Загроза для Орбана чи надія для України? Про феномен Петера Мадяра

Інформаційний рупор орбанівської влади угорська газета Magyar Nemzet надрукувала матеріал під промовистою назвою «Orbán Viktor: A Zelenszkij-terv egy nyílt hadüzenet Magyarországnak” (Віктор Орбан: План Зеленського – це відкрите оголошення війни Угорщині). В якій зокрема зазначається: «Офіційна газета брюссельської еліти Politico опублікувала останній воєнний план Брюсселя та Києва, план Зеленського з п'яти пунктів. Вони вирішили: Україна буде прийнята до ЄС вже у 2027 році. Прем'єр-міністр написав про це на своїй сторінці в соціальних мережах. Віктор Орбан додав: новий план – це відкрите оголошення війни Угорщині. Вони ігнорують рішення угорців і за будь-яку ціну усунуть угорський уряд зі шляху. «Вони хочуть, щоб прийшла «Тиса», бо тоді більше не буде вето, не буде опору і не буде відступів. Ми ще можемо зупинити їх у квітні цього року», – поділився Віктор Орбан на своїй сторінці у Facebook».

Далі Magyar Nemzet знову цитує Орбана: «Брюссель розробив новий план. Мета щойно опублікованого плану Зеленського – проштовхнути Україну до Європейського Союзу до 2027 року. За будь-яку ціну. Але Віктор Орбан стоїть на їхньому шляху. Тому, згідно з третім пунктом плану Зеленського, Орбана потрібно усунути. Натомість до влади має бути приведений Петер Мадяр, бо він підтримує вступ України до ЄС». З партією «Тиса» план Зеленського буде реалізовано. Вони втягнуть нас у війну, змусять нас платити за допомогу Україні. З іншого боку, ми кажемо «ні» війні!».

Цілком очевидно, що угорський прем'єр-міністр Віктор Орбан будує свою виборчу кампанію на антиєвропейській і антиукраїнській риториці. Стратегія Орбана перед парламентськими виборами у квітні 2026 року є класичним прикладом правого популізму та «неліберальної демократії». Коли використання антиєвропейської та антиукраїнської риторики виконує кілька ключових функцій для збереження влади в умовах найсерйознішого політичного виклику.

Ця орбанівська стратегія має декілька політичних вимірів. Він націлився на поляризацію угорського електорату та граничну концентрацію зусиль прихильників його партії «Фідес». Віктор Орбан, як і всі популістські лідери, потребує постійного конструювання образу «ворога», щоб розділити суспільство на «справжній народ» та ворожі йому «політичні еліти», лякаючи угорців «зовнішніми загрозами».  

Угорський прем'єр сподівається виграти вибори 12 квітня видаючи для своїх виборців Україну за найстрашнішу для Угорщини «екзистенційну загрозу». Підміняючи поняття, Орбан називає Україну «ворогом», звинувачуючи її у спробах втягнути Угорщину у війну. Метою чого є максимальна активізація базового інстинкту безпеки у сільського та консервативного виборця.

Не важко помітити, що вся кампанія прем'єра будується на структуруванні інформації таким чином, щоб вона формувала сприйняття в угорців на рівні підсвідомості, – Орбан – єдиний «гарант миру», а опозиція (партія «Тиса» Петера Мадяра) – маріонетки Євросоюзу та України, що «прагнуть війни».

Виглядає на те, що в виборчому штабі Орбана вирішили застосувати штучний поділ угорського суспільства, як політичний інструмент виборчої стратегії для конкуренції з партією Петера Мадяра. Де основна увага приділяється механізмам структурування інформаційного простору через створення образу Віктора Орбана, як безальтернативного «гаранта миру», що непримиренно бореться з опозиціонерами Петера Мадяра, які є «агентами війни». 

При цьому збиваються в «інформаційний пропагандистський коктейль» загрози для угорців відразу з трьох сторін – Петера Мадяра, ЄС та України. Фактично цим Орбан вибудовує нову архітектуру загроз для Угорщини.

І цю конструкцію небезпекової тріади «Мадяр – Брюссель – Київ», угорський прем'єр, в умовах наближення парламентських виборів та безпрецедентного зростання внутрішньої опозиції, трансформує у свою комунікаційну стратегію.

Варто звернути увагу на те, що традиційний образ «ворога», який раніше був сегментованим (мігранти, Джордж Сорос, бюрократія ЄС), сьогодні еволюціонує у цілісну «архітектуру загроз». Вона базується на симбіотичному поєднанні трьох елементів: внутрішнього виклику в особі Петера Мадяра, зовнішнього тиску з боку Брюсселя та геополітичного антагонізму з Києвом.

Показово, що ці вибори не обіцяють бути комфортними для орбанівського режиму. Адже Петер Мадяр є «Троянським конем» всередині системи влади, яку за довгі роки правління, вибудував Віктор Орбан під свої політичні потреби. 

Оскільки поява Петера Мадяра та його партії «Тиса» зруйнувала монополію «Фідес» на правоцентристському полі. Для нейтралізації цієї загрози пропагандистська машина Орбана інтегрує Мадяра в ширший антинаціональний контекст. Його позиціонують не як самостійного політичного гравця, а як «проєкт Брюсселя», нібито покликаний демонтувати суверенітет Угорщини зсередини. А будь-яка внутрішня опозиція автоматично делегітимізується як інструмент іноземного впливу.

У такий спосіб для орбанівського електорату вибудовується непримиренне протистояння Будапешта з Брюсселем – відстоювання угорського суверенітету проти «диктату» Євросоюзу. Коли Європейський Союз у наративах Орбана постає як ворожа інституція, що здійснює «фінансовий шантаж» та нав'язує «чужі цінності».

Також Брюссель обвинувачується у спробах втягнути Угорщину у війну та позбавити її енергетичної безпеки через санкції проти Російської Федерації. А це дозволяє Орбану виступати у ролі єдиного захисника «справжньої Європи» та національних інтересів від «брюссельських ліберальних еліт».

Для угорського прем'єра дуже важливо залякати виборців та переконати свій електорат у тому, що Угорщину з усіх боків оточують «вороги». І тільки Віктор Орбан зможе протистояти їхній навалі. Орбан тут виступає у ролі такого собі «спасителя» угорського народу від цього «страшного ворожого оточення». Тому угорці мусять чітко визначити свою позицію – з ким вони.  

При цьому роль основного геополітичного антагоніста відводиться Україні. В останніх своїх політичних заявах Віктор Орбан прямо називає Україну «ворогом Угорщини», що знаменує різку радикалізацію риторики. Орбаністами Київ обвинувачується на трьох напрямках:

1. Економічна загроза: намагання позбавити Угорщину дешевих російських енергоносіїв.
2. Безпекова загроза: «експорт війни» та втягування НАТО і ЄС у прямий конфлікт з Росією.
3. Політична загроза: участь українських спецслужб у «змові» з угорською опозицією для зміни режиму в Будапешті.

Задля свого політичного виживання режим Віктора Орбана вибудував цілісну систему «інформаційного синтезу», де старі фобії регулярно оновлюються та об'єднуються у масштабні конспірологічні теорії. Ця стратегія натискання на «кнопку моральної паніки», дозволяє мобілізувати електорат через постійне відчуття облоги та страху частини населення втратити те, що воно традиційно вважає основою свого стабільного життя.

Ця інформаційна хвиля «загроз» формує у пересічного угорця відчуття перебування у ворожому кільці. Де Петер Мадяр розхитує політичну стабільність та національний консенсус, будучи головним ініціатором внутрішнього тиску на владу, яка захищає традиційні цінності всередині країни, Брюссель стає ідеологічним центром планування знищення національного суверенітету Угорщини, а дії Києва сприймаються як безпосередня загроза державній безпеці та економічному добробуту угорського народу.

Вибудовування такої складної архітектури загроз виконує кілька функцій:

• Мобілізація електорату. Страх перед війною та економічним колапсом згуртовує консервативний електорат навколо «сильного лідера».
• Відволікання уваги. Перенесення фокуса з внутрішніх проблем (корупція, інфляція) на зовнішніх ворогів.
• Превентивна делегітимізація виборів. Якщо опозиція переможе, це буде подано не як результат волевиявлення народу, а як успішна «спецоперація» Брюсселя та Києва.

У підсумку цей набір «страшилок» є класичним прикладом сек'юритизації політичного дискурсу, де звичайні політичні опоненти трансформуються в екзистенційні загрози національному виживанню.

Але не менш складним викликом для опозиціонерів Петера Мадяра з партії «Тиса» стає медіа-імперія режиму Віктора Орбана. Для успішного протистояння загрозам втрати влади «угорський Путін» використовує тотальний контроль над угорським медіа-простором.

Серед дієвих важелів інформаційного впливу – централізований контент. Де одна і та сама теза одночасно з'являється у сотнях державних та приватних ЗМІ, підконтрольних лояльним до режиму олігархам. А також застосовується домінування в соцмережах, коли угорський уряд витрачає рекордні для Європейського Союзу кошти на політичну рекламу у Facebook та Google, щоб донести свої «лякалки» до кожного потенційного виборця.

Цієї весни режим Віктора Орбана зіткнеться з найсерйознішим викликом в особі Петера Мадяра та його партії «Тиса». На відміну від попередньої ліберальної опозиції, Мадяр апелює до консервативного електорату. У відповідь апарат «Фідес» радикалізував свою риторику, трансформувавши політичну конкуренцію з дебатів про корупцію та економіку в питання виживання нації.

Один із головних політичних лозунгів діючої влади, що «Орбан – гарант миру». Це використовується, як центральний елемент кампанії Орбана і перетворилося на присвоєння концепту «миру» як ексклюзивного активу правлячої партії.

Ще один наратив, який використовує офіційний Будапешт – це економічна безпека через мир. Уряд пов'язує економічні труднощі (інфляцію, енергетичну кризу) виключно з «воєнним психозом» Європи, стверджуючи, що лише позиція Орбана рятує Угорщину від прямого втягування в конфлікт.

Для делегітимізації опозиції, застосовується визначення опонентів режиму, як чужинських «маріонеток». А задля нейтралізації популярності Петера Мадяра пропагандистська машина «Фідес» використовує техніку дегуманізації та проголошення його об'єктом зовнішнього управління.

Так орбанівські видання Origo та Magyar Nemzet систематично називають Мадяра «новим протеже мережі Сороса». Головна ідея: він не є самостійним політиком, а лише черговим інструментом для «повалення суверенітету Угорщини».

А після того, як Мадяр став депутатом Європарламенту, пропаганда почала стверджувати, що він «виконує накази євробюрократів». Його звинувачують у тому, що він готовий «здати» Угорщину в питаннях міграції та гендерної політики в обмін на підтримку ЄС.

Також Мадяра обвинувачують у тому, що він є «продуктом Брюсселя», призначеним для повалення суверенного уряду. Це вписується в давній наратив Орбана про боротьбу з «ліберальною імперією».

В Origo розміщена стаття «Kiderült, mi Brüsszel terve Magyarországgal – ez egészen félelmetes» (План Брюсселя щодо Угорщини розкрито – він абсолютно жахливий). Origo пише: «Партія Тиса – це творіння Брюсселя; намір змінити уряд фінансується з Києва та Брюсселя в надії на створення проукраїнського та пробрюссельського уряду, – заявив Віктор Орбан в інтерв'ю YouTube-каналу Patrióta.

Прем'єр-міністр наголосив, що існує угода між Брюсселем і Києвом про те, як Україну слід або можна ввести до Європейського Союзу, і в цій угоді зазначено, що «Угорщина є проблемою», і тому «угорський уряд обов'язково має бути усунений». Уся партія «Тиса», і все, що її оточує, – це «брюссельське творіння», яке було створене для того, щоб замість угорського національного уряду в Угорщині був уряд, дружній до Брюсселя та України. Який би впускав українців до Європейського Союзу та виконував вказівки Брюсселя, від яких угорський уряд і особисто прем'єр-міністр Угорщини досі відмовляються, чи то міграція, енергетика чи гроші, які мають бути спрямовані в Україну».

Дійсно більшого «жаху» ніж Україна та ЄС уявити собі неможливо. Але за Орбаном: «Європейська ідея побудови та озброєння потужної української армії європейськими грошима суперечить інтересам безпеки Угорщини. Сьогодні Україна становить загрозу для Угорщини, і в майбутньому дедалі сильніша українська армія на східних кордонах Угорщини може спричинити багато проблем. Саме тому ми не будемо брати участь у фінансуванні української армії».

Ця маніпулятивна тактика застосовується для створення глибокого суспільного розколу. Вона пропонує жорстку бінарну логіку: або ви беззастережно підтримуєте Віктора Орбана як єдиного «рятівника нації», або вас таврують як «чужинський елемент», що діє проти інтересів держави.

Угорська влада фактично запозичила пропагандистську методичку Кремля, де персона диктатора Путіна ототожнюється з долею всієї країни. Тепер і угорцям нав'язують той самий деструктивний наратив: «є Орбан – є Угорщина, немає Орбана – немає Угорщини».

Орбан стає для Угорщини тим самим, чим Путін став для Російської Федерації – «безальтернативним» символом державності. З чого можна зробити висновок, що в Угорщині триває процес повзучої «путінізації», коли Віктор Орбан прирівнюється до самої держави.

Усе це просто і дохідливо подається маніпуляторами суспільної думки для тих в угорській глибинці, хто не має альтернативних інформаційних джерел та змушений читати виключно орбанівські ЗМІ.

У такий спосіб політичний дискурс звужується до вибору між лояльністю Віктору Орбану та статусом «ворожого елемента», що фактично виключає можливість існування конструктивної опозиції чи нейтралітету. А визначення Мадяра як маріонетки, дозволяє пропаганді не відповідати на його конкретні звинувачення щодо корупції, а просто викреслити його з поля «своїх».

«Ворогів» навколо в Орбана так багато. І одним з головних з них є Україна. Тому не дивно, що він називає Україну стратегічним «противником». Ну якщо Україна для нього стратегічний «противник», то, в такому разі, тоталітарна Російська Федерація, яка вже майже чотири роки веде з нею свою криваву війну, стає стратегічним союзником. Цікаво, як багато угорців хочуть бачити Путіна в якості «друга» Угорщини?

Антиукраїнська позиція синхронізується з інтересами Москви, забезпечуючи Угорщині пільгові ціни на російські енергоносії, що є критичним елементом для підтримки лояльності електорату завдяки низьким тарифам.

На додаток до цього, на догоду Кремлю, Орбан уже почав звинувачувати Україну у втручанні у виборчий процес, звісно, без надання жодних доказів. Це готує ґрунт для делегітимізації результатів виборів у разі поразки діючої влади.

Пропагандистська фішка провладних медіа в тому, що вони таврують опозицію режиму, як «проукраїнську», що в угорському контексті (через питання меншин та енергетики), подається як зрада національних інтересів. І для нагнітання ще більшої атмосфери облоги запускається потужний вал шпигуноманії. Голослівні поширення заяв про присутність українських спецслужб в Угорщині, які нібито працюють на користь «Тиси».

Отож для Орбана Україна – це не суб'єкт міжнародних відносин, а інструмент внутрішньополітичної боротьби. Радикалізація риторики свідчить про вразливість Орбана перед рейтингами Петера Мадяра. Якщо ця стратегія спрацює, вона стане дорожньою картою для «неліберального виживання» в Європі; якщо ж ні – Угорщина може почати болючий процес реінтеграції в європейський мейнстрим.

Промосковський прем'єр Віктор Орбан та його політичні подільники-олігархи бояться програти, адже тоді їм доведеться відповідати за все те, що вони довгі роки безперешкодно творили в Угорщині.

Кампанія 2026 року є прикладом «політики страху», де реальні проблеми (корупція, охорона здоров'я) заміщуються штучно структурованою загрозою війни. Тому так потужно запущена «політика страху», як останній аргумент для того, аби не втратити владу.

Орбан намагається переконати виборця, що перемога Петера Мадяра призведе до відправлення угорських солдатів на фронт та скасування соціальних пільг. Ефективність цієї стратегії залежатиме від того, чи зможе Петер Мадяр зберегти свій імідж справжнього «консерватора», не піддавшись на провокацію втягування у зовнішньополітичні суперечки.

Тут Петер Мадяр діє дуже обережно. Він критикує корупцію Орбана, але часто уникає прямої конфронтації з популярними в Угорщині тезами про «необхідність миру за будь-яку ціну». Визначальним фактором стане те, чи зможе він запропонувати виборцю безпечну альтернативу, не виглядаючи при цьому «агентом зовнішнього впливу».

Феномен Мадяра став найбільшим потрясінням для угорської політики за останні десять років. Це виклик не лише для Віктора Орбана, а й для всієї архітектури відносин Будапешта з ЄС та Україною. Чи стане Петер Мадяр «угорським Туском» для Києва та Брюсселя?