Розділяй і володарюй

Давній принцип керування великими народами відпрацьовують в Україні.

Воюють - не воюють.

Українська мова – російська мова.

Захід країни – схід країни.

Живуть в Україні – виїхали з України.

Технології працюють, соцмережі та "корисні ідіоти" допомагають.

Моєю першою придбаною річчю в Естонії для облаштування стала турка для кави. Перші чотири місяці життя в Тарту я варила каву в каструльці або заварювала в чашці. Так я чинила опір тому, що я тут надовго.

- Навіщо мені турка? – казала я собі. - У мене вдома їх три! Лише зайві речі при поверненні додому.

Як з'ясувалось, так думала не тільки я. Мама, яка буквально щодня запитувала, коли ми поїдемо додому, побачивши нову турку, сказала:

– Тепер зрозуміло. Ми тут надовго.

Ще через пів року я остаточно "закріпилася", обзавівшись качалкою і молоточком для відбивання м'яса. До цього і те, й інше мені заміняла пластикова пляшка з водою.

Тепер, майже через чотири роки, я купила вазу для квітів. До цього подаровані мені квіти стояли в банці, яку я гарно обгорнула крафтовим папером і пов'язала бантик.

Ось так багато біженців (я просто терпіти не можу це слово!) живе своє "підвішене" життя на новому місці.

І ось тут повинен одразу початися срач: "Про каву вона думає - у сотень тисяч ніколи не буде цієї кави". "Квіти вона у вазу ставить - краще б задонатила!" "А якщо вам так погано, чого ж не повертаєтеся?"

Останні роки навчили нас мірятися горем. Його так багато, що, здається, воно заповнило все довкола. І дай Бог, щоб, коли люди починають ділитися своїм горем, це приносило їм полегшення, бо інакше сенсу в цьому практично немає. Сліпі не бачать. Глухі не чують.

Я чудово знаю, що мій вибір жити в Естонії дав мені найголовніше – базову безпеку. Мирне небо. Ті, хто зараз мешкає в Україні, вже майже забули, що це таке! Українські діти, яким зараз по три-чотири роки, НЕ ЗНАЮТЬ, що існує світ без бомбардувань – ви можете собі це уявити? У центрі Європи! У ХХІ столітті!

Люди перебувають на межі психічного та фізичного виживання. Тому що коли кожен день і щоночі обстріли, говорити про цілком здорову психіку не доводиться.

А зараз до цього додався страшенний холод у будинках без опалення, світла та води. Люди замерзають у своїх квартирах. І вмирають.

Що робити в таких умовах людям похилого віку, хворим, прикутим до ліжка? А що робити мамі маленької дитини? Як її годувати, переодягати, укладати спати? Як взагалі зберегти найдорожче рідне життя, коли світ розсипається на очах?

А ще ж є фронт. Десятки тисяч загиблих, сотні тисяч покалічених гарних розумних молодих хлопців – цвіт нашої нації!

Українцям сьогодні випали нелюдські випробування.

Це якийсь жах без кінця, помножений на те, що весь світ фактично заплющує на це очі, продовжуючи жити своє відносно спокійне повсякденне життя.

Людей із коментарями під моїми постами "не шкода", "самі винні" і т. д. я просто баню без жодних дискусій.