Від геморою до пересадки мікробіоти: чесні відповіді проктолога на незручні запитання

Пам'ятаєте старий анекдот: " Геморой таке незручне захворювання - ні самому подивитися, ні людям показати"? Питання, пов'язані з візитами до лікаря-проктолога, часто досі вважаються ганебними і відкладаються на потім, доки не припече. Звичайно, кровотечі, біль, виділення із прямої кишки – симптоми, які не можна ігнорувати. Але їх можна і попередити своєчасним візитом до лікаря. Наприклад, коли виникають проблеми зі стулом, особливо запори.

Чим небезпечні вищезгадані симптоми? Коли та кому потрібно робити колоноскопію? Чи варто соромитися та боятися, що буде боляче? Чи дійсно рак кишечника "молодшає"? На запитання журналіста Коротко про про здоров'я кишківника, пересадку мікробіоти, сучасні методи лікування та ризики анального сексу відповідає колоректальний хірург Анастасія Пристая.

«Проктолог» – спадщина радянської системи. Зараз кажуть – колоректальний хірург

- Анастасіє, з якими проблемами люди найчастіше приходять до проктолога? Що таке проктологія?

– Проктологія – так ми скорочено називаємо спеціальність, але насправді вона називається колопроктологією, а лікар – колоректальний хірург. Колоректальний хірург – так ця спеціальність називається у світі.

Колоректальний хірург займається захворюваннями товстої кишки, прямої кишки та анального каналу, а також оточуючих тканин (анальний сфінктер, періанальна область). Його відповідальність – проблеми, які потребують хірургічного вирішення.

Функціональні порушення на кшталт запорів або чергування запору та діареї лікує гастроентеролог. Якщо при обстеженні виявляється органічна причина – пухлина, звуження кишки, фістули – пацієнта направляють до колоректального хірурга.

Колоректальні хірурги оперують захворювання ободової кишки, ускладнення виразкового коліту та хвороби Крона (кровотечі, стриктури, непрохідність), лікують колоректальний рак, ускладнену дивертикулярну хворобу. Також вони працюють з “малими” проктологічними проблемами – гемороєм, анальними тріщинами, періанальними фістулами, кістами в області куприка та прямої кишки.

Окремий напрямок – лікування травм, зокрема акушерські розриви анального сфінктера 3-4-го ступеня. Це призводить до нетримання та інших проблем – такі жінки навіть у молодому віці можуть стати інвалідами. Лікуванням цієї патології займаються колоректальні хірурги.

Найчастіше пацієнти звертаються з гемороєм, тріщинами та парапроктитами, але зустрічаються і серйозні захворювання, наприклад колоректальний рак – одне з найпоширеніших онкологічних захворювань у світі.

- Це правда, що онкологічні захворювання кишківника "помолодшали"?

- Онкологічні захворювання по всьому світу молодшають, але не можу сказати, що зараз це нагальна проблема, - є невелике зміщення вікової групи. Що важливо пам'ятати: це один із небагатьох видів раку, якому можна на 100% запобігти. Раку шийки матки запобігає вакцинація від ВПЛ, а колоректальний рак попереджується своєчасно виконаною колоноскопією.

Загалом колоректальний рак росте з поліпів. Не всі поліпи призводять до онкології, але будь-яка онкологія колись була поліпом. Під час колоноскопії поліпи можна знайти і видалити до їхнього переродження.

Колоноскопію зазвичай рекомендують робити після 45 років. Але тут важливий момент: вік початку скринінгу залежить від економічних можливостей країни.

- Що таке скринінг?

- Скринінг – це обстеження людей певної вікової групи без симптомів. Чим багатша країна, тим раніше вона може собі дозволити робити це всім громадянам. Якщо країна може обстежити всіх з 45 років – роблять з 45. Якщо грошей вистачає лише на обстеження 50-річних – починають із 50. В Україні поки що, наскільки мені відомо, немає остаточно затвердженої програми.

Людям, які самі оплачують обстеження, ми радимо робити колоноскопію після 40 років. Якщо раніше людина її зробить, то раніше поліпи виявлять, і вищий шанс запобігти раку. І це стосується людей без сімейної історії раку товстої кишки.

Якщо ж у сім'ї були випадки колоректального раку у молодому віці, наприклад, батько захворів у 40 – скринінг потрібно починати на 10 років раніше, ніж розвинулося захворювання у родича.

Чому? Це може вказувати на спадкову генетичну мутацію. Існують синдром Лінча, сімейний аденоматозний поліпоз та інші спадкові захворювання, які дають агресивний рак у молодому віці, – з такими людьми працюють за іншою схемою.

Сьогодні огляд у проктолога відбувається швидко та безболісно

- Багато людей соромляться йти до колоректального хірурга. Чи правда, що сьогодні обстеження стало набагато комфортнішим, ніж раніше?

– Ці страхи йдуть в історію. По-перше, у наших батьків, дідусів та бабусь не було сексуальної освіти. Для старших поколінь ці органи були чимось соромним, не було прийнято говорити про подібні проблеми. Ця зона завжди була стигматизованою. Але, дякувати Богу, це йде в минуле.

По-друге, проктологія – болісна зона, адже анус – одна з найчутливіших зон людського організму. Люди, які раніше проходили обстеження, лікування, операції, розповідали, наскільки це неприємно та боляче – тим самим лякали тих, хто йшов після них.

Третє – ми спадкоємці досить нещадної пострадянської медицини. Не було таких звичних сьогодні понять, як етика, деонтологія (вчення про мораль та моральність.- Ред), правильне ставлення лікаря до пацієнта, комплаєнс (готовність пацієнта дотримуватися рекомендацій лікаря. - Ред.). Підхід був авторитарним. Огляд проводили так, як зручно лікареві, не враховуючи потреби та комфорт пацієнта, не пояснюючи своїх дій.

Сьогодні нормою вважається наявність одноразової білизни – шортиків з невеликим розрізом, через який лікар оглядає людину. Огляд зазвичай проводиться у положенні на боці або у кріслі, схожому на гінекологічне. А раніше використовували в основному колінно-ліктьову позицію. Вона і зараз іноді потрібна для деяких патологій, але пацієнт має повністю довіряти лікареві – тільки тоді огляд відбувається спокійно.

Також сьогодні лікар пояснює кожен крок: попереджає про свої дії, нічого не робить раптово, наперед говорить про можливий дискомфорт. Якщо пацієнт відчуває біль, огляд зупиняють, лікар змінює техніку, додає знеболювання, лубрикант чи використовує інші методи.

- Звучить, як щось дуже щадне…

– Раніше нічого подібного не було. Навіть коли я починала практику - це було більше 15 років тому - огляд був набагато швидшим і грубішим. Пацієнтів називали словом "хворий". На них могли крикнути, поставити у незручну позу, виконувати огляд швидко та грубо. Якщо людина скрикувала або смикалася від болю - могли накричати, залякати. Звісно, ​​це породило стигматизацію. Вважалося, що до проктолога можна йти лише тоді, коли це питання життя та смерті.

Зараз, слава Богу, нова генерація лікарів так не поводиться. Сучасні лікарі перевчилися, огляди стали спокійними. У мене практично кожен пацієнт після огляду каже: "Боже, я так хвилювався, а це дрібниця". Жінки часто зазначають, що це швидше та комфортніше, ніж огляд у гінеколога. Тож боятися не варто, потрібно просто вибрати лікаря. І сьогодні більшість лікарів – цілком нормальні.

– Які симптоми не можна ігнорувати? І як часто потрібно ходити до лікаря?

– Якщо є виділення крові з анального каналу – це привід іти до лікаря. Однак якщо у людини був чіткий тригерний фактор - напередодні був алкоголь, шашлик, на ранок стул був дуже щільний, людина відчула, як стався розрив слизової оболонки, і після цього з'явилася кров, - це не говорить про онкологію, це виникла гостра тріщина.

Якщо наступного дня тригер прибрали, людина підмилася, купила будь-яку проктологічну мазь, намазала - і все пройшло, то панікувати не треба. Достатньо поспостерігати за собою, скоригувати харчування, прибрати алкоголь та гостру їжу, підмиватися після дефекації – і все буде добре. Якщо ситуація повторюється – треба йти до лікаря на огляд.

Якщо є біль при дефекації чи болі, не пов'язані з дефекацією, патологічні виділення: слиз, гній – слід звернутися до лікаря. Якщо з'явилася припухлість, почервоніння періанальної області – треба йти до нього терміново: це може бути розвиток парапроктиту, гнійного запалення.

Якщо є запори, які супроводжуються виділенням крові, втратою маси тіла, чергуються з діареями - це абсолютно привід звернутися хоча б до сімейного лікаря, а потім і до проктолога, якщо потрібно: це може бути симптомом онкологічного захворювання.

Якщо є припухлість, набряк чи поява отворів у зоні між'ягідної складки – теж треба йти до хірурга. Також, якщо є патьоки випорожнення (каломазання), нетримання, поява виділення газів або калу з піхви - це стовідсотковий привід терміново звернутися до лікаря. Ці моменти зустрічаються найчастіше.

