Чому біатлон дивляться більше за футбол і хто робить спортивні медіа в Україні. Костянтин Дульцев у подкасті «Медіуми»

У подкасті «Медіуми» Костянтин Дульцев, спортивний коментатор, керівник спортивної редакції Радіо «Промінь», розповідає про те, чому в спортивну журналістику йдуть одиниці, як виглядає український ринок спортивних медіа та чому зі спортивної журналістики майже неможливо побудувати політичну кар’єру.

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Spotify, SoundCloud, Megogo Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформах.

00:00 «Ілюзій будувати не треба, що у нас буде багато медалей на Олімпійських іграх»;

03:17 «У нас дуже мало стало спортивної преси»;

04:24 «У спортивній журналістиці політичну кар’єру не побудуєш»;

07:30 «Олімпіадами завжди цікавляться навіть ті, хто не цікавиться спортом»;

11:49 «Біатлон завжди був на першій кнопці українського телебачення»;

13:19 «Владислав Гераскевич зробив титанічну роботу, щоб Росії не було на цій Олімпіаді»;

16:25 «У Росії якийсь фетиш — обстрілювати льодові палаци»;

20:02 «Перше, що сказала нова президентка МОК: Росія має повертатися в нейтральному статусі»;

23:49 «Олімпіади зупинялися, переносилися, скасовувалися, але не війни»;

28:50 «Україна втратила дуже багато дітей, які виїхали за кордон».

«Ілюзій будувати не треба, що у нас буде багато медалей на Олімпійських іграх»

Наталка Соколенко: Почати нашу розмову я хочу з погоди. Зима повернулася. Що це означає для зимових видів спорту в Україні? Мені здається, що попередні років десять були аномально теплі зими. Нас це влаштовувало в контексті комфорту проживання в Києві. Але це, можу припустити, погано впливало на біатлон та інші зимові види спорту. Я навіть не уявляю, як вони тренувалися.

Костянтин Дульцев: Остання така холодна зима у нас була в сезоні 2019—2020. Тобто коли було багато снігу і були морози. Дійсно, тоді були можливості для тренування. Усе, що почалося після 2020 року — COVID, війна — чесно кажучи, мені було шкода і лижників, і біатлоністів. Члени збірної команди України можуть хоча б тренуватися за кордоном. А що стосується дітей — діти, на жаль, переважно тренувалися на лижероллерах. Тільки-тільки де випадав сніг, наприклад, у Сумській області, в Карпатському регіоні — вони вже могли ставати на лижі, проводити змагання. Але цього замало для того, щоб стати спортсменом найвищого рівня.

Наталка Соколенко: За період теплих зим відбувся якийсь занепад зимових видів спорту в Україні?

Костянтин Дульцев: Враховуючи те, що у нас зараз така ж сама делегація, як і у 2022 році на Олімпійських іграх у Пекіні, я б не сказав, що настільки занепад. Що тоді було 46 учасників, що зараз — 46 учасників. Великий крок уперед порівняно з 2018 роком. Тоді у нас було 33 учасники. Щодо спортсменів — так, на медалі претендувати вони не можуть. Але те, що вони пробиваються на Олімпійські ігри — це класно. Причому в такій кількості. Кажу одразу: ілюзій будувати не треба, що у нас буде багато медалей. Якщо буде одна-дві — це буде добре.

«У нас дуже мало стало спортивної преси»

Наталка Соколенко: Я би хотіла поговорити про споживачів інформації, яку продукують спортивні журналісти. Повертаючись у моє дитинство, юність, я пам’ятаю, як багато було спортивної преси. Ще був радянський «Советский спорт» — вона була дуже популярна. І українських було достатньо багато, друкованої преси. А далі в мене біла пляма, і я не уявляю, як зараз розповсюджується спортивна інформація. Отже, який ринок спортивних медіа в Україні?

Костянтин Дульцев: На жаль, невеликий. У нас є інтернет-сайти, є телеграм-канали, є Суспільне з телеканалом «Суспільне Спорт», трансляції йдуть на місцевих каналах Суспільного. Є комерційні канали: Megogo, Setanta Sports, які транслюють європейські чемпіонати. Також запрацював канал «УПЛ ТБ», який транслює матчі чемпіонату України. Але порівняно з тим, що було в радянські часи, дуже мало стало у нас спортивної преси. Але дуже мало охочих займатися спортивною журналістикою.

