Мільйони ветеранів на 200 психологів. Чи готова держава до ментального фронту

Потреба в ментальній реабілітації ветеранів зростає швидше, ніж держава здатна готувати й утримувати фахівців. Дефіцит спеціалізованих психологів, перевантаження системи та різний рівень підготовки перетворюють допомогу на лотерею. Якщо проблему не вирішити зараз, її наслідки проявляться після війни.

LIGA.net розбиралась, де саме система психологічної допомоги дає збій і що потрібно змінити, щоб уникнути глибшої кризи.

Два досвіди – одна система: з якими психологами працюють захисники

"За столом рідні сиділи, жартували, а мені здалося, що я не у своєму тілі. Ніби я десь поряд, але не з ними", – розповідає LIGA.net Сергій про своє повернення із зони бойових дій.

Чотири роки війни. Кілька днів відпустки і знову назад. Сергій пішов на фронт добровольцем. Додому повертався з думкою, що стане легше. Але не стало.

За столом говорили про звичайне. Згадує, що слухав і ловив себе на тому, що не може ввімкнутися. Хотілося піти, вийти надвір. На війні з хлопцями, ділиться, все було простіше. Без пояснень і без відчуття, що ти зайвий.

Злився на себе себе за ці думки. Бо це ж рідні. Я повторював собі: ти їх любиш. Але щось не допомагало", – каже боєць.

З дружиною вирішили, що треба звернутись по психологічну допомогу. Але результату, на який сподівався, так і не отримав:

"Мені здавалось, що вона мене не розуміє. Дала тести, які, здавалось, не закінчаться, почала питати про дитинство. А потім ще й каже: подИхай".

На цьому його спілкування із психологом завершилось.

Військовий Ігор має інший досвід. Він звернувся по допомогу спеціаліста, бо не міг спати. Переповнювала злість і постійні спогади про війну не давали спокою.

Фахівець використовував травмофокусовані методи. Це вона пояснила, що в мене посттравматичний стресовий розлад і такий метод допомоги підійде. Я погодився на лікування. Стало краще".

Дві історії, діаметрально протилежні результати. Це – головна проблема психологічної допомоги ветеранам в Україні. Вона є, але працює як лотерея: комусь пощастить потрапити до фахівця, який розуміє специфіку бойової травми, а комусь – до того, хто пропонує "подихати" і "копається" в дитинстві.

За даними Міністерства у справах ветеранів, в Україні понад 1,8 мільйона ветеранів. Якщо враховувати їхні сім'ї, родини зниклих безвісти, полонених і загиблих – кількість людей, які потребують психологічної підтримки, сягає кількох мільйонів.

У реєстрі надавачів послуг психологічної допомоги для ветеранів – трохи більше ніж 200 психологів на всю країну.

Коли на початку російсько-української війни тільки починала формуватись трирівнева система психологічної допомоги ветеранам і їхнім сім'ям, держава оплачувала дуже низьку ставку за годину послуг через Міністерство у справах ветеранів, пояснює LIGA.net заступник міністра у справах ветеранів Руслан Приходько.

"Згодом постановою уряду ми збільшили оплату майже в чотири рази – сьогодні це близько тисячі гривень за годину, залежно від компонентів, – каже він. – Але попри масивну інформаційну роботу, сьогодні в реєстрі надавачів таких послуг – трохи більше ніж 200 психологів на всю країну".

Психологи виснажуються, заміни нема: чому бракує хороших спеціалістів

Проблема не лише в недостатній кількості психологів, каже LIGA.net Вадим Свириденко, ветеран та уповноважений президента України з питань реабілітації учасників бойових дій.

У нас не вистачає не лише психологів, а й реабілітологів, ерготерапевтів, хірургів. Жодна країна не була б готова до такої кількості поранених – потреба просто колосальна", – розповідає він LIGA.net.

Але з психологами ситуація особлива. Частина працює в Силах безпеки й оборони, частина – у системі охорони здоров'я, інші – з дітьми чи іншими категоріями населення. Цей ресурс розпорошений.

"А робота з ветеранами потребує окремої спеціалізації. Тому фахівців об'єктивно дуже мало", – додає Приходько.

Наталія Стадніченко, психологиня ГО "Вільний вибір", яка працює з ветеранами, підтверджує LIGA.net: останніми роками скарг на брак фахівців або їхню компетентність поменшало.

"Це пов'язано з розвитком психотерапевтичної освіти та ширшим доступом до доказових методів – когнітивно-поведінкової терапії, DBT, ACT та інших підходів, – пояснює вона. – Водночас підготовка якісного фахівця потребує років навчання і практики, тому між зростанням потреби і появою достатньої кількості спеціалістів існує часовий розрив".

Свириденко наголошує: до психологічної допомоги не можна ставитися так, як це було у 2014 році.

Хтось прийшов, як дитячий психолог, щось поговорив – і пішов, і нібито щось у голові змінилося. Ні. Це дуже серйозні речі. Психологи й психіатри мають працювати в парі. Це не лише надання професійної психологічної допомоги, а й подальше управління станом людини".

Саме тут і ключ до історії Сергія. Психологу, до якого він потрапив, бракувало спеціалізації для роботи з бойовою травмою, а не дитячою.