Анальний секс більше шкодить жінкам, ніж чоловікам

- Не можу не поставити одне з популярних питань, які ставлять проктологом у прямих ефірах: як ви вважаєте, чи шкідливий анальний секс?

- Ще не було жодного інтерв'ю, щоб мене про це не запитали. Завжди відповідаю однозначно: з проктологічного, медичного погляду, анальний секс - шкідливий, особливо для жінок. Це пов'язано з анатомією та фізіологією, які у чоловіків та жінок відрізняються.

Зазвичай, коли говорять про шкоду анального сексу, перераховують лише поверхневі речі: ризик інфекцій, ризик тріщин, розривів тощо. Але це квіточки. Ягідки – глибше, у базовій анатомії та фізіології, які в деталях вивчають лише колоректальні хірурги.

Кожна людина має анальний сфінктер - внутрішній і зовнішній. Зовнішній сфінктер ми контролюємо свідомо. А внутрішній – це тонка м'язова трубка, кільце, що оточує пряму кишку та анальний канал. Це кільце закриває анус 24/7 та відкривається тільки під час дефекації.

Ви можете легко переконатися, що він є там, якщо проведете невеликий експеримент. Якщо вам дуже сильно потрібно в туалет або дуже хочеться випустити гази, ви стискаєте сідниці - просто напружте їх і спробуйте, скільки часу ви зможете утримувати їх напруженими. До 10 секунд – це максимум. Потім ви розслабите їх, але гази при цьому не вийдуть. Тобто щось утримує їх далі.

Так, звичайно, там є ще м'язи тазового дна, є специфічна будова прямої кишки, але дуже велику роль відіграє саме цей внутрішній сфінктер, який, як замок, закриває анальне кільце. Він відкривається в результаті акта дефекації, а акт дефекації - це складний поведінково-фізіологічний процес.

- Вчимося какати?

- Коли діти народжуються, перші три місяці вони відчувають тенезми, чи “коліки”, як їх називають мами. Насправді немовлята навчаються какати.

Тому дефекація – це поведінковий процес, коли потрібно особливим чином підключити усі м'язи тазового дна та черевного преса. При цьому людина повинна послати сигнал з мозку в пряму кишку і зовнішньому сфінктеру, що час відкриватися. Людина при цьому повинна сидіти без штанів, лежачи весь процес порушується.

І коли людина сідає на унітаз, посилає собі цю команду, тоді сфінктер відкривається. І будь-яка його пенетрація, тобто проникнення з іншого боку, травмує сфінктер. Так, всі люди різні, у всіх різна якість колагену, різні вихідні – у когось сфінктер міцніший, у когось слабший. Якщо одні отримають перші ознаки нетримання через 10 років постійного анального сексу, то в інших жінок після першого статевого акту з'являється мазання калом і нетримання газів. Такі пацієнти є, були і будуть.

У чоловіків тазове дно набагато міцніше, таз витягнутіший, внутрішній анальний сфінктер довший і ширший. Це за рахунок того, що їхнє тазове дно не призначене для дітонародження: йому не потрібно максимально розходитися і не порватися при цьому, коли виштовхується дитина вагою 4 кілограми.

А у жінок тазове дно дуже слабке, еластичне, їхній сфінктер коротший і тонший. Проблематика анального сексу – проблематика гетеросексуальних пар. Гомосексуальні чоловіки, по-перше, займаються сексом не так часто, як ми думаємо. По-друге, вони до цього стійкіші.

І останній важливий момент - цей сфінктер неможливо накачати, хоч би що вам говорили секс-блогери. Внутрішній анальний сфінктер складається з гладкої мускулатури – такої самої, як у кишечнику та шлунку, а не як у біцепсі. І її неможливо накачати.

Програми детоксу та очищення від шлаків - злочин проти мікробіома!

- Останнім часом багато говорять про ФМТ – трансплантацію фекальної мікробіоти. Навіщо потрібна та наскільки корисна ця процедура?

– На сьогодні – це найбільш ефективний спосіб відновлення мікробіома кишечника у світі. Пробіотики, які продаються у нас в аптеках та позиціонують себе як відновлення мікробіома, - це ніщо. Все тому, що достеменно невідомо, скільки саме та яких мікроорганізмів живе у нашій товстій кишці. Вони нам потрібні, вони формують біоплівку товстої кишки, і важливу роль відіграє не тільки те, які вони, а й у яких пропорціях.

