«Як це, українка представлятиме Естонію на Євробаченні?» Співачка з Вінниччини підкорює Таллінн

Українська музика давно вийшла за межі національного медіапростору й упевнено знаходить свого слухача в Європі. Однією з наших представниць в ЄС є співачка Уляна Ольгина – українка, яка нині мешкає в Естонії та активно розвиває творчу кар’єру.

У 2026 році ім’я Уляни опинилося в центрі уваги естонської музичної спільноти: виконавиця стала фіналісткою Eesti Laul – національного відбору, що визначить представника Естонії на Євробаченні. Саме з піснею Rhythm of the Nature вона змагатиметься за право представляти країну на конкурсі.

Напередодні фіналу Eesti Laul 2026, який відбудеться 14 лютого, «Главком» поспілкувався з Уляною Ольгиною про переїзд до Естонії, формування власної музичної ідентичності та історію створення конкурсної композиції.

«Я вірила в себе попри ставлення ровесників, була дуже цілеспрямованою»

Розкажіть, яким було ваше дитинство і коли в ньому з’явилася музика?

Музика була завжди в моєму дитинстві. У мене достатньо музична сім'я: мама співала в різних ансамблях, тато грав на трубі, сестра займалася фортепіано та вокалом. Батьки зрозуміли, що в мене теж є схильність до цього, і віддали мене в музичну школу. Співати я почала десь у чотири роки, потім займалася у вокальних ансамблях, а з шести років вступила на фортепіанний відділ і почала займатися дуже поглиблено, їздила на різні конкурси. У Вінниці брала участь у конкурсах в музичному училищі Леонтовича, декілька разів щось вигравала. У музичній школі я провчилася дев'ять років, також займалася танцями. Моє дитинство було дуже насичене різними фестивалями, телешоу та конкурсами. Я завжди розуміла, що буду артисткою на 100%. У п'ять років у дитячому садку я вже говорила, що буду артисткою і співатиму.

Одним з таких конкурсів був «Голос. Діти». Який слід лишило це шоу у вашому житті?

Це, напевно, був один із найнеймовірніших досвідів. Я з небагатої сім'ї, і потрапити у таке телешоу для мене було чимось неймовірним. Я дуже любила співати західну музику, мені імпонувала музика Крістіни Агілери. У Калинівці я любила дивувати земляків, які переважно не розуміли цієї музики і казали, що я нестандартна. Вони хотіли щось про Україну. У дитинстві я любила також Мерайю Кері, Селін Діон, Адель. Сама розвивала себе в цьому напрямку і вчилася робити різні сучасні вокальні прийоми. Можу впевнено сказати, що навчилася цьому сама, бо в Калинівці знайти сильного викладача було важко. Я їздила до Вінниці, займалася в студії «Зоря», де було більше можливостей виступати. Коли я потрапила на «Голос. Діти», зрозуміла, що здивувала своїм голосом тих, хто мене відбирав на сліпі прослуховування. Я була нестандартною і дуже простою дівчинкою.

Мені запам'яталося, що я україномовна, але з суржиком, і мені було важко спілкуватися з людьми в Києві, де тоді більше багато говорили російською. Я була чи не єдина, хто давав інтерв'ю українською, бо просто не могла говорити російською. У мене була цікава історія для «Голосу України» з булінгом у школі. Я досі дуже серджуся, що я все це сказала, але вони ніби витягували з мене цю інформацію. Можливо, ця історія була корисною для когось, бо в 13 років я вірила в себе, незважаючи на ставлення ровесників, і була дуже цілеспрямованою. Коли я потрапила до команди Тіни Кароль, це було мрією і великим досягненням, бо Тіна Кароль була моєю улюбленою співачкою з дитинства. Вона дуже мила і проста у спілкуванні. Цей сезон був дійсно пробивним, і нам випала можливість заспівати з Тіною Кароль пісню «Україна – це ти», яка вважається дитячим гімном України. Це така гордість, що я частинка цього проєкту. Два роки тому, коли я вперше приїхала в Україну після переїзду в Естонію, на заправці я почула цю пісню і свій голос, і подумала: «Боже, моя країна мене пам'ятає». Це був неймовірний досвід, я зрозуміла, що мені подобається бути публічною, медійною, давати інтерв'ю, зніматися. Зйомки були жорсткі, більше 12 годин, іноді до третьої ночі, що для дитини дуже важко. Але коли ти вмотивована, це неважливо.

Як далі складався ваш музичний шлях?

Після «Голосу. Діти» у 14 років я була учасницею фестивалю «Червона рута», який пропагує любов до українських пісень. Ми робили масштабні концерти з оркестром Українського радіо, виконуючи пісні Івасюка. Там я познайомилася з директором музичного училища імені Заремби в Хмельницькому Бернадським Віктором Юрійовичем. У 15 років я вирішила вступити туди, до музичного коледжу, але не на співачку, а на теоретичний відділ. Вирішила, що маю здобути сильну музичну базу, на якій зможу будувати свою музику та кар'єру. Це зіграло важливу роль, бо коли вступаєш на вокал, займаєшся більше вокалом, а я вже була достатньо сильною співачкою. Для мене було важливіше розвивати знання про музику, гармонію, сольфеджіо. Паралельно я займалася з Віктором Юрійовичем, який викладає естрадний вокал. Це була дуже класна, сильна школа. Моя викладачка зі спеціальності Стрельнікова Ірина Олексіївна так класно мене підготувала, що я потім легко вступила до музичного коледжу в Таллінні. У Хмельницькому я навчалася з 15 до 17 років.

Після Хмельницького ви вирішили переїхати до Естонії. Як народилася ця ідея і чи була альтернатива в Україні?

Моя сестра вийшла заміж за естонського хлопця і переїхала до Естонії, коли мені було близько 13 років. У мене був вибір: вступати до Києва чи до Таллінна. У Києві, на жаль, не склалося через корупцію, яка була проблемою для звичайних людей. Мене не взяли навчатися у Києві. Я не знала, що робити: чи залишатися в Хмельницькому ще два роки, щоб отримати диплом, але там не було можливості здобути вищу освіту. Я вирішила спробувати вступити і Таллінна. Це вийшло. Я приїхала в липні 2018 року. У музичному коледжі імені Георга Отса, відомого естонського співака, було вільне місце на класичний спів. Я подумала: «Ну, добре, ще це я не пробувала». Я дуже добре склала вступні іспити, особливо з гармонії та сольфеджіо, склала класичний спів, і мене взяли. При цьому я зовсім не знала естонської мови. Мені пішли назустріч, допомагали з естонською мовою, яку я вчила вже під час навчання. Було легше, бо в мене вже була середня освіта. Якби я ще вчила естонською математику, хімію чи фізику, я б не витримала. А так музичні предмети, все, що стосується гармонії, я вже пройшла в Хмельницькому. Я просто повторювала це всі три роки навчання в коледжі Георгія Отса. От настільки сильна була школа в музичному коледжі в Хмельницькому.

Я провчилася два роки, а на третій рік я паралельно вступила до Естонської академії музики і театру в Таллінні, де здобувала бакалавра як джазова співачка. Це велике досягнення, бо я вступила з першого разу, і там дуже сильний джазовий відділ. Я дуже пишаюся тим, що там навчалася. У мене були дуже класні викладачі, еліта джазової сцени Естонії. Моєю викладачкою була відома джазова співачка Кадрі Воранд. Я закінчила музичний коледж Георга Отса і п'ять років провчилася в академії, закінчилася магістратуру, яку закінчила у 2025 році. Виступила зі своїм концертом, до якого написала вісім пісень. Зібрала музикантів, написала музику. І що найкласніше, я зробила там половину концерту українською мовою. Я так для себе вирішила: щось у нас буде естонською, щось – англійською, але й українська мова має бути присутня, бо я українка, це моє коріння, всі мають пам'ятати про те, що я з України.

Як ви описали б різницю між естонською та українською музичною сценами?

Зараз, завдяки інтернету, все плюс-мінус схоже. Але, як у нас є своя «тусовка», так і в них є своя. Я спостерігаю за нацвідбором у Києві, він дуже відрізняється від того, як проходить відбір тут. Наприклад, Джамала займається вокалом з конкурсантами, у нас такого немає. Музика відрізняється. У нас вона більш енергійна, і останні роки більше сфокусована на фольклорі, на наших предках, на нашій культурі, нашому корінні. Вони ж більше якось ближче до заходу, люблять писати «лампові» пісні. Естонською вони теж випускають пісні, але більше тягнуться туди. У мене була хитрість, коли я подала пісню на Eesti Laul, мені хотілося пробуджувати в них любов до їхньої культури, співати щось фольклорне, але на сучасний лад, щоб Естонія згадувала свою історію...

Як створювалася пісня, з якою ви виступите на Eesti Laul?

Пісня Rhythm of Nature була написана за півтора року до подачі заявки. Під час навчання в академії мені прийшло запрошення взяти участь у композиторському кемпі в місті Вільянді, Естонія, який називається House of Europe. Це проєкт між музичними закладами: студенти з усієї Європи збираються і пишуть музику разом. Пісня Rhythm of Nature була написана на третій день з дівчинкою з Вільянді Аріаною (Аріана Арутюнян значиться співавторкою композиції) та хлопцем з Вільянді Еро. У Аріани був музичний інструмент, який називається дримба (на естонській мові – пармупіль, на англійській – jaw harp). У мене виникла ідея зробити щось на кшталт того, що зараз випускає більшість співаків в Україні – фолк, етно, але з електронікою. Я набрала мелодію, відразу прийшов український текст, я його написала. Потім почала накидувати аранжування. Ми зрозуміли, що виходить щось дуже прикольне. Аріана додала естонський текст. Коли ми показували це іншим групам, всі сказали: «Це чисто Євробачення».

Як прийшла ідея дошліфувати пісню до конкурсної заявки?

Після кемпу ми роз'їхалися по домівках. Пісня лежала, і я думала: «Ні, така класна пісня на двох мовах, українська та естонська, треба ж з нею щось далі робити». Мій чоловік також музикант, трохи розуміється на саунд-продюсерстві. Я кажу: «Нумо щось пробувати, її якось докручувати». Якось так вийшло, що Аріана і Еро  своїм життям займалися, а я не могла ніяк заспокоїтися з цією піснею. А я от думаю: ні, я цю пісню так просто ну не лишу. Знайшла я дуже класного естонського бітмейкера, який вирішив просто за ідею допомогти, спробувати її «докрутити». Прописав дуже класний біт, переписали вокал і це все якраз робилося десь в вересні 2025 року, коли вже дедлайни були відкриті. Якесь таке відчуття було інтуїтивне, що, може, треба її надіслати на відбір.

У підсумку ви відправили заявку буквально в останні години. Які були емоції, коли дізналися, що пройшли у фінал?

У мене зараз мама проживає в Україні, а в Естонії живе батько, який ще хоче трошки тут попрацювати і повернутися в Україну. І тут мені починають всі писати і дзвонити з привітаннями. Я спочатку не розуміла, з чим мене вітають, а тут заходжу в Instagram, а там перші шість учасників, які пройшли у фінал. І серед них я, Уляна Ольгина. Я, яка просто «по фану»… У мене звичайно, в мене був шок.

Далі вирішила доробляти пісню, робити нормальний мастеринг, міксинг. Це все також витрати, гроші. Ми дуже багато етапів пройшли. Мені чоловік дуже багато в чому допомагає, і люди знайшлися, які допомагали і допомагають досі. І скажу, що це дуже-дуже класний досвід, бо ти проходиш дуже багато складних етапів і ніби  прискорено ростеш і розумієш, чи подобається тобі взагалі в такому бути. Бо це трошки все-таки інша історія.

Якою була реакція на те, що ви перша в історії Естонії українка на національному відборі?

Це вже не секрет зараз, що в Європі дуже неоднозначно до українців почали ставитися. Особливо у нас (в Естонії) дуже багато російськомовних. І звісно, дуже багато хейтерів повилазило: «Як це, українка представляти Естонію?». А з іншого боку, дивлюся, естонці підтримують. Абсолютно адекватно, абсолютно нормально. Це реально вперше в історії Естонії, що прийшла українка, так ще й українка, яка співає українською. Так, у мене все-таки пісня на двох мовах, але українська там є. І для мене це дуже велика честь

Естонський нацвідбір цього року дуже потужний, низка учасників Євробачення минулих років вирішили повернутися. Чи не лякає вас така конкуренція?

Мені було страшно на початку, коли я ще не занурилася в це все так глибоко. Це завжди так психіка працює. Коли ти не знаєш, з чим зіткнешся, ти починаєш собі додумувати: «Ні, Боже, чого? Нащо мене взяли? Просто такі сильні виконавці. Чого всі саме в цьому році рванули на цей відбірковий?». Там з таких «ноунеймів», напевно, тільки я, бо абсолютно всі, кожен з них, хоча б раз був на Eesti Laul. Я єдина, хто з першого разу взагалі влетіла зразу у фінал. А в цілому це, звісно, цікаво. Ти сидиш на них дивишся, вони всі такі звичайні. Ніби і нема нічого особливого. Але ще мені ще подобається, що тут люди достатньо прості у спілкуванні. В Україні все ж таки відчувається, що якщо ти вже щось досягла, то все, «пальці віялом». А тут такого взагалі немає.

