Росія дала Лукашенку термін до 2030 року, йому готують заміну – Латушко

Лукашенко перебуває під повним контролем РФ. Це, мабуть, найглибша криза його суб'єктності за більш ніж тридцятирічну історію правління, вважає опозиціонер.

18 лютого президент України Володимир Зеленський заявив про введення персональних санкцій проти білоруського диктатора Олександра Лукашенка через його участь у масштабуванні та затягуванні війни країни-агресора Росії проти України.

В інтерв'ю Главреду заступник голови Об'єднаного перехідного кабінету Білорусі, керівник Народного антикризового управління, білоруський опозиційний політик і дипломат Павло Латушко розповів, чому Росія поставила дедлайн Лукашенку, чому Лукашенко не поїхав на "Раду миру" Трампа, чи є ризик вторгнення з Білорусі, і як Росія може скористатися слабкістю режиму Лукашенка.

Чому саме зараз були введені персональні санкції проти Лукашенка? Яка ймовірна причина такого рішення?

На мій погляд, є певна втома від Лукашенка. Будемо відверті: ймовірно, по лінії спецслужб існувала певна комунікація з режимом Лукашенка. Можливо, були якісь домовленості або, принаймні, позначені "червоні лінії", які він не повинен був перетинати.

Однак те, що Лукашенко робить з моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну, а саме надання території Білорусі для агресії, є фактичною співучастю в акті агресії. Його дії останніх років наочно демонструють, що він був і залишається одним з ключових союзників Російської Федерації у війні проти України.

У чому виражається це союзництво? Перш за все – у повному наданні білоруських підприємств, у тому числі підприємств військово-промислового комплексу, у розпорядження російського ВПК для виробництва різних видів озброєнь та іншої продукції, необхідної Росії для продовження війни.

Війна триває, Україна зазнає колосальних втрат, а Лукашенко цьому допомагає. Зверніть увагу: він публічно заявляє про намір створити до кінця року виробництво снарядів для реактивних систем залпового вогню і повністю забезпечити внутрішні потреби, і з очевидною перспективою поставок до Росії. Минулого року до Білорусі приїжджав заступник глави адміністрації президента Росії, який представив концепцію (а Лукашенко схвалив) створення виробництва безпілотників до 100 тисяч одиниць на рік.

Інформація, яка зараз з'явилася в коментарях до рішення президента України та Ради національної безпеки, стосується того, що Олександр Лукашенко нібито надав навіть дахи житлових будинків у Гомельській області для розміщення систем наведення російських дронів, які згодом атакували Волинську область України. В результаті цих атак гинули люди, було завдано матеріальної шкоди.

Раніше Лукашенко міг заявляти, що не збирається переходити певні "червоні лінії" і що усвідомлює межі дозволеного. Подібні сигнали, можливо, передавалися і по лінії спецслужб. Однак, як показує реальність, він просто брехун, який не змінить свою політику – він як був, так і буде залишатися союзником Росії.

Напевно, однією з причин більш жорсткої позиції України щодо Лукашенка може бути зміна керівництва Офісу президента. Зокрема, прийшов Кирило Буданов, якого характеризують як холоднокровного і прагматичного керівника, який чітко оцінює ситуацію. Можна припустити, що більш послідовна і цілеспрямована лінія щодо режиму Лукашенка формується не без його участі, хоча остаточні висновки повинні робити профільні експерти. Для нас це дуже важливе рішення.

Якщо говорити про військові ризики з боку режиму Лукашенка для Києва, наскільки вони сьогодні реальні? У 2022 році ми бачили, як російська техніка заходила з боку Білорусі. По суті, Лукашенко тоді відкрив свої "ворота" і надав територію для наступу. Чи можливе повторення подібного сценарію зараз? Або, наприклад, застосування "Орешника" з території Білорусі по Україні, про що сам Лукашенко заявляє, стверджуючи, що він нібито вже розміщений там.

Спілкуючись з депутатами Верховної Ради та офіційними представниками України в 2022-2023 роках – як у Києві, так і у Варшаві, – я неодноразово чув позицію про те, що не варто занадто жорстко атакувати Лукашенка або вживати різких заходів проти нього, оскільки це може спровокувати повторення сценарію 24 лютого 2022 року.

Однак на сьогоднішній день немає ознак підготовки повторного масштабного вторгнення з території Білорусі. З іншого боку, Лукашенко не змінив свою політику – вона просто трансформувалася. Обсяг підтримки агресора тільки зростає. Саме тому, як мені здається, прийшло чітке усвідомлення необхідності максимального тиску на режим Лукашенка.

