Богдан Хмельницький: від особистої трагедії до історичного тріумфу

У січні 1648 року на Запорізьку Січ прибув утікач. Це був один із численних козаків, які постраждали від дій польських шляхтичів. В умовах періоду "Золотого спокою" — часу, коли запорожці після серії поразок від війська Речі Посполитої зазнали суттєвих обмежень своїх привілеїв та піддавалися як системним, так і спонтанним переслідуванням зі сторони влади Речі Посполитої та її окремих представників — важко було когось здивувати історією несправедливого поводження з боку польської адміністрації. Схожа доля спіткала й козацького сотника Богдана Хмельницького, який з відчаю подався на Січ, де його місцеві козаки обрали своїм ватажком – кошовим отаманом.

Козаки в боротьбі за привілеї

Станом на середину XVII століття більшість сучасних українських земель входили до складу Польського королівства, яке своєю чергою було складовою Речі Посполитої (РП). У цій країні провідним суспільним станом, який був наділений громадянськими правами (привілеями) була шляхта, тобто військові люди, які становили близько десяти відсотків населення Речі Посполитої. Також певний вплив на управління державою мало духовенство. Саме ці стани мали виключний привілей на володіння основним ресурсом того часу – землею. Селян же, які мешкали на землях шляхти змушували відпрацьовувати користування родючими ґрунтами безкоштовною працею на землевласника – відбувати панщину.

У 1569 році, коли було утворено Річ Посполиту, а Польське королівство захопило контроль над більшістю територій сучасної України, в ньому склалася ситуація, коли близько половини населення були іновірцями. Тож постало питання чи має православне духовенство мати ті ж права у Польщі що й католицьке? На додаток до кінця століття сформувався ще й новий стан військових – це були козаки, які захищали кордони держави від татарських набігів.

Тож в Речі Посполитої склалася ситуація існування кількох станів, які претендували паралельно на одні й ті ж привілеї. За таких обставин конфлікту було не уникнути. У 1625 і та 1630 роках козаки завдали поразок військам Речі Посполитої і, як наслідок, домоглися отримання привілеїв схожими з тими, що мала польська шляхта. Козацькі привілеї діяли в регіоні річки Дніпро, тобто на територіях сучасної Центральної України. А вже у 1632 році в Речі Посполитiй було зрівняно у правах православне та католицьке духовенство.

Важливо Бив турків, отримав нагороду від Папи, а загинув від рук своїх — неймовірне життя козацького отамана Івана Сулими

Здавалося б конфлікт вичерпано. Проте вже у 1635 році шляхом хитрощів та кулуарних інтриг полякам вдалося полонити козацького ватажка Івана Сулиму, а ще через кілька років завдати кілька поразок поспіль козакам уже на полі бою. Тож у 1638 році було введено "Ординацію війська Запорізького" — в козаків забрали усі їх привілеї. Навіть більше, тепер центр козацької вольниці Запорізька Січ мала розташовуватися на контрольованій польською залогою території, а самий вступ до стану козацтва був майже нереальним завданням.

Розгром козацтва мав наслідком нівеляцію прав та привілеїв й інших суспільних станів українців. Так польська влада стала нехтувати правами православного духовенства та українських жителів міст. А селян спіткало справжнє свавілля зі сторони шляхти – інколи вони мусіли працювати на землевласників до шести днів на тиждень, тобто усі дозволені церквою робочі дні.

Історія звичайного сотника

Найбільш показовою історією, що ілюструє ситуацію, яка склалася на території України після Ординації Війська Запорізького стала особиста трагедія звичайного козацького сотника Богдана Хмельницького.

Він воював як козак у кількох війнах в інтересах Речі Посполитої. У битві проти турків під Цицорою у 1620 році загинув його батько Михайло, а сам Хмельницький потрапив у полон (через два роки втік або був викуплений родичами). У 1634 році воював проти Московського царства. За проявлену хоробрість навіть був нагороджений золотою шаблею польським королем Владиславом Вазою.

Але все це не врятувало його від свавілля польського підстарости, що управляв Чигирином – Даніеля Чаплинського. Сам Богдан Хмельницький, який разом з батьком перебував у дружніх відносинах із польським гетьманом Станіславом Конєцпольським не надав вагомого значення належному юридичному оформленню своєї земельної власності. Проте коли Станіслав помер, його син уже не виявляв такої прихильності до родини Хмельницьких. Цим скористався згаданий уже Чигиринський підстароста, який весною 1647 року напав на родовий маєток Хмельницького в селі Суботові. Серед причин нападу називають прихильність Чаплинського до коханки Хмельницького Мотрони, яка мала польське походження. Проте можливо причиною нападу стала елементарна захланність Чаплинського, який просто вирішив скористатися слабким становищем родини Хмельницьких. В принципі одне іншому не заважає. Є відомості, що при нападі було жорстоко побито сина Богдана Хмельницького Остапа, який навіть невдовзі помер від завданих травм.

