Національний відбір України на «Євробачення-2026»: все вже вирішено?

Незадовго до енергетичної кризи, в яку через російські атаки поринула Україна, почалося обговорення презентації пісень-фіналістів цьогорічного національного відбору на конкурс «Євробачення». У 2026 році він пройде у Відні та вже привернув до себе увагу в Європі, в основному через рішення мовників, що беруть участь, та організаторів — Європейської мовної спілки — залишити на конкурсі Ізраїль. І якщо деякі країни з конкурсу взагалі пішли, то Суспільне цього року додало до відбору кілька нововведень. За музичну складову відповідальність цього разу взяла переможниця «Євробачення-2016» Джамала, яка вклала багато зусиль у процес, що видно з її взаємодії з соцмережами й учасниками.

Чи варто нам так сильно вкладатися в таку подію, яка вже викликає критику? Тим більше, що шоу пройде 7 лютого, і не факт, що багато хто зможе подивитися його через ті самі проблеми зі світлом. Хто вже встиг відзначитись скандалами? Чому після оголошення списку учасників виникло враження, що переможниця вже відома? І зрештою, чи ми хочемо, щоб нас слухали у Європі — чи все ж чули? Про це розповідаємо у цьому огляді пісень довгого списку та фіналу цьогорічного нацвідбору.

Це друга частина обзору. Першу читайте за посиланням.

Lelе́ka — Ridnym

На нацвідборі вже давно не було настільки сенсаційних учасників і композицій, щоб вони вражали своєю якістю та щирістю. Ніби й маємо багато відомих імен на цьогорічному шоу, але найбільшу інтригу викликала Вікторія Лелека, яка вже давно працює у Німеччині й у співпраці з німецькими музикантами. Інтрига підсилилася ще більше, коли у рамках ще одного експерименту єврофани поставили її на перше місце у своєму рейтингу у підсумку тих самих прослуховувань, а такій аудиторії доволі важко вгодити. Все стало на свої місця після презентації пісень фіналістів, але остаточні крапки над «і» розставило живе виконання.

Такі пісні трапляються раз на кілька років, а для деяких країн — раз за всю їхню музичну історію. Я не є фанатом подібних діснеївських історій, але Leleka змогла зробити неможливе — вона написала пісню, яка водночас дихає «Євробаченням» і вносить у нього новий рівень якості, як і представлення всієї української сучасної музики. Огорнута звучанням, яке переосмислює творчість Бйорк, водночас вплітаючи фолк-елементи та надзвичайно динамічну структуру, пісня розповідає про надію на краще майбутнє та є присвятою «рідним-найріднішим». Цій композиції не потрібні сучасні тренди — вона їх формує. Вона завжди залишатиметься актуальною і буде жити вічно. Тут органічним і щирим є абсолютно все, а піковим моментом, який затамовує подих, є досить довга та складна нота, яка має глибокий сенс у контексті пісні. Я дуже хвилююся, щоб цю пісню не зіпсували постановкою (як це, наприклад, зробили з майже всіма піснями торішнього відбору), але тут виникає інше питання.

Якби життя було справедливим, а світ — ідеальним, то ця пісня має все для перемоги на «Євробаченні» й саме вона є найкращим шансом на неї з усього того, що є на цьогорічному відборі. Однак, враховуючи теперішні тенденції на конкурсі та його політичну кон’юнктуру, чи потрібно воно самій Вікторії? Не хотілося б, щоб така чудова артистка псувала собі кар’єру в Європі участю в такому заході. До того ж, на жаль, «Євробачення» вже не є таким як раніше — навіть на теперішньому етапі пісня викликала доволі суперечливу реакцію. Я буду надзвичайно радим, якщо на нацвідборі цього року переможе саме ця композиція, але дуже сильно сподіваюся, що все це буде того вартим передусім для самої Вікторії. Втім, вірю в її силу і силу її пісні — вона може повернути конкурсу його втрачений музичний престиж, як це колись зробила пісня Джамали. Хочу, щоб сталося диво.

Mr.Vel — Do or Done

Якщо пісня «Рідним» формує тенденції та дещо виходить за рамки теперішнього «Євробачення», то цей трек ідеально в них вписується. Він просякнутий впливами останніх двох переможних для конкурсу пісень — The Code і Wasted Love. Є також відголос і пісні учасниці мальтійського відбору минулого року Кристі Спіттері Heaven Sent (яку, зокрема, й написала співавторка Wasted Love). Дуже театральна, динамічна та драматична пісня з цікавим текстом, де головний хук можна приблизно перекласти як «ти чи тебе?».

Однак я очікував чогось більш оригінального, особливо після описів виступів на прослуховуваннях. Ба більше, пісня губиться серед інших у цьому фіналі, а на додачу губиться ще й у порівнянні з останніми переможцями головного конкурсу. Крім цього є й побоювання, що один зайвий крок — і вся ця історія легко може перетворитися з драматичної на комічну. Наприкінці теж не надто вдало зроблене аранжування — оркестрові звуки звучать дешево та недопрацьовано. Точно було б цікаво побачити Вела на відборі ще, якщо йому, звісно, це все ще буде треба.

Khayat — Герци

Ще один виконавець зі складними стосунками з «Євробаченням». Дебютував на нацвідборі він з альтернативною тягучою фолк-баладою Ever, яка не пройшла до фіналу. Рік потому (2020) він повернувся з танцювальною фолк-піснею Call for Love з елементами хаусу як у звучанні, так і у виступі. Торік співак повернувся з піснею Honor, яка могла б стати його найкращою спробою, якби не програш, який звучить ніби цю пісню робила 10-річна дитина для інтро своїх відео на ютубі. Як тільки оголосили про те, що Хаят знову цьогоріч штурмуватиме конкурс, хотілося простежити за його розвитком за межами «Євробачення», який на папері є позитивним (зрештою, фан-база збільшилася, що дуже допомогло у голосуванні за останнє вільне місце у фіналі), але по факту виглядає як творча криза, оскільки якихось яскравих моментів за межами відбору в творчості артиста ніби й мало. Виникло відчуття, що виконавцю не вистачає наслуханості та що він застряг у кайданах одного й того ж звучання, а також спробах просувати фолк там, де він не просувається. А ще теж відчувалися спроби вгодити всім єврофанам, що часто не є рецептом успіху.

Утім, пісня «Герци» має амбіцію довести зворотне. Це — точно найбільш автентична спроба Хаята на нацвідборі. Ця пісня нарешті відчувається як щось, що не написане для того, щоб когось вразити на «Євробаченні» та сподобатися там усім, а щоб донести щось важливіше — музично вона ближче до тієї самої найпершої спроби Хаята. Як у музичному відео, так і в аранжуванні видно, що в артиста було конкретне бачення. У пісні є певний психоделічний вайб, який звучить актуально та свіжо. Не можу зрозуміти лише одного — чому було вирішено залишити зведення вокалу в студійній версії таким сухим? Дуже прикро, що таку пісню артист приніс на такий сильний рік, і що вся увага прикута до інших конкурсантів, але можливо це й перевага — я б не скидав Хаята з рахунків.

Jerry Heil — Catharticus (prayer)

Нарешті ми дійшли до головної героїні цьогорічного балу, через участь якої для цього огляду й підібрано такий заголовок. Ветеранка українських нацвідборів і володарка третього місця на конкурсі у Мальме навіть торік не могла вгамуватися й своїми кігтями міцно вчепилась у євровізійну тусовку — то у конкурсі в Базелі у ролі гості виступила, то на вечірках з’являлася, то бали України в фіналі оголошувала тоді ж, то потім записала пісню, у якій посилалася на конкурс. Словом, сумувати за пані Яною фанам «Євробачення» не довелося. За цей час вона зміцнила не лише свою позицію найпопулярнішої артистки країни, а й записала цілий молитовник. У світі Яни Шемаєвої було лише два незмінних стовпи — Бог і «Євробачення».

Як це часто буває у біблійних історіях, шляхи Господні привели Яну до Швеції, куди вона поїхала записувати «просто альбомну пісню» з дуетом авторів Джоєм і Ліннеєю Дебами, які, до речі, не пишуть зазвичай пісень просто так, а цього року ледь не на кожному нацвідборі на «Євробачення» є мінімум одна пісня їхнього авторства. Щось підказує, що виконавиця знала, що вона робила і задля чого вона туди їхала, якщо сама зняла ж свої дії на «місці злочину» й потім оприлюднила відео з процесу написання пісні. Хоч ті ж автори, ймовірно у жазі гарної суми коштів, щоб покрити іпотеку, й посміли необережно крикнути в процесі «Яно, ти повертаєшся, вибач», є підозра, що сама Яна лише чекала відповідного сигналу та хотіла почути ці самі слова. На початку вона ще намагалася шукати якихось виправдань про «українську музику у світових чартах», які сипалися від того, що переможці «Євробачення» не були високо в них, мабуть, років із п’ять, і що це точно не найкраще для цього місце. Але потім Яна зізналася — саме ця пісня змусила її зробити такий «неочікуваний» крок.

З моменту оголошення імені артистки серед учасників нацвідбору стало зрозуміло: вона може просто вийти й промовчати три хвилини на сцені, але фанати конкурсу будуть ставити її на перше місце відбору (недаремно вона так далі тісно залишалася в обіймах тусовки конкурсу), а ймовірність того, що ми вже знаємо переможця як мінімум глядацького голосування нацвідбору (бо, знову ж, пропорція голосів у «Дії» буде дуже нерівною у порівнянні з смс-голосуванням, бо в «Дії» можна голосувати безплатно) зросла до ледь не 100% впевненості. Додатковим аргументом на користь теорії про «святість» Джері є й те, що ті ж адміни з тремтячими смайликами у єврофанських медіа активно шукають скандалів і будь-яких навіть найбільш розмитих ознак зв’язку інших учасників із будь-чим російським, подекуди доходячи до абсурду рівня звинувачень у бік Словенії та Словаччини, у яких триколор у прапорі у такому ж порядку як у російському, але вперто ігнорують численні докази дуже тісної та свідомої взаємодії пані Шемаєвої з російським медіаринком і шоубізом до 2022 року (мабуть, дуже зручно стояти на обороні української культури з такими потрійними стандартами, сидячи у теплих німецьких кафе). На певний фаворитизм указує також і те, що попри те, що музика Яни перебуває у стані стагнації та самоповтору, вона надалі продовжує отримувати велику кількість переглядів та високі чартові позиції в Україні, зокрема й через шалені інвестиції з боку лейблу.

З огляду на це можна сміливо сказати: ця пісня є ледь не найкращою у кар’єрі Джері. За останні роки так точно, бо на відборі 2023 року Яна представила все ж свою найкращу спробу на «Євробаченні» — When God Shut the Door. Прикро, що головній артистці та сонграйтерці країни для цього довелося летіти аж до Швеції, бо у гонитві за кришталевим мікрофоном у неї розмилося відчуття музичного смаку, й ті самі автори нарешті зробили їй саунд, який є модним та актуальним. Чуємо тут впливи нью-ейджу, дуже вдалу секцію ударних, психоделічний вайб, контраст між оперою та фолком. Проблема лише в тому, що у своєму теперішньому вигляді ця пісня звучить дещо монотонно та навіть фоново, особливо якщо порівнювати її з іншими роботами авторства Дебів. Утім, вони не допомогли врятувати цю пісню від того, що з нею зробила сама артистка — у шматку її виступу з прослуховувань, який оприлюднили у щоденниках підготовки до нацвідбору, чути, що, крім того, що ту саму фразу «ммм, катартікус» Яна чогось промовляє ніби це не звернення до Бога, а реклама йогурту, так ще й вона перекричала найкраще місце в пісні, а саме програш, своїм (й)оперним вокалом. З того ж щоденника ми ще й дізналися, що Яна не зустрічалась із Джамалою у рамках його зйомок, як інші учасники, для консультацій через те, що «не збіглися дати». Втім, є відчуття (можливо, хибне), що головна артистка країни радше довіряє не музичній продюсерці, а купі різних іноземних спеціалістів, у послуги яких вклали пристойні кошти. Наприклад, ходять чутки, що виступ Джері для нацвідбору ставитиме Серхіо Хаен — постановник переможного виступу на торішньому «Євробаченні».

Текст пісні викликає питання: які гріхи вже котрий рік поспіль намагається відмолити Джері Хейл у своїй творчості? Якщо раніше це викликало милу реакцію, то зараз аж такий сильний акцент на релігійних темах у піснях Яни викликає певне занепокоєння. Особливо дивно це виглядає вкупі з масонською та ілюмінатською символікою, якою переповнений кліп на конкурсний трек. Виконавиця у відповідь на критику (якої було напрочуд багато як для артистки її калібру) та спроби інших пояснити ці символи, інтерпретує їх по-своєму, по-біблійному. Доволі цікаве спостереження у цьому контексті можна винести з російського простору єврофанів (так, він досі існує і його також варто відносити до досліджень російської пропаганди) — росіянам, взагалі-то, дуже подобається «духовна тематика» пісень Яни Шемаєвої й у них захват від цієї теми в конкурсній пісні.

Можливо, молитвою Яна хоче отримати індульгенцію за всі перипетії, пов’язані з Кажанною? Для тих, хто не в курсі — ця молода, але вже дуже популярна співачка в Україні насправді довго була підопічною лейблу Яни. На прем’єру її конкурсної пісні Кажанна відреагувала з натяком, що насправді Джері не є настільки «морально чистою», як хоче здатись у своїх піснях. Після цього співачка розповіла про (за її словами) жахливі умови співпраці на цьому лейблі й оголосила про бажання піти з нього. У найкращих традиціях боса мафії Яна почала шукати винних, мовляв, у такий спосіб її участь на нацвідборі хочуть саботувати, а Кажанну нацькував інший лейбл. Після цього в українському інтернеті полилася хвиля розповідей, яким дивним і неоднозначним був досвід окремих людей із командою Яни, а сам лейбл оголосив про розрив співпраці з Кажанною. Все це призвело до доволі цікавого явища — вперше за кілька років ми побачили суспільний консенсус не на підтримку, а проти Джері Хейл. Та якось усі ці драми у вирі набагато важливіших проблем дещо затухли, й інтрига знову наросла.

Нам варто усвідомити та прийняти реальність — Джері Хейл не лише, скоріш за все, переможе у глядацькому голосуванні на нацвідборі, а ще й представлятиме Україну у Відні. І не через те, що її пісня чи виступ є найкращими, а просто через те, що склад журі цьогорічного відбору та система глядацького голосування не дають маневру думати, що їй дадуть настільки мало балів, що вона не зможе перемогти. Конкуренція є досить високою, а характер Яни показує, що поразку сприймати спокійно вона не готова. Ймовірно, вона навіть зможе зайняти гідне місце або навіть перемогти на самому «Євробаченні».

Як бачимо, Яна дуже туди хоче попри всі політичні негативні конотації та контексти, а також попри деградацію якості музичного матеріалу на конкурсі. Цікаво бачити, щоб людина популярності такого масштабу так сильно рвалася на дійство, участь у якому радше сприймається як щось, про що в артистичних європейських професійних колах уже краще не згадувати. Мені б дуже хотілося, щоб сталося диво та переміг історичний шанс вкупі з талантом, а не стара платівка, але з іншого боку так само було б цікаво подивитися, як культурна дипломатка Яна Шемаєва буде викручуватися від незручних питань, якими її будуть засипати різні європейські медіа та з якими не впорався б навіть найкращий справжній дипломат. Якщо головним питанням для нас цього року на «Євробаченні» є те, чи ми хочемо, щоб нас почули чи щоб нас послухали, у випадку з Джері Хейл воно не має жодного значення ані для нас, ані для неї, тому що вона їде на конкурс, щоб там почути саму себе.

