Про що насправді свідчить приїзд Стіва Віткофа на перемовини в Абу-Дабі

Реальним інструментом для завершення російсько-української війни, які б консультації, які б перемовини не проводити, залишається саме тиск на путінський режим, а не консультації.

Спеціальний представник президента Сполучених Штатів Стів Віткоф на перемовини між російською та українською делегаціями в Абу-Дабі, які відбудуться 3–4 лютого. Раніше, як відомо, державний секретар Сполучених Штатів Марко Рубіо виключив можливу присутність Стіва Віткофа та Джаведа Кушнера на тих перемовинах, які планувалися на 1 лютого. Марко Рубіо пояснив, що перемовини між російською та українською делегаціями будуть відбуватися без присутності американських спеціальних представників.

І з цього можна було зробити висновок, що якихось серйозних результатів під час цих консультацій американці не очікують і Вітков з Кушнером, саме тому не бачать необхідності бути присутнім. Тепер, як ми з вами можемо зробити висновок, ситуація із американським підходом змінюється. Досить цікавим є також той факт, що Володимир Зеленський, який обговорив подальші перемовини із членами української делегації, підкреслив, що потрібно зосередитися насамперед на контактах з американською стороною. З цього можна зробити висновок, що від розмов із росіянами у Києві нічого серйозного поки що не очікують і що можуть усвідомити, наскільки російська делегація зацікавлена не стільки у пошуку шляхів завершення російсько-української війни, скільки у затягуванні часу.

Таким чином, дійсно, для нас важливими є контакти з американськими представниками, щоб обговорювати спільний тиск на росіян для того, щоб примусити російського президента замислитися не про затягування часу, а про завершення російсько-української війни. Це дійсно виглядає досить важливим моментом з точки зору подальшого переговорного процесу. Якщо американці і українці будуть під час перемовин узгоджувати власні дії і наміри, і у Москві усвідомлять, що довго затягувати час без серйозних поступок з боку Путіна не вдасться, це одна історія. А якщо у Сполучених Штатах будуть розцінювати російські наміри як такі, що демонструються бажання Кремля завершити війну, зовсім інше.

Ну, варто нагадати, що під час останнього приїзду до Маямі спеціального представника президента Росії Кирила Дмитрієва Стів Віткоф виступав із компліментами на його адресу і підкреслював, що він достатньо позитивно ставиться до російського бажання завершити російсько-українську війну. І нагадаю вам, що це саме той Дмитрієв, який і вигадав, очевидно, напару із помічником президента Російської Федерації з питань зовнішньої політики Юрієм Ушаковим, той самий план з 28 пунктів, з яким спочатку ознайомилися Вітков і Кушнер, а потім вже й всі читачі американських медіа, де було оприлюднено деталі цього плану.

Так що я не виключаю, що зараз важливою функцією Дмитрієва є переконати американців в миротворчих бажаннях Путіна. І, можливо, саме тому, що Вітхоф дійсно переконався у цих бажаннях під час зустрічі з російським представником, він змінив свої наміри і тепер вирішив відвідати Абу-Дабі, щоб безпосередньо взяти участь у консультаціях між росіянами і українцями. Тільки от питання: на кого буде більше тиснути Віткоф під час цих консультацій? Хто буде реальним союзником американського спеціального представника під час перемовин – росіяни чи українці?

Чи буде Вашингтон продовжувати наполягати на тому, що українці мають залишити ту частину території Донецької області, яка зараз знаходиться під контролем легітимного українського уряду? Мовляв, саме це і має стати реальною можливістю для завершення війни. Чи у Сполучених Штатах усвідомлюють, що президент Російської Федерації використовує історію із Донбасом для затягування воєнних дій і продовження протистояння із Україною? Це, я б сказав, головні питання нинішнього переговорного процесу.

Тому що, якщо ми погодимося із логікою державного секретаря Сполучених Штатів Марко Рубіо, який вважає, що зараз все зосередилося на територіальному питанні і всі інші питання дійсно вирішені, ми не помітимо, як Сполучені Штати будуть намагатися тиснути на Україну разом із Російською Федерацією, а якщо раптом теоретично дотиснуть, зустрінуться із новими жорсткими умовами з боку Росії. Ну от нещодавно ми, скажімо, чули, що неприпустимими є будь-які форми присутності миротворчого контингенту на території України.

Ми чули від міністра закордонних справ Росії про те, що це європейці заважають мирному процесу, який організований президентом Сполучених Штатів Дональдом Трампом. А натомість самі росіяни мають домовлятися з американцями без європейської участі. Тобто можна буде сформулювати дуже багато побажань і пропозицій, які і після того, як буде немовби вирішено так зване територіальне питання, дозволять Путіну продовжувати кошмарити Україну і вести свою війну на виснаження.

Тому так, найважливішим є питання тиску на Росію. І з цієї точки зору позитивно, мені здається, те, що про цей тиск не забуває хоча б з економічної точки зору і президент Сполучених Штатів, який повідомив, що він домовився із прем’єр-міністром Індії щодо того, що Індія більше не буде купувати російську нафту, і це допоможе завершити російсько-українську війну. Так, звичайно, чим менше енергетичних доходів буде у російського бюджету, а він зараз вже зовсім не так зобов’язаний своєму існуванню нафті і газу, як це було ще кілька років тому, тим більше у Путіна буде необхідності замислитися про закінчення війни, тому що подальший пошук грошей у кишенях самого російського населення може підірвати навіть той рівень соціальної стабільності, який зараз існує в Російській Федерації.

І це ще раз нагадує нам, що реальним інструментом для завершення російсько-української війни, які б консультації, які б перемовини не проводити, залишається саме тиск на путінський режим, а не консультації, в яких Путін продовжує відчувати себе більш комфортно, ніж на полі бою чи під час економічного діалогу із Заходом. Якщо, звичайно, санкційний тиск взагалі можна назвати діалог.

Джерело