Баланс має бути ідеальним, і на сьогодні він не вивчений. Жоден лікар, жоден біолог не скаже вам точно, чого і скільки там має бути. Тому відновлювати мікробіом таблетками немає сенсу - як і здавати аналіз калу на дисбактеріоз, оскільки його неможливо коректно інтерпретувати.

- Якщо пробіотики не працюють, що робити?

– Ми можемо відновлювати мікробіом поступово, якщо немає критичних змін. Наприклад, при тимчасовому дисбалансі, порушенні дефекації, болях у животі ми можемо приймати пребіотики з їжею – найчастіше це ферментовані продукти, правильне харчування, збалансована тарілка, достатній питний режим, сон тощо. Згодом це відновить мікробіом кишечника.

А якщо випадок важкий, наприклад, важкі форми псевдомембранозного коліту чи важкі форми виразкового коліту – існує такий метод, як пересадка калу від здорового донора. Цей спосіб відтворює ідеальний мікробіом та переносить його пацієнту.

– А як виглядає трансплантація фекальної мікробіоти на практиці?

– Є кілька способів. Один з них: калові маси очищаються, капсулюються - людина ковтає їх у капсулах. Буває метод зрошення кишківника під час колоноскопії – таке теж практикується. Це хороший метод, але він не стане масовим, поки ми не винайдемо ідеальну формулу мікробіома кишечника кожної людини або навчимося її діагностувати.

Незважаючи на те, що багато хто сміється над пересадкою калу, але це ефективно. На жаль, в Україні цю процедуру провести дуже складно: немає бажаючих її виконувати.

- Виходить, корисні мікроорганізми донора починають розмножуватися у хворому кишечнику та починають жити своїм життям?

- Так. Ми беремо насичений мікробіотою кал здорової людини та переміщаємо його в організм хворої.

Як альтернативу недобросовісні люди, які продають програми "детоксу" і очищення від шлаків, стверджують, що потрібно робити клізми, пити проносні, сенну і так далі. Це злочин проти мікробіоми. Тому що "какашки" повинні перебувати у кишечнику – це норма. Вони циркулюють, проходять свої природні процеси.

Просто все має працювати як у здорової людини: поїв – стався процес травлення – залишки вийшли.

Тривожність і депресія безпосередньо пов'язані з травленням

- Які навички допоможуть покращити стан кишечника?

- Те, що ми справді можемо робити. Перше - дотримуватися фізичної активності протягом дня. Не маю на увазі спортзал тричі на тиждень: якщо людина проводить 8 годин на день за комп'ютером, жодна спортзала її не врятує. Важливо, особливо при сидячій роботі, хоча б раз на годину вставати, робити невелику розминку - так не буде застою крові в малому тазі, нормально працюватиме перистальтика.

Друге – пити достатньо води. Це критично важливо для кишечника: якщо води недостатньо, організм забиратиме її з калових мас – почнуться запори.

Третє – харчуватися за принципами правильної тарілки, не відмовлятися без причин від продуктів на кшталт глютена чи лактози, якщо немає справжніх індивідуальних непереносимостей чи діагнозів, а не вигаданих історій.

Потрібно повноцінно харчуватися. Найкраще, як свідчать останні дослідження, за методом "канадської тарілки": збалансована кількість білків, жирів та вуглеводів. Дозволяти собі іноді солодке чи не найкорисніші продукти - якщо вони приносять радість, це теж певною мірою корисно.

Обов'язково включати в раціон свіжі овочі та фрукти, намагатися їх їсти цілий рік. Якщо їх виключати, може виникнути ферментативна реакція та здуття при їх поверненні. Додавайте ферментовані овочі – квашену капусту, огірки, помідори, оливки тощо: це дуже корисний пребіотик.

Також важливо згадати догляд: після дефекації найкраще підмиватися, намагатися уникати туалетного паперу. Якщо ви не вдома – використовуйте вологий туалетний папір. А вдома краще виробити звичку підмиватися.

Про анальний секс ми вже сказали: лікарі не рекомендують, але це рішення кожного.

Регулярно після 45 років – зупинимося на цій цифрі – потрібно проходити колоноскопію раз на 5 років. За перших скарг звертатися до проктолога.

І якщо у вас є тривожність чи депресія – не дай боже – не тягнути, звертатися за допомогою: ці процеси безпосередньо пов'язані з травленням. Тривога впливає на тонус анального сфінктера, його гіпертонус може призводити до геморою, анальних тріщин тощо. Крім фізичного здоров'я, важливо дбати і про ментальне – і тоді все буде гаразд.