Мер Харкова Ігор Терехов: Стояло питання життя і смерті для міської системи опалення

Нинішня масштабна енергетична криза для Ігоря Терехова, на відміну від мерів інших міст, мало що змінила. Харків давно звик до сирен, дзижчання дронів та прильотів, які можуть несподівано статися будь-коли та будь-де.

При цьому прифронтове місто часто ставлять у приклад тиловим регіонам: на тлі комунальної катастрофи в столиці навіть президент відзначав кращу підготовленість Харкова до зимових викликів у порівнянні з тим же Києвом. Звісно, хвиля протиставлення Харкова та Києва багато в чому має політичне підґрунтя: столицею заправляє незручний для Банкової Віталій Кличко, в той час як Терехов перебуває у рівних стосунках з центральною владою.

Створена на початку осені Асоціація прифронтових міст та громад, яку очолив мер Харкова, також не є опозиційним проєктом. Курсують підозри, що на майбутніх виборах Асоціація може трансформуватися в лояльну владі «партію господарників», які традиційно користуються попитом серед виборців Сходу та Півдня.

Розмова з Ігорем Тереховим відбувається під час чергової повітряної тривоги у Харкові. Міський голова не приховує: комунальникам часто доводиться нехтувати безпековими інструкціями задля забезпечення життєдіяльності міста. Та і, власне, якби харків’яни бігли в укриття кожного разу при звуках сирени, часу «на життя» майже не лишалося б: минулого року загальний час повітряних тривог у місті складав 108 діб.

В інтерв’ю «Главкому» Ігор Терехов розповідає, чим відрізняється нинішня надскладна зима від минулих, як Харків «заривається» під землю та чи буде він закликати жителів залишати місто, як це вже неодноразово робив Віталій Кличко.

«У Харкові нема більш-менш тихих сезонів»

Останніми днями росіяни збільшили кількість ударів по Харкову. Як би ви оцінили нинішню безпекову ситуацію в місті? І у порівнянні з минулим місяцем, і, можливо, з минулою зимою.

От ми з вами зараз розмовляємо, а у нас вже повітряна тривога – «шахеди» летять. Ми не можемо намагатися знайти логіку у діях росіян – це зовсім невдячна справа. Але якщо ви питаєте щодо динаміки, то насправді у Харкові нема легких або більш-менш тихих сезонів. Є лише зміна інструментів, якими нас намагаються зламати. І порівнювати якісь місяці насправді неможливо, бо з першого дня повномасштабної війни Харків прийняв на себе, як я вважаю, найважчий тягар серед всіх мегаполісів країни.

Цей факт підтверджений не моєю суб'єктивною думкою чи особистими емоціями, а сухою і страшною статистикою. Ми бачимо, на жаль, і еволюцію ворога: він і раніше гатив ракетами, КАБами, «шахедами», а минулого року почав активно все це комбінувати. Додались нові типи маленьких маневрених БпЛА – ті ж «Молния», «Черника» та їхні аналоги, які летять дуже низько, тихо і полюють на цивільне населення. Це – спроби залякати кожного харків'янина.

Якщо порівнювати минулу зиму і нинішню, то це як обирати між двома вогнями. Тоді вони хаотично били по бізнесу, по житлу, по підстанціях. Цьогоріч ми бачимо чіткий цинічний акцент на енергетичну галузь, теплові мережі. Нас хочуть залишити без світла, тепла, води, але, окрім енергетики, страждає все інше – і житловий фонд, і офісні приміщення.

Станом на сьогодні в місті пошкоджено більш ніж 10 тис. житлових будинків. Це на дві тисячі більше, ніж в минулому. Близько половини – це багатоповерхові житлові будинки і половина – приватні. Є будинки, по яких вже по другому та третьому разу прилітало.

