Від «доткомів» до ШІ

Примітка редакції. Від найбільшої кризи 1990-х переходимо до потенційно найбільшої кризи 2020-х.

Наприкінці 1990-х інтернет здавався ключем до всіх дверей. Ринок здурів, ніби майбутнє вже настало — залишилося тільки підкурити сигару від купюри та розіслати запрошення на вечірку.

Так назріла криза доткомів. Ринок на піку захоплення інтернетом раптом забув прописну істину: технологія скільки завгодно може бути революційною, але компанія на ній усе одно має заробляти. Або хоча б переконливо пояснювати інвесторам, коли почне на ній заробляти.

Втім, ринок схаменувся і з часом про це нагадав. Коли птахи полетіли у вирій, а СЕО модних новостворених компаній — із власних вікон у хмарочосах, це стало зрозуміло і простим людям.

Передумови були хрестоматійні, і саме тому їх ігнорували. З’явився новий канал дистрибуції та комунікації, на горизонті тебе чекає масовий користувач. Як із нього брати гроші, ніхто ще не придумав. Так біржа почала фінансувати не стільки бізнес, скільки історії про бізнес.

Символічна стартова точка цієї епохи — вихід компанії Netscape на IPO. Це 9 серпня 1995 року. Багато хто потім згадував це як момент, коли «інтернет-компанії» перетворилися на окрему релігію для інвесторів.

Попередження були, просто шуму було набагато більше. У 1996 році із попередженням виступив Алан Грінспен: «Різкий обвал фондового ринку 1987 року приніс мало негативних наслідків для економіки. Та нам не слід недооцінювати це або самовдоволено ставитися до складності процесу взаємодії активів та економіки».

Начебто здоровий глузд заговорив, чи не так? Але ринок у такі моменти вміє робити вигляд, що нічого не чує. Бо ринок — це теж живі люди, і поряд із математичними формулами там працює людський фактор.

Ну попередили тебе. І що з того? Все ж зростає. Біжи за всіма, бо не встигнеш урвати свій шматочок пирога. І в ці моменти, коли жадібність перемагає логіку, будь-який скептик виглядатиме як конспіролог. Як людина, яка просто не розуміє нові тренди.

Майбутній крах наближався буденно. Інтернет-стартапи жили в умовах постійного припливу капіталу. Вони витрачали кошти з тією швидкістю, яка була можлива лише в умовах постійної віри, що наступне IPO точно відбудеться без відхилень від нових надходжень.

Та чим більше грошей вкладено, тим слабше терпіння інвесторів. Тоді починаються незручні питання. Вже не про якусь міфічну частку ринку, а про щось більш приземлене. Наприклад, чи вистачить стартапу наявних запасів готівки, аби пережити наступні півроку без додаткових вливань.

Саме тому підвищення ставок у США в 1999–2000 роках стало каталізатором. «Історій успіху» стало більше, ніж здатності ринку їх оплачувати. Бо далі було рішення ФРС від 16 травня 2000 року щодо підняття ставки до 6,5%. Далі пішла ланцюгова реакція.

10 січня 2000 року оголосили про своє злиття AOL і Time Warner. Легко було повірити, що майбутнє буде прямо-таки космічним, бо вже такі гіганти діють разом. Усе, інтернет вирішує. Неважливо, як ви збираєтесь монетизувати свій успіх, бо успіх вам уже гарантують.

Не дивно, що 10 березня 2000 року на цій хвилі жили всі біржі. NASDAQ фіксує пік — 5 048,62 на закритті і 5 132,52 всередині дня. Тепер це частенько вважають вершиною тієї бульбашки. Бо далі почалися зовсім інші історії. Вже не «успіху».

У листопаді 2000-го раптово закрився Pets.com. Перший «дотком» із досвідом виходу на IPO, який урочисто врізав дуба. 2001 рік продовжив цю тенденцію. Зникли Webvan та Enron, а WorldCom лише ненадовго їх пережив та впав уже 2002-го.

Зараз цих назв уже й не пам’ятає ніхто. Пам’ятати їх і не треба, бо немає сенсу. Загалом ця лавина тільки набирала обертів.

Регуляторною крапкою став закон Sarbanes-Oxley від 30 липня 2002-го. Хоча є думка, що найгірший день для NASDAQ все ж настав трохи пізніше, у жовтні того ж року. Та це деталі, які вже жодним чином на сюжет не впливають. Смерть відбулась, а за скільки хвилин на розтин привезли тіло — це цікавить хіба юристів.

Зараз схожі тенденції помітні у розвитку штучного інтелекту. Точніше, мовних моделей. Візьміть рекламу будь-якого померлого «доткома», замініть там слово «інтернет» на «штучний інтелект». І якийсь ШІ-стартап її у вас купить як неймовірно свіжу ідею.

Жартуємо, звісно. Ті жадібні створіння подивляться на сценарій, відмовлять вам, а відеоролик згенерують самі. Втім, якщо без жартів, насправді багато деталей співпадає.

Тоді ринку старались згодувати з руки «зростання аудиторії», сьогодні йому продають «зростання можливостей» і обіцянку, що продуктивність перекриє витрати. Паралель не в тому, що все приречено. Тільки в тому, що ринок давно не били по голові. І тепер він знову схильний платити авансом за дуже розмиту мрію.

«Доткоми» мали слабке місце у питанні монетизації. Багато хто просто не підготував зрозумілу модель заробітку. Що ж, є певний прогрес: ахіллесова п’ята ШІ хоча б фізично помітна.

Це інфраструктура. Дата-центри, електроенергія для них, системи охолодження, мікрочипи, безпечна мережа. І щось, що забезпечить ці питання: дозволи на роботу, земля під твоїми об’єктами, служба безпеки.

Немає тут нічого гарантованого. Це все відбувається у той час, коли головні ядерні держави світу не можуть домовитись про нову угоду щодо наступальних озброєнь. Те, що прості люди звикли вважати цей договір чимось базовим, нікого не цікавить. Дія угоди вже офіційно сплила, раптом що. А нову не підписують, оскільки цього не хоче робити абсолютно мирний та ні разу не агресивний Китай.

Якщо уявити світ, де по будь-якій інфраструктурі у будь-якій державі щохвилини може прилетіти ракета, чомусь не думається про інвестиції. Саме тому нас не дивує, що тема винесення обчислювальних потужностей у космос звучить дедалі частіше.

Начебто це дасть ШІ прибуток, поки його користувачі десь унизу сидять під уламками ракет та власного будинку. До речі, керівник Amazon Метт Гарман назвав орбітальні дата-центри «доволі далекими від реальності». Тож на це не відволікайтесь.

Утім, нехай. Ліпше подумаймо: для чого комусь виносити на орбіту свої сервери, якщо насправді це не так уже й вигідно, але все одно чомусь хочеться?