Росія використовує тему корупції під час війни як зброю проти України: як західні ЗМІ цим маніпулюють

"Україна – одна з найкорумпованіших країн світу, і її майбутнє – точно не в Європейському Союзі". Ці меседжі добре відомі й роками лунають як від прокремлівських політиків у Європі, так і безпосередньо від очільника Кремля. І хоча Україна справді досі стикається з серйозними проблемами у сфері боротьби з корупцією, але намагається боротися, Росія системно експлуатує тему "тотальної корупції в Україні" для дискредитації держави на міжнародному рівні, позбавлення її під час війни необхідної іноземної допомоги та посилення недовіри громадян до органів влади.

Як західні ЗМІ висвітлюють корупцію в Україні й чому частина повідомлень повторює російські наративи — читайте в матеріалі 24 Каналу.

У цьому нам допомогли розібратися:

• журналістка італійського видання Chora Media Сесілія Сала,
• аналітик "Детектора медіа", голова правління "Альянсу 24/08" Артур Колдомасов,
• українська журналістка та науковиця Ольга Токарюк.

Стаття підготовлена в межах проєкту PULSE, європейської ініціативи, що підтримує транскордонну спільну журналістику, у співпраці з 24 Каналом.

Автори: Софія Назаренко (24 Канал, Україна), Андреа Брашайко (Італія, Micromega), Одісеас Грамматікакіс (Греція, Infowar), Марта Абба, (Італія, Startupbusiness).

Міндічгейт сколихнув Україну

Корупційний скандал в українській енергетиці, відомий як міндічгейт, за участю бізнесмена та друга президента Володимира Зеленського Тимура Міндіча, сколихнув українське суспільство наприкінці минулого року. У листопаді 2025 року українці та міжнародна спільнота побачили не лише роботу антикорупційних органів, а й конкретні кадрові рішення, що стали наслідком розслідування.

Вранці 28 листопада детективи НАБУ та САП прийшли з обшуками до помешкання тодішнього очільника Офісу Президента Андрія Єрмака та його офісу в межах операції "Мідас", що стосувалася зловживань в енергетичній сфері. У своєму зверненні президент Зеленський заявив про перезавантаження Офісу Президента, а також оновлення керівництва й переговорної команди, аби усунути підстави для чуток і спекуляцій.

Для українців корупція в державному управлінні залишається болючою темою ще з часів незалежності. Але на четвертий рік повномасштабної війни вона перетворилася на справжню червону лінію. Терпимості майже не залишилося – і це стало очевидно влітку 2025 року, коли тисячі людей вийшли на протести після ухвалення Верховною Радою, а згодом і підписання президентом Володимиром Зеленським закону, що фактично обмежував автономію НАБУ та Спеціальної антикорупційної прокуратури.

Соціологія підтверджує: корупція для українців – це вже не лише питання моралі чи політики, а й питання безпеки.

Дані Київського міжнародного інституту соціології показують: ті, хто вважають Україну "безнадійно корумпованою", значно частіше схиляються до ідеї капітуляції. Саме тому наратив про "тотальну корупцію" працює як токсична зброя – він підриває довіру, демотивує суспільство та послаблює обороноздатність країни.

Втім, навіть гучні корупційні скандали не зламали цю внутрішню логіку. Опитування КМІС, опубліковане в грудні 2025 року, показало: громадські настрої практично не змінилися порівняно з періодом до міндічгейту. 57% українців (проти 56% восени) й далі вважають, що в країні є реальні спроби боротися з корупцією, і що в цій сфері відбуваються позитивні зрушення. Натомість частка тих, хто називає Україну "безнадійно корумпованою", зменшилася – з 40% до 35%.

Що пишуть в Італії про корупцію в оточенні Зеленського?

Італійські ЗМІ активно висвітлювали корупційні скандали в Україні, які струсонули найближче оточення президента Володимира Зеленського наприкінці 2025 року. При цьому два провідні видання країни подали події в зовсім різних рамках, що відображає відмінності їхніх редакційних культур і політичних позицій.

Corriere della Sera, провідна ліберально-центристська газета Італії з традиційно проєвропейською та проукраїнською орієнтацією, подавала матеріали в поєднанні критики та стратегічної підтримки. Скандал висвітлювали як серйозне явище – з розслідуваннями проти "лоялістів" президента, з деталями про хабарі, розкішну нерухомість та незаконне збагачення.

Водночас корупція не подавалася як ознака краху інститутів України, а як політична вразливість у контексті повномасштабної війни та прагнення країни до інтеграції в ЄС.

Розслідування іноді порівнювали з італійським досвідом "Mani Pulite" – масштабним судовим розслідуванням 1990-их років, що викрило системну політичну корупцію.

Навіть коли тон матеріалів критикував оточення Зеленського, акцент залишався на політичних наслідках, стійкості інститутів і ризиках для західної підтримки, а не на моральному осудженні держави. Скептичні заяви італійських політиків, таких як проросійський Маттео Сальвіні, подавалися як елемент внутрішнього дискурсу, а не як вірогідний висновок.

Натомість Il Fatto Quotidiano – ліво-популістська газета з антисистемною позицією та скептичним ставленням до західної підтримки України подавала ті ж події через більш звинувачувальну й морально-оцінювальну призму.

У матеріалах видання значну увагу приділяли особистим мережам оточення президента, підкреслюючи його близькість до фігур під розслідуванням, розкіш і привілеї еліти, хабарі, арешти та проблемне військове обладнання. Скандал рідше подавався як результат роботи антикорупційних органів і частіше як доказ системного розкладу політичної еліти. Особливо підкреслювалися випадки неправильного використання західної допомоги або низької якості техніки, що підсилювало редакційну лінію видання, яке традиційно критикує будь-яку військову підтримку Києва.

У Corriere della Sera корупція розглядалася як серйозний і потенційно дестабілізуючий фактор, але той, що підкреслює необхідність інституційних реформ та західного залучення. У Il Fatto ті самі події використовували як доказ моральних провалів політичної еліти й підстави сумніватися у продовженні підтримки України.

Обидва видання критикували Зеленського та його оточення під час скандалу, але їхні наративи різнилися: одне залишалося у стратегічно проукраїнській площині, інше – підсилювало вже існуючий скепсис щодо країни та її західних партнерів.

Так, італійська преса відображає ширші європейські дебати щодо України. Одні видання бачать у корупційних викриттях сигнал демократичної підзвітності.

Інші видання розглядають ті самі події як підтвердження системних проблем у політичній еліті. Висновок про значення скандалу залежить від редакційного та політичного контексту кожного медіа.

Що пишуть грецькі медіа про корупційний скандал в Україні?

Грецькі ЗМІ також уважно стежили за корупційним скандалом в Україні. Два провідні видання країни – To Vima та Kathimerini – запропонували різні інтерпретації подій, що відображають не лише редакційні традиції, а й ширші політичні підходи до України в Європі.

Прогресивне центроліве To Vima зосереджувалося насамперед на міжнародних наслідках скандалу. Андрія Єрмака видання описувало як "праву руку" президента з "безпрецедентним" впливом на ухвалення рішень. Репутацію Зеленського після початку розслідувань газета характеризувала як підірвану, наголошуючи, що його маневр для дій на міжнародній арені суттєво звузився, зокрема, в мирних переговорах за посередництва США. Окремі матеріали були присвячені роботі антикорупційних органів НАБУ та САП і реакції ЄС на корупційні викриття, включно із "суворим попередженням" з боку Брюсселя.

Ліберальне центроправе Kathimerini натомість інтерпретувало скандал як прояв глибшої, системної проблеми пострадянської України. Зеленського тут описували як "ізольованого", а його кроки з реагування на кризу – як повільні та недостатньо переконливі. Андрій Єрмак поставав у публікаціях радше як тіньова фігура при президентові, що підсилювало тему концентрації влади в руках вузького кола осіб. Водночас видання не ставило під сумнів європейський курс України, розглядаючи скандал у ширшому контексті внутрішнього й зовнішнього тиску на уряд.

Обидві газети наголошували на репутаційних втратах для України. To Vima писала про підрив образу країни як "відповідального та надійного партнера", тоді як Kathimerini акцентувала на занепокоєнні європейських союзників і тому, що скандал вибухнув у момент, коли Росія демонструє військові успіхи, а підтримка Києва на Заході потребує постійного політичного обґрунтування.

Важливе місце в грецькому медіадискурсі посіла європейська перспектива України. Скандал розглядався як випробування для довіри з боку ЄС, фінансової допомоги та подальшого просування до членства. Особливо Kathimerini підкреслювала, що питання підтримки України дедалі тісніше пов’язується з ефективністю антикорупційних інституцій та реальними результатами реформ.

У підсумку грецькі медіа показують Україну в моменті політичної вразливості: між війною, необхідністю зберігати західну підтримку та внутрішньою боротьбою за контроль і прозорість влади. Саме в цій трикутній напрузі, за логікою грецьких видань, сьогодні визначається не лише доля окремого корупційного скандалу, а й європейська репутація Києва загалом.

Як Росія використовує корупцію як зброю проти України?

Росія активно просуває наратив про "тотальну корупцію" в Україні, намагаючись одночасно підірвати довіру українських громадян до влади та зменшити підтримку Києва з боку західних партнерів у розпал повномасштабної війни. Будь-який гучний антикорупційний кейс Москва використовує як доказ власної пропагандистської тези, повністю ігноруючи контекст – роботу незалежних інституцій і реальні наслідки розслідувань.

Показовою стала реакція Володимира Путіна після операції НАБУ "Мідас". Очільник Кремля, який сам вибудував глибоко корумповану авторитарну систему, публічно розкритикував українську владу, намагаючись представити корупційне розслідування як свідчення "деградації" держави, а не як ознаку функціонування антикорупційних механізмів.

Думаю, що для всіх зрозуміло, що ці люди (українська влада, – 24 Канал), сидячи на золотих горщиках, навряд чи думають про долю своєї країни, про долю простих людей України,
– заявив Путін, повністю замовчуючи власну роль у системному розграбуванні Росії та відсутність будь-якого незалежного контролю за владою у своїй країні.

Однак російська пропаганда не обмежується заявами самого диктатора. Ці меседжі масово транслюють на російському телебаченні та активно розганяють у соцмережах – у максимально спрощеній формі, розрахованій на невибагливого споживача.

Як зазначає Центр досліджень "Детектора медіа", в аналізах російських наративів навколо корупційного скандалу в енергетичній сфері України ключову роль відігравала конспірологія. Аудиторії проросійських Telegram-каналів системно нав’язували тези про "несамостійність" українських антикорупційних органів і їхню нібито зовнішню керованість.

Зокрема, поширювалися твердження про "змову Заходу проти Зеленського", "змову так званих соросят проти президента", а також узагальнений образ "тотально корумпованих" українських еліт. У такий спосіб боротьбу з корупцією намагалися подати не як роботу інституцій, а як елемент внутрішніх інтриг і зовнішнього управління.

Артур Колдомасов, аналітик "Детектора медіа", голова правління "Альянсу 24/08" розповідає, що росіяни не лише маніпулюють дійсними фактами на цю тему, а й вдаються до відкритих вигадок.

Втім, просуваючи власні наративи, російська пропагандистська машина замовчує головне: сама Росія давно застрягла в корупції. За даними Індексу сприйняття корупції за 2025 рік, який 10 лютого оприлюднила Transparency International, Україна посіла 104-те місце серед 182 країн.

Як Україна продовжує боротьбу з корупцією?

За підсумками року Україна отримала 36 балів зі 100 можливих – на один бал більше, ніж торік. У 2024 році країна перебувала на 105-й позиції. Прогрес скромний, але показовий: навіть під час повномасштабної війни Україна не втратила позицій і зберегла позитивну динаміку.

На цьому тлі показники Росії виглядають промовисто. Авторитарний режим Росії набрав лише 22 бали й опинився на 157-му місці. У регіональному звіті Transparency International прямо зазначається: російська влада не лише відтворює корупцію всередині країни, а й поширює корупційні практики по всьому регіону, системно підриваючи демократичні інституції сусідніх держав.

На думку аналітика Артура Колдомасова, одна з ключових проблем – слабка комунікація українських державних інституцій, які мали б діяти незалежно від президента та реагувати на корупційні скандали об’єктивно. Замість цього вони часто повторюють риторику Офісу Президента, ототожнюють її з позицією держави, спихують усе на "пропаганду" або взагалі мовчать.

За його словами, такий страх бути щирими та самокритичними перед світом не лише сповільнює надання допомоги Україні й знижує рівень довіри до країни, а й створює інформаційний вакуум, який заповнює Росія своєю пропагандою. Колдомасов наголошує: уникнути цього можна, якщо діяти проактивно, а не реагувати на кризи постфактум.

Саме завдяки цьому корупційні схеми стали публічними, було відкрито кримінальні провадження, відбулися затримання, а окремі справи дійшли до судів. Ефективність НАБУ та Спеціалізована антикорупційна прокуратура – з мільйонними відшкодуваннями та розслідуваннями на найвищому рівні – демонструє інституційну стійкість навіть в умовах війни та спроб обмежити їхню незалежність, скасованих після масових протестів улітку 2025 року.

Реакція європейських медіа на ці скандали часто віддзеркалює усталені упередження. Видання з проукраїнською позицією трактують події як ознаку демократичної зрілості — доказ того, що під пильним контролем опиняється навіть найближче коло президента. Натомість скептичні або ідеологічно заангажовані медіа подають їх як підтвердження "хронічної неспроможності", відроджуючи наратив про "корумповану Україну" та ставлячи під сумнів доцільність допомоги.

За словами Токарюк, тривале сприйняття України як "вкрай корумпованої" країни дуже важко зламати в європейських суспільствах, а окремі політичні сили, особливо на крайніх флангах, використовують скандали як аргумент: мовляв, "Україні не варто допомагати, бо вона корумпована".

Водночас зростання присутності західних журналістів із 2022 року допомогло зруйнувати чимало старих стереотипів, показавши здатність країни триматися під обстрілами. Та резонансні викриття знову актуалізують сумніви. За оцінкою Токарюк, нещодавні скандали повернули дискусію до рівня сприйняття до 2022 року: старі уявлення про "проблемну країну з серйозними корупційними вадами" залишаються живучими.

Експертні оцінки сходяться в одному: попри нерівномірний прогрес, ці події не змінюють стратегічної траєкторії України. Вони радше підкреслюють нагальність подальших реформ верховенства права та дозволяють відрізнити реальні проблеми від політизованої "втоми". Для євроінтеграції цей епізод має подвійний ефект: він оголює вразливості, але водночас демонструє здатність до прозорості й самокорекції. Інституції, як зазначає Токарюк, "працюють принаймні до певної міри".

Зрештою, викриття корупції під час війни – це не слабкість, а сила. В Україні існують вільні медіа, розслідувальні журналісти та антикорупційні органи, створені після 2014 року, які здатні працювати навіть у критичних умовах. Готовність виносити проблеми на публіку – навіть коли вони торкаються президентського оточення – посилює довіру партнерів, нейтралізує російську пропаганду та зміцнює аргументи на користь подальшої підтримки та інтеграції до Європейського Союзу. Шлях складний, але "імунна система" держави функціонує саме тоді, коли це найбільше потрібно.