Щось це мені нагадує

Від редакції. Колись США вже робили великі запаси «на чорний день», і цей день настав. Ні на що не натякаємо, але зараз Штати знову запасаються всім необхідним.

США вчаться брати, а не купувати. Найкраще це можна показати через політику, яку просувають не найбільш показні чиновники. Наприклад, міністр внутрішніх справ США.

Зараз на цій посаді добряче окопався Даг Бергам. Що найбільш важливо – у США такий міністр контролює управління природними ресурсами країни. Пояснюю, бо за звичкою багато хто міг уявити, буцімто це такий собі американський Аваков.

6 травня 2025 року пан Бергам називає вторинні санкції проти російської нафти «відмінною ідеєю». Новину мало хто помічає: мережа надто зайнята тим, що смакує плани нової американської адміністрації на мир в усьому світі. Мовляв, зараз Трамп та Путін поцілуються.

11 листопада вже знайомий нам Даг повертається. Каже, що союзники США не повинні купувати російські енергоресурси, а Вашингтон «піднімає це питання на переговорах». Така собі спроба дисциплінувати ринок, зробивши купівлю російських енергоресурсів токсичною. Хоча в політиці далі несуться спроби заморозити війну в Україні, і Путіна поганими словами ніхто не називає.

30 січня 2026 року Бергам повідомляє, що США «скоро оголосять» про створення резерву критично важливих ресурсів.

Політичний бік Штатів не надто змінився, якщо дивитись зовні. Когось дивує Віткофф? Тим самим до нього займався Салліван, хоч і відрізнялись посади. Гегсет лякає своїм завзяттям до агресії? Будьмо відверті, у Демпартії також є свої яструби. Шкода, що їх вперто не бажали слухати раніше.

Змінилась не політика, змінилось дещо всередині неї. Як президента Росії американський лідер називає м'ясником, ми вже бачили. Ні до чого путнього це не призвело. Зараз інший президент США відверто напружує дружніми бесідами із тим самим м'ясником. Тільки м'ясника тепер підтискають економічно.

Хочеш натиснути на Росію? Обмеж їй доступ до великих коштів за поставки енергоносіїв. Важко обмежити? Натисни на тих, хто продовжує це купувати. Ринок став надто бурхливим та небезпечним? Пора створити власну подушку безпеки на випадок неочікуваного дефіциту. Погодьтесь, без Віткоффа та посікунчиків це виглядає дійсно продумано.

Щоб краще побачити масштаб, достатньо додати паралельну лінію про нафту і стратегічні запаси.

21 жовтня США відновили закупівлі нафти для Стратегічного резерву – стартували з 1 мільйона барелів на відкритому ринку.

23 грудня Дональд Трамп заявляє, що США залишать собі конфісковану нафту, отриману під час захоплення танкерів біля берегів Венесуели – не виключає як її продаж, так і розміщення у власних резервах. Схожа доля чекає і на арештовані кораблі.

7 січня міністр енергетики США Райт говорить про намір поповнити Стратегічний нафтовий резерв.

17 січня з’являється повідомлення, що венесуельська нафта вже почала надходити в США, і що наповнювати резерв планують саме за її рахунок – «майже безкоштовно і дуже швидко», як це подають експерти в медійному переказі.

Якщо звести все докупи, простежується новий стиль державної економіки. Раніше держава тихо шопінгувала на ринку і щось зберігала «на чорний день». Тепер вона хоче не тільки купувати, а й змінювати правила купівлі для інших. Це досягається через вторинні санкції і переговорний тиск.

Раніше ринок був базовим поняттям. Багато хто навчився обходити його механізми. Наприклад, заробляти мільярди доларів, залишаючись під санкціями. Що ж, тепер твій танкер можуть віджати, твою нафту на ньому – конфіскувати. Не здивуюсь, якщо згодом додадуться і більш вибухові варіанти.

Не думаю, що йдеться про гру м'язами. Бо тепер стратегічні запаси виглядають навіть не як засіб страхування. Це нормалізація дефіциту. Кому, як не США, це розуміти на прикладі минулих поколінь.

Саме тому резерв критичних ресурсів виглядає логічним продовженням нафтового сюжету. Світ не обертається навколо нафти. Рідкоземи, літій, кобальт, нікель, графіт і десятки інших позицій давно перестали бути темою для вузьких технарів. Дефіцит таких матеріалів не дасть вашій економіці працювати під тиском. Резерви необхідні.

Френсіс Бекон казав, що знання – це сила. У XXI столітті знання про маршрути поставок та контроль над ними є не меншою силою, ніж непогана ПВК. Тільки та держава, яка має запас жирку та не розучилась швидко перекроїти власний імпорт, отримує свободу маневру.

Зсуви просто неймовірні. Саме час задуматись, що ж це мені нагадує? Навіть якщо ви не любите історичні аналогії – слідкуйте за руками, бо тут співпадіння надто гарне.

Такі ж самі (не схожі, а аналогічні) кроки Штати робили напередодні Другої світової війни. Тоді там прийняли закон про накопичення стратегічних і критично важливих ресурсів. Було запущено систему закупівлі та зберігання сировини, без якої зупинилося б оборонне виробництво. Та й взагалі функціонування економіки в умовах війни чи блокади.

Держава заздалегідь визначає перелік матеріалів. Оцінює свою залежність від зовнішніх поставок. І вже на цій основі створює запас найбільш необхідних ресурсів, щоб у момент кризи не торгуватися на ринку з перерізаною логістикою.

Ніхто не каже, що із готовим стратегічним резервом американська адміністрація раптом зміниться. Нічого подібного. Якщо хтось і скаже подібне, я першим у це не повірю. Політика має багатошарову структуру, де все побудовано на інтересах держав, але з неймовірною часткою людського фактора. Чомусь останнє мало хто любить згадувати.

Тому Віткофф полетить зривати тиск на Росію, поки цей тиск плескатиметься у черговому перехопленому танкері. Кушнер поговорить із іранцями, поки до Ірана стягнуть авіаносці. Або спочатку прибудуть авіаносці, і вже потім Кушнер. На нас тим часом будуть то тиснути, то молитись, то знову тиснути.

Політика має свій резерв енергії. Емоційні люди хотіли б побачити феєрію, як у кульмінації бойовика, тільки ми живемо не в кіно.

Тим часом американські генерали далі вестимуть свою підготовку. Я не готовий робити ставки, що в них вийде вдало, а що ні. Врешті-решт, головою за це відповідають саме вони, а не ми з вами. Лише хочу підкреслити: на мрії політиків генералам байдуже так само, як політикам – на думку генералів.

Тільки прошу вас, не треба робити вигляд, наче це якась дрібниця. Попри всі негаразди у діалогах, США були, є і залишаться нашим головним партнером. Давайте не забувати, що у них також є свої потреби. Тим паче, зараз їх закривають далеко не за наш рахунок.