"Якщо порівнювати з 2014–2015 роками, прогрес величезний. З'явилося багато кризових психологів. Але психологів усе одно потребує і армія, і всі служби. Їх дійсно не вистачає. Психологи виснажуються, а замінити їх часто немає ким", – каже Свириденко

Рівний – рівному: як ветерани можуть підсилити систему психологічної допомоги

Держава шукає вихід у програмі "рівний – рівному". Ідея проста: ветерани, які вже пройшли реабілітацію і відновилися, можуть допомагати тим, хто тільки повертається.

"Зараз дуже потужно розвивається програма "рівний – рівному". Був пілотний курс в університеті Шевченка, зараз планується новий набір. У чотирьох університетах знову готуватимуть близько 100 таких фахівців", – розповідає LIGA.net Свириденко.

Руслан Приходько додає, що вже підготовлено першу групу ветеранів для роботи за принципом "рівний – рівному". Окремо запущено пілотну програму підтримки для дружин, матерів і доньок загиблих військових.

Свириденко наголошує: це не заміна професійної допомоги. "Ветеранів, які вже пройшли реабілітацію і відновилися, можна залучати до психологічної допомоги. Але вони мають пройти відповідне навчання й відбір. Бо це вже професійна допомога", – каже він.

За його словами, зараз у реабілітаційних центрах багато ветеранів працюють у форматі "рівний – рівному", і вони фактично вже стали психологами. "Це не диплом, а практика, яка змусила їх такими стати. Вони можуть допомагати навіть у складних випадках. Але є межа, – попереджає Свириденко. – До певного рівня – так, далі має підключатися професійна допомога".

Окрема проблема – стигма. Багато ветеранів досі вважають звернення до психолога ознакою слабкості.

Як пояснює LIGA.net Наталія Стадніченко, це не суто ветеранська історія – така установка формується в суспільстві задовго до війни.

За словами Приходька, рівень стигми зменшується: найкраще працює приклад побратимів і формати, де психологічна підтримка інтегрована в спільну діяльність, а не обмежена кабінетом (наприклад, табори або кемпи).

Для жінок-ветеранок ситуація ще складніша.

Вона ускладнюється ще й очікуваннями суспільства щодо "традиційної" гендерної ролі, яка не завжди відповідає досвіду, набутому під час участі в бойових діях. Це питання готовності суспільства приймати різність і бути інклюзивним", – пояснює Стадніченко.

Як виправити ситуацію

Система психологічної допомоги в Україні розвивається. Але недостатньо швидко, визнають усі експерти.

Після припинення бойових дій в Україні швидко з'явиться багато військових психологів – вони повернуться з фронту і працюватимуть із цивільними та ветеранами. Тоді кількість фахівців не просто вирівняється, а, можливо, навіть сформується певний надлишок.

"Але сьогодні ситуація така: то снарядів не вистачає, то психологів. Ми не можемо просто констатувати дефіцит – маємо вирішувати, як зробити так, щоб їх вистачило і щоб кожен отримав допомогу", – каже LIGA.net Свириденко.

Заступник міністра додає: "За даними, які мені наводив міністр освіти і науки Оксен Лісовий, психологія – у топ-3 спеціальностей за результатами вступної кампанії. Є зацікавленість і розуміння попиту та майбутнього цієї професії".

Але підготовка фахівця займає роки. Ветерани ж потребують допомоги зараз.

Попри те, що ситуація значно краща, ніж у попередні роки, інтенсивність травматичного досвіду залишається високою, резюмує Стадніченко. Тому запит на психологічну допомогу й надалі перевищуватиме можливості системи. "Це комплексний виклик – і для фахової спільноти, і для держави, і для суспільства в цілому", – каже вона.

Психологиня радить підходити до пошуків фахівця, так само як до підбору стоматолога: не підійшов – йдемо до іншого.

"Сьогодні люди, які звертаються по терапію, частіше запитують про освіту, спеціалізацію та методи роботи фахівця – і це нормальна практика. Обізнаність зростає, і це позитивно впливає на якість допомоги загалом", – пояснює вона.

На що варто звертати увагу під час пошуку спеціаліста

1. Спеціалізація. Запитайте прямо: чи працював психолог з ветеранами? Чи має досвід роботи з ПТСР? Які методи використовує? Якщо відчуваєте дискомфорт, шукайте далі.
2. Доказові методи. Травмофокусована когнітивно-поведінкова терапія (TF-CBT), EMDR, DBT, ACT, схема-терапія – це ті підходи, які працюють з бойовою травмою. Якщо психолог не може пояснити, за яким методом працює, задумайтесь.
3. Право відмовитись. Не відчуваєте довіри – йдіть до іншого. Це не образа фахівця. Це ваше здоров'я.
4. Поради побратимів. Найкраща рекомендація – від тих, хто вже пройшов терапію. Хто допоміг їм – може допомогти й вам.

Приходько додає: "Найкраще працює позитивний приклад побратима, який поділився власним досвідом".

Система психологічної допомоги в Україні далека від ідеалу. Але вона є. І вона працює – якщо знайти того фахівця, з яким складається продуктивна взаємодія. У цьому пошуку важливо не зупинятися на першому спеціалісті, якщо є відчуття, що він – не варіант.

Матеріал створено LIGA.net за підтримки Фонду "Аскольд і Дір", що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту "Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії" за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю LIGA.net та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.