/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F419%2F5f51cc5b20238fe6a888a8c91d67baa0.jpg)
Які сім уроків України може перейняти Європа для посилення свого цифрового суверенітету
Європа дедалі частіше говорить про цифровий суверенітет як про необхідну умову безпеки і конкурентоспроможності.
У часи дедалі більш диджиталізованої економіки це має значення.
Ця потреба є і для України.
Причому Україна проходить цей шлях у найжорсткіших умовах: під час війни, блекаутів, фізичних руйнувань і масованих кібератак.
Про те, як український досвід може стати у пригоді країнам Європейського Союзу, читайте в статті очільниці Українського альянсу цифрового суверенітету Тетяни Хабібрахманової Цифровий суверенітет за київським рецептом: де Україна може бути прикладом для ЄС.
Далі – стислий її виклад.
В умовах повномасштабної війни цифрові рішення в Україні стали одним із механізмів виживання держави.
Управління даними, доступом і захистом формували під постійною загрозою компрометації.
Інфраструктура працювала в умовах фізичних руйнувань, блекаутів і кібератак.
Україна формувала ці компоненти в середовищі, де горизонт планування вимірювався тижнями, а цифрові політики запроваджували без тривалих випробувань, навіть коли ціна помилки могла бути високою.
Цей вимушений досвід допоміг сформувати набір правил.
Безперервність сервісів – це базова вимога, а не опція.
Георозподілене зберігання даних, перенесення систем у хмарні середовища (навіть коли йдеться про зберігання за кордоном) та завчасно продумані моделі резервування дозволяє Україні зберігати роботу критичних реєстрів і цифрових послуг навіть у разі руйнівних обставин.
Цифрова незалежність не може існувати окремо від безпекової архітектури країни.
В Україні цифрові інструменти щодня працюють і для оборонних задач: облік ресурсів, логістика, координація постачання, взаємодія між військовими, державними структурами тощо.
Цифрова держава має вміти змінювати правила доступу у разі зміни рівня загроз.
На початку російського вторгнення Україна тимчасово закрила частину реєстрів, змінила режими доступу, посилила сегментацію систем, переглянула підходи до публічності інформації.
Згодом реєстри поетапно відкривалися – але вже за новими безпековими стандартами.
Конкуренти – в одному човні та мають співпрацювати.
В умовах загроз конкуренція поступається місцем кооперації.
Швидкість як елемент стійкості.
Під час повномасштабної війни уряд України адаптував платформи під воєнні потреби за лічені тижні.
Це свідчить про швидкість і адаптивність цифрової політики без втрати керованості.
Волонтерські ІТ-ініціативи, приватні компанії та державні органи часто працюють як єдина мережа.
Подібний рівень інтеграції важко "встановити" адміністративно, але його можна розвивати через політики відкритості, інтероперабельності й партнерства.
Реалістичне бачення ризиків.
Українські управлінські рішення ухвалюються в умовах, де атаки на датацентри, перебої зв’язку або злам систем можуть статися будь-якої миті.
Тому пріоритетом стають практичні речі, які забезпечують безперервність роботи: резервні копії, дублювання критичних компонентів і швидке відновлення сервісів та даних після збоїв.
Загалом суверенітет у цифровому світі вимірюється насамперед здатністю держави зберігати контроль над даними, працювати в умовах руйнування, швидко відновлюватися і не втрачати керованість під тиском.
Український досвід неможливо перенести як готову інструкцію для інших держав.
Однак його можна використати як практичну рамку для європейської політики цифрового суверенітету: закріпити вимоги до юрисдикції й доступу до даних, інвестувати в резервування та взаємозамінність інфраструктури, розвивати кроспровайдерні моделі аварійного відновлення та відпрацьовувати сценарії роботи державних сервісів у кризових умовах.
Докладніше – в матеріалі Тетяни Хабібрахманової Цифровий суверенітет за київським рецептом: де Україна може бути прикладом для ЄС.