Дешево лише на папері: скільки насправді коштувало життя в СРСР

Міфи про "найкращу освіту", "безкоштовну медицину" та "дешеве життя" досі формують уявлення про СРСР. Що стояло за ностальгією і чому ці ілюзії небезпечні.

Про що ви дізнаєтесь:

Через понад тридцять років після розпаду Радянського Союзу міфи про "країну, яку ми втратили", продовжують жити в соцмережах і побутових розмовах. Від "найкращої освіти" до "найсмачнішої ковбаси" — ідеологічні конструкції минулого виявилися напрочуд тривкими. Але чи справді життя за "залізною завісою" було таким безхмарним, як на пропагандистських плакатах, чи це лише викривлена пам’ять про молодість? Главред розбере ключові радянські міфи, які й досі отруюють сучасний інфопростір.

Міф №1. "Найкраща у світі освіта"

Як розповідають на каналі "Історія в параграфах", одним із головних аргументів прихильників СРСР залишається твердження про виняткову якість радянської школи та вищої освіти. Проте історики зауважують: будь-яке порівняння потребує чітких критеріїв. Радянський Союз свідомо уникав міжнародних рейтингів і конкурсів, не бажаючи змагатися з "буржуазною" наукою.

Насправді освіта в СРСР мала глибокий перекіс у технічну сферу. Державі були потрібні інженери для ракет, заводів і військово-промислового комплексу. Водночас гуманітарні науки фактично замінила ідеологія. Замість економіки вивчали політекономію соціалізму, замість філософії — марксизм-ленінізм.

Наслідки цієї "найкращої освіти" стали очевидними у 1990-х роках, коли мільйони "найосвіченіших" громадян заряджали воду перед телевізорами й несли гроші у фінансові піраміди, не маючи базового розуміння того, як працює економіка та світ загалом.

Міф №2. "Безкоштовна й доступна медицина"

Радянська пропаганда любила порівнювати власну медицину з американською, ставлячи навпроти західних послуг ціну "0". Однак за цим нулем ховалася величезна технологічна прірва. Поки на Заході з 1960-х років використовували одноразові шприци, в СРСР їх кип’ятили ще й у 1990-х. Бормашини більше нагадували інструменти для тортур, а хронічний дефіцит ліків породив культуру "подяк" лікарям.

Фактично в СРСР існувало кастове суспільство. Партійна верхівка лікувалася у спецлікарнях із сучасним західним обладнанням і медикаментами, тоді як пересічний громадянин мусив покладатися на бартер. Щоб отримати належний догляд, хірургу везли "кабанчика" або дефіцитні продукти. Це була не корупція в сучасному розумінні, а вимушений механізм виживання в системі, яка не могла забезпечити обіцяного.

Відео про найвідоміші міфи в СРСР можна переглянути тут:

Міф №3. "Держава давала квартири безкоштовно"

Один із найулюбленіших міфів — про "безкоштовне" житло. Насправді за нього люди платили роками своєю низькою заробітною платою. До 1960-х значна частина міського населення жила в підвалах, землянках або переповнених комуналках. "Хрущовки", які вважають символом турботи держави, були фінським проєктом тимчасового житла, розрахованого приблизно на 25 років експлуатації.

Крім того, людина не була власником свого помешкання. Вона не могла вільно його продати чи обміняти без напівлегальних схем. Черги на квартири тривали десятиліттями, і навіть у цих чергах не існувало рівності: партійні функціонери та "лояльні" громадяни завжди просувалися швидше.

Міф №4. "Смачні та якісні продукти"

Ностальгія за смаком радянського пломбіру часто затьмарює спогади про порожні полиці. Те, що сьогодні називають "радянськими стандартами", нерідко було запозичене на Заході. Наприклад, технології виробництва майонезу, шампанського та навіть промислового випікання хліба привіз зі США нарком Анастас Мікоян у 1936 році.

Якість продуктів для масового споживача була низькою, а характерний запах радянського овочевого магазину — це запах гнилі. Звичний сьогодні похід до супермаркету тоді був справжнім "полюванням". Купівля апельсинів чи банки зеленого горошку вважалася успіхом, а фрукти нерідко ставали цінним подарунком на день народження.

Міф №5. "Дешеве життя"

Низькі ціни в СРСР були ілюзією. Якщо перерахувати вартість техніки чи одягу відносно середньої зарплати (приблизно 134–150 рублів у 1970-х), стає очевидно: кольоровий телевізор коштував кілька місячних окладів, а якісний костюм — майже всю зарплату.

Чому ці міфи досі живі

Сьогодні радянські міфи активно підтримуються маркетингом і політичними силами, насамперед Росією, яка використовує ностальгію як інструмент імперського впливу. Важливо усвідомлювати: система розпалася не випадково, а через власну нежиттєздатність. За яскравими плакатами ховалися бідність, несвобода й тотальний дефіцит. Майбутнє неможливо побудувати на міражах минулого — єдиний шлях уперед полягає в критичному переосмисленні історії та розбудові сучасної, відповідальної держави.

Вас може зацікавити: