Заборонити соцмережі до 16 років? Юрчишин пояснює, чому Telegram і TikTok – загроза для українських дітей

Дискусія про те, чи варто обмежити доступ дітей до соціальних мереж в Україні, виходить за рамки заборонити або дозволити. За словами народного депутата, голови комітету Верховної Ради з питань свободи слова Ярослава Юрчишина, який просуває цю ідею, у багатьох країнах дискусія про вікові обмеження відштовхується від 16 років. Він пояснює це тим, що, за рекомендаціями психологів, до цього віку формуються когнітивні здібності, а до того моменту свідомістю дитини легше маніпулювати – зокрема через формування залежності від віртуальної реальності.

Але що саме можна вважати соцмережами та як у цих межах розглядати Telegram, який позиціює себе як месенджер, але водночас має канали, що виконують функцію поширення інформації? Також депутат називає платформи, які, на його думку, створюють найбільші виклики саме зараз і на перспективу.

Юрчишин наголошує, що йдеться не про тотальну заборону, а про зменшення негативного впливу й протидію злочинам у середовищі соціальних мереж. У його аргументах поруч стоять питання верифікації віку, батьківського контролю, шкільних правил користування гаджетами, ризиків вербування підлітків через алгоритми, а також потреба створювати український дитячий контент і розвивати інструменти проти маніпуляцій та згенерованих матеріалів.

У розмові з народним депутатом, головою комітету Верховної Ради з питань свободи слова Ярославом Юрчишиним 24 Канал обговорив вік, інструменти контролю, роль платформ і батьків, а також специфічні ризики українського контексту.

Вік і правила: як може працювати обмеження соцмереж для дітей?

Яке ваше бачення саме механізмів обмеження соцмереж для дітей? Вікова межа – тобто до якого віку обмежується – 14, 16, 18 років? Усі соцмережі чи певні?

Якщо виходити з рекомендацій психологів – до 16 років формується звичка сприйняття, когнітивні здатності, а до того моменту дуже легко маніпулювати свідомістю, власне, дитини, через що вона набуває залежності, зокрема й залежності від віртуальної реальності. У переважній більшості країн, де тривають дискусії про соцмережі (це Франція, Іспанія, Австралія, Британія, і Данія) – відштовхуються від 16 років. Але тут краще консультуватися з психологами.

Йдеться саме про соціальні мережі. Але деякі країни дискутують про месенджери. Наприклад, телеграм позиціює себе як месенджер і таким чином намагається уникати, зокрема, європейського регулювання.

Водночас канали в телеграмі – це вже більше соцмережі.

В окремих країнах, зокрема Франції та Іспанії, вводяться обмеження використання гаджетів під час навчання в школі. Тобто вводиться механізм: прийшов у школу – здав телефон, вийшов зі школи – отримав телефон. Тут теж є поле для дискусій щодо ситуації в Україні. Бо насправді ми розуміємо, що для батьків це чи не єдиний механізм зв’язку в разі небезпеки, а у нас вона явно оголошується частіше, ніж в інших країнах.

Наскільки такий механізм в Україні можливий і дієвий?

Це поле для напрацювання з IT-спеціалістами. У переважній більшості країн ви не можете купити SIM-картку, не показуючи паспорт. Відповідно вона прив’язується до вас. І коли ви реєструєтеся через мобільний телефон, то соцмережа отримує інформацію, якого ви насправді віку. І тому в Україні з цим можуть бути організаційні й технічні проблеми.

Водночас ми зараз адаптуємо все наше законодавство до законодавства Європейського Союзу. Якщо подивитися, як зараз розвивається законодавство ЄС у вікових обмеженнях, то провідні країни про це вже дискутують.

Тому в такому випадку ми можемо або чекати, поки це до нас прийде як загальне європейське правило, або зараз спробувати напрацьовувати механізми. Зважаючи на те, що в нас ризик, на який вказують психологи, ще посилюється тим, що ми як країна мало впливаємо на алгоритми соціальних мереж: росіяни досить часто використовують ці алгоритми, вербують наших підлітків, наших дітей для здійснення різного роду терористичних актів.

Недавні події на Закарпатті, коли на хлопців, які шукали роботу через мережу Telegram, вийшло ФСБ. Їх навчили робити вибухівку, а потім ледь не підірвали біля вокзалу.

Цей випадок насправді не один – таких дуже багато. Тому ми на етапі дискусії: чи нам це доцільно, як це реалізувати, чи чекати, поки до нас це прийде як зобов’язання з Європою, чи зараз напрацьовувати механізм, який би був зрозумілий на думку українських користувачів і реалістичний з погляду батьківського контролю.

На переважній більшості смартфонів є такий механізм. Чи користуються ним наші батьки? Дуже вибірково.

Які соцмережі викликають найбільше питань в українському контексті?

Як узагалі можна поділити соцмережі за небезпекою саме в українському контексті? На першому місці поставити Telegram та TikTok, далі якісь простіші – Facebook, Instagram? Чи про них взагалі не йдеться в цьому контексті?

Найбільший виклик – це Telegram.

Стосовно мереж, якими користуються наші діти: ми не говоримо про мережу X, яка зараз перетворилася на "токсичне болото", дітей наших там немає. Вони більше користуються іншими соціальними мережами. Але їх з’являється дуже багато, й при тому дуже нішевих.

Наприклад, мережа BeReal, яка пропонує фотографуватися й показувати, де ти зараз є. Цікавий момент: якщо просто уявити, що її таргетують китайські чи російські спецслужби, – як її можна використати, коли люди ходять і фоткаються. Дуже часто не задумуючись, біля чого вони фоткаються, як вони фоткаються, які можуть бути об’єкти на цьому фото.

Але назагал, по всіх соціальних мережах, має бути приблизно один підхід. Є YouTube з градаціями – що можна показувати до певного віку, до 14 чи до 16, і з реальною верифікацією віку. YouTube Kids чітко дає можливість гарантувати, що ви не будете дивитися дорослий контент, чи дорослі користувачі не зможуть приходити до вас під ваше відео й займатися булінгом.

Але, не факт, що дитина не матиме доступу до підліткових відео для старших дітей – як, наприклад, до серіалу "Дивні дива", – не факт. І буде ходити, канючити батькам: "Можна подивитись, можна подивитись", – і тут вже психологічна стійкість батьків має спрацьовувати. Тому оптимальний варіант – напрацювання з соціальними мережами механізмів, як ними можуть користуватися молодші діти.

Зрештою, Facebook себе, в принципі, позиціює як соціальна мережа, якщо я не помиляюсь, із 14 років. Але зрозуміло, що перевірити, чи там молодша дитина зареєструвалася, складно. Хоча алгоритми дуже чітко покажуть молодшу дитину за контентом, який вона буде шукати.

Тому тут найкращий механізм – це співпраця з соціальними мережами. І якщо подивитися, як розвивається ця тематика зараз у розвинених демократичних країнах, я підозрюю, що найближчим часом, багато мереж будуть зацікавлені в тому, щоб створити для дітей безпечніше середовище для спілкування.

Бо досить дивною виявляється ситуація: на неї увагу звернули, зокрема, у Франції.

У нас є обмеження продажу дітям алкоголю, доступу до наркотиків (що, в принципі, заборонено) чи гемблінгу: що до певного віку це все обмежується. Але у віртуальному світі насправді цей доступ досить часто нівелюється.

Чому закрити доступ до соцмереж нереально та що робити замість цього?

Загалом виникає багато якихось моментів, які важко взагалі якось контролювати. Наприклад, сама культура соцмереж. Їй вже 20 років, вже друге покоління в ній живе, й обрізати її буде, мені здається, нереально. Плюс у батьків є доступ до їхніх гаджетів, дитина може там якось залізти в батьківський, сестри чи брата телефон, і це регулювати на 100 відсотків буде важко.

Зрештою, кладучи руку на серце, якщо батьки захочуть, щоб дитина дивилася дорослий контент, і це їхня позиція у житті, – будь-які обмеження вони будуть нівелювати. Просто щоб дитина залізла у телефон і кілька годин не чіпала. Але про заборону заради заборони не йдеться – це не Радянський Союз.

Мета дискусії має кілька напрямків.

• Перший – це звернути увагу батьків: можуть бути великі проблеми.
• Другий – це зайти в комунікацію з соціальними мережами: дивіться, ми маємо для дітей створити здоровий простір і здорове спілкування. Інше питання – про те, що бажано було б якось змішувати активність офлайн, вживу, з активністю в соціальних мережах. Але тут ще треба працювати з нашими школами, дитячими садками, батьками.
• І третій напрямок – це протидіяти кримінальним злочинам.

Нагадаю, що буквально років 30 тому курити в літаках вважалося нормальним. Скільки шкоди це нанесло і людям, і до яких наслідків це призвело – і наразі це заборонено.

Ми розвиваємося, технології розвиваються. Я не буду навіть згадувати про те, що колись для красивої жінки в Середньовіччі було дуже небезпечно, якщо поруч починали хворіти, бо її могли звинуватити в тому, що вона відьма, і просто спалити. Людство розвивається, розвиваються технології, і нам точно потрібно вміти користуватися цими технологіями з розумом, а не на шкоду собі.

Ви цілком праві: у нас вже ціле покоління в соціальних мережах виросло – не менш ніж одне, а насправді, напевно, вже й два. Тому в цьому випадку було б дуже правильно, щоб соціальні мережі усвідомили цей виклик. А бізнес завжди бізнес: він ніколи сам собі "обрізати" щось навіть заради великої мети не буде. Знову ж таки, згадуємо тютюнову індустрію. Якби держава не встановлювала обмеження, скоріш за все бізнес би, навряд чи, пішов на певні поступки.

Зараз дуже багато тютюнових компаній спонсорує спортивні заходи, щоб показати, що ми не тільки гроші приносимо, але й у здоров’я вкладаємось. Тому тут було б найкорисніше, щоб ця дискусія призвела до таких захисних, випереджувальних кроків. Коли батьки задумуються про те, де сидять їхні діти, як сидять їхні діти, хто їм говорить, що говорить.

Але в нас тут ще є великий виклик, що війна посилила явище соціального сирітства, коли дуже багато дітей залишені самі на себе з об’єктивних причин: хтось із батьків на фронті, хтось із батьків змушений зі шкіри лізти, щоб заробляти на сім'ю. Дитина фактично весь час після школи сама по собі. І, зрештою, школа – це та зона, де дитина найбільше контактує з державою, з державною системою освіти – навіть коли вона в приватній школі. Все одно правила встановлює держава.

Тому тут ми можемо вплинути. І якщо ми додамо до життя сучасної дитини трошки більше фізичних активностей, занять на повітрі, занять, ігор з друзями, командних, які розвивають взаємодію, – шкоди це точно не принесе. А, можливо, тоді питання обмеження соціальних мереж не буде стояти так гостро, бо звички сприйняття, так звані когнітивні звички, вони ж формуються не лише в соціальних мережах.

Якщо балансувати, то питання буде стояти менш гостро. Але бачимо, що дуже багато ефективніших, ніж Україна країн зараз активно займаються цим питанням. Тому дуже сподіваюся, що ми теж не залишимо це на самоплив, на самовирішення, бо такі виклики ніколи самі не вирішуються, – а будемо шукати ефективних механізмів.

Як вирішити проблему російського контенту та ШІ?

І кілька дотичних питань ще. Перше – це досі розуміння російської мови, яке спричиняє потрапляння дітей у середовище Росії, Білорусі, Казахстану в соцмережах. Чи можна з цим якось боротися в межах цих ініціатив обмежень соцмереж? Чи просто блокувати якісь російські джерела?

Міністерство цифрової трансформації разом із СБУ досить часто блокують найбільш активні російські пропагандистські джерела. Але росіяни починають більш творчо підходити.

І, наприклад, той же самий "Маша й Ведмідь" – найпопулярніший мультфільм в українському YouTube, тому що його перекладають. А коли почали звертати на нього увагу, то вони навіть повидаляли певні серії, які напряму пропагандують Росію, щоб нібито не було підстав заблокувати вихід. Хоча, знову ж, підстави для блокування всі є. Я не розумію, чому це зараз поки що не роблять Служба безпеки й РНБО, бо гроші, які заробляє цей мультик на показах, йдуть у Росію. Фактично сплачуються податки, з яких потім озброюється армія окупантів. Тобто тут без блокування не обійтись.

Але й не обійтися без проактивної політики – про створення україномовного, українського, україноцентричного якісного культурного контенту для дітей. Щось робить Суспільне – у них є "Бробакс". Щось зараз робиться через Український культурний фонд: посилення української анімації.

До речі, Казахстан зараз проводить дуже активну політику протидії русифікації. І навіть у соціальних мережах перевів усіх чиновників спілкуватися казахською. І це відстежується, і можуть навіть штрафувати, коли з офіційної сторінки вживається російська мова. В нас теоретично теж такі механізми можливі, але не завжди.

Точно треба працювати, бо, на жаль, ви цілком праві: потрапляти під вплив російської культури – так. Наше покоління, яке виростало в незалежній Україні, не мало б, але, на жаль, цього не трапляється.

І друге питання – це комерціалізація дитячих сторінок, які можуть вести батьки: якісь розважальні, чи діти-зірки, і тому подібне. Як це можна контролювати? Чи обрізати цим сторінкам теж доступ? Чи вони будуть якийсь інший статус мати в цій теорії?

Якщо це контент для дітей, а не, як, наприклад, російська пісня Sigma Boy, яка там мегапопулярна, але щодо її негативного впливу – на сексуалізацію підлітків, штампування гендерних ролей – про це вже слухання були не в одному парламенті, і в Європарламенті, до речі, теж були слухання, що це яскравий приклад російської пропаганди. Бо дітям хочеться бути дорослими, дітям хочеться бути "подібними до дорослих", і тому це все працює.

Тут, звісно, можна сказати фразу колег з Данії, коли ми їх питали: а як ви будете впливати на батьків, щоб вони там не порушували вікові обмеження? Нас данці не зрозуміли, тому що сказали: а які батьки хочуть поганого своїм дітям? І якщо вже дитину і так доля покарала народитися в родині, яка її там фактично використовує для втілення своїх цілей, комерціалізує, то тут соціальна служба може працювати, але насправді це власне справа батьків і суспільства, яке підтримує або не підтримує.

У співпраці з соціальними мережами, в принципі, точно можна відрегулювати доступ до якогось сексуалізованого контенту. Якщо це дитячі речі – як дитина готує щось їсти з батьками, чи обговорює музику, чи показує, як вона грає в ігри, – то, напевно, це теж цілком можливо.

Тут важливо розуміти й співпрацювати з дитячими психологами, щоб розуміти, що на часі, що корисне. В руслі дискусії створення безпечного середовища для зростання дітей у соціальних мережах – це цілком важлива і потрібна тема.

Засилля генерованого контенту – він уже маніпулює по всіх темах. Його використовують, може, й росіяни, й звичайні люди, які хочуть нагнати собі відвідуваності. Що з ним можна зробити, щоб перетворити соцмережі хоча б на більш прийнятне місце? Чи взагалі це вже смерть соцмереж із цим контентом?

Зараз Тайвань дуже активно зіткнувся з цією проблемою. Китай – один із лідерів використання й розвитку ШІ. Тайвань теж створює на базі ШІ механізм, який верифікує китайську пропаганду й китайські маніпуляції. Це почалося як громадська ініціатива – із залучення до мереж так званих фактчекерів – тих, хто перевіряє інформацію.

Напрацювалася певна технологія, й зараз вона активно тестується в державі. Зрозуміло, що Тайвань перебуває, по суті, на тому самому рівні, а можливо, й гірше, бо тайванці розмовляють тією самою мовою, що розмовляє більша частина Китаю. Відповідно, верифікувати їхні маніпуляції пропаганди достатньо складно.

У нас хоча б є можливість того, що якщо ви себе позбавили російського контенту, – то позбавили й 80% російської пропаганди. А українську машина, яка програмується росіянами, поки що ще дуже калічить, – і це теж можна виявляти. Хоча насправді чим далі, тим це буде складніше робити.

Тому технологія використання штучного інтелекту для верифікації, перевірки інформації, для виявлення маніпуляцій, для маркування в соцмережах, що цей матеріал міг бути створений штучно, чи цей матеріал не посилається на верифіковані джерела, – це теж може бути хорошим механізмом для загальної освіченості не лише дітей, юнацтва, а й, в принципі, всіх людей.

Бо механізми фактчекінгу, коли ми знаходимо якусь емоційну інформацію, не завжди працюють. Хоча, звісно, якщо інформація емоційна, краще перевірити в кількох джерелах, яким ви довіряєте. Бо можна дуже легко потрапити на російську пропаганду й просто на маніпуляції.