Росія нібито готова воювати «вічно». А чи зможе?

«Хто справді вірить, що Росія програє в Україні? Це казка, повна ілюзія», – вважає прем’єр-міністр Бельгії Барт де Вевер. Таку думку він висловив в інтерв’ю La Libre, пояснюючи, чому Бельгія не дає зелене світло на використання заморожених російських активів з депозитарію Euroclear для репараційної позики Україні.

Невідомо, це внутрішнє переконання чиновника чи ефект «сигналів» Москви про наслідки в разі конфіскації, які Бельгія і він сам відчуватимуть «вічно», про які у тому ж інтерв’ю розповів де Вевер. Але так чи інакше віра, впевненість чи щонайменше припущення стосовно непереможності Москви у війні проти України дуже поширені, і серед деяких високопосадовців країн-партнерів Києва теж.

Це не збіг обставин чи відображення об'єктивної реальності, а наслідок зусиль Кремля – західні аналітики називають це російською «теорією перемоги». Її мета: переконати, що Росія може воювати вічно, тому підтримувати Україну немає сенсу, пояснюють вони.

Але теорія і практика, як відомо, різні речі. Чи дійсно ресурси Росії настільки значні, що дозволять їй, якщо не перемогти на полі бою, то принаймні виснажити Україну і Захід – раніше, ніж це спіткає її саму та її союзників? Розбирались «Донбас Реалії» (проєкт «Радіо Свобода»).

Поле бою

1418-й день «Великої вітчизняної війни» був для СРСР її останнім днем. На 1418-й день повномасштабного вторгнення в Україну, який припав на 16 січня, російська армія – не змогла захопити навіть Донбас. Цей календарний рубікон сколихнув російський інформпростір, особливо середовище мілітарі-блогерів, змусивши рефлексувати на тему результатів «СВО».

І висновки – навіть тих, хто разом із Генштабом ЗС РФ, Міноборони РФ та російським керманичем Володимиром Путіним ніби захоплюють нові і нові населені пункти в Україні – їх не порадували. Вони визнають, що це зовсім не те, чого вони очікували і на що розраховували: «Київ за три дні» перетворився на чотири роки без визначних результатів, зате з визначними втратами і витратами.

Сухі цифри американського Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), оприлюднені наприкінці січня, свідчать: після перехоплення ініціативи в 2024 році армія РФ «у своїх найбільш значущих наступах» просувалась у середньому на 15-70 метрів за день, що «повільніше, ніж майже будь-яка велика наступальна кампанія в будь-якій війні минулого століття».

Включно з відомою битвою на Соммі під час Першої світової війни, акцентують аналітики, – війни, яка відзначилась тривалими окопними боями з мінімальним рухом лінії фронту.

Загалом з початку 2024 року Росія окупувала площу, що становить менш ніж 1,5% території України. У CSIS наводять кілька прикладів повільних наступальних операцій Росії, зокрема:

• Наступ на Часів Яр. Влітку 2025 року російські війська захопили більшу частину міста, але не змогли взяти його під контроль повністю. З кінця лютого 2024 року до початку січня 2026 року швидкість просування становила 15 метрів на день. Менш ніж за два роки армія пройшла лише 10 км і досі не захопила Часів Яр повністю.
• Бої за Покровськ. Після того, як у лютому 2024 року Росія захопила Авдіївку, армія РФ розпочала наступальну операцію на Покровськ. З кінця лютого 2024 року до початку січня 2026 року армія РФ подолала трохи менше за 50 км і зараз контролює більшу частину міста. Швидкість просування – близько 70 метрів на день.

«Росія, якщо вона рухається такими темпами, може через два роки зайняти Донецьку область», – каже незалежний російський військово-політичний експерт Юрій Федоров в ефірі Радіо «Донбас Реалії».

Водночас він зауважує, що підрахунок захоплених квадратних кілометрів – дуже грубий показник, тому що ті чи інші ділянки території мають дуже різне стратегічне значення і різні ресурси для їхнього захоплення. Федоров порівнює, зокрема, укріплені райони на півночі Донбасу, так званий «фортифікаційний пояс» (Костянтинівка – Дружківка – Краматорськ – Слов’янськ) і території на захід від Гуляйполя, де майже суцільний степ і невеликі населені пункти.

«Невипадково вони (Росія – ред.) вимагають всю Донецьку область просто віддати їм. І все тому, що вони прекрасно розуміють – для цього в Кремлі вистачає все-таки здорового глузду, – що заняття військовим шляхом всієї Донецької області обернеться дуже важкими мінусами», – пояснює експерт.

Ці «мінуси» – ціна, яку Росія платить за кожен захоплений метр українських земель.

Солдати і зброя

Втрати живої сили Росії в 2025 році в Центрі стратегічних і міжнародних досліджень оцінили в приблизно 415 тисяч, в середньому майже 35 тисяч осіб на місяць.

Загалом із лютого 2022 року, за підрахунками аналітиків, російські війська зазнали майже 1,2 мільйона втрат на полі бою (вбиті, поранені і зниклі безвісти), серед них від 275 до 325 тисяч – саме загиблі. І це більше, ніж будь-яка велика держава у будь-якій війні після Другої світової.

«Кількість російських загиблих на полі бою в Україні більш ніж у 17 разів перевищує кількість радянських загиблих в Афганістані в 1980-х роках, у 11 разів перевищує кількість загиблих під час Першої та Другої чеченських воєн у 1990-х та 2000-х роках відповідно, і більш ніж у п'ять разів перевищує кількість загиблих у всіх російських і радянських війнах разом узятих з часів Другої світової війни», – порівняли американські аналітики.

У НАТО наводять схожі цифри. Посадовець альянсу, який спілкувався у Брюсселі з журналістами на умовах анонімності 11 лютого, навів оцінки, згідно з якими за 2025 рік втрати армії РФ вбитими й пораненими склали близько 400 тисяч, а загальні втрати за час великої війни сягають 1,3 мільйона.

Росія має великий загальний мобілізаційний резерв – за оцінками Служби зовнішньої розвідки (СЗР), він становить 25 мільйонів осіб.

«Це ті, хто має відповідні військово-облікові або суміжні спеціальності. І це трудові ресурси, які рухають економіку. Але реально підготовлених – 3 мільйони. З початку повномасштабної війни мобілізовано вже 1,3 млн, іще майже мільйон – втрати вбитими і пораненими», – сказав у травні минулого року тодішній очільник спецслужби Олег Іващенко в інтерв'ю «Укрінформу».

У Росії ще є змога вербувати людей, і ресурс її значний – однак не безкінечний, зауважують дослідники. До того ж, є інші фактори, які, вочевидь, не дозволяють Кремлю використовувати його на повну. Інакше, кажуть, Путін вже оголосив би загальну мобілізацію замість того, щоби витрачати мільйони рублів за кожного контрактника, вербувати до російської армії ув'язнених та іноземців.

Друга значна проблема Росії у війні – це техніка, зброя та снаряди. Дещо Кремль отримує від інших країн «вісі зла» – Китаю, КНДР та Ірану. Хоча останній фактично випав із «обойми»: спочатку через 12-денну війну влітку минулого року, тепер режим на межі краху через масові протести. Китай та КНДР, наголошують дослідники, продовжують допомагати Кремлю воювати проти України (при цьому офіційно Пекін заперечує допомогу РФ, але запевняв, що зверне увагу на експорт до Росії товарів подвійного призначення).

Але основну частку озброєння досі забезпечує собі сама Росія. Олександр Гольц, аналітик Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень, в коментарі The Economist зазначав, що напередодні свого розпаду Радянський Союз мав стільки бронетехніки, скільки решта країн світу разом узяті.

«Вона (Росія – ред.) здатна замінити приголомшливі втрати техніки лише за рахунок накопичених за радянських часів запасів. Хоча ці запаси величезні, вони не безмежні», – писало видання у своєму матеріалі в липні 2024 року.

Тепер втрати Росії у бронетехніці знизились. Але передусім від того, що агресор її менше застосовує – механізовані атаки колонами перших років повномасштабного вторгнення фактично відійшли у минуле.

За оцінками військових та аналітиків, головною причиною є все той самий дефіцит техніки. Опосередковано про нього свідчить засилля невійськової техніки, від пікапів і легковиків до багі і велосипедів. І навіть віслюків та коней.

Ще одна проблема – гармати та снаряди. За даними української СЗР, станом на жовтень 2025 року Північна Корея постачала Росії від 35 до 50% боєприпасів, близько 200-260 тисяч артснарядів калібру 152 мм і 122 мм щомісяця.

Крім того, КНДР передає Москві пускові установки та балістичні ракети малої дальності KN-23 та KN-24. А Китай, за даними CSIS, допоміг Росії втричі збільшити обсяги виробництва балістичних ракет 9М723 до ОТРК «Іскандер-М».

