Аріна Домскі: Поп-музика не відповідає моєму масштабу

Аріна Домскі - учасниця першої “Фабрики-зірок”, яка і зробила із неї поп-зірку. Дорогі кліпи, ротації по радіо, участь у нацвідборі на "Євробачення-2011". Проте цього виявилось недостатньо, адже Аріна завжди тяжіла до класичної музики - співачка закінчила училище Глієра за спеціальністю "академічний вокал". П’ятнадцять років тому Домскі остаточно розпрощалася із поп-музикою і почала виконувати пісні у жанрі classical crossover.

Як каже сама співачка, завдання її нового студійного альбому Vivat Vita - зробити класичну музику ближчою до широкого слухача. У його основі твори класиків - Вівальді, Генделя, Оффенбаха, Шуберта, які Домскі переосмислила в сучасному звучанні. В інтерв’ю Коротко про співачка розповіла про роботу над альбомом в умовах обстрілів і блекаутів та чи планує перекладати старі хіти.  

- Чому ви вирішили записувати альбом у Києві під час обстрілів і блекаутів, а не в комфортних умовах за кордоном?

- Київ - мій рідний дім. Я народилася тут, тут сформувалася як людина і як артистка. Сьогодні я живу на дві країни, але саме Київ залишається моєю основою, моєю базою, моєю точкою внутрішньої опори. Тому рішення записувати альбом саме тут було свідомим - не тікати від реальності.

У мене була і є можливість працювати за кордоном, записуватися з іншими музикантами, я отримувала такі пропозиції. Але в Києві - моя команда. Мої люди. Музиканти, з якими я працювала до війни і з якими продовжую працювати зараз. Для мене це не лише про звук. Це про довіру, про спільний шлях, про внутрішню єдність.

Я глибоко переконана, що в Україні надзвичайно сильне професійне середовище. Тут працюють дуже талановиті, тонкі, креативні музиканти. І я переконуюся в цьому щодня - у студії, у деталях, у тому, з якою відповідальністю і глибиною люди ставляться до музики. Мені важливо створювати цей продукт саме з ними. Рости разом із ними. Залишатися разом.

У той момент, коли культурна сфера переживає надзвичайно складні часи, для мене було принципово не віддалятися, а підтримувати. Записуючи альбом у Києві, я не лише створювала музику - я також підтримувала своїх музикантів морально і фінансово.

Процес був непростим: повітряні тривоги, перебої зі світлом, паузи в роботі. Частину матеріалів доводилося переносити на носіях додому, щоб у разі небезпеки не втратити запис. Але саме ця крихкість процесу зробила музику чесною.

Якщо я співаю про життя, про світло, про віру - я маю робити це там, де це справді має сенс. І, можливо, саме тому цей альбом звучить так, як він звучить.

Він народився не в ізоляції, а всередині живої реальності.

- Наскільки війна ускладнювала процес?

- Війна ускладнювала буквально все - графіки, логістику, технічний процес. Повітряні тривоги могли зупинити запис у будь-який момент. Були перебої зі світлом, перенесення сесій, постійна внутрішня напруга.

Для вокаліста важливо висипатися, зберігати ідеальну форму, дотримуватися режиму. Це професійна основа. Але в тих умовах я майже не думала про комфорт.

Я пам’ятаю, як колись читала інтерв’ю Селін Діон, де вона розповідала, що зазвичай ніколи не п’є каву перед студією. Але саме того дня випила, перед записом саундтреку до фільму “Титанік” вона випила кави  - і це стала та сама, ідеальна версія. Мені часто згадувалася ця історія.

Були дні, коли я не висипалася, коли фізично було складно. Але приїжджаючи до студії, я казала собі тільки одне: сьогодні потрібно працювати. Іншого дня може не бути. Іншого шансу записати саме цю музику - теж.

Є тільки сьогодні. Можливо, десь я могла б заспівати «ідеальніше». Але для мене важливішою була чесність. Це той голос, який звучав у той момент. У тих умовах. З тим внутрішнім станом.І саме тому цей запис для мене живий. Не стерильний - а справжній. Війна ускладнила техніку. Але вона поглибила зміст.

- За яким принципом обирали твори до альбому? Чому ці композиції стали його основою?

- Усе почалося з моєї поїздки минулого року до Венеції. Я прийшла на камерний концерт у церкві, де колись служив Антоніо Вівальді. Це був дуже інтимний формат - жива музика, простір, акустика. І після концерту я вийшла з таким натхненням, що зрозуміла: у моєму репертуарі обов’язково має з’явитися музика Вівальді. Так народився трек Gloria. 

А разом із ним поступово вибудувалася концепція всього альбому. Я захотіла, щоб він був побудований на шедеврах світової класики - музиці Генделя, Каталані, Шуберта, Оффенбаха і, звісно,  Антоніо Вівальді. 

Подібний принцип був і в моєму першому альбомі La Vita, який дуже добре був сприйнятий аудиторією та зібрав міжнародних слухачів. Але цього разу мені хотілося більш зрілого, концептуального звучання.

Я обирала ті твори, які хотіла переосмислити в сучасній обробці, зберігаючи їхню класичну основу. У цьому альбомі багато авторських партій, нових мелодійних ліній, тонкої драматургії. Особливе місце займає трек на музику Франца Шуберта.

Я записала його двома мовами: мовою оригіналу - німецькою і частково українською. У другому куплеті я використала переклад Олени Пчілки – мами Лесі Українки. Мені настільки сподобався цей текст, його поетична глибина й інтонація, що я вирішила зробити трек двомовним. Для мене це стало символічним поєднанням культур - австрійської музичної традиції та української поетичної спадщини.

Окремо хочу відзначити Barcarolle Жака Оффенбаха. У цьому треку ми поєднали авторські мелодійні лінії, власну аранжировку й водночас зберегли класичне ядро твору. Я вважаю його одним із головних хітів альбому саме через це поєднання - поваги до спадщини та сучасного звучання.

Цей альбом - не реконструкція класики. Це її продовження в сьогоденні.

- Чи плануєте концерти в Україні на підтримку нового альбому?

- Нові твори обов’язково увійдуть до мого Opera Show, яке у 2026 році я планую оновити й фактично перезапустити. Для мене це не просто концертна програма, а цілісний сценічний формат, який поєднує класику, сучасне звучання й театральну драматургію. Зараз я працюю над його оновленням - музичним і концептуальним.

Тому частина матеріалу з нового альбому органічно стане частиною цього шоу.

Окремо для мене залишається важливою історія з великим сольним концертом, який мав відбутися ще до початку повномасштабної війни. Тоді його довелося перенести. І для мене це не закрита сторінка.

Я дуже хочу провести цей концерт після завершення війни - як символічну подію, як точку завершення одного складного періоду й початку нового. Я не люблю оголошувати конкретні дати до того, як усе остаточно узгоджено, але можу сказати точно: я бачу цей альбом на українській сцені. І я хочу, щоб це були не просто концерти, а події зі змістом. Бо сцена для мене - це діалог. І цей діалог із українською аудиторією для мене особливо важливий.

- Яка сьогодні географія ваших слухачів? Це переважно українці чи зарубіжна аудиторія?

- У мене є своя база слухачів в Україні - люди, які зі мною багато років. Я дуже ціную їхню підтримку й любов. Водночас моя аудиторія завжди була міжнародною. І сьогодні вона продовжує розширюватися.

Моя музика від початку орієнтована на міжнародного слухача - класичний кросовер, європейський репертуар, багатомовність. Це природно формує ширшу географію.

Якщо говорити про стримінгові платформи, зокрема Spotify, то дуже часто на першому місці серед країн за прослуховуваннями - Мексика. У соціальних мережах мені регулярно пишуть слухачі з Аргентини, Бразилії, просять приїхати з концертами. І це для мене дуже цінний сигнал.

За період війни я багато гастролювала у Сполучених Штатах Америки. Минулого року вперше виступила з концертом у Португалії - і це була не українська діаспора, а локальна публіка. Також відбулися концерти в Німеччині, Італії, на Кріті. 

Тобто географія моєї аудиторії справді міжнародна. І вона продовжує зростати. Водночас я завжди підкреслюю: я - українська співачка. Українське сопрано. Це моя ідентичність і моя позиція. І саме поєднання - українського коріння та міжнародного звучання - формує сьогодні мою аудиторію.

- 15 років тому ви були популярною поп-співачкою, проте повернулися до класичної музики. Чи вдається вам заробляти на ній?

- Поп-музика дала мені дуже багато - сценічний досвід, свободу, розуміння індустрії, контакт із широкою аудиторією. Це був важливий етап мого становлення як артистки.

Але я завжди відчувала, що мій голос і мій потенціал - значно ширші. І було б дивно, навіть неправильно, приховувати ці можливості лише в межах поп-формату.

Це точно не тому, що класична музика - легший шлях. Навпаки. Це значно складніше.

Класика - це довга дистанція. Це роки роботи, формування голосу, побудова репутації, міжнародне позиціонування. Тут не працює швидкий результат. Тут працює витримка й стратегія.

Класичний кросовер відкриває міжнародний простір. Поп-ринок часто залишається локальним, прив’язаним до певної мови чи території. Для мене ж завжди було важливо мислити ширше - не в межах одного ринку. Мені хотілося і хочеться використовувати свій потенціал максимально.Саме тому всі ці роки я послідовно будую власну музичну історію.

Чи можна заробляти на класичній музиці? Так. Але це результат системної роботи й довгострокового розвитку. Я обрала цей шлях не тому, що він простіший. А тому, що він відповідає моєму масштабу.

- Серед українських виконавців стало популярно перекладати російськомовні хіти українською. Чи чекати переспіви ваших хітів? Чи задумувались над цим?

- Я не працюю в поп-форматі вже понад 15 років. І мій репертуар не побудований на російськомовних хітах, які потрібно було б перекладати.

Моя музика від самого початку орієнтована на міжнародний класичний репертуар. Це твори світової спадщини, які не потребують адаптації чи «перекладу» - вони мають універсальну мову.

Тому я не стикнулася з тією ситуацією, з якою зіткнулася більшість артистів на початку війни. Мені не потрібно було змінювати або перекладати свій творчий доробок.

Більше того, ще до війни я почала активно працювати з українською академічною музикою. Я випустила «Молитву за Україну» на музику Миколи Лисенка, яка отримала дуже широкий відгук і міжнародну аудиторію.

Під час війни я видала альбом «Спадок», до якого увійшли українські народні та академічні твори. Цю музику я виконую на концертах за кордоном, популяризуючи українську класичну спадщину.

Тому для мене питання не в перекладі. Питання - у продовженні й розвитку української музичної культури в міжнародному просторі.

- Ви майже не з’являєтесь у публічному просторі, не берете участі в шоу. Це навмисне дистанціювання від шоу-бізнесу?

- Я свідомо обираю свій формат присутності. Мені близьке поняття нішевого продукту. Є бренди або мистецькі проєкти, які не прагнуть бути всюди - саме тому вони зберігають свою цінність і унікальність. Якщо щось постійно присутнє в кожному медіапросторі, воно перестає бути особливим.

Так само і з артистом. Я не виходжу в публічний простір лише заради того, щоб залишатися в інформаційному полі. Для мене важливо, щоб кожна поява відповідала моєму рівню, моїй музиці та моїй естетиці. Я дуже вибірково ставлюся до участі в шоу чи телевізійних проєктах. Не тому, що дистанціююся, а тому, що розумію: мій репертуар і моя міжнародна аудиторія формують певний статус. І цей статус має зростати разом із моєю творчістю. Можна бути всюди - і залишитися непоміченим. А можна з’являтися рідше - але там, де це має сенс. Для мене головне - музика і концертна сцена. Я з’являюся там, де бачу професійну глибину й відповідність моєму творчому напрямку. Бо врешті-решт саме музика залишається. Не інформаційний шум.