Усі намагання Богдана домогтися справедливого покарання для нападників у польських державних установах не увінчалися успіхом. Не допомогла навіть аудієнція у самого польського короля Владислава. За легендою король по завершенні зустрічі навіть кинув фразу ображеному козаку; щось на кшталт: "дурню, для чого ж тобі шабля?".

Важливо У чому "винний" Богдан Хмельницький: яка була альтернатива Переяславській угоді з Москвою

Тут потрібно прояснити, що Річ Посполита була за своїм устроєм шляхетською республікою. Тобто військові (шляхта) тут мали усі громадянські права та обирали королів; зазвичай із якоїсь іноземної монаршої династії. Шведська династія Ваза примудрилася затриматися на польському троні протягом двох поколінь – батько Владислава Сигізмунд III теж був польським королем. Вони мали амбіції посилити королівську владу, відтак були своєрідними ворогами шляхти. Тому обидва королі прихильно ставилися до козаків та українців в цілому як природних ворогів польської шляхти. Сигізмунд суттєво розширив реєстр козаків та надав їм суттєві привілеї, а Владислав урівняв у правах православне населення Речі Посполитої з католиками. Тож ця легендарна фраза короля могла бути народною інтерпретацією його бажання підбити козаків на нове повстання проти шляхти. А можливо й своєрідним благословенням Богдана Хмельницького до рішучих дій.

Так чи інакше Богдан Хмельницький спланував напад козаків на польську залогу у місті Трахтемирів – це місто стало першим населеним пунктом, яке польський король надав козаками в управління ще у середині XVI століття, тож ця акція мала бути символом козацької боротьби.

Проте змову викрили, а самого Хмельницького ув’язнили в темницю Чигиринського полку, яким командував його кум Станіслав Кричевський. Він повірив своєму родичу та відпустив його на поруки аби Хмельницький отримав можливість пояснити свої дії командиру польської залоги у Трахтемирові. Натомість той подався на Січ.

Ще у 1638 році поляки зруйнували Базавлуцьку Запорізьку Січ та перенесли основну козацьку військову базу на Микитин ріг, неподалік якого було розміщено польську залогу. Це було зроблено аби контролювати втікачів, які прагнули потрапити на Січ. Проте контролювати усю територію Дикого поля (сіра зона між степом, де кочували татарські орди та лісостепом, який контролювала РП) тоді не міг ніхто.

Богдан Хмельницький зібрав загін із кількох сотень козаків та взяв польську залогу штурмом у січні 1648 року. Потім вдало організував оборону Січі від спроб поляків відбитися. Ось так звичайний козацький сотник став найспішнішим ватажком запорізьких козаків. Його обрали кошовим отаманом, а сам Хмельницький став шукати способи збільшити чисельність свого війська для подальшого протистояння каральній операції РП, яка просто неодмінно мала відбутися.

Нестандартні рішення та неочікувані складнощі

Тут новоспечений гетьман вперше проявив свій креатив, звернувшись за допомогою до кримського хана – одвічного ворога козаків. Проте Хмельницький мислив масштабно та нестандартно. Адже розумів, що у безвихідній ситуації лише надто екстраординарні рішення можуть подарувати хоча б шанс на успіх. Кілька тисяч ногайців (кочівників, що жили в степу) на чолі із Тугай-беєм, яких прислав хан своєму новоспеченому союзнику суттєво підсилили військо Хмельницького та вирішило проблему браку в ньому кінноти.

Також самому гетьману вдалося до весни зібрати кілька тисяч охочих виступити проти польської сваволі. Очевидно, що особиста історія Богдана Хмельницького була показовою і непоодинокою, бо інакше б йому не вдалося зібрати тисячі охочих ризикнути життям і взяти до рук зброю вступивши у явно нерівну боротьбу із могутньою армією Речі Посполитої.

Важливо Україна та Річ Посполита: шлях до Європи чи дорога в неволю?

Проте неймовірна халатність коронних гетьманів, які вирушили на каральну операцію дали Хмельницькому шанс, за який він ухопився усім чим міг. Козацько-татарське військо під проводом Хмельницького за два тижні змогло двічі розгромити війська Речі Посполитої у битвах на Жовтих водах та під Корсунем. Це стільки разів, скільки козаки взагалі перемагали поляків за усю попередню історію.

Цікаво, що Хмельницький сам очевидно не був готовий до таких результатів і намагався домовитися з поляками, щоправда, паралельно формуючи армію та козацьке управління на величезних територіях над якими він здобув контроль в результаті військових успіхів. Проте у Варшаві зовсім втратили відчуття реальності та відправили проти козаків третю каральну експедицію, яка зазнала краху в битві під Пилявцями вже восени 1648 року.

Хмельницький взяв під контроль території Київського та Брацлавського воєводств на землях яких останні десятиліття діяли козацькі привілеї, а також Чернігівське воєводство, яке було приєднане до Речі Посполитої лише три десятиліття тому (до речі, зокрема й зусиллями козаків під керівництвом Петра Сагайдачного) і де польська влада ще була слабкою. Далі ж він пішов на захід, де поляки століттями насаджували свої порядки, перетворивши, зокрема Львів на фактично уже польське місто, яке відмовилося відчиняти ворота перед козаками. Зрозумівши, що його чекає далі на заході Богдан Хмельницький повернувся до Чигирина, який тепер став козацькою столицею, з метою перегрупувати сили та підготуватися до більш складної компанії на решті території колишньої давньої держави Русі-України.

