“Сон у морі зірок” Крістофера Паоліні: найамбітніший НФ-роман останніх років?

Якщо ви думали, що Крістофер Паоліні, а це той самий хлопець, який у 15 років написав “Ерагона”, більше нічого цікавого та серйозного не створить, то подивіться на його роман “Сон у морі зірок”. 1104 сторінки тексту, наукові додатки в кінці, глосарій із термінами на кілька десятків позицій і всесвіт, на побудову якого в автора пішли роки. Це вже зовсім не те підліткове фентезі про хлопця з драконом, а серйозна, місцями брутальна, місцями майже лячна наукова фантастика з присмаком космоопери. Я вже подужав цю цеглину і готовий ділитися враженнями.

“Сон у морі зірок” / To Sleep in a Sea of Stars

Автор Крістофер Паоліні
Перекладачки Ірина Гудкова, Наталія Семущак
Видавництво Yakaboo Publishing
Мова Українська
Кількість сторінок 1104
Обкладинка Тверда
Рік видання 2025
Розмір 145×215 мм
Сайт yakaboo.ua

Ксенобіологиня Кіра Наварес разом зі своєю командою досліджує супутник перед початком колонізації. Попереду весілля з її хлопцем Аланом, спільне майбутнє на новій колонії та мрії про нормальне людське життя. Але Кіра натикається на артефакт давньої цивілізації під назвою Ідеаліс, тому далі все іде взагалі не за планом.

Те, що трапляється після контакту дівчини з інопланетною фіговиною, складно назвати трансформацією у класичному сенсі слова. Ідеаліс — це біотехнологія прадавньої раси, і вона буквально зливається з тілом Кіри на молекулярному рівні. Чорний живий костюм покриває її з ніг до голови, а волосся зникає. Віддалено це схоже на Венома зі всесвіту Марвел, тільки без тієї жахливої мордяки. Це просто щоб ви зрозуміли вигляд Ідеаліса в загальних рисах.

Крістофер Паоліні приділяє значну увагу тому, як Кіра переживає ці зміни психологічно. Втрата волосся, наприклад, стає для неї символом втрати тієї ідентичності, яка була до зустрічі. Вона більше не науковець із планами на весілля, а щось нове та небезпечне для інших людей і для самої себе. І що найголовніше, її новий “партнер” по тілу взагалі не питав чи погоджується вона на цей симбіоз.

Загалом це одна з центральних тем книги, яка тягнеться від першої сторінки до останньої. Що таке людина, якщо її тіло змінено до невпізнаності? Де проходить межа між “я” і “не я”, якщо симбіонт настільки вплетений у твою біологію, що вже неможливо відокремити одне від одного? Автор тут, звісно, не дає простих відповідей, і це добре.

Після такого епічного початку розберімося з чим ми маємо справу. “Сон у морі зірок” — перший повноцінний роман циклу “Фракталверс” (Fractalverse). В нього є приквел під назвою “Фрактальний шум”, вийшов пізніше, у 2023 році, і в нас вже є на нього рецензія. Якщо ви плануєте знайомитися зі всесвітом у хронологічному порядку, то варто почати саме з нього. Але в цілому роман самодостатній і цілком читається окремо, без попередньої підготовки.

Всесвіт “Фракталверсу” побудований достатньо серйозно та науково. Автор не вигадував фізику з нуля, а намагався екстраполювати реальні наукові концепції. В основі надсвітлових подорожей тут лежить так звана теорія плинності простору-часу і двигун Маркова, що використовує темну матерію.

Соціальна структура цього світу теж опрацьована ретельно. В майбутньому спеціальні ін’єкції дають людям фактичне біологічне безсмертя, і це буквально змінює сприйняття часу, стосунки між поколіннями, відчуття терміновості або її відсутності. Корабель “Воллфіш”, де Кіра проведе більшу частину роману, стає для головної героїні чимось на кшталт другого дому, а його команда новою сім’єю.

Реальним та справжнім центром космічного судна є корабельний розум на ім’я Ґреґорович. Це буквально мозок у саркофазі з поживною рідиною, інтегрований у системи корабля. Колись це була людина, а тепер це щось, що сприймає реальність через сенсори корабля і балансує між геніальністю та повільним сповзанням у безумство від сенсорної депривації й екзистенційної кризи.

Круто, що автору вдалося зробити те, що вдається не багатьом письменникам фантастики загалом, адже його інопланетяни відчуваються дійсно чужими, а не просто умовними людиноподібними прибульцями.

Ще є Страхіття, або Зіпсовані. Ці прибульці дуже нагадують лавкрафтівський жах у чистому вигляді. Можливо творчістю саме цього письменника Паоліні надихався, коли їх вигадав. Зіпсовані народжені велетенським планетарним інкубатором, вони розмножуються, поглинають та знищують усе на своєму шляху. Дуже цікава раса, з якою потім буде пов’язана велика частина сюжету, тому далі не можна казати про них без спойлерів.

Тепер поговоримо про особливості роману та певні моменти, які для когось можуть бути недоліками. Перша частина побудована як напружений науково фантастичний трилер. Середина вже трохи провисає у місцях, де автор зупиняється, щоб пояснити черговий аспект свого всесвіту. А потім знову прискорення і кілька справді потужних сцен поспіль. Тобто якщо ви звикли до рівного ритму, то готуйтеся адаптуватися. Хоча я не уявляю як можна написати більш як 1000 сторінок тексту без хоч невеликих провисань та зміни темпу. Але кажу, щоб ви були в курсі.

Звісно, не можу не обговорити обсяг книги. Вона велика навіть для “цегли”, тому читати її фізично не зручно. Особливо якщо ви, як я, наприклад, любите це робити лежачи. Як варіант вона є в електронному вигляді у застосунку Yakaboo, якщо вам нормально читати з екрана смартфона, чи планшета.

І тут питання навіть більше не в кількості сторінок, а в тому, чи всі вони дійсно так необхідні для історії. На мою думку, більшість сцен виправдовують своє місце. Але є й такі, де відчувається, що редактор міг би пройтися по роману жорсткіше і книга б від цього тільки виграла.

Та й саме видання від Yakaboo Publishing просто адекватне. Тут немає супержанрової обкладинки, але мушу сказати, що це копія західної картинки, тому тут без претензій. Книга зроблена добре, шрифт невеликий, але я розумію, чому його не могли зробити хоч трохи більшим. Проте він якраз оптимально зручний як для свого розміру. Хибодруків чи помилок помітив буквально декілька, що дуже круто як для такого об’єму.