Причому мова йде не тільки про національне рішення України. Київ звертається до партнерів у Європейському Союзі та до Сполучених Штатів Америки із закликом посилити санкційний і політичний тиск.

Якщо говорити про те, чи контролює сьогодні Лукашенко Збройні сили Білорусі і територію країни у військово-політичному плані, то його суб'єктність істотно обмежена. На підтвердження можна навести доповідь розвідки США, опубліковану 28 січня і представлену Конгресу. У ній робиться висновок, що Білорусь фактично не є самостійним союзником Росії у війні, а виступає її додатком. Тобто суб'єктність у цьому плані у Лукашенка практично відсутня.

У доповіді також зазначається, що Росія отримала повний контроль над системою протиповітряної оборони та управлінням військово-повітряними силами Білорусі. Фактично повітряний простір Білорусі перебуває під російським контролем. Якщо згадати про "Орешник", то американці говорять не тільки про нього, але і про ядерну зброю. Якщо виходити з того, що ядерна зброя або "Орешник" знаходяться на території Білорусі, важливо розуміти, хто керує цією зброєю.

Кнопка прийняття рішень не знаходиться в руках Олександра Лукашенка. Подібними діями він фактично намалював мішень на території Білорусі. Тому робляться висновки про те, що якщо Росії знадобиться ескалувати ситуацію – наприклад, у гіршому випадку застосувати "Орешник" на території України або будь-якої іншої європейської країни, – то відповідь у такому випадку може послідувати по території Білорусі, а не по Російській Федерації.

Лукашенко, по суті, знову продемонстрував обмеженість своєї суб'єктності. В останні роки він приймає найдурніші антидержавні рішення. Наприклад, мова йде про договір про гарантії безпеки, підписаний 6 грудня 2024 року в Мінську Володимиром Путіним і Лукашенком. Ратифікація відбулася в березні минулого року. Лукашенко підписав закон про ратифікацію після того, як Путін прийняв рішення про перенесення виплат за кредитами до 2037 року. При цьому в угоді є стаття 5, яка дає право російським збройним силам увійти на територію Білорусі, в тому числі в разі внутрішніх протестів. Тобто російська армія теоретично може бути задіяна для придушення протестів всередині країни.

Лукашенко в односторонньому порядку продав таке право російській армії, адже білоруські збройні сили на територію Смоленська зайти не можуть. Як і в Москву, якщо там будуть протести. А ось російські – можуть. І Лукашенко продав таке право росіянам просто за те, щоб вчасно не виплатити кредити Росії.

Тому, відповідаючи на головне питання: чи можливе використання території Білорусі у військових цілях проти України? Так, можливе, оскільки Лукашенко мінімізував свою суб'єктність. І його нинішній вплив не можна порівнювати навіть із впливом 2021 року – він значно зменшився.

Повертаючись до питання санкцій: наскільки серйозними можуть бути заходи, озвучені Зеленським щодо режиму Лукашенка – особисто Лукашенка і стійкості його влади?

Перш за все, це слід розглядати як політичний сигнал диктатору. Чітко проартикульоване через прийняття нормативного акта рішення України: Лукашенко не розглядається як легітимний президент, він розглядається як злочинець. Це людина, яка сприяла початку повномасштабної агресії, надавши територію Білорусі для вторгнення, і продовжує підтримувати агресію.

В офіційних коментарях, розміщених на ресурсах української влади, в тому числі з боку міністра закордонних справ України Андрія Сибіги, підкреслюється, що Україна буде домагатися притягнення Лукашенка до відповідальності. Йдеться також про лобіювання гармонізації санкцій на рівні Європейського Союзу щодо його режиму.

Прямих наслідків, можливо, і немає. Наприклад, згадується пункт про позбавлення державних нагород України. Наскільки відомо, Лукашенко не має українських державних нагород, але у нього є Шнобелівська премія 2010 і 2013 років, і ми б не хотіли, щоб такої нагороди його позбавили. Але мова не про нагороди

Це принципове політико-правове рішення, яке розставляє акценти: Україна сприймає Лукашенка як диктатора, пособника агресії і особу, яка незаконно обіймає посаду президента.

Це сигнал і демократичним силам Білорусі, і білоруському суспільству, більшість якого виступає за демократизацію і позбавлення від нинішнього режиму. Це потужний посил солідарності. Це також сигнал європейським і американським партнерам. Україна демонструє свою позицію: з диктаторами не можна загравати, на них необхідно чинити тиск. Тому що диктатори розуміють тільки силу.

