Не лише «шолом пам'яті»: Владислав Гераскевич та його батько Михайло познайомили Україну зі скелетоном

Український спортсмен-скелетоніст Владислав Гераскевич хоча і не зміг через несправедливу дискваліфікацію виступити на олімпійському старті та здобути медаль, проте він уже давно став переможцем у набагато серйозніших змаганнях. По-перше, з долею, яка готувала йому інші таланти та досягнення. По-друге, з власними страхами, які він зміг подолати, спустившись сотні разів крижаним жолобом на санях. І по-третє, Владислав Гераскевич став тим, хто не прогнувся під вимоги геть дискредитованих чиновників МОК. Коротко про - про шлях до вершини не тільки слави, а й совісті.

Була мрія батька, а стала - сина

27-річний Владислав Гераскевич – киянин. У дитинстві був активним і пробував себе в різних дисциплінах: танці, бокс, самбо, силові види спорту. За фізичними даними, широкоплечий хлопець-атлет більше підходив саме для боротьби, а не для скелетону. Але доля, як то кажуть, розпорядилася інакше.

Санки в житті Владислава з'явилися, як і в будь-якої іншої дитини, в дитинстві - хто не мчав на них з крижаної гірки, зажмурюючись від солодкого жаху від величезної швидкості? Хтось виріс та забув, а Гераскевич-молодший зробив це «своїм» спортом.

Втім, ні, спочатку був його батько, Михайло Гераскевич, який у молодості займався бобслеєм і мріяв про Олімпіаду.

– Батько мав свою історію в бобслеї, коли 1998 року він у складі команди отримав олімпійську ліцензію в четвірці, але через брак коштів держави в Нагано поїхала лише двійка. Батькові місця не вистачило, - Розповідав згодом його син в інтерв'ю ЗМІ.

Саме його мрія зробила із сина справжнього чемпіона. Нехай і не в бобслеї, а в скелетоні – «брата» цього виду спорту. Щоправда, коли Владислав уперше почув про скелетон, він навіть не зрозумів, що це таке. Батько розповів та показав – це було у Латвії.

- Перший з'їзд у 2014 році вийшов невдалим. Було страшно, незрозуміло, тіло не слухалося. Але відчуття швидкості зачепило. Мені було дуже страшно. Але, на щастя, я собі переборов, – розповідав згодом хлопець. Саме в той момент почалася історія, яка змінила не лише його життя, а й спортивне життя України.

Український скелетон – сімейний проєкт Гераскевичів

Скелетон - це спуск обличчям вниз і головою вперед по крижаному жолобі довжиною понад кілометр на спеціальних санях-рамі. У пікові моменти швидкість руху саней зі спортсменом перевищує 140 км/год, а на віражах скелетоніст зазнає перевантажень, порівняно з космічними, коли вага тіла відчувається в шість разів сильніше за звичайну. Непідготовлена ​​людина може тимчасово втратити зір чи навіть свідомість.

В Україні немає і ніколи не було повноцінної льодової траси для бобслею чи скелетону. Ні природної, ні штучної. Це означає, що будь-який спортсмен, який вирішив займатися цим видом спорту, спочатку опиняється в умовах майже неможливих.

Основною тренувальною базою для Владислава стала та сама траса у латвійській Сігулді. Саме там він вперше спустився льодовим жолобом і саме там розпочав тренування під керівництвом одного з найкращих фахівців світу зі скелетону Дайніса Дукурса.

Але тренування за кордоном – дороге задоволення. Перельоти, проживання, оренда льоду, обслуговування саней – для держав із потужними спортивними програмами це окремий пункт бюджету. Що говорити про Україну, в якій професійний скелетон з'явився лише близько 10 років тому? І в Україні скелетон – це сімейний проєкт Михайла та Владислава Гераскевичів.

На змагання за власний кошт

На початку кар'єри Владислав разом із батьком їздили на змагання в Європі на своєму старому авто, підміняючи один одного за кермом, щоб економити на готелях. У Канаду та США шукали найдешевші авіаквитки, жили в найбюджетніших апартаментах, їжу готували самостійно.

Михайло Гераскевич завжди був для сина-спортсмена не лише батьком та тренером, а й масажистом, дієтологом, техніком.