ЩукаРиба — Моя Земля

Яке чудове завершення як цього огляду, так і взагалі всього відбору! Це — перша повністю авторська пісня колективу, який займається збереженням фольклорної традиції. На відміну від гріхів Джері Хейл, які залишились осторонь уваги «поліції моралі» у вигляді тремтячих смайликів, ЩуціРибі пригадують, що вони були бек-вокалістами Аліни Паш на нацвідборі у 2022 році (всі ми знаємо, чим це все закінчилося), випускаючи з уваги той момент, що деякі учасники колективу були на беках і у самої пані Шемаєвої у 2024-му.

А в плані музики це настільки далеко і водночас близько до контексту «Євробачення». Саме така інтерпретація фолку — коли вона має глибокий сенс, естетичне звучання й адаптацію під сучасний музичний контекст — і повинна переважати в українській музиці зараз, замість фолк-мотивів задля фолк-мотивів і реінкарнації кар’єри. Дуже тепла пісня, яка створює настрій і яка потрібна українцям у такі важкі часи. Я б не недооцінював її потенціал у контексті самого «Євробачення» — у ній є необхідна динаміка та навіть момент інтеракції з залом, що дуже важливо для конкурсу.

Найкращою частиною пісні є «Шепотіла нам земля — час вертатися здаля» через зміну ладів із мажорного на мінорний, а також доволі текстурне й особливе звучання фортепіано. Посил пісні є актуальним і резонуватиме з багатьма — підтвердженням цьому є феноменальний успіх торішньої заявки Португалії на конкурсі за кількістю прослуховувань після конкурсу з текстом на ту ж тему, але в іншому настрої.

«Євробачення» цього року втомлює. Якщо в попередні роки воно допомагало відволіктися й навести різкість на важливі процеси довкола, то зараз ця різкість є надто неприємною для очей. Якщо раніше конкурс був лінзою, через яку могли побачити нас і ми мали змогу побачити світ, то зараз він відчувається як старе подряпане скельце у біноклі, де нічого не видно, навколо темрява, а сама оптика надто звужена. Ще кілька років тому через «Євробачення» можна було добре побачити речі в перспективі, але зараз укупі з набагато важливішими подіями воно викликає роздратування. Ефект підсилює й музична складова — конкурс працює у бінарному розумінні музики, що обмежує його престиж усередині індустрії та цінність у культурному контексті.

Цього року огляди на інші національні відбори «Євробачення» робити доволі складно, на них припинили приходити справді гарні альтернативні артисти, окрім кількох сміливців, — із різних причин. Майже всі пісні написані тими самими авторами, у тих самих жанрах, на ті самі теми. На конкурсі стало мало музики — справжньої, автентичної та щирої. Про головний конкурс годі й казати: починаючи від айдентики та закінчуючи макетом сцени, все виглядає так, ніби це не престижна подія міжнародного масштабу, а учнівська конференція у райцентрі. Хай би як не старались ані Суспільне, ані самі виконавці, Україні та її представнику не вдасться втекти від привидів Ізраїлю на цьогорічному конкурсі — будуть незручні порівняння, будуть закиди про «голосування з жалості», будуть незручні розмови про невідповідність між «боротьбою за цінності» й ігноруванням реальної ситуації у світі задля того, щоб консерватори Європи (а, як бачимо, на «Євробаченні» голосують зараз саме вони) поплескали в долоні та продовжили поливати Україну брудом далі або використовувати її участь на конкурсі задля політичних балів. А європейці, які справді за нас, глянуть шоу одним оком, але голосувати не будуть, бо бойкотуватимуть його. Всі ці аспекти викликають одне питання: а чи справді нам потрібне «Євробачення»? Чи справді воно нам цього року допоможе, а не зашкодить? Чи треба нам аж так старатися заради нього?

Хтозна, можливо у 2027 році ситуація зміниться, можливо все стане на свої місця і конкурс знову стане важливим інструментом публічної дипломатії. Зрештою, як бачимо, організаторам все одно своє робити.