Для мене, як людини, що займається питаннями притягнення Лукашенка до відповідальності, особливо важливо, що Україна заявляє про готовність домагатися відповідальності за вивезення українських дітей з окупованих територій до Білорусі та їх індоктринацію. Ми, як команда Народного антикризового управління, передали дві процесуальні комунікації. Я особисто зустрічався з прокурором Міжнародного кримінального суду (МКС) і передав ці докази. Крім того, значний масив доказів зібрано іншими правозахисними організаціями. Лукашенко повинен понести за це відповідальність – так само, як і в рамках спеціального трибуналу за агресію проти України. Зараз наша команда акумулює додаткові докази, і як тільки всі матеріали будуть підготовлені, ми також передамо їх до спецтрибуналу.

Ми сподіваємося, що Україна як держава-учасниця МКС підтримає звернення уряду Литви, який ініціював розгляд кримінальної справи проти Лукашенка за вчинення злочинів проти людяності. Наша команда співпрацювала з Міністерством юстиції Литви для підготовки відповідних матеріалів.

Таким чином, відкриваються, я сподіваюся, хороші можливості для співпраці та спільного лобіювання з Україною – в інтересах і білоруського суспільства, і в інтересах України.

Чому така артикуляція позиції стала більш активною саме зараз, через майже чотири роки після початку повномасштабного вторгнення? Що заважало зробити це раніше?

Я говорив про те, що лунали висловлювання – можу послатися на зустрічі з депутатами ВРУ та українськими політиками – в дусі формули "не дратувати діда". Мовляв, давайте не будемо його дратувати, інакше він щось зробить.

Я думаю, що Україна на сьогоднішній день досить добре вибудувала систему оборони вздовж державного кордону. Крім того, в Україні усвідомлюють, що Лукашенко самостійно ніколи не відправить армію. Навіть якщо припустити його суб'єктність і те, що він може віддати наказ збройним силам, він ніколи не віддасть наказ про наступ на Україну. Для нього це смерть – це означає, що його престол починає трястися.

В економіці – найглибша криза. Вчора були опубліковані дані про падіння валового внутрішнього продукту на 1,2%. А Білорусь-то не воює. Опубліковані і дані по промисловому виробництву в Мінську – мінус 13%, по країні в цілому – падіння на 3,4%. Тобто у нього серйозні проблеми в економіці. І уявити собі, що Лукашенко в такій ситуації віддає наказ про наступ на Україну, – це катастрофа. Тому він ніколи на це не піде.

Але, з іншого боку, українські політики і влада розуміють, що якщо це знадобиться Путіну, тоді Лукашенко не буде суб'єктом. Тиснути на нього чи не тиснути – вже не має значення: він просто клацне каблуками і буде виконувати наказ Путіна. Думаю, тут відбулася прагматична оцінка ситуації.

Ми також чули – і я звертав на це увагу ще рік тому, – що Лукашенко дуже хоче знову стати посередником, медіатором, і організувати "Мінськ-3". Путін уже говорив Зеленському, щоб той приїжджав до Москви, що є нереалістичним і виглядає як форма зневажливої комунікації. Але що заважає Путіну на якомусь етапі сказати Трампу: "Я готовий зустрітися в Мінську". Тоді може виникнути тиск на президента України і українську владу з метою провести переговори в Мінську.

Однак це не відповідає інтересам України, тому що Білорусь через дії Лукашенка розглядається як країна-агресор. Крім того, в Білорусі тривають масові репресії – тисячі людей перебувають у в'язницях. У таких умовах уявити переговори в Мінську неможливо.

Президент України не раз заявляв, що не погодиться на переговори ні в Росії, ні тим більше в Білорусі, і неодноразово це підкреслював. Думаю, що нинішнє політико-правове рішення фактично ставить крапку в цьому питанні: ми ніколи не погодимося на "Мінськ-3" за участю Лукашенка.

Як тоді оцінювати риторику і поведінку Сполучених Штатів як партнера України в цій ситуації? Тим більше з урахуванням того, що раніше Вашингтон послаблював окремі санкційні обмеження щодо "Білоруськалія", а також здійснювалися візити американських дипломатів до Мінська. Як це може вплинути на переговорний процес?

Перш за все, ми бачимо значні зусилля американської сторони щодо звільнення політичних в'язнів. За це ми вдячні адміністрації президента США.

Але є й зворотний бік. Якщо, як заявляють американські представники, завдяки їхнім зусиллям було звільнено 342 політичних в'язнів, а за той же період новими політичними в'язнями було визнано 609 осіб, то очевидно, що система репресій продовжує працювати. Це конвеєр із наростаючим підсумком. Лукашенко просто обманює американців – він у прямому ефірі проводить переговори, домовляється. Потім з нього знімають частину санкцій, він звільняє частину людей, але одночасно саджає ще більше. Тобто до в'язниць потрапляє набагато більше людей. Американці, звичайно, не наївні – вони це прекрасно бачать.

Давайте подивимося і на те, як Лукашенко вчинив з Трампом у відповідь на його запрошення відвідати Раду миру – він його просто проігнорував, тим самим проявивши демонстративну неповагу до президента США. Раніше він сам писав листи, запрошував американську сторону приїхати до Білорусі, Трамп дзвонив Лукашенку з борту номер один і навіть говорив, що не виключає такої можливості. І коли Трамп його кличе, то Лукашенко не їде. А чому? Та тому, що у нього немає суб'єктності. Тому що росіяни сказали: "Ти можеш з спецпредставником президента США Джоном Коулом, а ось поїхати до Вашингтона – це вже "червона лінія". І як сказав Михайло Гализін, заступник міністра закордонних справ Росії: "Ми по-товариськи радимо білоруським товаришам, що з американцями потрібно бути дуже обережними". Тобто Лукашенку просто показали "червону лінію", а він клацнув каблуками і залишився в Мінську, придумавши, що у нього "завантажений" графік.

У якийсь момент американська сторона могла розглядати Лукашенка як можливий канал комунікації з Кремлем. Я не знаю, звідки у них така впевненість. У мене, як у людини, яка знає Лукашенка і розуміє внутрішньополітичні процеси в Білорусі, немає сумнівів: у Лукашенка немає авторитету перед Путіним. У нього недостатньо можливостей впливати на Путіна. Більше того, мені здається, що таких можливостей у нього практично немає.

Однак Лукашенко спробував продати американцям якусь ідею про свої "особливі" можливості. Які у нього можуть бути супербізнес-інтереси в США? Хіба що видобуток калійних добрив у Білорусі. Це дійсно може представляти інтерес для Сполучених Штатів Америки. Але чи може Лукашенко запропонувати щось ще? Навряд чи. Тому я не бачу тут будь-яких ускладнень у відносинах України з США в цьому контексті.

Чи правильно я розумію, що існує ймовірність того, що Сполучені Штати Америки в якийсь момент можуть, образно кажучи, переграти ситуацію і публічно стати на бік України?

Безумовно, для нас важливо, щоб американці продовжували процес звільнення політв'язнів. Але не менш важливо домогтися припинення репресій, тому що інакше це буде нескінченний процес – свого роду конвеєр. Буквально недавно у нас відбулася зустріч з послами і дипломатами всіх країн Європейського Союзу, акредитованих у Варшаві, і ми якраз про це говорили. Інакше це дійсно перетворюється на нескінченний процес.

У американців достатньо інструментів впливу на Лукашенка як у наддержави, щоб змусити його це зробити. Тому що під американськими санкціями перебувають близько 100 білоруських підприємств. В Україні добре відомі ці назви: МАЗ, "Гомсельмаш", "Амкадор", "Інтеграл", МЗКТ та інші. Найбільші структури – "Белнефтехим", "Беллесбумпром" – під санкціями. Під санкціями також IT-сектор, банківський сектор, фінансові компанії тощо.

Навіть якщо щодо "Белавіа" санкції призупинені, щодо інших авіакомпаній обмеження зберігаються. Крім того, обмежена можливість використання літаків Boeing – дозволено експлуатувати тільки вісім. Неможливо купити запчастини без дозволу американських регуляторів, що застосовують санкції.

Американці, наприклад, могли б сказати: "Ви хотіли брати участь у "Раді миру"? Ви не приїхали – тоді запрошення буде відкликано". Це стало б приниженням для Лукашенка, особливо з урахуванням тієї пропаганди, яка голосно заявляла про запрошення до Вашингтона.

Повторю: у американців достатньо ваги, щоб як мінімум домогтися припинення репресій і звільнення всіх політв'язнів. Однак, як ми бачимо, американська дипломатія зараз використовує нестандартні підходи. У будь-який момент "пряник" може змінитися на "батіг". А "батогів" у них багато.

Наскільки зараз Лукашенко,перебуваючи на посаді, важливий для Кремля? І чи існує варіант, що в якийсь момент Кремль може замінити його на більш поступливу людину?

Це дуже хороше питання, тому що саме в останній тиждень з'явилося щонайменше п'ять заяв офіційних представників Російської Федерації щодо ситуації в Білорусі.

Я згадав заяву заступника міністра закордонних справ. До цього була заява посла Росії в Білорусі Бориса Гризлова, який сказав, що "білоруси і росіяни – це один народ, що ми живемо одним життям, у нас одні й ті ж традиції, ми думаємо однаково" і так далі. Більш того, він сказав, що у нас "одна Вітчизна", щоправда, додавши, що при цьому існують дві держави. Хоча ми розуміємо, що це ідеологія "русского мира", і Гризлов фактично транслює Лукашенку ідеологічний посил: сьогодні – одна Вітчизна, завтра – одна держава.

Прем'єр-міністр Михайло Мішустін проводить засідання так званої Ради міністрів Союзної держави і пропонує "пряник". Він каже: "Ми підписали 15 договорів. Я даю доручення всім членам уряду Російської Федерації активізувати контакти з білоруськими членами уряду режиму Лукашенка. Давайте глибше інтегруватися в економіку".

Потім Служба зовнішньої розвідки Російської Федерації публікує заяву, фактично позначаючи Лукашенку дедлайн – 2030 рік. Якщо уважно прочитати цю заяву, її можна інтерпретувати стовідсотково навпаки. Мовляв, Лукашенко, ти втримався при владі в 2020 році завдяки нам. У 2025 році, коли ти вирішив знову перепризначити себе на посаду, ми дали тобі ярлик на князювання. Йому навіть вручили орден Андрія Первозванного. Пам'ятаєте, як Лукашенко буквально згинався перед Путіним?

Зараз йому фактично позначають термін – до 2030 року. При цьому вибудовується аргументація, що США, Велика Британія, Німеччина, Польща та інші країни нібито хочуть повалити цей режим. Мовляв, ми тебе про це попереджаємо. Але по суті це попередження з їхнього боку: якщо ти не будеш нам підкорятися, у нас достатньо сил, ресурсів і засобів, щоб змінити владу в Білорусі.

Цю лінію розвиває і Захарова. У своїх заявах вона говорить про готовність застосувати армію для придушення "кризової ситуації" в Білорусі, погрожує ядерною зброєю, заявляючи, що Росія буде захищати Білорусь ядерним щитом. І на цьому тлі Лукашенко відмовляється їхати до Вашингтона.

Ми бачимо, що Лукашенко перебуває під повним контролем Російської Федерації. Сьогодні це, мабуть, найглибша криза його суб'єктності за більш ніж тридцятирічну історію правління в Білорусі. Ніколи раніше він не перебував у такому становищі.

Він прямо заявив на засіданні Ради міністрів, що Білорусь взагалі не має друзів. Фактично він дав зрозуміти, що навіть Росію не вважає другом. Він розуміє ситуацію: зараз він намагається отримати від Росії знижку на газ, але Москва або відмовляє, або вимагає натомість чергову частину суверенітету. І він усвідомлює, що десь є межа. Він уже стільки поступився, що далі – значить продати самого себе.

При цьому Росія в будь-який момент може його замінити. Але і Заходу невигідно підтримувати Лукашенка, тому що ніхто не вірить в його суб'єктність. За ці 30 років з ним не раз укладали угоди, і він завжди обманював. Тому Захід не прагне його рятувати. По суті, сьогодні він знаходиться біля розбитого корита. Як він буде виходити з цієї ситуації – побачимо.

А варіанти заміни Лукашенка у Путіна є?

Запевняю вас, що у Росії є такі варіанти. Це наддержава (в певному сенсі), що володіє ядерною зброєю і стратегічним мисленням, для якої як для постімперії важливі сфери впливу навколо своїх кордонів. Білорусь для Москви – пріоритетна сфера впливу. І останні заяви це підтверджують.

Вважається, що у Кремля вже відібрано список можливих кандидатів. Раніше говорили про Наталію Кочанову – керівника верхньої палати Ради Республіки. Згідно з чинною системою, якщо Лукашенко не зможе виконувати обов'язки, саме вона стає виконуючою обов'язки глави держави. У разі його летального результату, тоді вводиться військовий стан, і управління переходить до Ради безпеки, яку вона також очолює.