З цих пошкоджених будинків вже 4 тис. відновили, відбудували. Так, це колосальна робота і навантаження, і я хочу подякувати нашим комунальним службам, будівельникам, міжнародним партнерам і, звісно, державі за підтримку. Але понад 40 житлових будинків, зовсім не підлягають відбудові та відновленню, їх треба тільки зносити. І це ще також неостаточна цифра, технічні експертизи тривають. 

Страждає і громадський транспорт. Було під ударом депо метро і вагони метрополітену, які під час удару перебували на поверхні. Будівництво цього депо відбувалося ж ще в мирні радянські часи, коли ніхто не передбачав, що можуть бути такі ракетні атаки.

Обстріли ми маємо фактично щодня, але знаєте, в чому головна відмінність цього року від минулого? Ми стали більш згуртованими, загартованими і впертими в своєму бажанні жити.

«Якби наші комунальники йшли в укриття, ми б не зберегли систему і місто б замерзло»

Харків часто подається як приклад «енергетичної стійкості», зокрема, й вашим колегам-мерам. Ситуація з енергетикою в місті далека від блискучої, але в деяких регіонах вона ще гірша. Попереду ще місяць зими: які песимістичні та оптимістичні варіанти прораховуються?

Я дуже обережно ставлюся до всіх прогнозів щодо енергетики, бо ворог моніторить ситуацію і всі наші висловлювання. Тому щодо конкретних сценаріїв промовчу. Нехай вони залишаються у вузькому колі фахівців.

Харків'яни – дуже мудрі люди, і ми не живемо в ілюзіях. Я ще восени попереджав, що ця зима буде найважчою за всю історію війни – навіть за зиму 2022 року. Хоча ми й тоді робили, як я вважав, неможливе: перекладали теплотраси просто по асфальту, бо під землею все було розтрощено, а нам потрібно було зберегти тепло. Такого інженерного рішення ніхто в Україні до нас не впроваджував.

Була зима, коли ми дев'ять разів перезапускали систему опалення всього міста та підіймали її з нуля – і це за один сезон. Сьогодні ситуація зовсім інша, але, я б сказав, не менш драматична. Ми бачимо сьогодні, що відбувається в столиці, і тут – щире співчуття і колегам, і киянам. Але зараз вся Україна в одному човні і Харків – не виняток: є аварійні графіки відключень і планові графіки… І це, на жаль, наша реальність, але люди мають знати, якою ціною ця система тримається.

У середині січня, після одного з обстрілів, у нас була ситуація, коли рахунок йшов не на години, а на хвилини – стояло питання життя і смерті для міської системи опалення. Я зараз не перебільшую. Може, таке і не треба казати, але якби наші комунальники і всі ми діяли за інструкцією – тобто йшли в укриття, коли лунали повітряні тривоги і поряд були вибухи, – ми б не зберегли цю систему і місто б замерзло. Але ми під цією небезпекою тепло для міста врятували.

І хочу зауважити, що ворог вчиться, бо на початках він просто гатив хаотично, не розуміючи нашої системи. А зараз вони б'ють прицільно, багато всього розтрощено, але ми змінюємо систему, децентралізуємо її і знаходимо нестандартні технічні рішення. І я впевнений, що ми витримаємо.

Уряд виділив понад 2,5 млрд грн на закупівлю генераторів для семи областей, зокрема, і Харківської. У вас вже є розуміння, як швидко дійдуть ці гроші, коли саме почнуться закупки та поставки?

Я впевнений, що це відбудеться швидко. Насправді є потреба не тільки в генераторах, а й в когенераційному обладнанні, в частотниках (перетворювачах частоти), в інших технічних засобах.

Швидко – це коли? Іноді коли кажуть швидко – то це значить десь навесні…

Та ні (сміється). Навесні ми будемо готуватися вже до наступного опалювального сезону.

Після жорстоких ударів по київській інфраструктурі в розпал морозів, ми бачили своєрідну інформкампанію, коли всі – від президента до різних блогерів – порівнювали безпорадність столиці зі стійкістю прифронтового Харкова. А в коментарях було нашестя дописувачів, які на всі лади вас вихваляли. Як міський голова, які претензії до київського мера ви б назвали об'єктивними, а які – ні? І як ви взагалі сприймаєте такі порівняння?

Я вже казав, що зараз всі українські міста у важкій ситуації. І ми знаємо точно, хто розв’язав цю війну, вчиняє обстріли і створює ці інфраструктурні шоки. Як міський голова, я дбаю про те, щоб забезпечувати життя Харкова.

Коли є можливість – Харків допомагає всім і нам допомагають, коли складно. Не хочу давати жодних оцінок і коментарів, і щиро бажаю і сподіваюсь, що кожне українське місто вистоїть.  

А місцева влада з інших регіонів, і того ж Києва, зверталася до вас щодо обміну досвідом в плані децентралізації енергетики?

Так, приїжджали колеги із Сум, бачили, що ми робимо. Ми ж не ховаємо свої ноу-хау, якщо вони є. І з Полтави приїжджали, і з Миколаївщини Кім (Віталій Кім – голова Миколаївської ОВА) приїжджав.

У нас же перший з’їзд Асоціації прифронтових міст та громад проходив у Харкові, всі мали можливість подивитися, що і як ми робимо.

Ми не ховаємо нічого від колег, але не про все можна казати публічно.

Якщо ви не хочете казати про порівняння з Києвом, то цікава така ваша думка – чи варто взагалі під час війни голосно казати про успішні міста, підприємства, з урахуванням того, що ворог все це чує? Бо серед харків’ян є такі думки, що нинішні масовані атаки на місто були спровоковані не в останню чергу цими дифірамбами.

Скажу так: я особисто в будь-якому складному питанні люблю тишу. І як показує життя – це виправдано.

Чи ви допускаєте, що в найближчій перспективі вам, може, доведеться закликати мешканців тимчасово залишити місто, як це зробив мер столиці?

Мені ще з початку війни часто ставили питання: «А що нам робити? Виїжджати чи не виїжджати?». А потім питали: «Повертатися чи не повертатися?». От хай Терехов нам скаже. Я ж завжди казав і зараз повторюю: кожен сам для себе приймає рішення і несе за це відповідальність.

Хтось, побоюючись за свої родини, життя своїх дітей, з першого дня війни виїжджали з міста Харкова, а потім поверталися. Кожен сам прийме для себе виважене рішення, а я, як міський голова, моя команда, всі наші комунальні служби будемо працювати для того, щоб у людей була можливість залишатися тут, щоб у нашому місті було життя, працював транспорт, була робота.

«Така «торпеда» як 20% ПДВ для малого бізнесу вщент руйнує всі наші зусилля»

Асоціація прифронтових міст та громад, яку ви очолюєте, була створена всередині вересня. Тоді однією з перших ваших ініціатив була пропозиція внесення до проєкту бюджету на 2026 рік закріплення 64% ПДФО у місцевих громадах. І цю позицію в бюджеті на цей рік вдалося протиснути. Тобто лобі в центрі у вас є. Що ще вдалося за цей час і що не вдалося?

Головне, що Асоціація за цей час могла зробити – це, перш за все, змінити саму рамку розмови про прифронтові громади та привернути увагу держави до них. І те, що було прийнято рішення щодо 64% ПДФО для прифронтових міст-громад, яке ми лобіювали, – це, безумовна наша перемога. Ще одна ініціатива, яка була почута, – це вимога підтримки для наших родин-ВПО, які тепер отримують по 3 тис. грн на кожну дитину. Сподіваюсь, що невдовзі буде підтримана і решта наших пропозицій щодо ВПО: зокрема, поновлена компенсація за оренду житла і скасована гранична планка розміру соціальних виплат для них.

Дуже тішить, що нам вдалося в цілому вплинути на вектор державної політики щодо підтримки прифронтових громад. І ми сьогодні беремо ініціативу в свої руки, щоб уряд та Офіс президента нас чули.

Коли прифронтові міста та громади мають власний голос та лобі – це дуже важливо. Якщо раніше кожна громада намагалась самотужки відстоювати власні інтереси та вирішувати свої проблеми, то зараз ми фактично стали їхнім голосом. З нами непросто, але до нас дослухаються.

Попри всі проблеми, триває підготовка стратегії і концептуальної рамки майбутньої України. Нам вже вдалося розробити таку стратегічну рамку для півдня України і, на нашу думку, це буде стратегія повоєнної країни.

На півдні є шалений потенціал: це – порти, IT-кластер, сільське господарство, географічні умови загалом. Треба робити акценти на відновленні енергетики, виробничих потужностях, індустріальних парках, і, звісно, кадровому потенціалі.

Багато хто до вашої Асоціації доєднався за ці кілька місяців?

Асоціацію на початку створили три громади, а потім 100 громад з десяти регіонів приєднались. Зараз ми вже налічуємо 300 прифронтових громад – Харківщина, Сумщина, Миколаївщина, Одещина, Чернігівщина, Запоріжжя, Донецька та Луганська області… До нас приєднуються, і дуже важливо, щоб під час війни нас чули. Бо тоді будуть приєднуватися інші міста та громади, які бачитимуть у нас рух та певні досягнення. І що ми дійсно можемо вирішувати питання, а не тільки збиратися поговорити.

Чи ви ведете діалог з іншими регіональними організаціями – тією ж Асоціацією міст України, яку очолює Віталій Кличко? Чи прифронтові громади настільки специфічні, що обговорювати з глибокими «тиловиками» їм особливо нема чого?

Сьогодні неможливо відокремити прифронтові громади від неприфронтових – так званих тилових. Звісно, ми спілкуємося з різним асоціаціями, зокрема, і з Асоціацією міст України. Але ми не хочемо, щоб це було партнерство заради партнерства, бо ми націлені на результат і на ефективну працю.

Наприклад, ми підписали в Києві меморандум про співпрацю з Українською радою бізнесу – об'єднали зусилля для того, щоб захистити малий бізнес і не допустити впровадження 20% ПДВ для підприємств малого бізнесу з доходом понад 1 млн грн на рік. Крім того, співпрацюємо з міжнародними організаціями – вже набули статусу асоційованого партнера Європейського Альянсу міст та регіонів для відбудови України.

Ви будете пручатися нормі щодо 20% ПДВ для ФОПів-«малюків»?

Звісно, будемо. Сьогодні неможливо вводити 20% ПДВ для ФОПів: це економічно невиправдано і, насправді, це несправедливо. Якщо це станеться, тоді для бізнесу будуть два шляхи: він просто закриється чи піде в «тінь». І всі розрахунки на те, що виросте дохідна частина держбюджету, призведуть до зворотних результатів.

Підтримка ФОПів під час війни – це не пільга і не «поблажка», а інвестиція в стійкість громад і держави.

Коли бізнес працює – працюють міста, є зайнятість, наповнюються бюджети та зберігається соціальна стабільність. Це особливо важливо для прифронтових територій. Саме тому ми обʼєднуємо всі зусилля, щоб рішення про 20% ПДВ для ФОПів не було прийнято або, принаймні, були переглянуті його умови.

Тобто ви переживаєте за «свою сорочку» – пропонуєте не застосовувати цей податок хоча б для прифронтових регіонів?

Я переживаю за всіх, інакше не піднімав би це питання так широко. Але для нас захист малого бізнесу – надзвичайно важливий. Ми ж в Харкові пішли на безпрецедентні кроки: у місті вже другий рік поспіль скасовані всі місцеві податки та збори для того, щоб бізнес залишався, щоб у нього були обігові кошти, створювалися робочі міста… А така «торпеда» як 20% ПДВ для малого бізнесу вщент руйнує всі наші зусилля.

Плани, як послухати, у вас дуже глобальні. Чи допускаєте у майбутньому перетворення вашої Асоціації у політичний проєкт?

Я завжди дуже обережно ставлюся до тем енергетики і до політики. Асоціація прифронтових міст та громад не створювалася, не розглядалася і не розглядається як політичний проєкт. Нас об'єднують зовсім не політичні дискусії і не передвиборчі розрахунки, а питання стійкості та розвитку: безпека, енергетика, економіка, медицина, освіта, підтримка бізнесу та людей.

Наша головна мета – відстоювати інтереси наших громад, обмінюватись досвідом, вести діалог із урядом і парламентом, нашими зовнішніми партнерами і союзниками.

Блок «Успішний Харків», вихідцем з якого ви є, також позиціонувався як «об’єднання господарників», але при цьому це – політична партія.  

Скажу так: сьогодні в Асоціації – представники зовсім різних політичних сил. І це все зовсім не про вибори і не про політику, а в першу чергу про відповідальність кожного мера, голови селища, населеного пункту за людей. 

Переконаний, що на найближчих виборах представники місцевого самоврядування, зокрема, прифронтових громад, будуть широко представлені у різних політичних силах. Адже досвід, знання, напрацьовані на рівні громад рішення і проєкти будуть дуже актуальні у мирний період. 

Дай Боже, прийде мир. І тоді перед країною постануть дуже серйозні виклики і завдання: швидке відновлення енергетики та створення нових генеруючих потужностей, перезапуск промисловості, вирішення житлового питання для мільйонів людей, забезпечення гідних соціальних стандартів...

Я розумію масштаби цих завдань, маю свої підходи до їх вирішення. І якщо сформується колектив однодумців, готових працювати для народу і держави, в такій партії я не виключаю для себе можливість взяти участь. 

Наголошую, саме у політичній силі, яка готова буде взяти на себе відповідальність за вирішення державницьких завдань, але в жодному разі не у «проєкті», як модно зараз говорити, єдина мета якого – просто потрапити до центральної влади.    

Я дійсно хочу, щоб після війни моє рідне місто – Харків, моя рідна Україна стали кращими, ніж були. Країна має не просто відновитись, а стати сильнішою, розвиненішою, заможнішою, справедливою. Це моє бажання, моя мета і моя політична програма.    

Побутує думка, що чим далі на захід країни – тим більше люди там налаштовані «на війну до перемоги». Водночас у прифронтових областях, які щодня живуть у стресі війни, настрої не такі категоричні. Чи, за вашими спостереженнями, таке твердження є коректним?

Давайте не будемо шукати якихось ліній розподілу українського суспільства. Війна – наша спільна біда. І у Львові, і в Києві, і в Харкові люди однаково відчувають біль від втрати рідних, острах під час повітряних тривог, хвилювання за майбутнє своєї родини, своєї держави. Тому я думаю, що миру, справедливої угоди, яка б завершила цю страшну війну, насправді прагне більшість українських громадян. Тому і переважна більшість соціологічних опитувань фіксують значну, навіть домінуючу підтримку мирних перемовин з боку українських громадян.  

Безперечно, у прифронтових містах і громадах відчуття від війни виразніші. Тут лінія фронту проходить дуже близько і небезпека поруч постійно. Не думаю, що до цього можна звикнути. Жити і працювати у таких умовах дуже складно. Тому, безперечно, надії на припинення війни об’єднують багатьох мешканців прифронтових територій. 

Харків давно вже відомий своєю певною мірою показною охайністю, до якої місцеві мешканці вже звикли, а гості міста лишаються враженими. Нещодавно відкрилася оновлена набережна. Як під час постійних обстрілів та руйнувань розставляються пріоритети? Бо багато хто вважає, що краще б ці кошти місто відправляло на фронт та витрачало на заходи, пов’язані з безпекою міста.

Харків справді завжди був містом порядку й охайності, і це не питання естетики, а питання поваги до людей. Війна такий підхід не скасувала.

Звісно, сьогодні головний пріоритет – безпека та життєзабезпечення міста: робота критичної інфраструктури, тепло, вода, електроенергія, транспорт, лікарні, школи, укриття. Далі – оперативна ліквідація наслідків обстрілів: розбір завалів, аварійні ремонти та прибирання територій, щоб люди могли жити й спокійно пересуватися містом. Для координації та оперативного вирішення усіх цих завдань у місті створений та працює Штаб з подолання наслідків надзвичайних ситуацій, який, як на мене, довів свою ефективність.

Водночас ми принципово зберігаємо базовий порядок і чистоту. І не лише з практичних, а й з психологічних причин. Місто має залишатися охайним, світлим, живим. Думаю, це правильно.

Наприкінці року уряд підвищив оплату праці соцпрацівникам, але переклав фінансовий тягар на місцеві бюджети. Як ви будете з цим справлятися?

Ми тільки за те, щоб соціальні працівники нарешті отримували достойну заробітну плату – давно про це говоримо. Але без реального фінансового ресурсу з боку держави, субвенцій місцевим бюджетам на реалізацію цього рішення – це не підтримка, а перекладання відповідальності. Особливо для прифронтових громад, які одночасно фінансують безпеку, відновлення після обстрілів і базові послуги для людей.

Моя позиція незмінна: під час війни держава має не тиснути на економіку громад, а створювати умови для її збереження і відновлення. Будемо ставити питання перед урядом про виділення відповідних субвенцій.

«Попри те, що місто перебуває під постійними обстрілами, люди переїжджають до нас»

Скільки ВПО зараз проживає у Харкові? 

На сьогодні 211 789 осіб, які проживають у Харкові, мають статус ВПО. Для порівняння – до повномасштабної війни було близько 100-120 тис. До нас приїжджають з Харківської області – Куп’янщини, Вовчанського напрямку, інших районів. Дуже багато ВПО з Донецької, Сумської областей, бачимо приїжджих з Херсонщини, Запорізької області. Харків для багатьох – це найближче велике місто з лікарнями, працюючими захищеними підземними школами, безкоштовним громадським транспортом, роботою. Навіть попри те, що місто перебуває під постійними обстрілами та має купу викликів, люди переїжджають до нас, створюють свій бізнес, працюють на підприємствах, лікуються, діти ходять до наших безпечних освітніх закладів… Тобто Харків для них таке місто, в якому вони хочуть жити. І дуже багато хто хоче залишитися тут надовго. Ми намагаємося створити для них комфортні умови.

Щодо комфортних умов. У багатьох прифронтових регіонах ВПО та військові нарікають, що місцеві мешканці задирають для них ціни на оренду житла. Зрозуміло, що місцева влада впливати на це навряд чи може, але чи ви фіксуєте таку тенденцію в місті?  

У нас, на жаль, немає впливу на це, але орендна плата в Харкові зараз точно не така велика, як, наприклад, в Києві. Але є інше важливе та болюче питання: на рівні державної політики треба чесно визнати і врахувати, що ті ВПО, які залишаються у Харкові та інших прифронтових містах, та ті, що обрали відносно спокійніші міста на заході країни, потребують різного підходу. Зараз же підтримка ВПО універсальна що для тилових міст, що для прифронтових. Але ситуації неспівставні – це і ситуація з обстрілами, і з житлом, і з робочими місцями, і з медициною та освітою. Та й фактор психологічного навантаження неможливо не враховувати. Тому ми запропонували диференційований підхід для тих ВПО, які залишилися в прифронтових громадах: треба зробити для них окремий пакет підтримки з урахуванням безпекових ризиків та навантаження на місцеву інфраструктуру.