Сама по собі потреба Росії у допомозі свідчить про те, що сама вона не може перекрити втрати та дефіцит озброєння – і через це змушена або скорочувати застосування, або просити про поставки своїх союзників.

Гроші на війну

Війна – це дорого. І буквально теж. Міністр оборони Росії Андрій Бєлоусов у грудні раптом уперше розкрив бюджетні витрати, «безпосередньо пов’язані зі «спеціальною військовою операцією» – тобто на війну проти України. За його словами, у 2025 році вони становили 5,1% ВВП.

Telegram-канал Faridaily, який звернув увагу на заяву Бєлоусова, зазначив: згідно з прогнозом Мінекономрозвитку РФ, російський ВВП минулого року прогнозувався на рівні 217,3 трильйона рублів (близько 2,7 трильйона доларів). Відтак витрати на війну проти України можна оцінити в 11,1 трильйона рублів (близько 137 мільярдів доларів).

У бюджеті РФ на 2026 рік передбачені рекордні витрати на армію та закупівлю зброї. Як пише The Moscow Times, на них Кремль планує витратити 12,93 трильйона рублів (166 мільярдів доларів) – майже 30% бюджету, що є рекордною часткою таких витрат з часів СРСР.

Мілітаризація не минає безслідно для економіки. Ефект зростання виробництва у секторі ВПК закінчився, нафтогазові доходи скорочуються (на 20%у 2025 році), «тіньовий флот» потроху відловлюють, санкції тиснуть, Сили оборони України б’ють по нафтопереробній галузі, а з покупцями нафти та газу у Москви все складніше. На цьому тлі Кремль вирішив піти второваним шляхом: закрити діру в бюджеті, хоча би частково, за рахунок податків.

У цьому році в Росії підвищили ставку ПДВ (до 22%), а сотні тисяч малих підприємців ще й втратять можливість працювати за спрощеною системою оподаткування – що, вочевидь, призведе до масового закриття такого бізнесу. На вересень Кремль підготував для росіян «технологічний збір» – за техніку та електроніку доведеться платити більше, як і за авто. Водночас у 2026-му будуть значно скорочені витрати на соціальні програми.

У листопаді минулого року Bloomberg детально проаналізував, як війна проти України впливає на економіку країни-агресора. Видання зауважило, що раніше ВВП РФ зростав через інвестиції у ВПК, у 2024-му зарплати зросли на 20%. Це призвело до збільшення споживчого попиту, але водночас і до зростання інфляції. Щоб охолодити економіку, Центробанк РФ підвищив ключову ставку до 21%. У 2025-му ситуація відчутно змінилась.

«За межами лінії фронту решта Росії, включно з Москвою, почала відчувати економічні збитки. Від домогосподарств, які скорочують витрати на продукти харчування, до металургійних, гірничодобувних та енергетичних компаній, що зазнають труднощів. Економічний двигун країни демонструє численні тріщини, а попередня стійкість, спричинена масштабними фіскальними стимулами та рекордними доходами від енергетики, проходить випробування на міцність», – йшлося у статті.

Інститут вивчення війни на початку грудня звертав увагу, що Путін намагається показати російську економіку як таку, яка здатна підтримувати затяжну війну в Україні, – на підтримку заяв Кремля про нібито неминучість російської перемоги.

«Кремль, схоже, намагається поєднати свої заяви щодо російської економіки з хибним наративом про те, що перемога Росії на полі бою неминуча. Обидва наративи спрямовані на те, щоб підштовхнути Захід й Україну до капітуляції перед вимогами Росії зараз через страх посилення військових операцій Росії в майбутньому», – йшлося у звіті американських аналітиків.

Насправді ж експерти не бачать позитивних сценаріїв для економіки Росії.

Bloomberg наводить прогноз московського Центру стратегічних досліджень, згідно з яким у РФ «майже немає шансів уникнути рецесії», оскільки виробництво скоротилося більш ніж у половині галузей.

«Російське виробництво занепадає, споживчий попит слабшає, інфляція залишається стабільно високою, а країна стикається з дефіцитом робочої сили. Економічне зростання сповільнилося до 0,6% у 2025 році, і Росія продовжує відставати в таких ключових технологіях, як штучний інтелект. Росія не мала жодної компанії в топ-100 технологічних компаній світу за ринковою капіталізацією», – зазначають своєю чергою у CSIS.