Тріумф у Києві та перша дипломатична невдача

В кінці грудня Богдан Хмельницький урочисто увійшов до Києва, де козаки фактично провели тріумфальний парад. Богдана Хмельницького зустріло духовенство (окрім митрополита Сильвестра Косіва прибув навіть патріарх із Єрусалиму Паїсій) та еліта давньої столиці великої держави. Фактично Хмельницькому, який ще рік тому був приреченим в’язнем, організували тріумф рівня князя. Мова йшла про відродження Київської держави, яка була знищена інтригами поляків та литовців майже за два століття до того.

Далі його чекали зустрічі та розмови із київськими елітами та духовенством. Взимку 1648-1649 років Богдан Хмельницький переродився. З простого бунтівного козака, який прагнув помсти та відновлення колишнього статусу кво він став лідером фактично існуючої держави з амбіціями відновлення давньої легендарної православної супердержави із попелу завойовників.

Саме з такими цілями Богдан Хмельницький готував військову кампанію 1649 року. Завданням мінімум було відновлення Київської княжої держави в ареалі проживання православного населення на території королівства польського. Завдання ж максимум була руйнація Речі Посполитої й побудова на її місці чогось принципово нового. І це були не просто амбіції оп’янілого від стрімких успіхів бунтаря. Це була консолідована позиція тодішніх еліт великих міст, які козаки взяли під контроль і православного духовенства, не тільки українського.

Такі нові амбіції козаків розуміли й у Варшаві тому новий король Ян II Казимир ретельно готував відсіч козаків. Цього разу про жодну халатність не могло бути й мови. Також розуміли нові реалії і в Бахчисараї тому цього разу в похід разом з козаками вирушив у Кримський хан Іслям III Ґерай.

Козаки з татарами взяли в облогу фортецю Збараж. Оборону замку очолював князь Ярема Вишневецький – представник давньої княжої династії, який ополячився і став одним із найбагатших шляхтичів РП. На допомогу йому прямував польський король з основним військом, проте козаки перехопили його й розбили біля Зборова. За результатами цієї битви було укладено Зборівську угоду між козаками та владою Речі Посполитої, яка в цілому не повністю відобразила результати битви.

Справа в тому, що у переговори втрутився кримський хан, якому не було вигідним укладання справедливого миру. Ханові був потрібен нетривкий мир, який не задовольнив би жодну зі сторін аби продовжувати наживатися на війні між козаками та Речі Посполитої. Окрім того, хан виторгував собі в короля дозвіл збирати ясир (тобто захоплювати в рабство для продажу селян) із земель Речі Посполитої дорогою до Криму, тобто з українських земель.

Тож, отримавши беззаперечну перемогу на полі бою, Богдан Хмельницький не отримав такий же переконливий результат війни. Замість того аби зібрати усі колишні руські землі Польщі під своєю владою, він отримав владу лише на тих територіях, які і так фактично контролював, проте він не отримав юридичного статусу суверенної держави, що призвело до серії воєн надалі.

Важливо У пошуках свободи: Чому Нідерланди добилися свого, а Богдан Хмельницький – ні

Звичайно, Богдана Хмельницького є за що критикувати. Але його успіхи та невдачі потрібно порівнювати із реальними історичними аналогіями, а не ідеальними конструкціями в наших мізках. Так, він вибрав не ідеального союзника. Так, він це зробив неодноразово, згодом обравши у союзники ще й московського царя. Зборівська угода не відображала реалій поля бою і можливо у 1648 році можна було зайти далі, аніж наважився Богдан Хмельницький. І цей список можна продовжувати.

Проте — що ми мали до і після нього? До повстання Богдана Хмельницького ми мали лише дві успішні угоди і численні поразки козаків, які були вправними воїнами, але нікудишніми політиками, через що часто проливали свою кров за чужі інтереси. Він же перетворив чергове повстання в пошуках жалюгідних привілеїв з руки іноземного монарха у боротьбу за власну державу, яку врешті вдалося здобути.

Так, є питання про легітимність козацької держави, утвореної за результатами Зборівської угоди. Проте доконаними фактами є її самостійність – вища влада на територіях, контрольованих козаками належала саме козаками та їх виборним органам. Також доконаним є факти укладання міжнародних союзів між Богданом Хмельницьким від імені Війська запорізького з іноземними монархами, зокрема Кримським ханом, Молдавським господарем, Московським царем, володарем Трансільванії та шведським королем. Також були наявні дипломатичні відносини з іншими країнами, зокрема Францією та Англією.

Богдан Хмельницький користувався вражаючим авторитетом серед козаків, непересічним дипломатичним хистом та абсолютними успіхами на полі бою. Такого не було ані до нього, ані після нього в історії українського козацтва.