І йдеться не про виплати заради виплат, хоча фінансова підтримка дуже важлива, а про інструменти. Наприклад, це пріоритетне фінансування тимчасового та соціального житла, виплати за оренду, підтримка громад у відновленні пошкоджених об'єктів, розширений доступ до медицини, допомога з працевлаштування...

«Не бачу сенсу для появи у Харкові міської військової адміністрації»

У Харкові новорічні та різдвяні свята цьогоріч знову пройшли під землею – на станціях метро. Під землю давно поступово перейшли школи, лікарні, театральні вистави… Що за минулий рік вдалося максимально туди перемістити і що в планах?

Одразу скажу, що дуже не хочу, аби ми переїжджали під землю. Дуже не хочу. Бо Харків завжди був комфортним сонячним містом і ним залишається. Принаймні ми намагаємося так робити, попри війну: це, сказав би так, – наш внутрішній генотип і наша ментальність. Але ми вимушені сьогодні будувати підземні простори та відкривати підземні школи.

До речі, ми були першими у світі, хто переобладнав станцію метрополітену під підземну школу. При цьому станції працюють одночасно і за своїм прямим призначенням. Крім цього, ми першими в Україні побудували першу підземну школу, яких у Харкові на сьогодні вже вісім, будуємо ще три. Вже розробили проєктно-кошторисну документацію на підземний дитячий садочок, і маю надію, що в цьому році будемо його будувати. З одного боку, це – новий проєкт, радість, коли діти навчаються, але це і сумно, бо наші діти вимушені навчатися саме так.

Підземне будівництво відбувається тільки за кошти міського бюджету чи бізнес також вкладається?

Спочатку це відбувалося виключно за кошти міського бюджету, хоча він був дуже складний. Потім частково залучалися кошти міжнародних партнерів, державні субвенції.

Скільки місто отримує від організаторів комерційних концертів, що проводяться під землею?

У нас є два типи культурного життя. Перший – наприклад, новорічні казки, ялинки на станції метрополітену. Ми ще з 2022 року почали дитячі концерти проводити на станціях метрополітену. Так, це могла бути певна небезпека, бо потяги ходили і поруч діти бігали, але вони в ці моменти посміхалися та забували про війну. Ми дуже ретельно ставилися до заходів безпеки, вони були надзвичайними.

Сьогодні ми створили певні сертифіковані підземні простори, де проводяться вистави і концерти. На комерційні концерти жодного вільного місця не лишається, заздалегідь потрібно придбати квитки. Але місто не отримує від цього грошей. Ми допомагали створити ці підземні простори, але вони перебувають на базі державних чи обласних підприємств.

У грудні президент нагородив вас орденом «За мужність» ІІ ступеня, що ніби має свідчити, що в Києві вами задоволені. Як у вас зараз загалом складаються відносини з центральною владою? Бо у деяких ваших колег-мерів, у яких вони не склалися, виникають дуже великі проблеми.

Орден – не моя заслуга, а заслуга Харкова, всіх людей, які тут залишились, працюють і підтримують життя. З Офісом президента у мене робочі стосунки, як і з урядом. Я – не зовсім зручний керівник, бо добиваюся для міста, а тепер ще і для Асоціації, певних рішень, які хтось не хотів би приймати.

Ну, в Харкові поки міську військову адміністрацію не запроваджують, значить все нормально.

А є підстави вводити адміністрацію?

Підстави завжди можна знайти за бажання. Ексмер Одеси Геннадій Труханов, якого позбавили і крісла, і громадянства, не дасть збрехати.

Дивіться, наша міська рада працює з початку війни. Ми робили неймовірні речі: збиралися під час обстрілів і ніхто нікуди не побіг. Ми тримали та тримаємо місто, щоб життя у ньому було. Тому не бачу сенсу зараз сенсу для появи у Харкові адміністрації.

Павло Вуєць, «Главком»