На початку лютого The Washington Post із посиланням на власне джерело повідомив: чиновники фінансового блоку уряду попередили Путіна про загрозу масштабної економічної кризи в РФ уже за три-чотири місяці – тобто до початку літа 2026 року.

Хоча будь-яка статистика в Росії оприлюднюється дуже обмежено, і навіть цим даним експерти не довіряють цілком, проблеми з силами та засобами для війни Росії очевидні. Однак є ресурс, з яким Кремль, схоже, досі не має відчутних проблем. Цей ресурс – пропаганда. Вужче – той самий наратив про непереможність Росії і її здатність воювати вічно. Чи принаймні довше за Україну з її західними партнерами.

«Теорія перемоги» як ресурс і зброя Росії

Інститут вивчення війни (ISW) звернув увагу на виступ президента РФ на Петербурзькому економічному форумі 7 червня 2024 року. Там Путін сформулював так звану «теорію перемоги» у війні проти України.

Як писали аналітики, вона передбачає, що російські війська зможуть продовжувати поступовий наступ до нескінченності, не давати Україні здійснювати значущі контрнаступальні операції і зрештою виграти війну на виснаження проти українських сил.

«Теорія перемоги – це історія, яку воююча сторона розповідає собі про те, як вона виграє війну. Довести, що теорія перемоги противника є нежиттєздатною – це важлива частина того, щоб переконати його шукати шляхи до переговорів або скласти зброю», – пояснили у Центрі стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) у липні 2025 року.

На думку аналітиків CSIS, Росія переконана: вона може перемогти Україну, дочекавшись, поки підтримка США та Заходу загалом вичерпається. А це, своєю чергою, послабить волю України до боротьби, що призведе до поразки і на полі бою.

При цьому у CSIS зазначають, що ця неоголошена публічно теорія перемоги Росії – нова. Попередня ж спиралась на «п’яту колону».

«Початковий розрахунок будувався на тому, що кампанія «шоку та трепету», поєднана зі знеголовленням політичного керівництва України, дозволить проросійським елементам захопити владу за підтримки російських окупаційних сил. Для Путіна це означало захоплення Києва за три дні», – пояснили аналітики.

В будь-якому разі Москва, очевидно, витрачає значні зусилля на просування своїх теорій перемог, і нової теж. З огляду на те, що на практиці Росія має значні проблеми в багатьох сферах, які мають працювати на війну, зауважують аналітики, в теорії вона наполегливо намагається переконати світ – в першу чергу західних партнерів, – що має всі необхідні ресурси для перемоги. Понад те, що вони нескінченні.

А, може, і скінченні, але їх вистачить на довше, ніж у Заходу, порахували фахівці. Це перегукується з дуже відомим і зрозумілим на Заході бізнес-жартом: якщо ви тікаєте від ведмедя, тобі не треба бігти швидше за ведмедя, головне – не бути останнім.

Кремль значно посилює свої зусилля у когнітивній війні, намагаючись представити російську армію й економіку такими, що «неминуче здатні» виграти війну на виснаження проти України, констатували аналітики ISW на початку грудня минулого року.

«Хоча ситуація на окремих ділянках лінії фронту є серйозною, особливо на Покровському й Гуляйпільському напрямках, більшість тверджень Путіна про російські перемоги не відповідають реальності поля бою, а також не вказують на те, що лінії фронту в Україні неминуче зруйнуються», – наголосили аналітики.

І на противагу цьому зауважили: вони і далі вважають, що російська кампанія з військового захоплення решти Донецької області, зокрема укріпленого «фортечного поясу України», ймовірно, триватиме щонайменше два-три роки (тобто ще довше, ніж за оцінками Федорова), становитиме значний виклик і призведе до складних битв, які Російська Федерація «може не витримати».

Експерт Національного інституту стратегічних досліджень Олексій Їжак в ефірі Радіо Донбас Реалії вказує на ще один важливий момент: Кремль потребує переможних наративів і для внутрішньої аудиторії.

«Якщо немає перемог, починається бродіння еліт, починається бродіння населення. І їм треба щось робити, йти на поступки», – наголошує він.

«Теорія перемоги» працює. Що робити?

Перебільшення здобутків на полі бою є ключовою складовою нинішньої теорії перемоги Росії. Путін та голова Генштабу ЗС РФ Валерій Герасимов постійно заявляють про захоплення міст чи їхніх частин, що не відповідає дійсності і підтверджується даними об’єктивного контролю.

