернення до соціального життя та близькості,
– наголосила Юлія.

Під час цього жінку може супроводжувати сором. Для його подолання клінічна психологиня радить поступово дивитись на себе, виходити в соціум, одягатись для себе красиво та боротись з внутрішнім критиком.

Один з найважливіших моментів – це підтримка близьких і навчання оточення, як бути поруч, щоб не інвалідизовувати людину. За потреби – психоедукація членів родини, щоб вони знали, що доречно, а що – ні.

Довідка. Психоедукація – пояснення і донесення до людей необхідної інформації про психічне здоров'я, психологічні проблеми, травми та наслідки.

Важливі фактори – нормалізація та гідність, але не жалість. Варто просто питати: "Як я можу тебе підтримати?". Треба говорити з людиною звичайним тоном, без шепоту та драматизації. Табу – торкатись тіла чи протезу, бо це дуже інтимно. Також не можна ставити нав'язливих питань – наприклад, питати, як це сталось,
– пояснила клінічна психологиня.

Близьким варто усвідомити, що це нормально, коли жінка з травмою не просить допомоги. Значить в цей момент вона ще не готова її прийняти. Тому потрібно конкретизувати свої пропозиції та нормально сприймати відмову. Ба більше, ні в якому разі не потрібно казати, що жінка – героїня, адже вона може бути і сильною, і втомленою, і сумною, і веселою. Усі ці стани нормальні.

Крім того, жінці з травмою важливо спілкуватись з людьми, які пережили такий самий досвід і навчились повноцінно функціонувати після травми. Вони не зможуть навчити чи змусити пройти етап сприйняття так, як це було у них, але зможуть поділитись власними відчуттями, які можуть стати в пригоді.

Ольга проводить час з людьми, які також пережили травму: фото з соцмереж

Історії жінок після ампутації – це не лише про подвиги та силу, а й про складний шлях відновлення та прийняття себе. Війна може змінити тіло, принести фізичний біль, але не забирає права на гідність, любов та самостійність.

Розмови з пораненими мають бути відвертими, а суспільство – терплячим. Лише за таких умов жінка зможе відчути повагу, прийняти допомогу та усвідомити, що вона – не тягар, її чують та приймають.