Памʼяті альпініста, парамедика Володимира Василишина

Володимир народився 8 грудня 1992 року в Яремчі на Івано-Франківщині. Серйозно займався альпінізмом, був відомим туристичним гідом, рятувальником і скайранером. Дуже любив гори — піднявся не на одну вершину. Входив до числа тимлідерів туристичного клубу "Кулуар", де за 11 років очолив та провів у походи 46 туристичних груп.  

У перший свій туристичний похід хлопець пішов з батьками, коли йому було 5 років.  

«Наступний, свідомий похід був уже в 10 років, це був похід першої категорії з пішохідного туризму. З тих пір з'явилося захоплення і робота, яка приносять лише задоволення», - писав сам Володимир. Згодом він отримав звання кандидата в майстри спорту зі спортивного туризму, став чемпіоном України зі спортивного туризму. Покорив гори Казбек (5033 м), Монблан (4810 м) та Маттергорн (4478 м). 

«Вова відкривав людям світ гір та сам мріяв про 8000 – була ціль зійти на Манаслу. Він вмів жити це життя. Навіть поблизу фронту продовжував бігати та за можливості виїздити на трейли чи в гори», - йдеться у дописі клубу Кuluar.

«В нього завжди була ретельно підібрана аптечка, чітко продумане екіпірування, він глибоко розумів характер учасників групи, як знайти до кожного підхід, з ким потрібно бути суворішим, а кого навпаки, - підбадьорити. Був тим ідеальним тимлідером, з яким було комфортно, цікаво, можна було отримати багато знань», - діляться друзі про Володимира.

До війська чоловік мобілізувався на початку великої війни, бо інакше не міг. «Мабуть геть не розумно чи божевільно прагнути їхати на війну, але що робити, якщо твоє майбутнє повністю залежить від неї, ти не можеш жити, як жив до неї, ти не можеш планувати майбутнє, поки вона є, і взагалі ти мало що можеш. …Війна, яка нікуди не ділася і не дінеться, якщо нічого не робити», - так пояснював своє рішення Володимир.

Він служив парамедиком у 241-й окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ у званні сержанта. Свій позивний «Веселий» отримав через надзвичайно життєлюбний характер, невичерпну енергію, усмішку та оптимізм. Відзначався високим професіоналізмом, разом зі своєю командою врятував не один десяток бійців. 

«Він ненавидів бездіяльність і хотів бути максимально корисним на фронті. Постійно вчився, їздив на курси воєнної медицини в інші країни, і закордонні колеги були вражені його бойовим досвідом», - зазначають друзі. 

Тарас Поздній характеризує Володимира як людину дії: «Постійно наповнений доброю енергією та посмішкою. Не зважаючи на обставини та як складно йому було самому, - він завжди посміхався та підтримував інших. Мабуть, саме тому і позивний у нього був - Веселий. Коли Вова вів групи - я знав на 100%, що всі учасники будуть задоволені, а організаційні проблеми - вирішені. У нього була ціль - піднятись на 8000, на Манаслу».

Володимир постійно удосконалював свої знання і постійно хотів діяти. Навіть коли його частина була на відведенні, шукав варіанти, як бути корисним ближче до фронту та рятувати побратимів. 

«Вова як ніхто вмів жити та любив це життя. Навіть поблизу фронту він продовжував бігати кроси та підтримувати форму. А за можливості - брав участь у трейлових забігах і показував дуже хороші результати», - писав Тарас.  

Володимир Василишин загинув 5 січня 2026 року на Запорізькому напрямку.

«5 січня, зранку, він зареєструвався для участі в Чемпіонаті України зі скі-альпінізму, який мав відбутися за кілька днів. Це мав бути його перший старт у цій дисципліні. Він дуже цього чекав і хвилювався, що зможе вийти лише на один забіг через службу. 5 січня, ввечері, його ж командир повідомив, що Вова загинув…», - написали у Федерації альпінізму і скелелазіння України.

У 33-річного військовослужбовця залишилися батько та дружина. 

Вічна памʼять та слава Герою!  

За матеріалами Суспільне. Івано-Франківськ, Кuluar

Фото з відкритих джерел

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform