Секс в пользу ФСБ: как файлы Эпштейна ударили по элитам США и Европы и при чем тут Россия

Один із найпопулярніших жартів останніх тижнів в американському сегменті інтернету звучить так: "Що б лише не робив Трамп, аби не публікувати файли Епштейна...".

Як і майже будь-який жарт, він містить частку правди.

Ідея про те, що відволікаючими маневрами були і військова операція у Венесуелі, і всі заяви Трампа щодо Гренландії, і "операція" у Міннесоті, точно має сенс – адже всі вони певною мірою забирали на себе увагу від скандальних публікацій.

Втім, закон про публікацію минулого року був схвалений і навіть підписаний Трампом (він тоді ще не знав, скільки разів його прізвище згадано на 50 млн сторінок цієї картотеки), і тому шматок за шматком Міністерство юстиції змушене публікувати наявний компромат.

Буквально днями вийшов новий пакет з більш як 3 мільйонів сторінок, 180 тисяч фотографій і тисячі відеокліпів.

І ця публікація стала справжнім політичним землетрусом на обох берегах Атлантики.

Тому варто розібратися, в чому взагалі така важливість цих публікацій, які це може мати глобальні наслідки і чому їхній відголос вже призвів до нових скандалів від Словаччини до Норвегії?.

Вибухонебезпечна картотека.

30 січня 2026 року Міністерство юстиції США розпочало публікацію фінального і наймасштабнішого масиву документів у справі Джеффрі Епштейна, що охоплює понад 3 мільйони сторінок матеріалів.

Цей безпрецедентний реліз став прямим наслідком виконання "Закону про прозорість файлів Епштейна", підписаного президентом Дональдом Трампом у 2025 році.

Будучи по вуха замішаним у документах Епштейна, чинний президент США вирішив, що в такій ситуації для нього безпечніше дати публікації повний хід – нехай тепер скандал вдарить по всіх інших.

І це вдалося – згідно зі ще одним американським жартом, єдиним політиком, який виявився непричетним до Епштейна, став експрезидент Джо Байден.

Оприлюднений архів являє собою не структурований звіт, а хаотичну компіляцію протоколів допитів, внутрішніх звітів ФБР, журналів польотів та матеріалів судових процесів у Флориді та Нью-Йорку, які роками залишалися під грифом секретності або були доступні лише фрагментарно.

Довгоочікувана прозорість миттєво обернулася етичним та інституційним скандалом.

Через критичні помилки у процесі підготовки файлів Мін'юст випадково розкрив імена десятків жертв, які раніше фігурували під захищеними псевдонімами Jane Doe, та оприлюднив невідредаговані фотографії неповнолітніх, що спровокувало хвилю обурення серед правозахисників.

В результаті замість встановлення істини публікація створила ефект інформаційного шуму: у документах реальні свідчення під присягою перемішані з "сирими" даними та неперевіреними дзвінками на гарячі лінії, що дозволяє інтерпретувати факти залежно від політичної доцільності та ускладнює роботу слідчих і аналітиків.

В той же час достатньо очікувано, що всі матеріали, які хоча б натякають на залученість 47-го президента, були безжально зафарбовані чорним маркером.

Така неспівставність породила ще більший скандал, причому не лише в самих США.

Компромат виходить з-під контролю.

Публікація файлів Епштейна була передвиборчою обіцянкою Дональда Трампа, проте її реалізація стала справжнім репутаційним бумерангом для чинної адміністрації.

Масив документів містить численні згадки імені чинного президента – від описів вечірок у Мар-а-Лаго до суперечливих свідчень про його присутність у резиденціях Епштейна, що змушує команду Трампа будувати захист на тезі про "старі новини" та відсутність прямих доказів злочинів.

Ситуація ускладнюється тим, що у файлах змішані свідчення під присягою та "сирі" повідомлення з гарячих ліній ФБР, що дозволяє Білому дому відкидати найтяжчі звинувачення як інформаційне сміття, хоча сам факт такої тісної комунікації з Епштейном відкинути просто неможливо – протягом більш як 10 років ці двоє називали один одного "найкращими друзями".

Цей скандал спровокував інституційний розкол у Вашингтоні.

Зокрема – відкритий конфлікт усередині Міністерства юстиції між генпрокуроркою Пем Бонді та її заступником Тоддом Бланшем, який курував цей хаотичний реліз.

Для американської політичної системи це означає черговий виток поляризації: демократи використовують нові деталі для атак на адміністрацію, тоді як республіканці намагаються дискредитувати саме розслідування, називаючи його інструментом "глибинної держави".

Така внутрішня турбулентність створює ризик управлінського паралічу, відволікаючи увагу Вашингтона від критичних зовнішньополітичних викликів і перетворюючи питання національної безпеки на заручника внутрішніх партійних чвар.

Окрім Дональда Трампа, найбільшого репутаційного удару в новому масиві файлів зазнала стара гвардія Демократичної партії, що суттєво ускладнює для демократів використання скандалу проти республіканців.

Центральною мішенню залишається Білл Клінтон, ситуація навколо якого загострилася через публікацію нових фотографій із приватних поїздок, які суперечать його попереднім заявам про суто офіційний характер контактів.

Ще й випливла історія про "контакти" "Бубби" з російськими дівчатами, які могли в цей час ще й шпигувати за ключовим демократом (зі зрозумілих причин)...