У звіті за 18 грудня аналітики Інституту вивчення війни зазначили, що Герасимов використав свій брифінг для іноземних військових чиновників, щоб повторити заяви виступів Путіна та Бєлоусова на засіданні колегії Міноборони Росії – ймовірно, для того, щоб поширити ці російські наративи серед міжнародної аудиторії.

Так само тривалий час Кремль намагається переконати як внутрішню аудиторію, так і світ в тому, що РФ нібито не страждає від санкцій і вони для неї навіть корисні, бо стимулюють розвиток російських виробників.

«Це пропаганда. Згідно з даними розвідки, російська економіка перебуває в дуже поганому стані. Їхній національний фонд майже повністю вичерпаний, і через наші санкції вони не отримують таких доходів від нафти і газу, як раніше. Тому вони хочуть показати, що тут немає чого дивитися, у нас є час, а ви поспішаєте. Хоча це не зовсім правда», – сказала очільниця дипломатії ЄС Кая Каллас під час брифінгу в Брюсселі 17 грудня у відповідь на запитання Радіо Свобода про те, чи дійсно Росія здатна досягти своїх цілей в Україні військовими засобами, чи не здатна.

Шведська міністерка у справах ЄС Джессіка Розенкранц у розмові з Радіо Свобода зауважила, що не може спекулювати щодо того, що саме відбувається в голові Путіна. Але дещо для неї є очевидним.

«Попри те, що росіяни намагаються щось вдавати, – вони страждають від санкцій. Ми знаємо, що санкції завдають серйозного удару російській економіці», – наголосила Розенкранц.

Тому, за словами єврочиновниць, Євросоюз має продовжувати тиск на Росію. Як зазначила Каллас, йдеться передусім про «тіньовий флот» – щоби позбавити агресора грошей на війну. Але боротьбу з кремлівськими наративами вважає теж дуже важливою.

«Війни закінчуються, коли у агресорів закінчуються гроші на ведення війни. Навіть, як ви знаєте, Росія вивела війська з Афганістану, коли у них закінчилися гроші, щоб дійсно... Продовжувати цю війну, ось наш план... Водночас ми маємо боротися з пропагандою та наративами, бо, якщо подивитися на ситуацію у світі, вони досить успішно поширюють свої наративи… Ви знаєте, куди б вони не поїхали, ми маємо бути там, щоб протидіяти цим наративам», – сказала Каллас.

Бачать і визнають пропаганду нібито непереможності Росії і в НАТО.

«Росія активно створює інформаційне тло, щоб показати поразку України як неминучу, перебільшуючи значення захоплення малих сіл. Але це не є стратегічними проривами», – наголосив посадовець НАТО, який на умовах анонімності говорив із журналістами в Брюсселі.

З огляду на це не бачить він підстав і для того, щоб ситуація на фронті критично змінилась. Найближчі місяці, вважає чиновник, триватиме війна на виснаження, Росія зберігатиме тактичну перевагу, але матиме обмежені успіхи.

«НАТО зосереджене на підтримці України так, щоб переконати Путіна, що він не може перемогти на полі бою», – пояснив він.

У CSIS дійшли висновку, що Путін і російський уряд «майстерно проводять агресивну дезінформаційну кампанію», яка переконала деяких політиків, зокрема у Вашингтоні, що перемога Росії є неминучою, «незважаючи на значні докази протилежного».

А у 2026 році Росія збільшила фінансування державних ЗМІ приблизно на 54%, що, вказують аналітики, свідчить про намір посилити інформаційну війну.

«Попри всі виклики, з якими стикається Росія, величезна іронія полягає в тому, що Сполучені Штати та Європа так і не спромоглися повною мірою застосувати свої економічні чи військові важелі впливу. Не відчуваючи сильнішого болю, Путін затягуватиме переговори й продовжуватиме воювати – навіть якщо це означатиме мільйони жертв серед росіян та українців», – підсумовується у дослідженні CSIS.

«Росія може вічно воювати, якщо вона виграє – якщо вона програє або хоча б не може просуватися, тобто якщо фронт стане мертвий, вона, я думаю, не провоює і кількох місяців, – переконаний Олексій Їжак. – Для того, щоб у них якимось чином працювали державні інститути, їм потрібне постійне усвідомлення того, що вони захоплюють території: хоч кілометрик, хоч пів кілометрика».

Світлана Кузьменко, «Донбас.Реалії»