«Ця пісня як любовний лист для Естонії»

Що ви хотіли передати своєю піснею найбільше?

Сенси, які я несу на Eesti Laul з цією піснею, – це перш за все дружба, бо ця пісня була написана в дружбі. І в дружбі декількох національностей – це фін, естонка, українка. Ми це все зробили разом, потім  ще «докручували». І тому, коли я вже продумувала сюжет кліпу, я дуже хотіла показати і українську культуру, і естонську разом і наголосити, наскільки взагалі історії наших країн між собою схожі. Бо незалежно від того, що проходили Естонія та Україна, вони змогли зберегти свою культуру, змогли зберегти свої мови і пам'ятають своє коріння. І тому в мене під час бриджу (у музиці – це частина пісні, яка сполучає різні шматки композиції) у кліпі дуже красивий момент, коли по один бік дівчата в естонських костюмах національних, по інший – дівчата в українських костюмах, і вони кланяються один одному, на знак поваги і дружби. Взагалі, Україна дуже сильно цінує всю ту допомогу, яку надала Естонія. У нас досі висить на головній площі прапор України, разом з естонським. Вони досі продовжують підтримувати, волонтерити і всім чим можуть допомагати. Тому для мене ця пісня як любовний лист для Естонії. Що от можуть люди попри все зберігати цей зв'язок між собою. Незалежно від того, що мені там пишуть в коментарях. 

Як ви готуєтесь до фіналу – і що для вас найскладніше на сцені?

Зараз дуже активно проходять репетиції. Чесно скажу, важко співати мою пісню. Дуже. Вона танцювальна. І коли починаєш рухатися, «дихалка» збивається. Я за це трошки переживаю, якщо чесно. Але зараз роблю все можливе, використовуючи всі свої знання стосовно дихання, стосовно того, як тримати звук, як співпрацювати з діафрагмою.

Оскільки деталей номеру казати не можна, якими трьома словами ви описали б емоції, які має викликати ваш виступ?

Перше слово, що прийшло – свіжість. Свіжість, бо це щось свіже для естонської публіки точно. Друге слово – щирість. Бо я, не знаю, може, я неправильно роблю, але я роблю так, як я відчуваю. Може, я занадто якась проста у спілкуванні, може я якась занадто в лоб несу якісь свої сенси, але це буде щиро, це буде просто так, як є. І мені здається, ця простота дуже необхідна зараз людям – простота і доброта. І третє, знову ж таки – дружба. Всі йдуть назустріч, всі допомагають, якщо якась проблема. І ось на такому вайбі ми працюємо і рухаємося далі з цією піснею.

Ви стежили за українським Національним відобром на Євробачення. А хто для вас був фаворитом?

Laud. Боже, це ж просто український Sam Smith. І мені дуже прикро, що люди пишуть в Tik Tok про нього в коментарях. Так, дійсно, у всіх такі класні цікаві пісні, але вокал найякісніший, у Лауда. Він настільки недооцінений артист. Мені дуже прикро. Хочеться збагачувати українську культуру в цьому плані, щоб люди трішки росли музично. Люди, які знаються на музиці, розуміють, наскільки це тяжко досягти такого рівня вокалу і такої музики, це треба реально «впахувати».

Які у вас плани після Eesti Laul?

Залежить від результату. Якщо випаде карта так, що мені треба їхати на Євробачення, то вже від цього буду будувати якийсь свій графік життя і так далі.

Якщо просто займу якесь місце, для мене це теж дуже класно. Я просто поїду у відпустку. Мені це дуже треба. Я хочу відпочити морально і фізично, бо це дійсно важкий процес. Його не видно нікому. У мене немає лейбла. У мене немає продюсера. Я все роблю сама зі своїм чоловіком. Ми знаходимо людей, які нам допомагають. Ми все організовуємо самі, і це дуже дорого коштує. І тому, звісно, ми би хотіли трошки відпочити, набратися сил і вже далі будувати прокладати свій шлях у музичному просторі Естонії, а, можливо, й в Україні, а можливо і там, і там.

Ілля Мандебура, «Главком»