Капітуляція в обгортці миру: чим небезпечний план Трампа для України

У впливовому американському журналі The Atlantic вийшла стаття політичного аналітика Роберта Кагана «America vs. the World» (Америка проти світу). Автор переконаний, що «Президент Трамп хоче повернутися до міжнародного порядку 19-го століття. Він залишить Америку менш процвітаючою, а весь світ менш безпечним. Адміністрація Трампа насолоджується реалізацією власних інтересів та використанням сили заради себе, із радісним ігноруванням інтересів інших. Звеличення Трампом егоїзму, ґрунтується на глибокому незнанні справжніх джерел американської сили. Значна частина впливу Америки у світі походить від ставлення до інших як до частини спільноти демократичних націй або стратегічних партнерів».

Автор статті Роберт Каган наголошує: «Інші бачать це, навіть якщо багато американців цього не розуміють. Одним з елементів, що тримають американський порядок, є репутація Америки щодо моралі та поваги до міжнародних норм. Теодор Рузвельт, якого часто вважають квінтесенцією американського реаліста, що уміло володів інструментами влади, вважав, що великі нації зрештою повинні керуватися «міжнародною суспільною свідомістю», яка враховує не лише власні інтереси, а й «інтереси інших». Успішна велика держава, зазначав він, не може діяти, «не враховуючи основ справжньої моралі».

Все це, на жаль, мало схоже на сучасну Америку. Адже реалізація нею геополітики нагадує театр абсурду, де головний сценарист намагається врятувати антагоніста, чия роль добігає кінця. Аналізуючи стратегію президента Сполучених Штатів Дональда Трампа щодо завершення війни в Україні, важко позбутися відчуття, що ми спостерігаємо спробу «реанімації» путінського режиму. Трамп намагається зробити штучне дихання очевидній поразці Путіна, щоб видати її за «спільну перемогу» та нову «еру стабільності».

Після років виснажливої війни Російська Федерація опинилася в стратегічному глухому куті. Захоплення всієї України провалилося, економіка перегріта військовими витратами, а технологічна ізоляція стає хронічною. Проте адміністрація Трампа, замість того щоб різко дотиснути агресора, пропонує плани, що базуються на так званих «реаліях на землі». Кидаючи агресору, який не виграє, американське рятівне коло.

Для Путіна це – ідеальний вихід. Отримання контролю над окупованими територіями через дипломатичний стіл, а не на полі бою, дозволило б йому продати це російському населенню як «досягнення цілей СВО». Тоді Трамп, своєю чергою, одержує лаври «миротворця», який нібито зупинив «Третю світову війну».

Чутки про так звану формулу «Анкориджа» – ймовірну домовленість між Трампом і Путіним про замороження конфлікту по лінії фронту – свідчать про те, що Вашингтон готовий жертвувати довгостроковою безпекою Європи заради короткострокових політичних дивідендів. Пропонований мирний план фактично перетворює Україну на демілітаризовану буферну зону, обмежуючи її армію та офіційно закриваючи двері до НАТО.

І це не просто «штучне дихання» для поразки Путіна – це спроба переформатувати поразку Росії в успішну операцію з перегляду світового порядку. Якщо Трампу вдасться легітимізувати російські загарбання, він фактично скасує принцип недоторканності кордонів, що був основою глобальної безпеки після 1945 року.

Очевидно, що такий підхід лише заохотить агресора до нових загарбань. Попри колишню риторику Дональда Трампа про те, що він зможе «закінчити війну за 24 години», реальність є набагато складнішою. Путін продовжує використовувати терор як інструмент переговорів, посилюючи обстріли енергетичної інфраструктури України навіть під час дипломатичних зусиль Сполучених Штатів.

Для України план Трампа виглядає як «капітуляція в обгортці миру». Замість відновлення територіальної цілісності, Київ примушують до «озброєного нейтралітету» без 20 відсотків своїх земель.

Президент Дональд Трамп прагне угоди, яка дозволить йому заявити: «Я зупинив бійню». Але якщо ціною цього «миру» стане виживання режиму Путіна та закріплення його територіальних здобутків, то це не буде перемогою ні для США, ні для України. Це буде лише пауза, яку Кремль використає для підготовки до наступного раунду агресії.

Замість того щоб дозволити поразці Путіна стати природним завершенням цієї кривавої авантюри, Трамп намагається видати штучно підтриману життєздатність Російської Федерації за спільне досягнення. І в цій грі головною ставкою є не просто території, а саме існування міжнародного права.

Видаючи це за мир, Дональд Трамп фактично готує капітуляцію України. Трампівський «мир» куди більше нагадує словесно завуальований примус до визнання українцями своєї поразки. Адже за риторикою про швидке завершення війни ховається план, що, в разі його реалізації, фактично позбавляє Україну суверенітету та територіальної цілісності.

Але попри вигідні для Російської Федерації умови, Москва продовжує затягувати процес, намагаючись отримати ще більші поступки або дочекатися виснаження українського спротиву. Заяви російського МЗС про «стагнацію» відносин свідчать, що диктатор Путін розглядає план Трампа лише як стартову точку для подальшого демонтажу української державності.

Реалізація такого плану без реальних гарантій загрожує перетворенням України на буферну зону з обмеженим суверенітетом, де формальний «мир» стане лише оперативною паузою перед наступною фазою російської експансії та нових спроб Московії демонтувати Українську державність.

Ситуація навколо плану Трампа у лютому 2026 року вказує на те, що Кремль намагається використати американські ініціативи як інструмент «гібридної капітуляції» України. Оскільки для Путіна будь-яка угода на базі пропозицій Трампа є лише тимчасовою передишкою. Бо Кремль не збирається відмовлятися від своїх початкових цілей щодо повної ліквідації українського суверенітету.

Стратегія кремлівського фюрера надалі полягає у переході від «трампівського миру» до демонтажу Української держави. Водночас Москва використовує імітацію переговорів для того, щоб змусити Вашингтон відмовитися від підтримки Києва, вимагаючи поступок, які перетворять Україну на суцільну «сіру зону» без дієздатної армії та членства в НАТО.

Дещо з запланованого путінським режимом, у Вашингтоні вже видають, як своє бачення дипломатичного рішення. Адже Сполучені Штати розглядають можливість надання Києву гарантій безпеки лише в обмін на вихід України з Донбасу.

Без включення України до західної системи безпеки (НАТО), план Трампа створює тільки ілюзію стабільності. Для Путіна це – спосіб перечекати санкції, відновити армію та підготувати ґрунт для остаточного поглинання України в майбутньому.

Важливо структурувати ці ризики через призму геополітичної стратегії та теорії безпеки:

1. Пастка «озброєного нейтралітету». План Трампа, згідно з оприлюдненими даними, передбачає відмову України від вступу до НАТО на тривалий термін (від 20 років) в обмін на подальше постачання зброї. Проте без колективної безпеки за Статтею 5, Україна залишається у «сірій зоні». Це створює ситуацію, коли Росія може в будь-який момент відновити агресію, щойно відчує політичну слабкість Заходу або власну перевагу.
2. Ресурси для «реваншу» Путіна. Для Кремля будь-яке «заморожування» без чітких безпекових зобов’язань НАТО є стратегічною паузою. А зняття або послаблення санкцій, якого вимагає Путін, дозволить РФ відновити свій ВПК.
3. Ерозія західної єдності. Відсутність України в НАТО означає, що безпека Європи залишається фрагментованою. Без рішучих дій НАТО, Росія може зробити спробу перевірити Альянс на міцність у країнах Балтії вже через декілька років після завершення активної фази війни в Україні.
4. Ілюзія стабільності не замінює реальних гарантій. Трамп пропонує «гарантії за зразком НАТО», але без участі військ США чи НАТО на землі. Це «стримування шляхом озброєння» є набагато слабшим за «стримування через присутність» (війська НАТО в Україні).

Без членства в НАТО Україна ризикує перетворитися на «постійний фронтир», де стабільність залежить виключно від настроїв у Вашингтоні та вичікування реваншу Москви, що є ідеальним сценарієм для стратегії Путіна щодо «остаточного розв’язання українського питання».

Примусовий мирний договір у форматі Путіна-Трампа несе системні ризики, які роблять капітуляцію України лише питанням часу. Адже перетворення України на «розмінну монету» створює прецедент, де великі держави вирішують долю менших, що повертає Європу до логіки XIX століття, де мир є крихким і залежить лише від волі диктаторів.

«Мирний договір» без чітких гарантій стримування агресора та відновлення справедливості, лише стає механізмом відтермінованого знищення української державності.

Таким чином, ні Україна, ні об’єднана Європа, якщо вони дійсно дбають про свою безпеку і територіальну цілісність, не мусять погоджуватись на «мир Путіна-Трампа». Адже підписавши цей «мирний договір», потім неможливо буде уникнути капітуляції Української держави.