Масниця чи Масляна: як правильно? 10 запитань до мовознавиці

«Главком» із філологинею Ольгою Васильєвою у рубриці «Мовне питання» щотижня розбирають тонкощі української лексики, стилістики, акцентуації, правопису, а також відповідають на запитання читацької аудиторії. Їх можна надсилати на електронну скриньку [email protected] з темою листа «Мовне питання».

Вивчаймо мову разом, говорімо та пишімо правильно!

У сьогоднішній мовознавчій замітці №47 поговоримо про дієслівні форми на -но/-то. Виділила три зауваги.

Заувага перша: форми на -но/-то називають дію, яку виконав хтось невідомий, тому не можна їх вводити в речення разом з іменником-істотою чи займенником в орудному відмінку: не «Ольгою Васильєвою було дано відповідь на запитання», а «Ольга Васильєва дала відповідь / відповіла на запитання». Тобто вживаємо активну конструкцію з підметом, вираженим іменником у називному відмінку.

Заувага друга: потрібно уникати вживання пасивних дієприкметників у ролі присудка: не «видання здійснене за фінансової підтримки», а «видання здійснено за фінансової підтримки». Бо тут акцент на дії. Проте присудком може виступати пасивний дієприкметник, який вказує саме на ознаку. Наприклад: «Слово розчіска не кодифіковане» (тобто відсутнє у словниках).

Заувага третя: не слід уживати нехарактерних для українського синтаксису та стилістики пасивних конструкцій із дієсловом недоконаного виду пасивного стану, що закінчується на -ся, як-от: «Використовувати пристрій не за призначенням забороняється»; «Особисту інформацію в чернетках месенджерів зберігати не рекомендується». Замість них уживаємо форми на -но/-то: «Використовувати пристрій не за призначенням заборонено»; «Особисту інформацію в чернетках месенджерів зберігати не рекомендовано».

Говорімо та пишімо правильно!

21 лютого 2026 року в світі відзначається Міжнародний день рідної мови. Для України Міжнародний день рідної мови має особливий зміст. Українська мова століттями зазнавала утисків та заборон, однак збереглася і стала символом державності та національної єдності.

• 1 •

Альона Волошко: Добрий день! Цікавить, чи є правильними обидві форми: Масниця і Масляна. А також наголос у слові Масниця. Бо я вживаю Ма́сниця. А вчора почула варіант Масни́ця. І от думаю, я неправильно вживаю це слово? Заздалегідь дякую за Вашу відповідь.

За сучасною нормою слово Масниця має тільки один наголос: на першому складі. А «масни́ця» – це загальна назва, за словником – рідковживане; те саме, що масни́чка (спеціальна посудина з пристосуванням для збивання масла з вершків або сметани): «Одна між тими масничками була з металевим курком…» (Б. Лепкий). А пестливе до «Ма́сниця» – Ма́сничка. Хоча колись у назві свята був двоякий наголос: Ма́сни́ця (словники Ніковського, Голоскевича, Ізюмова). Щодо Масляної, то такий варіант назви свята в сучасній мові не фіксується, тільки Масляниця (рідковживане). Хоча «Масляна» є у словниках Уманця і Спілки, Кримського і Єфремова, Ізюмова.

• 2 •

Віктор Губарев: Підкажіть, чи є в українській мові слово «удачі» (саме форма множини)? В англійській – fortunes. Та коли я переклав це слово як «удачі», мені деякі філологи зауважили, що є лише форма однини – «удача». Словники нібито дають форму множини, однак я не зміг знайти прикладів у наших класиків. А яка ваша думка щодо цього?

Зазирнула в ГРАК (корпус текстів). З класиків уживали: Іван Карпенко-Карий («Це ти, моя зірко, така щаслива, це через тебе посипалось стільки життєвих удач на мене»), Іван Франко, Гнат Хоткевич, Володимир Винниченко, Ірина Вільде, Тодось Осьмачка, Юрій Мушкетик, Роман Іваничук та інші. Серед тих, хто вживав, і Юрій Шевельов: «Маклена» пройшла дванадцять разів при напівпорожній залі, і тільки дуже мало хто бачив цей заповіт Курбаса українському театрові, а може, і українському народові. Я був серед тих щасливих, і це я вважаю однією з найбільших удач свого життя». Отже, ви не помилилися – вживати можна. Тим паче для «удачі» словозміну в множині подають словники.

• 3 •

Анастасія Гончар: Чи є в українській мові множина від «головний біль»? Бо мені доводять, що «головні болі» – це некоректно. Хоча англійською headaches – саме «головні болі». Ну а якщо є різні типи головного болю, то як казати коректно?

Так і казати: «типи головного болю». «Біль» у множину не ставити. Це як зі словом «прання»: не «30 прань», а «30 циклів прання». У множину часто ставлять «біль» росіяни: «У него частые головные боли». А українець скаже: «У нього часто болить голова» (це повʼязано, зокрема, з дієсловоцентричністю української мови), а якщо більш формально, то кажемо «У нього частий головний біль». Не болі.

Про це писала і професорка Катерина Городенська у праці «Українське слово у вимірах сьогодення»: «Уживати головні болі не можна, бо іменник біль зі своїм значенням «відчуття фізичного страждання» в українській літературній мові виступає тільки у формі однини. У формі множини цей іменник трапляється зі своїм переносним значенням «відчуття прикрості, досади, смутку тощо»: «Я забуваю сіреньке життя сіреньких болів і турбот і пізнаю інший солодкий світ» (М. Хвильовий); «І болі не болять мені…» (М. Вінграновський)». 

• 4 •

Вадим Білошицький: Колега доводить, що правильно не «головний біль», а «біль голови». Цікавить ваша думка.

Можливо, колега керується логікою, що «головний» – це синонім до «основний», тому, щоб не плутатися, треба казати «біль голови». Однак у словнику перше значення для «головний» – прикметник до «голова», і наведено якраз такий приклад: «Яків відчув, як поступово в нього затихає головний біль» (А. Шиян, «Гроза»). У словосполученнях «біль голови» та «головний біль» різні типи звʼязку: головний біль – узгодження, біль голови – керування, але значення те саме. (Однаково що «мамина сукня» і «сукня мами».) А от у блозі однієї неврологині я прочитала таке: «Варто розглянути варіанти мігрені та напруженого головного болю». Тут правильно не напружений головний біль, а головний біль напруги, бо значення геть різні. Якщо ж уживати з прикметником, то «тензійний головний біль». (Це вже пояснення для читачів, а не для нейрохірурга-професора Вадима Васильовича Білошицького.)

• 5 •

Тарас Говдя: Пані Ольго, «членкиня-кореспондентка» і «генералка-лейтенантка» чи «член-кореспондентка» і «генерал-лейтенантка»? 

Генерал-лейтенант – генерал-лейтенанта, тобто відмінюється тільки друга частина слова, бо це термін з фіксованим першим компонентом. Тому фемінітив буде «генерал-лейтенантка» (однак це не заперечує самостійного фемінітива «генералка»). У випадку з «членом-кореспондентом» логіка інша: і «член», і «кореспондент» не стосуються системи звань. Це дві рівноправні назви особи, поєднані в одному слові, тому «члена-кореспондента», «членкині-кореспондентки» (або «членки-кореспондентки»).

• 6 •

Наталка Дорошенко: Як українською буде «безприданница»?

Безпоса́жна. (Словники Уманця і Спілки, Грінченка, Ніковського, Ізюмова, Кримського і Єфремова.)

• 7 •

Сергій Осипак: Підкажіть, будь ласка, як буде українською «монтіровка» (інструмент)? 

Монтувальний лом скорочено називається «монтувалка».

• 8 •

Олена Гніт: Яка форма однини у слів «кросівки» та «кеди»? Дякую.

Згідно з орфографічним словником НАН України «кросівка» – вона, «кед» – він. Тому родовий відмінок – кросівок, але кедів, а не кед. Хоча є і відхилення від цієї логіки: мама – мам і мамів; губи – губ і губів; легеня – легень і легенів. Але тоді й «гривня» мала би бути «гривень і гривнів». Утім, нагадую, що мова нелінійна.

• 9 •

Вікторія Марків: Пані Ольго, штани одягати, надягати чи надівати? Чула, що надівають лише аксесуари. А от з одягом незрозуміло – одягати чи надягати.

Усі звикли до російської підказки «надеть одежду, одеть Надежду». Мовляв, одягати можна когось, а не щось. Але для української мови це нерелевантно, у нас «надівати» й «одягати» – абсолютні синоніми. Про аксесуари – теж міф. Академічний словник його спростовує: НАДІВА́ТИ 1. що. Одягати на себе або на когось одяг, взуття, головний убір. А от «надягати» – те саме, що «натягати». Тобто одягати / надівати, докладаючи більших зусиль. 

• 10 •

Галина Таткова: Поясніть, будь ласка, як правильно буде писати (з великої літери чи малої) назву держави-агресора, коли мова йде не про сьогодення, а про історичний аспект, XIX ст. зокрема. Людина написала програму, а їй методист виправив все на маленьку літеру. Дякую.

Ми писали про це в першому випуску «Мовного питання». Ресентиментні інфантильні народні правописи фашистську Росію і Путіна перемогти не допоможуть. Тож залишаймося грамотними і пишімо власні назви з великої літери.

«Главком»