Анализ программ США в сегменте БПЛА и «мини-крылатых ракет», их результат для Украины

Воєнно-політичне керівництво США формує свій образ «війни майбутнього», де головна ставка на асиметричні інструменти протистояння, тобто далекобійні на далекобійні БПЛА та «міні-крилаті ракети».

Така ставка для самих американців є в чомусь вимушеною, та продиктована бажанням подолати технологічну залежність від Китаю в сегменті електроніки та рідкоземельних металів. Окрім того, нинішні США шукають інструменти проекції воєнної сили, які б допомогли знайти нову форму воєнного домінування у важливих для Білого Дому регіонах.

На перший погляд це виглядає просто як масштабування досвіду України у війні проти Росії. Але нюанс в тому, що і до цього США доволі успішно «обкатали» кілька важливих зразків БПЛА. А в найближчому майбутньому наша країна стане своєрідним «полігоном» для випробування перспективних «міні-крилатих ракет» від США.

Така конвергенція є взаємовигідною, бо воююча Україна зацікавлена в будь-яких засобах для «війни дронів» та ураження військової інфраструктури ворога. Але тут важливо вчасно зробити необхідні висновки, бо в сучасному світі самі технології втрачають свою ексклюзивність, натомість провідну роль починає грати інше – хто швидше знаходить ефективні рішення та ставить їх на потокове виробництво.

Які дрони від США вже випробовувались в Україні

Широковідомим є факт використання в Силах оборони України американських дронів-камікадзе сімейства Switchblade 300/600. Щодо цих БПЛА можна почути різні відгуки, особливо по співвідношенню «вартість/ефективність». Але свою важливу роль на полі бою проти армії РФ вони відіграли, особливо протягом 2022-2023 років.

Однак були й інші, навіть цікавіші приклади по застосуванню дронів від США в Україні:

• сімейство дронів-камікадзе Phoenix Ghost від приватної оборонної компанії AEVEX Aerospace; перший тип – Disruptor (візуально подібний до Shahed-101), з бойовою частиною 22 кілограми та дальністю пуску до 600 кілометрів, другий тип – Dominator, з бойовою частиною 16 кілограмів та дальністю до 500 кілометрів. Орієнтовний період поставки – 2022-2023 роки;
• дрони-камікадзе Altuis-600M від Andurill – бойова частина 3 кілограми та дальність до 440 кілометрів; в листопаді 2025 року Wall Street Journal писало про те, що в 2024 році СБУ відмовилась від використання таких БПЛА через незадовільний рівень надійності;
• розвідувальні БПЛА V-BAT від приватної оборонної компанії Shield AI. Кілька одиниць було поставлено в 2024 році, тривалість польоту – до 10 годин, дальність не розкривається;
• FPV-дрони Archer від приватної оборонної компанії NEROS – бойове навантаження до 2 кілограмів, дальність від 20 кілометрів, орієнтовний обсяг поставок – до 6 тисяч одиниць від березня 2025 року;
• FPV-дрони Bolt від Andurill – використання «машинного зору» для донаведення на ціль, дальність до 40 кілометрів. Натяки про поставку цих дронів для ЗСУ з’явились на початку 2026 року.

Це узагальнення на основі відкритих джерел є абсолютно неповним, і на це є свої причини. Практика показує, що в Силах оборони України співпраця у сегменті БПЛА йде по горизонталі «виробник – підрозділ, який безпосередньо застосовує». Така горизонталь є взаємовигідною, бо дозволяє 1) виробнику швидко отримати весь набір даних про реальні можливості їх виробу, а 2) нашому військовому командуванню – швидко централізувати весь масив необхідних даних.

Централізація масиву даних в даному випадку справді необхідна: лише за офіційними даними Міноборони України, в 2025 році для використання у військах було допущено аж 550 нових типів БПЛА; адекватний прикметник для опису такої величини даних знайти складно.

При цьому вихід в публічну площину відбувається лише в двох крайніх випадках: 1) або коли виріб себе зарекомендував настільки гарно, що виробник хоче масштабувати успіх з комерційною метою, або ж 2) коли БПЛА показав недостатнього рівня характеристики, але компанія-виробник не пішла на зворотній зв’язок для вдосконалення розробки в інтересах наших військових.

Якщо ж виріб працює на задовільному рівні, то його бойове застосування відбувається в рутинному режимі, лишається в непублічній площині та хіба що непрямо проявляється в щоденних звітах Генерального штабу ЗСУ про втрати ЗС РФ.

Такі закономірності стосуються як вітчизняних, так й іноземних виробників БПЛА. Що пояснює, чому в пресі описуються хіба що одиничні випадки успіху або невдачі тих чи інших типів дронів на полі бою в Україні на тлі того, що лише за минулий рік наші військові отримали понад 5 сотень нових типів БПЛА. І чому при цьому не розкривається головний параметр – вартість/ефективність застосування.

Якщо говорити конкретно про американців, то вони явно врахували досвід випробувань їх БПЛА на полі бою в Україні, і це проявилось в наступних програмах:

• замість розвитку лінійки далекобійних дронів-камікадзе Phoenix Ghost США пішли шляхом буквального копіювання Shahed-136, яке обернулось в БПЛА LUCAS від приватної компанії SpektreWorks, вперше презентований в липні 2025 року, головна особливість – застосування Starlink для управління. За деякими даними, LUCAS були застосовані під час операції США у Венесуелі 3 січня 2026 року;
• недоліки дрона-камікадзе Altuis-600М були враховані Andurill при проектуванні досконалішого зразка Altius-700, по якому заявлено бойову частину 15 кілограмів та вищий рівень надійності, порівняно з попередником;
• ну а FPV-дрони Bolt від тої ж Andurill з «машинним зором» є формою переосмислення нашого досвіду, яка диктує – краще мати дорогий зразок, який одразу даватиме 100% влучання, аніж покладатись на дешеві та масові зразки, де у ціль влучатиме 1 із 10-15 апаратів.

ERAM як основа робіт по «міні-крилатим ракетам» США

«Міні-крилаті ракети» є по суті тим самим, що і «ракето-дрони» чи реактивні БПЛА, або навіть «реактивні КАБи», тобто масовим та малогабаритним керованим реактивним озброєнням, для пуску в режимі «поверхня- поверхня» чи «повітря-поверхня». Так як цей сегмент озброєння тільки кристалізується, то для його позначення використовується кілька можливих варіантів, і тут простіше виділити типові риси:

• реактивний двигун та дозвукова швидкість польоту;
• аеродинамічні органи управління (крила, хвостове оперення)
• вартість на рівні кілька сотень тисяч доларів, тобто в рази менше «класичної» крилатої ракети.

Конфігурація бойової частини тут має важливе, але не визначальне значення. Стандартна авіаційна бомба будь-якого калібру може цілком використовуватись як БЧ завдяки своїй дешевизні та масовості.

Щось схоже на «міні-крилату ракету» або ж «реактивний БПЛА-приманку» США постачали Україні в рамках військової допомоги. Мова про ADM-160 MALD – компактний та високотехнологічний реактивний літальний апарат злітною масою всього 45 кілограмів та дальністю до 500 кілометрів, призначений для «перевантаження» російської ППО. MALD використовувався як «приманка», щоб «розчищати» шлях для прольоту дозвукових крилатих ракет SCALP-EG та Storm Shadow до військових об’єктів РФ.

Скільки ADM-160 MALD американці передали для ЗСУ – цифра не розкривається. Але судячи з усього, практика використання таких літальних апаратів в реальних бойових умовах була визнана успішною, тому США вирішили розвинути напрямок по дешевим реактивним засобам для масованих проривів ППО та ударів по військовим цілям противника.

Така ідеологія покладена в основу програми ERAM, яка нині виступає «ядром» для усіх робіт по «міні-крилатим ракетам» в США. Саму абревіатуру ERAM українські читачі могли зустрічати раніше, бо за цією програмою США та інші країни-партнери планують протягом кількох років поставити до 3350 «міні-крилатих ракет» загальною вартістю 825 мільйонів доларів, або ж по 246 тисяч доларів за одиницю.

Параметри ERAM передбачають, що засіб має летіти на дальність до 400 кілометрів із дозвуковою швидкістю, злітна маса – 227 кілограмів (тобто еквівалент стандартної JDAM). Платформами для пуску мають виступати і F-16, і літаки радянського зразка, що досі лишаються в строю ЗСУ.

Цікаво, що такі «міні-ракети» для України постачатимуть одразу дві приватні компанії – CoAspire та Zone 5 Technologies. Друга компанія свій зразок подала заодно на конкурс Enterprise Test Vehicle (ETV) від ВПС США, умови якого ідентичні програмі ERAM. Ну й окрім, військове керівництво США уже розглядає концептуальний варіант використати напрацювання по ERAM для розгортання виробництва дешевих та масових зенітних ракет вартістю в сотні тисяч доларів.

Описана вище логіка виглядає напрочуд раціональною: проектувати максимально універсальний засіб ураження, роботи по яким вестимуть компанії з логікою стартапів. Але далі слід зауважити, що в самих американців таке «свято раціональності» проявилось лише протягом останніх 2 років.

Базовим каталізатором могли виступити розрахунки від авторитетного вашингтонського аналітичного центру CSIS, які були оприлюднені в січні 2023 року та котрі показували катастрофічну для США математику затрат в разі війни за Тайвань проти Китаю, навіть якщо бойові дії матимуть відносно «обмежений» характер (тобто не поширюватимуться на «материкову» територію Піднебесної і триватимуть усього тижні). Очікуваний розхід:

• 5000 зенітних ракет усіх типів (зокрема морські ракети SM-6 та ракети PAC-2 і PAC-3 до Patriot);
• 4000 крилатих ракет повітряного базування AGM-158 JASSM;
• 450 крилатих протикорабельних ракет AGM-158C LRASM;
• 400 протикорабельних ракет Harpoon;
• 400 крилатих ракет Tomahawk у версії TLAM (для ударів по наземним цілям).

Для порівняння, щорічно зараз ВПК США виготовляє близько 50 «Томагавків», до 700 ракет PAC-3 до «Петріотів» та близько 700 JASSM; серійне виробництво «Гарпунів» припинене. Що заодно ілюструє цілком воєнну логіку, за якою США так і не пішли на передачу Україні ракет Tomahawk та AGM-158 JASSM – «оборонка» виготовляє мало, потрібні запаси на випадок війни в Тихому океані.

Самі американці в питанні свого ракетного арсеналу опинились в стратегічному парадоксі – щоб виробляти ракети для захисту Тайваню та війни проти Китаю, «оборонка» США критично залежить саме від тайванської електроніки та китайських рідкоземельних металів. Ну а цей стратегічний парадокс, в свою чергу визначає орієнтовну тривалість виготовлення ракет – мінімум 20-25 місяців на поновлення того, що може бути відстріляно усього за 3 тижні бойових дій.

Хоча при цьому лишається відкритим питання про те, чи дозволить Китай накопичити США достатній ракетний запас або до «великої війни» в Тихому океані, або ж відновити витрачені запаси після гіпотетичних боїв.

Також цікаво, що паралельно з роботами по перспективним «міні-крилатим-ракетам» США планують нарощення виробництва й «класичного» ракетного озброєння. Наприклад, укладена в лютому 2026 року серія рамкових угод між Пентагоном та корпорацією Raytheon передбачають вихід протягом 7 років на річні темпи виробництва в 1000 ракет Tomahawk, 500 морських зенітних ракет SM-6 та заодно ще 1900 ракет «повітря-повітря» AIM-120. Однак при цьому треба брати до уваги, що «протягом 7 років» - це до 2033 року, тобто американський ВПК ризикує не встигнути з «розкруткою маховика» до часу можливої війни проти Китаю за Тайвань.