«У спортивній журналістиці політичну кар’єру не побудуєш»

Наталка Соколенко: А чому? Бракує грошей на цьому сегменті медіаринку?

Костянтин Дульцев: Річ у тім, щоб стати спортивним журналістом, це треба любити. Зараз юні студенти більш прагматичні. Вони знають, як будувати свою кар’єру. Розуміючи, що в спортивній журналістиці багато грошей не заробиш, кар’єру політичну не побудуєш, вони думають: навіщо витрачати свій час.

Можу навести цікавий приклад. Зараз у планах у нас підготовка подкасту «Спортивний вайб: спорт і політика». І один з епізодів хотіли присвятити тому, скільки у нас спортивних журналістів стало народними депутатами України.

Наталка Соколенко: О, як цікаво!

Костянтин Дульцев: Якщо політичних журналістів, то я зараз на раз-два двадцять людей назву одразу.

Наталка Соколенко: Причому різного політичного спектру: від комуністів до регіоналів.

Костянтин Дульцев: Так. А щодо спортивних журналістів — дивився списки, починаючи з 1994 року, з найпершого парламенту. З’ясувалося, що лише один — Георгій Мазурашу. І усе.

Наталка Соколенко: Він був спортивним журналістом?

Костянтин Дульцев: Так, колись був спортивним журналістом. І більше спортивних журналістів у політиці в нас немає. Тому політичну кар’єру спортивний журналіст не побудує. Це звичайний вболівальник, який стежить за футболом, за баскетболом, за всіма видами спорту й хоче реалізуватися.

Наталка Соколенко: Якщо подивитися на світовий медіаринок, чи можна там грошей заробити спортивному журналісту? Наскільки це престижна і високооплачувана професія спортивного коментатора, ведучого спортивних шоу, спортивних новин, якщо ми беремо Європу, Сполучені Штати Америки? Що особливо цікаво, бо ми ж торуємо тими трендами, які спершу виникають на американському медіаринку.

Костянтин Дульцев: У Сполучених Штатах Америки — так. Коментатори, ведучі там заробляють шалені гроші. Особливо в таких видах спорту як NBA й американський футбол, вони взагалі мільйонери. Колишні, умовно кажучи, гравці ведуть ці шоу. Що вони заробляли, коли були гравцями — такі ж самі мільйони вони заробляють як ведучі. Європейські, звичайно, не так. Є топові, які можуть заробляти, але тим не менше вони почуваються набагато краще, ніж українські. Хоча за якістю скажу так: «Суспільне Спорт» за останні п’ять-шість років зробило просто шалений крок уперед у висвітленні українського та світового спорту. Як людина, яка бувала на кількох Олімпіадах, я бачив, як працюють іноземні спортивні журналісти. Знаю, які групи відправляє «Суспільне» на Олімпіаду — невеличкі. І якою групою приїжджає американський канал NBC транслювати. Там 75 спортивних журналістів. У нас п’ять-шість — це вже круто.

«Олімпіадами завжди цікавляться навіть ті, хто не цікавиться спортом»

Наталка Соколенко: Які плани має «Суспільне Спорт» на Олімпіаду? Що саме буде транслюватися: тільки ті змагання, де представлені українські спортсмени, чи якісь інші підходи?

Костянтин Дульцев: Майже в повному обсязі. Так що вмикайте «Суспільне». Головне, щоб було світло, а якщо немає світла — щоб був інтернет і можна було на якихось гаджетах подивитися трансляції. Звичайно, головна увага приділятиметься таким видам спорту як біатлон, фристайл, скелетон — там, де у нас є шанси на медалі. І рейтингові види спорту, як фігурне катання, хокей — будуть присутні. А також багато інших видів спорту — й екстремальних, і класичних. Команда «Суспільного» готує багато чого. Буде ще кілька студій, увімкнення кореспондентів з італійських міст Мілан і Кортіна-д’Ампеццо.