Також документи реанімують старі звинувачення проти ексгубернатора штату Нью-Мексико Білла Річардсона та колишнього лідера сенатської більшості Джорджа Мітчелла, фіксуючи їхню присутність у логістичних схемах Епштейна, що перетворює скандал на двопартійну кризу, де жодна зі сторін не має чистих рук.

І саме тому реакція демократів, м’яко кажучи, залишається доволі обмеженою.

Європа під ударом.

Серед фігурантів файлів Епштейна чимало й європейських (і не лише політиків).

Серед тих, по кому новий скандал вдарив перш за все – Мірослав Лайчак, колишній глава МЗС Словаччини, а донедавна – радник прем'єра Роберта Фіцо.

Він став першим, хто подав у відставку, реагуючи на публікацію нових файлів Епштейна.

Під ударом – і колишній посол Великої Британії у США Пітер Мендельсон.

Він вже втратив дипломатичну посаду, а на додачу може втратити й місце у Палаті лордів.

Також чимала частина компромату стосується молодшого брата короля Чарльза III Ендрю Маунтбеттена-Віндзора, який вже втратив титул внаслідок попередніх публікацій файлів Епштейна.

Проте найбільше серед європейських країн нова хвиля компромату вдарила по Норвегії.

Норвезький кейс у файлах Епштейна став холодним душем для тих, хто вважав скандинавські демократії еталоном прозорості та імунітету до корупції.

Документи викривають глибоку інфільтрацію мережі Епштейна у вищі ешелони влади Осло, центральною фігурою якої стала кронпринцеса Метте-Маріт.

Її тісне листування та зустрічі (а цілком можливо – і роман) з опальним "фінансистом" тривали навіть після його першого тюремного ув’язнення, що свідчить про вражаючу інституційну сліпоту королівської служби безпеки та нехтування репутаційними ризиками.

Ситуація набуває ознак ідеального шторму, оскільки публікація цього компромату збіглася в часі з гучним судовим процесом над сином принцеси, Маріусом Боргом Хойбі, що завдає нищівного удару по довірі до інституту монархії в одній із найстабільніших країн НАТО.

І хоча норвежці залишаються прихильниками ідеї монархії, не виключено, що скандал може внести зміни у процедуру престолонаслідування.

Але і це не все! Окрім удару по короні файли деконструюють механізм відмивання репутації, який Епштейн успішно реалізовував через норвезьких топдипломатів: ексгенсека Ради Європи Турбйорна Ягланда та впливового перемовника в ООН Тер'є Ред-Ларсена.

Епштейн використовував їх як ключі до закритих дверей міжнародних інституцій, купуючи статус шанованого філантропа через фінансові вливання та особисті послуги.

Цинізм ситуації підкреслює знайдене листування Ягланда, де він жартома пропонував переїхати на острів до Епштейна – фраза, яка сьогодні звучить як вирок європейській дипломатичній етиці.

Цей прецедент доводить, що навіть найбільш стійкі демократичні системи можуть бути зламані через особисті слабкості їхніх лідерів, перетворюючи шанованих політиків на інструменти легітимізації злочинців.

Рука Кремля (куди ж без неї).

Проте найтривожнішим аспектом для глобальної безпеки є фактична перекваліфікація справи Епштейна – з історії про сексуальну розпусту вона стає хронікою масштабної розвідувальної операції, нитки якої тягнуться до Москви.

У документах зафіксовано понад 1000 згадок прізвища "Путін" та майже 10 тисяч згадок "Москви", що у поєднанні зі спадковими зв’язками подруги Епштейна Гіслейн Максвелл із радянськими спецслужбами (через її батька, медіамагната Роберта Максвелла) формує контури класичної шпигунської "медової пастки".

Особливої ваги набувають свідчення про підготовку особистої зустрічі Епштейна з Владіміром Путіним у 2014 році, яка, згідно з листуванням, зірвалася лише через збиття малайзійського літака Boeing MH17.

Цей епізод прямо вказує на те, що Епштейн розглядався Кремлем не як випадковий знайомий, а як цінний актив.

Або – як тіньовий посередник.

Для України цей архів стає ключем до розуміння природи гібридного впливу РФ на Захід: імперія Епштейна, ймовірно, слугувала хабом для збирання компромату у справді промислових масштабах.

Системний збір компрометуючих матеріалів на провідних західних політиків, науковців та бізнесменів створював для ворога приховані важелі тиску, здатні паралізувати політичну волю партнерів у критичні моменти прийняття рішень.

Файли Епштейна документально підтверджують, що російська стратегія десятиліттями базувалася на інвестиціях у моральну корозію західних еліт, щоб у момент прямої агресії мати можливість маніпулювати ключовими гравцями через страх викриття та шантаж.

Найкращим доказом того, що "імперія Епштейна" могла бути зовнішнім проєктом російських спецслужб, є сама природа сучасної російської влади.

Поки на Заході файли Епштейна викликають шок і руйнують кар'єри, у Москві публікація фотографій 17-річних фавориток з оточення Путіна, нагороджених до того ж зірками "Героїв Росії", сприймається елітами як норма.

Це дві сторони однієї медалі:.

Кремль давно інституціоналізував розпусту як метод управління.

Просто вдома вони роздають за це державні нагороди, створюючи лояльну касту співучасників, а на Заході – використовували таких операторів, як Епштейн, щоб перетворювати пристрасті демократичних лідерів на папки з компроматом.

Те, що для Вашингтона чи Осло є політичною катастрофою, для Москви – лише ще один перевірений метод чекістської роботи з кадрами.

Автор: Олександр Краєв,.

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма".