В ЕС на честном слове. Что стоит за разговорами о 2027 годе и "частичном" членстве Украины в Евросоюзе

Україна має приєднатися до Європейського Союзу у 2027 році.

Такий пункт нібито міститься у проєкті "мирного плану", який узгодили Україна, США та лідери окремих європейських держав.

Ми вживаємо слово "нібито", бо повний текст плану ніхто не оприлюднив, а дотичні до нього посадовці визнають, що це "живий" документ, що існує у кількох версіях, і окремі пункти якого точно будуть змінені.

Ба більше, початкова версія "зливів" з цього документа, що з'явилася у журналістів ще на початку грудня, вже точно нерелевантна.

У ній ішлося про 1 січня 2027 року, але цей варіант зараз не сприймають всерйоз навіть найбільші українооптимісти.

По суті, йдеться про варіант "геополітичного вступу".

Так, це неможливо за нинішніми правилами ЄС.

Так, це суперечить не лише традиціям, а й принципам та ідеології процесу розширення – у його нинішньому вигляді.

Та попри це, Брюссель ані словом, ані натяком не заперечує таку можливість.

Понад те, надходить інформація, що в ЄС всерйоз розглядають такий варіант, і вже тривають перші дискусії про те, як побудувати креативну схему втілення цієї ідеї.

Відголоски цієї дискусії вже потрапляли у медіа.

Схоже, саме про це йдеться в ідеї "неповного членства" або "членства з обмеженнями" для України, про яке нещодавно розповіло видання Financial Times.

І хоча зазвичай Київ критично ставиться до будь-яких неповноцінних форматів, цього разу така ідея може одержати підтримку.

Втім, про впевненість у тому, що це спрацює, говорити зарано.

І через те, що не всі держави-члени дозріли до підтримки такої ідеї.

І тут йдеться не про Віктора Орбана – хай як дивно це звучить, але якраз для його вето є ефективний варіант протидії.

Та найголовніше – це те, що вся ця конструкція залежить від двох найбільш непередбачуваних гравців світової політики – від Путіна і Трампа та їхньої готовності брати реальну, а не лише позірну участь у мирному процесі.

Про все це, а також про суть ідеї прискореного вступу України до ЄС – читайте у статті "Європейської правди".

Вступ до ЄС як умова завершення війни.

Про те, що Україна, США та окремі лідери ЄС обговорюють можливість швидкого вступу української держави до Євросоюзу, відомо вже щонайменше зо два місяці, але основа для цього була закладена ще влітку – а саме 18 серпня, під час спільного візиту до Білого дому президента Зеленського і європейських лідерів.

Саме там визріло розуміння, що членство України в ЄС – це не лише про економіку або про такі (не дуже близькі американському лідеру) поняття, як "спільні цінності" чи "цивілізаційний вибір".

Україна давно згадувала у діалозі з Вашингтоном, що наш вступ до Євросоюзу – це неодмінна, обов'язкова умова стійкого миру, і ось тоді, у серпні, ця ідея "прижилася".

Ще деякий час пішов на те, щоби віднайти, що ж з нею робити.

Дональд Трамп навіть дзвонив Віктору Орбану, щоби повідомити, що європейська інтеграція України стала важливою для Сполучених Штатів темою.

Офіційно це тоді звучало як "дзвонив за поясненнями, чому Орбан блокує рух України в ЄС".

Втім, годі було розраховувати, що Орбан поступиться негайно, і цього очікувано не сталося.

Причина відома: бо до парламентських виборів, які відбудуться в Угорщині 12 квітня 2026 року, він не має можливості відмовитися від своїх ключових позицій.

Восени, коли США після чергової паузи знову повернулися до "миротворчих" зусиль, стало остаточно зрозуміло, що аргументи Володимира Зеленського та європейських лідерів були почуті.

Тоді команда Дональда Трампа включила питання вступу України в ЄС до свого плану миру.

І найголовніше – те, що воно увійшло навіть у широкий 28-пунктовий план, де американці врахували більшість "хотєлок" росіян – але питання ЄС все одно лишили, хоч і у розмитих формулюваннях.

А під час доопрацювання цього плану наприкінці листопада картина оформилася остаточно.

Членство України в Євросоюзі отримало статус "однієї з ключових гарантій безпеки".

На додаток цю ідею вдалося презентувати в економічній "обгортці", яка близька та зрозуміла президентові США та його оточенню.

Як наслідок, це формулювання підтримали американці, включаючи Трампа особисто.

З ним погодилися європейські лідери.

І звісно ж, його підтримав офіційний Київ.

Відтоді цю формулу публічно повторили незліченну кількість разів і у Вашингтоні, і у європейських столицях.

Вона увійшла до оновленого американського мирного плану з 20 пунктів.

Словом, питання вступу України до ЄС твердо (і абсолютно обґрунтовано) стало однією з ключових умов миру.

А ще це повністю змінило парадигму сприйняття інтеграції України до ЄС європейськими політиками і відкрило перед Україною нові можливості.

Вступ України у 2027-му? Було б непогано, та мета інша.

Спершу ідею про строки вступу України до ЄС мало хто сприймав всерйоз, і одна з ключових причин цього – наперед нереальні строки, що фігурували у перших повідомленнях медіа.

Та навіть якщо цей термін фігурував у перших версіях мирного плану, зараз він дійсно не є предметом розгляду в європейських столицях.

Саме цієї дати стосується нещодавня заява німецького канцлера Фрідріха Мерца, яка набула резонансу в Україні.

"Приєднання (України до ЄС) 1 січня 2027 року виключено.

Це неможливо", – заявив він минулого тижня, підкресливши, що коментує конкретно цю дату.

Понад те, зараз навіть українські посадовці у найамбітніших заявах не говорять про дату 01.01.2027, яка вимагала б завершити усю підготовчу роботу та виконати усі юридичні формальності до кінця 2026 року.

До прикладу, президент Зеленський, відповідаючи на запитання "Євро.

Правди" цього тижня, сказав про намір України бути технічно готовою "у 2027 році" – а це, навіть за найбільш скорочених юридичних процедур, виключає варіант зміни статусу України в ЄС вже з 1 січня.

Та ще важливіше те, що у Києві наголошують: 2027 рік не є твердою, самостійною метою.

Україна прагне стати членом ЄС у принципі, а не під якусь конкретну дату.

Так, в українському керівництві побутує думка, що 2027 рік був би політично простішим для одностайного рішення європейських столиць.

Саме у 2027-му в низці європейських держав можуть змінитися нинішні проукраїнські лідери.

Зокрема, у квітні Франція обиратиме нового президента; Макрон, що керував державою два терміни, піде з посади.

В Італії наприкінці 2027 року очікуються парламентські вибори, і неясно, чи збереже Мелоні крісло прем'єра.

У листопаді – заплановані парламентські вибори у Польщі тощо.

З іншого боку, у період виборчої кампанії політикам складніше ухвалювати сміливі рішення, тож не факт, що 2027-й буде найпростішим у цьому сенсі.

І найважливіше: за всього бажання Київ не може ігнорувати реальність – а вона не дає впевненості у настільки швидкому вступі.

Тому вже зараз українські співрозмовники "ЄП" і на диктофон, і у розмовах не під запис наголошують, що фіксація саме 2027 року в мирних домовленостях не є категоричною вимогою.

Буде 2028-й? Теж чудово.

Зрештою, профільний віцепрем'єр Тарас Качка в інтерв'ю "ЄП" наприкінці грудня посилався на 2028 рік як на термін можливої технічної готовності України до вступу (і це видається дещо реальнішою, хоча також дуже амбітною метою).

А міністр закордонних справ Андрій Сибіга в інтерв'ю "Євро.

Правді" підкреслив, що фокусування суто на 2027-му може мати негативний побічний ефект.

Бо коли цього не станеться – наслідком буде розчарування суспільства.

"Звучать різні дати, ви їх чули і від різних посадовців ЄС.

Тому особисто я дуже обережний, і зверніть увагу, я не називаю жодної дати.

Бо важливо також не створювати надмірних очікувань", – пояснив Сибіга.

Та й президент Зеленський у коментарі "ЄП" не став фокусуватися на 2027 році і лишив простір для зміни термінів.

"Як президент, я хочу зробити все, щоб отримати дату.

Я хотів би, щоб Україна отримала якийсь чіткий термін", – пояснив він.

Ще детальніше Зеленський пояснив позицію в інтерв'ю чеському виданню Rozhlas.

Тут він прямо визнав: 2027 рік є бажаним, але можливі варіанти.

Все залежить від домовленостей з Європою: "Я не кажу, що йдеться саме про 1 січня, та ми хотіли б, щоб це сталося у 2027 році.

Україна буде технічно готова.

Але це залежить від згоди партнерів – а за них я не можу говорити".

"Зламати" правила розширення ЄС.

Насправді головне питання і головний виклик цієї схеми полягає у тому, щоб ЄС у принципі погодився фіксувати документально термін вступу України.

Будь-який, а не лише 2027 рік.

Адже сама ідея зафіксувати у "мирному плані" майбутню дату вступу суперечить самій суті процесу розширення Євросоюзу, а також чинним юридичним процедурам.

По-перше, ЄС постійно наголошує, а також прописав у величезній кількості юридичних та політичних документів, що розширення являє собою "merit-based process" – цей термін приблизно можна перекласти українською як "процес, заснований на заслугах".

Тобто держава-кандидат, що краще та якісніше проводить реформи, опиняється ближче до вступу.

А фінальною винагородою за добре виконану роботу є членство в Євросоюзі.

А Україні пропонують визначити дату вступу, не чекаючи на втілення реформ.

Це ламає юридичну схему вступу і суперечить масі чинних правил та юридичних документів.

А до того ж це створює ґрунт для претензій та очікувань з боку інших кандидатів, які точно звернуться до ЄС, мовляв: "А так можна було? Тоді з нами так само!".

І по-друге, не менш важливо.

Євросоюз – це не лише політична спільнота, а передусім економічний блок.

Спільне законодавство ЄС, яке є обов'язковим для усіх членів, створили перш за все для того, щоби бізнеси в усіх державах блоку мали спільні правила і рівні умови конкуренції, щоб єдиний ринок міг функціонувати, а споживачі, купуючи будь-який товар, могли розраховувати на продукцію, що відповідає однаковим вимогам щодо безпечності – незалежно від того, в якій державі вона вироблена.

І це стосується не лише виробничих стандартів: навіть вимоги до України щодо верховенства права теж спрямовані на рівність бізнесів та функціонування спільного ринку.

Якщо у складі ЄС опиниться держава-член з іншими виробничими стандартами, іншими системами контролю, іншими правилами конкуренції – це викривить спільний ринок.

А якщо "інакшою" виявиться настільки велика держава, як Україна, то наслідки для європейського ринку будуть дуже серйозними.

Однак у разі фіксації будь-якої дати вступу України до ЄС можна опинитися у ситуації, коли дата наступила, а Україна ще не готова до роботи в умовах єдиного ринку.

Здавалося б, цих міркувань достатньо, щоби поставити крапку на ідеї "геополітичного вступу" України до Євросоюзу.

Але цього не відбувається.

Навпаки, в ЄС зараз шукають шляхи, як сумістити цей пункт "мирного плану" зі своїми правилами і дати Україні чіткішу перспективу вступу.

Мовчання Європи як знак (попередньої) згоди.

Треба наголосити: навіть якщо "план миру" вдасться погодити і підписати – включно з пунктом, де буде зафіксована дата вступу до ЄС, – це саме по собі не вирішить суперечність європейським правилам і не гарантує згоди з боку ЄС.

Достатньо згадати, що "мирний план" не передбачає навіть підписів європейських лідерів.

Наразі очікується, що цей документ, крім України та РФ, має затвердити лише Трамп, який за допомогою цього хоче стати "головним миротворцем планети".

На перший погляд, це означає, що пункт про швидкий вступ України до Євросоюзу позбавлений будь-якого сенсу.

Бо ж яке значення для рішень ЄС має підпис Дональда Трампа? Юридично – жодного!.

Втім, політична реальність – складніша.

Пункт із чіткими строками вступу України додали до 20-пунктового "мирного плану" лише після консультацій з лідерами ЄС та ключових держав-членів Союзу, яких на тому етапі максимально долучали до процесу доопрацювання можливих домовленостей про мир.

Та найголовніше:.

досі жоден європейський уряд, жоден лідер не виступив проти цього пункту.

До прикладу, заява Мерца про "неможливість вступу" стосувалася конкретної дати, 1 січня 2027 року.

Він – навряд чи випадково – наголосив саме на цій даті, лишивши стратегічну невизначеність щодо того, чи є вступ України до ЄС можливим пізніше того ж 2027 року.

Навіть Віктор Орбан, для якого боротьба з надуманою "українською загрозою" зараз стала одним з елементів передвиборчої стратегії і який від 2022 року розповідає своїм виборцям про те, що Україну не можна брати до ЄС, та щотижня продовжує атакувати нас у промовах для угорської аудиторії – жодного разу не виступив проти включення цього пункту до мирних домовленостей.

Невизначена позиція угорського прем'єра заслуговує на окрему увагу, тим більше – зважаючи на те, що він зберігає шанс на перемогу на наступних виборах.

Річ у тім, що для нього пріоритетом у зовнішній політиці здавна є відносини із США.

Орбан намагається "монетизувати" свою дружбу з Трампом.

А тому він за будь-яких обставин не може критикувати ініціативи, за якими стоїть чинний лідер США.

Це дає достатньо високий рівень впевненості у тому, що в разі підписання миру, обов'язковою умовою якого стане членство України в ЄС, для Трампа не стане проблемою подолати угорське вето.

Але хіба можна стати членом ЄС без готовності до цього?.

Окремо варто відзначити абсолютну відсутність критики цієї ідеї з боку Єврокомісії – хоча досі Брюссель був першим, хто нагадував Україні, що вступ без виконання умов неможливий у принципі.

Втім, тут немає суперечності.

Зараз європейські та українські посадовці обмірковують креативні варіанти, як сумістити правила ЄС та принципи єдиного ринку з потребою прискорити вступ України.

Жодних рішень не ухвалено, все на рівні ідей – але ставлення до них цілком серйозне.

Наразі публічно звучало дві ідеї.

Першу виклав журналістам президент України.

Суть його пропозиції у тому, щоб ЄС дав Україні новий статус "авансом", до виконання передвступних вимог, але із зобов'язанням виконати всі завдання вже після набуття членства.

Зеленський відштовхується від того, що подібну схему ЄС пускав у хід і раніше.

Він згадав про наданий нам кандидатський статус у 2022-му, а насправді подібне було і раніше – наприклад, із запуском безвізу у 2017-му.

Тоді ЄС навіть розробив спеціальну процедуру, яка би дозволяла скасувати безвіз у разі, якби Україна не виконала обіцянок або скасувала вже проведені реформи.

Зараз, каже президент, можна придумати щось подібне: "Постфактум Україна може зробити все те, що має – так, як це було з нашим кандидатством.

Це ж спрацювало! Ми отримали кандидатство і зобов'язалися, що потім декілька кроків виконаємо.

І якщо ми їх не виконаємо, то не буде статусу.

Це нормальний підхід".

За цією логікою, "членство авансом" можна дати хоч з 1 січня 2027 року, а далі вже робити "домашню роботу".

Але дослівно так, як описав Володимир Зеленський, ця процедура не запрацює.

Вище у статті ми пояснювали, що технічно не готова до членства держава не може бути в ЄС, не може стати частиною єдиного ринку без небезпеки для його функціонування.

І це – на додаток до купи юридичних та політичних проблем через існування зовсім іншої процедури вступу.

Утім, загальна логіка, яку виклав Зеленський, дійсно може стати частиною або й основою нового креативного рішення.

Наприклад, цілком може йтися про те, щоби пройти значну частину політичних процедур, підписати договір про вступ і навіть, можливо, запустити його ратифікацію – але з умовою, що він набуде чинності після того, як Україна виконає "домашню роботу" і її відповідність умовам підтвердять Єврокомісія та Рада ЄС.

Про другий підхід стало відомо зі "зливів" у європейських ЗМІ, як-от у Financial Times, що розповіло про ідею "неповного" членства України в ЄС.

Йдеться про те, що на першому етапі Київ увійде до Союзу з обмеженими повноваженнями.

І цей шлях – хоча видання на цьому не наголошувало – міг би дозволити мінімізувати вплив неготової України на єдиний ринок, а також спростити голосування з боку європейських столиць.

Джерела "Євро.

Правди" підтверджують, що обговорення цієї ідеї у Брюсселі та між окремими столицями дійсно тривають.

Утім, за даними "ЄП", наразі це – лише концептуальна ідея.

Жодного формалізованого документа, який би окреслював нову схему, наразі не існує.

І хоча в Києві традиційно кажуть, що Україна має отримати лише повноцінне членство, говорити про неприйнятність цього підходу зарано.

Якщо він зможе відкрити Україні шлях до прискореного вступу з гарантованою датою, то й ставлення цілком може бути іншим.

На завершення варто вкотре наголосити: жодних, навіть проміжних рішень у цих питаннях не ухвалено.

Юридичне оформлення такої схеми буде неабияким викликом.

А відсутність заперечень від держав-членів ще не є гарантією одностайної підтримки, якщо дійде до голосування.

Зрештою, ніхто не має певності, що мирний план із пунктом про вступ України в ЄС взагалі буде підписаний – головною перепоною лишається небажання Путіна припиняти війну.

Утім, дискусія про креативні підходи триває.

Євросоюз показав, що готовий переступати власні червоні лінії у питанні членства України.

А "Європейська правда" і далі слідкуватиме за дискусіями та рішеннями у цій царині.

Автор: Сергій Сидоренко,.

редактор "Європейської правди".