Війна на роки та дипломатичний глухий кут: WSJ про реальний стан переговорного процесу

Війна в Україні, ймовірно, триватиме ще від одного до трьох років, зазначає WSJ з посиланням на високопоставлених європейських чиновників. Попри гучні заяви про дипломатичні зрушення, реальна картина мирного процесу виглядає інакше: у переговорах щодо завершення бойових дій Україна та Росія фактично об'єдналися навколо єдиної спільної мети — уникнути гніву президента США Дональда Трампа, не виглядаючи при цьому стороною, яка свідомо блокує мир.

Делегації продовжують систематично брати участь у зустрічах за посередництва американських посадовців. Останні, своєю чергою, позитивно оцінюють конструктивний настрій учасників та звітують про це Трампу, який розглядає потенційну мирну угоду як свою найбільшу дипломатичну перемогу.

Нещодавні переговори в Женеві, організовані за сприяння США, завершилися з тим самим результатом, що й інші цьогорічні спроби: жодна зі сторін не змогла вказати на реальні зрушення. Хоча голова російської делегації Володимир Мединський назвав їх "жорсткими, але діловими", а головний переговірник від України Рустем Умєров охарактеризував зустріч як "предметну", ці оптимістичні дипломатичні штампи лише маскують глибокий глухий кут.

Спеціальний представник США Стів Віткофф заявив про "значний прогрес", проте утримався від будь-якої конкретики. За словами багатьох незалежних спостерігачів та навіть деяких учасників процесу, переговори дедалі більше нагадують політичний театр. Колишній посол США в НАТО Іво Даалдер прямо зазначив, що ці зустрічі не наближають завершення війни, а є лише грою, головна мета якої — уникнути звинувачень у провалі ініціатив американського президента.

Сам очільник Білого дому неодноразово підкреслював свою роль посередника, покликаного зупинити втрати життів, попри те, що США знаходяться за океаном, а війна мала б бути проблемою Європи. Минулого місяця на Всесвітньому економічному форумі в Давосі він заявив, що угода між Росією та Україною є "досить близькою". Американський лідер висловив переконання, що сторони дійшли до тієї точки, коли можуть укласти домовленість, додавши, що вони були б "дурними", якби змарнували цей шанс.

Проте останнім часом риторика змінилася: Трамп повернувся до звинувачень на адресу України, яка вже чотири роки стримує повномасштабне російське вторгнення. Він дорікає Києву небажанням погоджуватися на угоду, що вимагала б відмови від територій, критично важливих для української оборони, і публічно закликає Україну швидше сідати за стіл переговорів.

Високопосадовці в Києві визнають, що три цьогорічні раунди тристоронніх переговорів — два в Абу-Дабі та один у Женеві — були радше спланованою виставою, покликаною переконати Вашингтон, що проблема полягає не в українській стороні. І Москва, і Київ серйозно побоюються, що непередбачуваний американський лідер може зашкодити їхнім інтересам, якщо раптом втратить терпіння. Хоча адміністрація Трампа вже припинила основну частину прямої допомоги Києву, українські сили продовжують отримувати критично важливу розвідувальну підтримку США, а європейські країни передають Україні американське озброєння.

Зі свого боку, Росія також не може дозволити собі відкритий конфлікт із Трампом. Її економіка стрімко деградує, і жорсткіші західні санкції, особливо щодо нафтових доходів, можуть стати згубними. Політичний аналітик Аббас Галлямов підкреслює, що саме тому Володимир Путін старанно грає роль політика, налаштованого на мирне врегулювання, оскільки для тиску на Україну йому конче потрібна американська допомога.

Українська сторона відкрито ставить під сумнів щирість намірів Кремля. Президент Володимир Зеленський різко розкритикував спроби російських переговірників затягнути час за допомогою історичних екскурсів, назвавши це банальною тактикою зволікання і наголосивши, що історичні лекції не допоможуть закінчити війну. Цю думку поділяють і розвідки кількох західних країн, які підтверджують недобросовісність російської сторони: за оцінками європейських чиновників, Путін просто намагається використати переговори для досягнення цілей, які йому не вдається реалізувати на полі бою. Росія продовжує вимагати не лише повної здачі українського Донбасу, але й глобального переформатування українського уряду, армії та медіа, що фактично означає відновлення контролю Москви над сусідньою державою. Аналітики зазначають, що Кремль вважає свою позицію виграшною і готовий зупинити війну лише за умови повного виконання всіх своїх ультиматумів.

Попри те, що певний прогрес спостерігається у другорядних питаннях, таких як обмін полоненими чи обговорення механізмів моніторингу потенційного припинення вогню військовими відомствами, глобальне стратегічне рішення залишається недосяжним.

Зеленський категорично відмовляється віддавати неокуповану частину Донбасу, яка є ключовим елементом української оборони з розгалуженою мережею укріплених міст. Натомість Україна пропонує обопільне відведення військ та вимагає залізних гарантій безпеки від США і Європи на випадок нової агресії до підписання будь-яких документів. Росія ж відкидає як ці ініціативи, так і західні плани щодо розміщення європейських миротворчих контингентів в Україні.

Білий дім сподівався на швидке укладення угоди до проміжних виборів у США в листопаді, проте американські чиновники констатують: адміністрація Трампа не чинить додаткового тиску на сторони і поступово втрачає інтерес до українського мирного процесу, зміщуючи свій зовнішньополітичний фокус на ядерні переговори з Іраном та відбудову Гази.