Називають і прізвище Карпенкова – проросійського генерала, командувача внутрішніми військами, який через дурість Лукашенка в обласних центрах і найбільших містах створив спеціальні підрозділи з "протидії екстремізму", тобто фактично боротьби з опонентами режиму. І ось він може на основі цих внутрішніх військ щось сформувати.

Ми бачимо, що Лукашенко все менше довіряє армії. Зараз він проводить перевірку бойової готовності збройних сил і відсторонив від активної участі міністра оборони Хреніна і начальника Генерального штабу Муравейка. Тому що Хренін минулого року часто з'являвся поруч з Путіним і Білоусовим – у тому числі на заходах ОДКБ і в Російській Федерації. І, судячи з усього, рівень довіри до нього знизився. В цілому картина зараз виглядає саме так.

Тобто "лавка запасних" всередині Білорусі у Лукашенка невелика?

Він хотів би довіряти силовикам, але передав їм занадто багато повноважень – у тому числі поза рамками закону, змінивши під це і законодавство. У підсумку вони багато в чому контролюють ситуацію в країні.

Вони наділені надповноваженнями, і до того ж у нього перед ними свого роду борг: саме вони силою придушили протести. І та система тоталітарного контролю і терору, яка діє в тюрмах і щодо суспільства, триває. Тобто у силовиків серйозні важелі впливу.

Навіть "відкрутити" ситуацію назад Лукашенку буде складно, тому що він постійно публічно звертається до силовиків, пояснюючи: "Ви мене не розумієте, я роблю це в інтересах Білорусі", – коли йшлося, наприклад, про звільнення окремих груп політичних в'язнів. Тому що силовики можуть поставити питання: "Навіщо тоді ти змушував нас це робити? Ми посадили безліч людей, а тепер ти відступаєш? А завтра ти відступиш і щодо нас? Ми самі опинимося у в'язниці?" Всі розуміють, що закон порушувався.

При цьому у Росії, безумовно, є запасні варіанти. Але і ми, як то кажуть, не спимо в шапку – ми готуємося до різних сценаріїв. Так, у нас немає таких ресурсів, як у Російської Федерації. Наш ресурс – це союзники: Україна, Європейський союз. Сподіваємося, що і Сполучені Штати Америки будуть нашими союзниками в цей момент.

Ми пропонуємо інструмент – домовленість з елітами, проведення круглого столу за прикладом Польщі 1989 року. Такий сценарій позбавляє Росію підстав для введення військ. Тому що якщо в Білорусі починаються протести, ми розуміємо, до чого це може призвести – російська входить на територію країни. А якщо відбувається конституційна, переговорна передача влади, то формально у Москви менше підстав для втручання. Це не означає, що приводів не спробують придумати – я тут не ідеаліст. Але принаймні не створюється прямих передумов.

А чи готові білоруські еліти домовлятися в рамках круглого столу?

Я переконаний, що вони готові сісти за нього хоч сьогодні. Проблема в одному – в вусатому чоловікові, якого досі всі бояться. Як людина, яка працювала всередині системи, я розумію, яким страхом одержимі всі міністри, віце-прем'єри, прем'єр, керівництво адміністрації. Лукашенко одним розчерком пера може звільнити, позбавити всього, посадити до в'язниці. Вже зараз у в'язницях перебуває велика кількість чиновників. Тому там є страх.

Але, крім страху, вони повинні усвідомити: Лукашенко тягне в прірву не тільки себе – він тягне за собою всю країну, включаючи цих чиновників. Знаючи державний апарат зсередини, я переконаний, що абсолютна більшість державних службовців Білорусі хочуть зберегти незалежність країни. І саме на цій платформі можливо домовлятися.

Це реалістичний сценарій – не завтра і навіть, можливо, не післязавтра, але як стратегія така домовленість вже мала місце. Ми бачили це в Польщі, в певному сенсі в Чехії, – в НДР, в об'єднаній Німеччині, а також в Іспанії. Звичайно, в житті неможливо нічого повністю скопіювати, але необхідно прокладати дорогу. Не буду приховувати, таку комунікацію ми ведемо.

Але поки Лукашенко не змінить свою політику і поки він ще сильний, реалістичність такого сценарію менша. Проте, є вагомий аргумент – серйозна економічна криза, яка, судячи з усього, буде тільки поглиблюватися. Найпотужніший санкційний інструмент знаходиться в руках Європейського Союзу. І саме тут ЄС міг би використовувати цю "золоту" акцію, чинячи тиск на Лукашенка і спонукаючи його до початку діалогу, до проведення круглого столу. З чогось потрібно починати.