Національний відбір України на «Євробачення-2026»: нам гарне місце чи гарну музику?

Незадовго до енергетичної кризи, в яку через російські атаки поринула Україна, почалося обговорення презентації пісень-фіналістів цьогорічного національного відбору на конкурс «Євробачення». У 2026 році він пройде у Відні та вже привернув до себе увагу в Європі, в основному через рішення мовників, що беруть участь, та організаторів — Європейської мовної спілки — залишити на конкурсі Ізраїль. І якщо деякі країни з конкурсу взагалі пішли, то Суспільне цього року додало до відбору кілька нововведень. За музичну складову відповідальність цього разу взяла переможниця «Євробачення-2016» Джамала, яка вклала багато зусиль у процес, що видно з її взаємодії з соцмережами й учасниками.

Чи варто нам так сильно вкладатися в таку подію, яка вже викликає критику? Тим більше, що шоу пройде 7 лютого, і не факт, що багато хто зможе подивитися його через ті самі проблеми зі світлом. Хто вже встиг відзначитись скандалами? Чому після оголошення списку учасників виникло враження, що переможниця вже відома? І зрештою, чи ми хочемо, щоб нас слухали у Європі — чи все ж чули? Розповідаємо у цьому огляді пісень довгого списку та фіналу цьогорічного нацвідбору.

Це перша частина огляду.

Перш ніж перейти до обговорення пісень фіналістів, слід звернути увагу на те, що було презентовано цьогоріч у довгому списку. Підбірка пісень тут вийшла доволі жанрово різноманітною, а серед виконавців можна було знайти й знайомі імена.

На тлі інших учасників виділилися гурт Karyotype з доволі позитивною інді-поп піснею DNA зі звучанням, яке у гарному сенсі повертає нас у 2016 рік і є дещо більш прокачаною версією пісні, яка тоді на «Євробаченні» представляла Велику Британію, та Марта Адамчук із баладою Silvered Pines із доволі кострубатим текстом, але пропрацьованим звучанням і цікавими хуками. До речі, багато хто знайшов у цій пісні балканську баладу, але пісня Марти радше нагадує за своїм продакшном і мелодійними ходами типову скандинавську холодну за настроєм і конвеєрну баладу для відбору Швеції чи Данії.

Слабше на фоні цих треків виглядають конкурсні пісні Anstay та OKS — вони звучать доволі сиро та недопрацьовано, що не є проблемою, але в умовах такої шаленої конкуренції, яку маємо цьогоріч, навіть найдрібніші деталі усувають конкурсантів із конкурентного поля.

Найбільше уваги (щонайменше у єврофанському середовищі) однак привернула ситуація з участю співачки Mon Fia. Вона повернулася на відбір після того, як не пройшла до торішнього фіналу з епічною баладою Dive Inside. Цьогоріч артистка прийшла на конкурс із піснею Do You Hear Me?, яка по своїй суті є більш динамічним, швидшим за темпом і більш підлаштованим під формат конкурсу продовженням тієї пісні.

Фанати «Євробачення» мали високі очікування щодо її участі, які лише посилилися після презентації конкурсних пісень. Mon Fia набагато сильніше вклалась у відбір цього разу — шалена кількість промо в інтернеті, зокрема за участі знайомих єврофанам облич із «Дитячого Євробачення», балет, музичне відео, контракт із лейблом ENKO. Фактично співачка стала головною конкуренткою вже ветеранові нацвідбору Хаяту, який цього разу опинився не одразу у фіналі, а у довгому списку. Але від початку щось пішло не так.

На прослуховування, де пісню треба було виконувати наживо, артистка підготувала ціле шоу з балетом. Тільки-от режисер-постановник цьогорічного дійства Герман Нєнов, який був присутнім на прослуховуваннях і є членом оргкомітету, у спеціальному влозі, який зробило «Суспільне», зупинив виконавицю на середині виступу та попросив її виконати пісню без балету, оскільки він надто сильно відволікав Германа від артистки. Судити про те, чи це зауваження було резонним, доволі складно, оскільки повний виступ на прослуховуваннях (як завжди) нам не показали. Але це цілком могло збити артистку з пантелику і кардинально змінити настрій усього виступу для неї. Багато хто залишився таким вибриком незадоволений, а конкурувати з доволі великою фанбазою Хаята у голосуванні в «Дії» було складно. Артистка теж переживала таку реальність доволі емоційно, відверто ділячись цим у соцмережах.

Чи можна вважати, що цьогорічна пісня Mon Fia є найкращою у довгому списку? І так, і ні. Вона точно більше підлаштована під формат конкурсу за всі інші у цьому списку, але з музичної точки зору Dive Inside видається більш органічною та менш «сконструйованою» під конкурс. До речі, спеціально не писав цього року огляд на основі перших вражень від пісень, а дав їм можливість пройти мінімальну перевірку часом, з чого можу зробити один висновок: більшість пісень що довгого, що короткого списку добре слухаються у контексті конкурсу, але їх не хочеться слухати за його межами. Це не пісні, які можеш додати у плейлист і слухати на повторі, й це доволі тривожний сигнал. Треба визначитися: ми хочемо посісти якнайвище місце, але щоб цю пісню потім слухали раз на три роки, — чи все ж таки хочемо більше, щоб ці пісні слухали на повторі й щоб вони формували глобальні музичні тенденції.

Утім, уся ця історія ставить більше питань не так до виконавців, як до самого Суспільного — навіщо нацвідбір існує у дивному форматі, де водночас і найкращу пісню на «Євробачення» шукають, і нові імена відкривають, враховуючи, що тенденції конкурсу в останні роки показують, що це доволі несумісні поняття? І чому Суспільне, знаючи про такі нерівні умови між учасниками, які дуже сильно впливають на те саме голосування у «Дії», залишили Хаята у довгому списку й не відправили його одразу до фіналу, враховуючи, що він і так там опинився, а деякі треки фінальної дев’ятки точно виглядають слабшими за пісню Mon Fia?

Valeriya Force — Open Our Hearts

Відкриватиме фінал нацвідбору Валерія Симулік під псевдонімом Valeriya Force. Участь виконавиці в конкурсі стала доволі неоднозначним медійним явищем, починаючи від піар-стратегії у соцмережах, яку обрала команда артистки, закінчуючи скандалом щодо роботи та лайків (!) на дописах російського саундпродюсера. Любителі пліток і «жовтухи» настільки старанно намагались із цього розкрутити щось екстравагоме та спричинити дискваліфікацію артистки, що та аж досі ледь не щодня записує офіційні звернення про цю ситуацію. Як молитву вона повторює, що лайк був випадковим, а з тим чоловіком співпрацювала не вона, а команда проєкту, в якому вона була лише вокалісткою.

Проте і цей, і кілька інших скандалів цьогорічного відбору генерували телеграм-канали про «Євробачення» з анонімними адміністраторами, абсолютно ігноруючи «гріхи» інших учасників просто через те, що вони фанатіють від їх творчості. У нас ще буде нагода поговорити тут про це середовище як про медійну екосистему, бо це, як виявилося, доволі сильно формує дискусію про цьогорічний нацвідбір.

Зокрема це стосується й експерименту з залученням глядачів до студії. Єврофани, які відвідали живе прослуховування, потім мали змогу описати прослухані пісні до офіційної прем’єри на своїх майданчиках (зазвичай це були телеграм-канали). Пісню Валерії Форс описували як супердинамічний хіп-хоп-трек у стилі Нікі Мінаж і Карді Бі. Однак, мабуть, усі ці люди чули лише один трек з усього жіночого репу й тепер асоціюють будь-які спроби жінки читати реп саме з двома найпопулярнішими реперками. Насправді в пісні Валерії є реп-частина, але вона мало чого спільного має з названими вище артистками.

Сама по собі пісня є цілісною та непоганою баладою, той самий реп вплетено доволі вміло. У виконавиці сильний вокал, на який пісня робить основну ставку. Але враження дещо змазались якраз-таки через те, що ті ж гості з прослуховувань подавали цей трек як щось набагато більш динамічне.

Мені сподобалася ця пісня, однак вона губиться на фоні інших через те, що цьогорічний фінал справді є доволі сильним (у конкурсному контексті), втім це не робить заявку гіршою. Також хочеться відзначити продакшн — співавтором пісні є саундпродюсер Вінні Вендітто, який співпрацює з Емінемом. І хоча зазвичай, коли учасники різних відборів наголошують на чомусь подібному, це викликає скепсис і рідко збігається з якістю, проте тут справді відчувається, що все зроблено якісно.

Molodi — Legends

Торік дещо здивувало, що саме цей гурт з піснею My Sea посів друге місце на нацвідборі. Але що тоді, що зараз після прослуховування обох пісень виникає питання: а навіщо їм узагалі оте «Євробачення»? Ніби й трек цього разу теж модненький (хоч і слабший за торішній), і все вилизано й трендово, і текст ніби теж постаралися зробити, але взагалі не відчувається, що вони якось дуже хочуть на цей конкурс. Серйозно, якщо від інших учасників є хоча б імітація сильного бажання потрапити на все це дійство, то тут виникає відчуття, що їх просто на ці відбори пхає їхній лейбл, особливо не питаючи думки самих виконавців. Доволі парадоксальна ситуація, коли видно, що намагалися зробити амбітно й у жанрі аренного попу, але це настільки прісно, що й зачепитися нема за що.

Monokate — Tyt

Музична кар’єра Катерини Павленко, солістки гурту Go_A, набула досить цікавого напряму після успіху на «Євробаченні-2021», однак нагадує радше біг на місці. Спроби вгодити єврофанам і застрягання у єврофанській бульбашці не призвели до карколомного розвитку. Шансом на певне оновлення видавалося створення сольного проєкту співачки під псевдонімом Monokate, у рамках якого Катерина обіцяла кардинально нову музику, яку вона завжди хотіла спробувати створити, однак до чого не доходили руки. І дійсно, перші пісні у його рамках були інакшими, але це не приносило шаленого успіху. На запитання про участь у нацвідборі Катерина кокетливо відповідала, що не думає над цим. Утім, ім’я Monokate у списку його учасників цього року заінтригувало багатьох фанатів конкурсу — чим же буде дивувати всіх Катерина? Та й уривок пісні теж підсилював інтригу.

Усі ці слова про минуле музичної кар’єри виконавиці тут не просто так — занадто розчарував контраст між словами Катерини про «абсолютно нову» для себе музику та невиданою демкою у стилі Go_A. Ця пісня звучить як спроба відтворити магію «Шуму», хоч і в дещо темнішому та більш індустріальному звучанні (що мені подобається), але яка використовує все ті ж мелодичні ходи, посил тексту, вокальний дизайн і купу інших елементів, які є в цій пісні. Ба більше, певні впливи рок-музики у ній насправді переносять нас у часи пісні «Соловей», із якою гурт переміг на нацвідборі 2020 року. Але це все вже було не лише у творчості Катерини, а ще й на самому «Євробаченні», причому мільйон разів. Не на користь цієї пісні також грає те, що, на жаль, вона набагато краще сприймається, коли її слухаєш утретє, вп’яте, вдесяте, причому з перервою десь приблизно у кілька днів. Єдине, що може врятувати всю цю історію та заповнити прогалини в цій пісні — це максимально психоделічний виступ.

The Elliens — Crawling Whispers

Мультивсесвіт Суспільного на «Дитячому Євробаченні» нарешті перетнувся з мультивсесвітом дорослого — представниця України на дитячому конкурсі 2021 року Олена Усенко зі своїм гуртом тепер є фіналісткою нацвідбору на вже доросле «Євробачення». Втім, після презентації пісень виникло питання — чи все-таки вона опинилась у фіналі відбору радше з огляду на цей фактор, а не через пісню?

Знову ж: усе ніби й добре, й текст хороший, і мелодія гарна у стилі рок-балад нульових. І драми нагнали достатньо під конкурс. Але от знову звучить недопрацьовано. Місцями Олена трішки переграє вокалом і це ріже вухо, але у цілому доволі гарна спроба. Можливо, надто рано ще для «Євробачення», але гурт точно може собою пишатися.

Laud — Lightkeeper

Історія відносин Laud із «Євробаченням» є доволі складною. Нинішня його спроба є четвертою, хоча одна з попередніх не була до кінця повноцінною — співака обрали фіналістом відбору у 2022 році, однак після того, як з’ясувалося, що його тодішню конкурсну пісню було оприлюднено раніше, ніж це дозволяють правила відбору, виконавця дискваліфікували. Серед цих кількох пісень були свої злети та падіння, однак жодна з них не відчувалася до кінця органічною з самим артистом, особливо пісня про «2 дні».

Цьогорічна заявка точно є найкращою серед усього того, з чим приходив Laud на конкурс. У притаманному для британського попу стилі трек середнього темпу зі значними впливами госпелу, що вміло поєднується з духовими та текстом про пошук світла, що виводить із кінця тунелю, добре доповнює підбірку фіналістів відбору-2026. Найкращим моментом пісні є уривок зі зміною ритму та перегуком із хором. У пісні якісний продакшн, а артист за всі ці роки точно показав себе здатним вдало втілити цю пісню в живому виконанні. Хоч знову чомусь у коментарях під цим треком «шукають Україну» в цьому всьому попри те, що вона тут точно є, було б цікаво побачити на «Євробаченні» саме таку Україну — обнадійливу, світлу, з якісним європейським звуком і віддалено від щорічних спроб показати одні й ті ж фолкові мелодії у різних обробках. Але все одно чогось усій цій заявці не вистачає для того, щоб засяяти на повну силу, а після кількох прослуховувань враження від неї дещо слабшають.

Другу частину огляду читайте завтра.