Узагальнення та висновки

Якщо узагальнити усе вище викладене, то отримаємо наступну картину:

• на досвіді війни РФ проти України США зрозуміли необхідність власного переозброєння, з опорою на безпілотні технології;
• «випробувальним майданчиком» в даному випадку виступила наша країна, де США змогли успішно відпрацювати власну концепцію по FPV-дронам, БПЛА-камікадзе середньої та великої дальності;
• розробку та виробництво нових зразків БПЛА в цій історії на себе взяли приватні американські компанії, зокрема Andurill, яка відноситься до орбіти «Paypal-мафії»;
• наступним експериментальним кроком для американського ВПК із відпрацюванням в Україні стане програма ERAM в сегменті «міні-крилатих ракет», результат якої впливатиме на формат підготовки США до можливої війни проти Китаю в Тихоокеанському регіоні.

Історія з ERAM є для України вигідною, бо так наша армія отримає як зовнішню допомогу 3,3 тисячі одиниць озброєння з дальністю до 400 кілометрів, кожна з яких коштуватиме всього 0,2 мільйони доларів. Однак для нашої країни ця історія має вирішити не тільки оперативно-тактичні завдання (тобто ураження російських об’єктів), але й визначити подальший стратегічний курс також, тобто – якою має бути оптимальна конфігурація наших засобів «діпстрайк» надалі.

По суті, весь час далекобійних ударів по території РФ (починаючи з 2024 року) при використанні БПЛА-камікадзе наша країна намагається буквально «масою продавити» російську протиповітряну оборону, рівень щільності є вражаючим. На початок минулого року в строю ЗС РФ лише наземний компонент протиповітряної оборони включав у себе:

• 716 пускових установок комплексів С-300 та С-400 (1 бригада та 24 зенітно-ракетні полки);
• 390 пускових установок ЗРК «Бук» всіх модифікацій;
• 130 пускових установок ЗРК «Тор» усіх модифікацій;
• 100 пускових установок «Оса-АКМ» та 50 комплексів «Панцирь»;
• 300 пускових установок «Стрела-10М»

Підрахунок по пусковим установкам (а не наприклад по зенітно-ракетним дивізіонам) тут є виправданим, бо комплекси «Стрела-10М», «Оса-АКМ», «Панцирь» і «Тор» - там усі складові (пускові та РЛС) розміщені на одній платформі; крім того, росіяни завжди йдуть по принципу ешелонування ППО від засобів малої до засобів великої дальності, від лінії боєзіткнення і далі вглиб тимчасово окупованих територій та безпосередньо територій РФ.

Коли РФ в 2022 році почала кампанію ударів з використанням БПЛА Shahed-131/136, то нав’язала Україні гонку за принципом «Шахед масовіший та дешевший за зенітну ракету», маючи на це відповідний ресурс.

Коли Україна в 2024 році перейшла до регулярних ударів по території РФ, використовуючи «діпстрайки» з гвинтовою силовою установкою, то також перейшла до формату «БПЛА масовіший та дешевший за зенітну ракету».

Однак практика показує, що за такого формату російську ППО проходить максимум 10% наших далекобійних засобів, при цьому залп має бути на рівні не менше 100 одиниць. Що в свою чергу не дає очікуваного результату «вартість/ефективність» в ураженні важливих цілей агресора.

Якщо програма ERAM в Україні буде «обкатана» успішно, це означатиме, що нам для успішніх ударів по агресору треба буде робити ставку саме на «міні-крилаті ракети» (або ж «ракето-дрони»). Однак сам цикл із «обкаткою» програми та реалізацією перших висновків з неї може зайняти до 1-1,5 років, і це в ході активних бойових дій.