Наталка Соколенко: Я думаю, що увага до Олімпіади цього року може бути великою з боку українців, українських глядачів, особливо тих, які перебувають у Києві чи в інших наших багатостраждальних містах і селах. Чому? Тому що, виявляється, згідно з опитуванням Rakuten Viber у 2025 році, 22% українців почали рідше читати новини, ніж торік, бо уникають тем, пов’язаних із війною. Бо війна навколо нас — і це, звісно, втомлює і пригнічує. І більше цікавляться шоу-бізнесом, плітками, корупційними скандалами й іншими темами, не пов’язаними напряму з війною. Можу припустити, що спорт теж потрапляє у цю вибірку. То як ви передчуваєте, чи відстежується зростання інтересу саме до спортивного контенту в Україні? З огляду на те, що тема війни реально важка і хочеться ще чогось, крім війни.

Костянтин Дульцев: Олімпіадами завжди цікавляться навіть ті, хто не цікавиться спортом. Якісь трансляції дивляться люди, які взагалі не дивилися і не розуміються на спорті. Тому що цілодобово, протягом 16 днів, іде спорт, постійно новини, інформація, оновлюється медальна таблиця. І дуже всім цікаво, на якому місці Україна, на якому місці, умовно, Швейцарія, Сполучені Штати Америки. Хто бореться за місце в медальному заліку — Норвегія чи Сполучені Штати Америки. І це людям дійсно цікаво.

Я вам більше скажу: навіть за останні роки на «Суспільному» біатлонні трансляції кожного разу, кожного сезону б’ють рекорди. І десь уже перевершують футбол. По-перше, тому що футболу немає в цей час. А за біатлоном стежать, біатлон люблять, біатлон знають. Насправді приємно, що люди хоча б на спорт відволікаються від того, що зараз відбувається.

«Біатлон завжди був на першій кнопці українського телебачення»

Наталка Соколенко: А щодо інтересу нашої української аудиторії до спортивного контенту я б перевела розмову в особистісний вимір. Наскільки відомі, популярні, наскільки затребувана інформація про зірок українського спорту саме зимових видів спорту?

Костянтин Дульцев: У всіх питання: чому біатлон у нас найпопулярніший зимовий вид спорту? Чому, скажімо, за останні чотири роки у спортсменів збірної команди України на етапах Кубка світу був лише один подіум, а біатлон має таку шалено велику аудиторію? Все дуже просто. За всі часи, при всіх президентах, прем’єр-міністрах, усіх економічних кризах, революціях, війнах біатлон завжди був на першій кнопці українського телебачення. Тобто за ці майже 30 років, поки він транслюється, люди вже звикли, що зима — це біатлон. Якщо настільки довго демонструвати ту чи ту програму по телевізору, люди починають звикати до цього. Для багатьох біатлоністи вже сприймаються як родичі. За них уболівають, їх майже не критикують, на відміну від футболістів. Навпаки, якщо невдачі, які у нас постійно відбуваються, все одно кажуть: гаразд, наступного разу все буде нормально, головне — вийти в нормальній формі на Олімпіаду.

«Владислав Гераскевич зробив титанічну роботу, щоб Росії не було на цій Олімпіаді»

Костянтин Дульцев: Візьмемо такий вид спорту як скелетон, який також став одним із найпопулярніших в Україні. До 2015 року, що таке скелетон, повірте мені, ніхто не знав. Двоє людей — Владислав Гераскевич, спортсмен, і його батько Михайло Гераскевич — вирішили розвивати цей вид спорту. З 2015 року Влад виступає на етапах Кубка світу. У 2018 році на Олімпіаді в Пхьончхані він посів 12-те місце, став одним із відкриттів для українського спорту. Після цього скелетон став популярним на українському телебаченні. Етапи Кубка світу постійно транслюються. Сам Владислав Гераскевич регулярно виходить в ефір. Він самотужки купив відеокамеру, знімає влоги, надсилає їх на Суспільне. Це якісні влоги, якісні інтерв’ю. Він ніколи не відмовляє. Навіть коли втомлений, навіть коли немає бажання, все одно розуміє, що потрібно популяризувати цей вид спорту. І скелетон зараз — один із найпопулярніших зимових видів спорту після біатлону і фристайлу.

Крім того, Владислав Гераскевич за останні чотири роки проявив себе і як волонтер, і як функціонер щодо підготовки нового покоління українських скелетоністів, тому що в нас багато хлопців і дівчат зараз займаються цим видом спорту. Він працює разом із батьком. Як функціонер це людина, яка зробила просто титанічну роботу, щоб Росії не було на цій Олімпіаді, принаймні в такому виді спорту як скелетон. Владислав Гераскевич постійно виступав на всіх конгресах. Він демонстрував кадри, слайди, фотографії, відео того, що робить Росія в Україні. І він цього досяг: Росію не допустили.

Наталка Соколенко: А я пам’ятаю, що ризик такий був. Ми обговорювали це, здається, в ефірі Українського радіо.

Костянтин Дульцев: Звичайно, був. Понад те, Міжнародний олімпійський комітет дав свої рекомендації, федерації почали потроху допускати цих спортсменів. Наприкінці відбіркового циклу на Олімпіаду вони мали виступати, але на допомогу нам прийшли наші брати латвійці та поляки, які просто заборонили їм в’їзд у країну. Чому заборонили? Тому що у них це на законодавчому рівні: їхні сейми прийняли, президент підписав, прикордонним службам дали розпорядження. Все. Хочете — вам дозволили виступати, але ви сюди не в’їдете, тому що за нашим законодавством ви не маєте права заїжджати на територію нашої країни.

І знову ж таки, роль Влада Гераскевича просто феноменальна. І, чесно, зараз немає медійнішого спортсмена в Україні, ніж він. Саме йому на відкритті довірили нести прапор України. Я вам скажу, що прапор у його руках — так і має бути. І Олімпіада має саме з цього починатися.

«У Росії якийсь фетиш — обстрілювати льодові палаци»

Наталка Соколенко: А фігурне катання?

Костянтин Дульцев: З фігурним катанням, на жаль, у нас повний провал. У Росії якийсь фетиш — обстрілювати льодові палаци, льодові катки. Починаючи навіть не з 2022 року, а з 2014-го вона постійно їх обстрілює. Палац спорту «Дружба», льодовий палац у Сіверськодонецьку був знищений. А після 2022 року — в Херсоні, в Одесі, в Харкові, в Києві — постійне знищення палаців.

Фігурне катання — це складний вид спорту: на асфальті чи паркеті ти тренуватися не зможеш, потрібен лід. Деякі фігуристи вимушені тренуватися за кордоном, але це дуже дорого. Деякі наші фігуристи вимушені тренуватися в торговельно-розважальних центрах, де є лід. Уявіть собі таке тренування: ти тренуєшся, а поруч ходять люди, вітаються, просять автограф, сфотографуватися. Це нормально, фігуристи готові спілкуватися, давати інтерв’ю, але для цього мають бути окремі дні. Тренування у фігурному катанні досить специфічні, тому що потрібно бути максимально зосередженим, щоб виконувати стрибки. Вони дуже небезпечні, є ризик травм. І дуже некомфортно почуватися в ТРЦ. Багатьом фігуристам потрібна тиша, щоб тренуватися.

У нас на цій Олімпіаді, на жаль, буде антирекорд — лише один представник із фігурного катання. Це Кирило Марсак, який виступатиме в чоловічому одиночному катанні. І за фігурне катання мені найбільше сумно, тому що в нас воно починалося просто феєрично. 1994 рік, Оксана Баюл — спортивне обличчя незалежності України. Потім у нас були Грушина і Гончаров, які завоювали бронзову медаль на Олімпійських іграх у Турині.

У нас були справді класні фігуристи, які не здобували нагород на Олімпійських іграх, але на чемпіонатах Європи входили до десятки, провідних 15, деяким навіть вдавалося вигравати медалі. Але те, що зараз із фігурним катанням, — на жаль, так сталося. І війна зіграла роль, і те, що це дуже дорогий вид спорту. Але є перспектива.

По-перше, Кирило Марсак, якщо увійде до двадцятки найкращих на нинішніх Олімпійських іграх, я вважаю, що це буде фантастичний результат. Крім того, є перспектива з танцювальною парою Зої Ларсон і Андрія Капрана. Зоя Ларсон — американка, вона захотіла виступати за збірну команду України. Вона шукала партнера, а Андрій Капран, українець, шукав партнерку. Так вони познайомилися, почали кататися. Представники Федерації фігурного катання запропонували їй українське громадянство. Вона розуміє, що до збірної Сполучених Штатів Америки не потрапить, а виступати на міжнародному рівні хочеться, тому погодилася стати українкою. Це цікава історія.

І це не вперше. Я пам’ятаю, що у 2014 році в танцювальній парі також виступала американка, яка прийняла українське громадянство. Такий досвід у нас є. Це нормальна практика. Перспективи у фігурному катанні є, але, знову ж таки, потрібна інфраструктура. Фігуристам потрібно десь тренуватися.

«Перше, що сказала нова президентка МОК: Росія має повертатися в нейтральному статусі»

Наталка Соколенко: Тоді ще одна важлива тема — це спорт і політика. Як у такому поєднанні цей спортивний контент, наскільки він цікавий в Україні, чи є тут справді про що говорити? Загалом, наскільки нашій аудиторії цікаво, як проходять вибори, наприклад, голів федерацій? Я можу пригадати, як обирали голову Федерації біатлону, це висвітлювалося в медіа. Які ще теми на перетині спорту й політики в Україні «вистрілюють» і тримають свого глядача?

Костянтин Дульцев: У біатлоні це був скандал, тому що члени збірної команди України не захотіли більше працювати з колишнім президентом Федерації біатлону України Володимиром Бринзаком. На тлі повномасштабної війни його піймали на певній брехні й сказали: «Все, досить, ми не хочемо більше».

Був великий ризик, що з біатлоном усе буде погано, але тим не менше ситуація хоча б трохи стабілізувалася. Щодо виборів голів федерацій, я б звернув увагу і на вибори в Міжнародному олімпійському комітеті — як обирали президентку Міжнародного олімпійського комітету. Там було кілька претендентів.

Україна дуже хотіла, щоб обрали тих людей, які дуже погано ставляться до Росії. Але, на жаль, стала Кірстен Ковентрі. Це перша жінка в історії Міжнародного олімпійського комітету, яка очолила цей орган. Перше, що вона сказала: Росія має повертатися в нейтральному статусі або навіть під прапорами. Це був шок для представників українських федерацій і спортсменів, але рекомендації були надані певним федераціям, і вони вже почали їх залучати. Чому вони хочуть, щоб Росія поверталася? По-перше, на них є певний тиск. Скоріше за все, він іде від Дональда Трампа. Чому це важливо для Трампа? У 2028 році Лос-Анджелес прийматиме літню Олімпіаду. Це буде його каденція. Він дуже хоче, щоб ці Олімпійські ігри стали найкращими в історії. Щоб таких команд як біженці чи нейтральні, не було. Щоб кожна команда мала свою ідентифікацію, свій гімн. І тому він наполягає на тому, щоб російські спортсмени поступово поверталися і на Олімпіаді виступали як повноправні.

На жаль, наші спортсмени вимушені виступати поруч із росіянами, але є певний протокол: не спілкуватися, не фотографуватися, не брататися, не вітатися, обходити десятою дорогою.

Наталка Соколенко: Уже зараз, як я бачу, його дотримуються? У перший рік були нюанси.

Костянтин Дульцев: Нюанси були такі, що росіяни самі підходили, російські журналісти фотографували, а потім наші пояснювали, що він сам підійшов, що вони не розуміють, як він опинився поруч. Але загалом протоколу, звичайно, дотримуються, тому що розуміють: в Україні буде хейт із цього приводу. На жаль, Росія буде присутня як нейтральні спортсмени на цій Олімпіаді. Їх буде менше, ніж це було на Олімпійських іграх у Парижі. У 2024 році їх було 15, тут буде 10 спортсменів. Якщо говорити про нагороди, претендуватимуть вони тільки в одиночному жіночому фігурному катанні.

«Олімпіади зупинялися, переносилися, скасовувалися, але не війни»

Наталка Соколенко: І ще одне питання. Якщо ми говоримо про спорт, політику й Олімпіаду, я його поставлю. Я розумію, що ти не воєнний експерт, але все ж таки: чи можливе перемир’я зараз у російсько-українській війні на час Олімпіади?

Костянтин Дульцев: По-перше, Італія, наскільки я знаю, вимагає, щоб було перемир’я. Насправді Макрон теж хотів цього перемир’я. Але на свою Олімпіаду у 2024 році. Ми пам’ятаємо, що було під час цього перемир’я: Росія гатила ракетами. Ми пам’ятаємо ці ракети по дитячому центру онкології «Охматдит». Це було під час Олімпіади.

Розумієте, якщо говорити про олімпійське перемир’я, воно, можливо, могло бути тільки десь у Давній Греції, коли там усе зупинялося, війни. Хоча я не знаю: якщо в Греції проходила Олімпіада, то в умовному Китаї чи було олімпійське перемир’я? Навряд чи. Чи в умовній Скандинавії. Це тільки греки могли між собою одразу на два тижні зробити гарні відносини, позмагатися, а потім знову сваритися.

Якщо згадати світову історію, Олімпійські ігри 1916 року мали відбутися в Берліні. У Європі була світова війна. Яке могло бути олімпійське перемир’я? У 1940 році Олімпійські ігри мав приймати Токіо. Яке могло бути олімпійське перемир’я, коли Японія — одна з країн, що розв’язала Другу світову війну? У 1944 році Олімпійські ігри мали відбуватися в Римі. Яке могло бути олімпійське перемир’я?

Тобто Олімпіади зупинялися, переносилися, скасовувалися, але не війни. Тому про олімпійське перемир’я тут, на жаль, мови бути не може. Тому очікуємо найгіршого.

Ми пам’ятаємо навіть 2022 рік: 20 лютого завершується Олімпіада, 22—23 лютого відбувається вся ця історія з приводу приєднання до Росії окупованих території Донеччини й Луганщини, а 24-го ми побачили ракети, почули постріли, почалося повномасштабне вторгнення. Хоча через десять днів Пекін мав приймати Паралімпіаду.

Що таке олімпійське перемир’я, яке вимагали Макрон і Мелоні? Це за десять днів або за тиждень припиняються всі бойові дії. І це поширюється як на Олімпіаду, так і на Паралімпіаду, яка має закінчитися 16 березня цього року. Вона з 6 по 16 березня. Але не буде ніякого олімпійського перемир’я.

Наталка Соколенко: Я згадала ще й Олімпіаду 2014 року й Олімпіаду 2008 року, це була літня Олімпіада — і вторгнення в Грузію Росія почала після Олімпіади. На жаль, у них вивернута свідомість, вивернуте розуміння, що можна і чого не можна робити в цьому світі. Але нам своє робити.

Розкажи про плани на 2026 рік у межах Суспільного і, можливо, інших проєктів Суспільного, що стосуються спортивної тематики, які у твоєму полі зору.

Костянтин Дульцев: У наших планах — висвітлення зимових Олімпійських ігор, які триватимуть до 22 лютого. Потім буде Паралімпіада.

Збірна команда України наприкінці березня гратиме вирішальні матчі за право потрапити на чемпіонат світу. Україні дуже важливо туди потрапити. Наш перший суперник — збірна Швеції. Потім переможець пари Швеція — Україна гратиме з переможцем пари Польща — Албанія. Я розумію, що і Швеція, і Польща, і Албанія також хочуть потрапити на чемпіонат світу, але нам украй важливо туди потрапити. Чому? Тому що нас там не було 20 років.

На чемпіонатах Європи ми виступаємо регулярно, а на світових форумах, на жаль, були лише одного разу. Тим паче цей чемпіонат світу буде особливим: він відбуватиметься одразу в трьох країнах — Сполучених Штатах Америки, Мексиці й Канаді. У червні-липні в ньому братимуть участь 48 команд. Це вперше в історії. Гратимуть такі екзотичні збірні як Кабо-Верде і Кюрасао.

Наталка Соколенко: Вони пройшли свій відбірковий турнір, так?

Костянтин Дульцев: Так, це окрема історія. Далі вже восени починаються різноманітні кваліфікаційні змагання для представників літніх видів спорту, які боротимуться за ліцензії, щоб потрапити на Олімпійські ігри в Лос-Анджелесі. Тому це все будемо висвітлювати. Планів багато. Головне, щоб було здоров’я і електроенергія.

«Україна втратила дуже багато дітей, які виїхали за кордон»

Наталка Соколенко: Український спорт є, тому є про що говорити.

Костянтин Дульцев: Усе гаразд з українським спортом. Є розвиток, є дитячі секції, вони працюють. Це дуже важко, але все дається. Україна втратила дуже багато дітей, які за ці чотири роки виїхали за кордон. Зараз вони приймають громадянство інших країн.

Я прогнозував, що в Лос-Анджелесі у 2028 році, на зимових Олімпійських іграх 2030 року буде багато спортсменів з українськими прізвищами, у профайлах яких будуть місця народження Харків, Херсон, Київ, Львів, Ужгород. Але вони вже починають з’являтися і будуть представлені на цих Олімпійських іграх. Наприклад, український фігурист, який виїхав у 2022 році, опинився в Латвії, продовжив займатися фігурним катанням, став настільки сильним спортсменом, що йому позачергово, попри те що він не знає мови, одразу дали латвійське громадянство, тому що він важливий для країни. Для України він втрачений.

У нас лише один спортсмен виступає у фігурному катанні, а в них може бути кілька, один із яких — колишній українець. Тому трохи сумно, але все ж таки треба дивитися з оптимізмом. Треба сподіватися на нагороди. Скажу одразу: нагород на цій зимовій Олімпіаді буде небагато. Сподіваємося на фристайл, на біатлон, на скелетон.

Але навіть якщо українські спортсмени займають там далекі місця, не критикуйте їх. Вони роблять усе можливе. Ще одна порада і протокол від Національного олімпійського комітету та Міністерства спорту — якомога більше давати інтерв’ю іноземним медіа та розповідати про те, що відбувається в Україні, бажано з доказами, фотографіями, відео. Показувати, як знищуються льодові арени.

Кирило Марсак, коли виходить на флеш-інтерв’ю, має розмовляти з іноземними журналістами і показувати: ось моя ковзанка в Херсоні, її немає, усе розбомблено, нічого не можна зробити. Так що дуже важко, але треба боротися і нагадувати світу, що відбувається.

Наталка Соколенко: Саме спорт дійсно дуже демонструє і посилює ідентифікацію країни у світі. Ми надзвичайно вдячні всім спортсменам і спортсменкам, які попри все залишаються з Україною, з українським прапором у руках.

в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Дмитром Купирою про алкоголь, тютюн і медіа, Лєною Чиченіною про те, чому професійна розмова про кіно швидко перетворюється на токсичні срачі, Оксаною Матковською про те, як війна змінює українську мову і хто сьогодні формує мовні норми, Анною Бабінець про розслідування «Державні діти», Наталією Попудрібко про культурну дипломатію в радіоефірі, Стасом Козлюком про те, чому Україні дедалі важче утримувати увагу світової аудиторії, Оленою Левандовською про український проєкт «ШВАБРА», що змінює культуру блогінгу зсередини, Юлією Тимошенко з Ukraїner про те, як говорити з іноземною аудиторією так, щоб нас почули й правильно зрозуміли, Мартою Наумовою про те, як працювати з медіаграмотністю на рівні державної політики, СергіємМіхальковим про телеграм-канали, які під час «шахедних» атак маніпулюють емоціями й перетворюють тривогу на прибутки, Юрієм Табаченком про те, як відзначити сторіччя мовника так, щоб про нього говорила вся країна. Тетяною Трощинською та Данилом Мокриком про те, чи варто публікувати смерть у медіа, Оленою Тараненко про те, як захистити себе від медіатравми, Денисом Зеленовим про роботу соцмереж «24 каналу», Дмитром Литвином про «Укрінформ», «УП», телемарафон та «офреки» для журналістів, Олександром Педаном про співпрацю з Суспільним та інші ідеї Pedan buro, Катериною Котвіцькою з Megogo Audio про тренди у сфері дистрибуції аудіоконтенту онлайн, Галою Котовою з Viber про те, як досвід роботи під час пандемії допоміг команді Rakuten Viber зростати після початку широкомасштабного вторгнення.