– Підготовка саней-скелетон до змагань – це окрема ювелірна робота. Заточення лише одних полозів триває близько п'яти годин, залежно від того, наскільки вони пошкоджені на попередніх змаганнях. Кожна подряпина на ковзані – це втрачені соті секунди, а найменша помилка на пів секунди може коштувати десяти позицій. Спуск триває менше хвилини, але кожна сота має значення, - розповідав Михайло Гераскевич. Батько-тренер шліфував метал вручну, як ювелір.

Доводилося бути й лікарем для сина. Кожна помилка Владислава веде до дотику з бортом та відбійників, а для широкоплечого спортсмена це автоматично призводить до синців та саден. Але син витримує все. Екіпірування рятує, але не стовідсотково, скелетон – це травмонебезпечний і складний вид спорту.

Перше фінансування від Міністерства молоді та спорту України скелетон почав отримувати лише у 2016 році після успішного виступу на юнацьких Олімпійських іграх. За два роки грошей стало трохи більше, бо після участі у першому сезоні Кубку світу 2017/2018 українські скелетоністи вибороли олімпійську ліцензію – і це вже була серйозна заявка.

Рампа для розгону своїми руками

Але український скелетон не з'явився в результаті держпрограми і досі не має масштабного фінансування чи своєї льодової арени. Михайло Гераскевич вирішив збудувати хоча б базову інфраструктуру, оскільки повноцінна льодова траса - це складний і вкрай дорогий об'єкт із системою охолодження, металевою конструкцією та кілометровим жолобом. Але можна відпрацьовувати хоча б стартовий розгін на нескладній і недорогій "базі"!

Усередині одного з київських стадіонів з ініціативи Гераскевича-старшого було встановлено імпровізовану стартову рампу - розгінну естакаду: металева похила конструкція з покриттям, якою спортсмен пробігає перші метри, розганяючи сани. У скелетоні старт – це ключовий елемент, адже іноді саме перші 20–30 метрів визначають підсумкову позицію у протоколі.

Якщо немає повноцінного льодового треку, то хоча б така рампа – вже досягнення. Причому досягнення не держави та не олімпійського відомства, а однієї родини.

Під час повномасштабної війни тренування на цій базі також стали символом нової реальності. Молодий спортсмен-скелетоніст Ярослав Лавренюк згадував, як його заняття перервали звуки повітряної тривоги. Замість продовження розгону довелося спускатися в укриття. Ось такий він, сьогоднішній український скелетон: стартова рампа всередині стадіону та сирени над головою. І після цього МОК ще чимось незадоволений.

Більше, ніж спорт

Як уже говорилося, 2016 року Владислав виступив на зимових юнацьких ОІ, посівши восьме місце. За два роки він кваліфікувався на зимові Олімпійські ігри-2018, де був першим українським скелетоністом в історії Олімпіад. У Пхенчхані 19-річний дебютант фінішував 12-м. Для країни без траси це було більше, ніж результат.

- Напевно, на 70% це робота мого батька, - говорив тоді спортсмен.

На зимових Олімпійських іграх 2022 року Владислав Гераскевич посів 18-е місце, але потрапив у світові заголовки преси не тільки через результат. Після одного із заїздів він підняв плакат No War in Ukraine. Це був його особистий жест, який облетів світові ЗМІ і який був підтриманий багатьма, навіть МОК не дуже сварився.

У 2024 році на чемпіонаті світу у Вінтерберзі Влад посів 10-е місце. Це був найкращий результат країни в історії світових першостей. У сезоні Кубку світу 2024/2025 він став сьомим у загальному заліку та чотири рази входив у десятку найкращих.

І ось – Олімпіада-2026 в Італії, де міжнародне олімпійське відомство зганьбилося зі своєю реакцією на шолом українського скелетоніста, який зробив для популяризації гасла «О спорт, ти мир!» більше, ніж усі чиновники МОК разом узяті.

Історія Владислава та Михайла Гераскевичів – це не просто біографія спортсмена. Це приклад того, як створюється ціла дисципліна без інфраструктури та бюджету. Можна сказати, що український скелетон справді розпочався із цієї родини. І сльози Михайла Гераскевича, коли він дізнався про дискваліфікацію сина, більш ніж виправдані.