Ганна Гопко: Україні потрібна стратегія перемоги, а не виживання

У день 12-ї річниці початку війни Росії проти України з вторгнення в Крим Мережа захисту національних інтересів «АНТС» спільно з партнерами провела форум «Від вторгнення в Крим — до війни в Європі. Як перемогти російський імперіалізм?». Подія була присвячена ключовому виклику для України сьогодні — переходу від логіки виживання до формування повноцінної державної стратегії перемоги у війні, яка триває вже 12 років і має геноцидний характер. Перед початком форуму відбувся церемоніал вшанування Героїв Небесної Сотні, учасників Революції Гідності та всіх загиблих у війні Росії проти України у 2014–2026 роках. Біля каплиці — Екуменічного храму Архістратига Михаїла та Українських Новомучеників на Алеї Героїв Небесної Сотні в Києві — була проведена спільна панахида за участі громадськості, експертів, дипломатів та організаторів форуму. Панахиду очолив отець Андрій Боднарук, настоятель Патріаршого собору УГКЦ. Учасники заходу вшанували пам’ять полеглих хвилиною мовчання та спільною молитвою — як нагадування про ціну свободи, відповідальність живих і неможливість компромісів із злом. Цей церемоніал став моральною та ціннісною рамкою форуму, підкресливши: війна Росії проти України — це не лише геополітичний конфлікт, а трагедія з конкретними іменами, долями й життями, за які агресор має бути притягнутий до відповідальності. Сам форум став майданчиком для чесної та безкомпромісної розмови про витоки війни, відповідальність Росії за злочини проти українського народу та стратегічне бачення перемоги України — як ключової умови безпеки всієї Європи. Участь у дискусії взяли дипломати, провідні експерти, громадські лідери, журналісти та представники ветеранського середовища, аби дати відповідь на головне запитання: як зупинити російський імперіалізм і не допустити його реваншу?

Під час форуму «Від вторгнення в Крим — до війни в Європі. Як перемогти російський імперіалізм?» пролунало ключове запитання: чи має держава чітку стратегію перемоги у війні, яка триває вже 12 років і набула геноцидного характеру. Співзасновниця Мережі захисту національних інтересів «АНТС» Ганна Гопко наголосила, що відповідальність за формування такої стратегії не може  залишатися виключно на плечах громадянського суспільства. В умовах повномасштабної війни держава зобов’язана діяти системно, проактивно й на рівні довгострокових рішень.

«Не лише громадянське суспільство має ініціювати доленосні для держави обговорення. Це пряма відповідальність президента, МЗС та державних інституцій — формувати “національну збірну” для перемовин, вибудовувати стратегію перемоги, а не лише виживання. Питання національної стратегії має вирішуватися на найвищому державному рівні, бо ми говоримо про державу», — підкреслила Ганна Гопко.

Говорячи про витоки війни та відповідальність міжнародної спільноти, Надзвичайна та Повноважна Посол Європейського Союзу в Україні Катаріна Матернова наголосила на критичній помилці початку 2014 року:

«12 років тому, коли Росія атакувала Крим, саме тоді розпочалася війна. Але тоді ми не до кінця усвідомили, що світ має ставитися до цих подій не просто як до регіональної загрози, а як до початку масштабної війни».

У своїй промові Лариса Івшина, головна редакторка газети «День», звернула увагу на одну з ключових стратегічних помилок міжнародної та навіть внутрішньої дискусії — поступове «розмивання» теми Криму в публічному просторі. Вона наголосила, що Крим не є периферійним епізодом війни, а її точкою початку, смисловим ядром і водночас тестом на послідовність української державної політики. Саме забуття Криму, за її словами, створює небезпечну ілюзію можливості компромісів, які насправді лише відтерміновують нові етапи агресії.

«Проблему Криму потрібно постійно ставити. І як починалася війна з Криму, так вона має й закінчитися. Україна повинна весь час порушувати питання повернення Криму. Без цього неможливо ні говорити про справедливий мир, ні про завершення війни».

Лариса Волошина, письменниця та журналістка, у своєму виступі винесла дискусію за межі суто українського контексту, окресливши війну Росії проти України як цивілізаційне протистояння. Вона наголосила, що агресія проти України від самого початку була спрямована не лише проти нашої держави, а проти системи цінностей, на яких тримається сучасна Європа — свободи, гідності, права на вибір. Крим, за її словами, став першою лінією цього зіткнення, а позиція України сьогодні фактично виконує роль останнього запобіжника від подальшої глобальної ескалації.

«Ця війна, яку Росія почала, я вважаю, проти всієї європейської цивілізації — всього того, що ми цінуємо в людстві. І ця війна почалася з Криму. Поки ми говоримо “ні” пактам і “ні” винагородженню агресора чужими територіями, війна ще не переросла в повномасштабну Третю світову. У європейців залишився останній запобіжник — це ми, ті, хто говорить “ні”».

Алім Алієв, заступник генерального директора Українського інституту, акцентував увагу на одній із найболючіших і водночас найменш проговорених проблем — відсутності цілісної державної політики щодо тимчасово окупованих територій. У своєму виступі він наголосив, що війна — це не лише фронт і дипломатія, а й щоденна відповідальність держави перед мільйонами своїх громадян, які залишаються під окупацією. Без системного бачення реінтеграції людей будь-які заяви про повернення територій ризикують залишатися декларативними.

«У нас досі немає центрального органу влади, який системно відповідав би за окуповані території. Ми практично не думаємо про те, як будемо реінтегровувати наших людей, які там залишаються».

Володимир В’ятрович, народний депутат України IX скликання, наголосив на принциповій важливості правильної інтерпретації цієї війни — як для українського суспільства, так і для міжнародної аудиторії. Він підкреслив, що помилки у формулюванні суті війни ведуть до помилок у рішеннях, компромісах і стратегіях. Саме тому Україна має чітко й послідовно називати цю війну своїм справжнім ім’ям — війною за незалежність.

«Росія насправді має дуже чітку мету — знищення України як незалежної держави. Саме тому визначення “Війна за незалежність України” є надзвичайно правильною рамкою. Це та рамка, з якою ми маємо виходити у світ і пояснювати сенс цієї війни».

Ян «Макгрегор» Клішаєв, голова Всеукраїнського об’єднання «Ветеранський корпус», звернув увагу на те, що вирішальна битва у цій війні відбувається не лише на фронті, а й усередині суспільства. За його словами, без внутрішньої єдності, спільного розуміння мети та відповідальності кожного за результат неможливо досягти справжньої перемоги — незалежно від військових ресурсів чи міжнародної підтримки.

«Перемога починається в голові. Лише коли ми всі будемо єдині й працюватимемо на спільний результат, перемога стане можливою і на полі бою».

Наталія Дегдалович, голова ГО «Родина Героїв Небесної Сотні», наголосила, що український спротив — це не лише боротьба за території чи політичний суверенітет, а глибоко ціннісний вибір. За її словами, українці заплатили надзвичайно високу ціну за право залишатися вільними, але саме ця жертва зробила їх щитом між імперським злом і демократичним світом. Незламність суспільства — це відповідь на спроби зламати Україну страхом, насильством і знеціненням людської гідності.

«Українці не стали на коліна — і ніколи не стануть. Ми стали буфером між імперією, що прагне захопити світ, і демократичними цінностями. Українці хочуть жити — але жити гідно, не як раби».

Андрій Міхеєв, юрист-міжнародник Міжнародного центру Української перемоги (ICUV), наголосив, що війна Росії проти України має чітко окреслені ознаки геноциду не лише через масові вбивства цивільних, а й через системне знищення соціального та людського потенціалу нації. За його словами, злочини проти українських військовополонених є свідомою стратегією — позбавити Україну майбутнього, зламати її активну, відповідальну й державотворчу частину.

«Те, що відбувається з українськими полоненими, має геноцидальний характер. Російська влада свідомо намагається знищити або скалічити найбільш активну, політичну й економічно перспективну частину українського суспільства».