Рецензія на фільм “Пекельне полум'я” / Hellfire

17 лютого відбувся цифровий реліз бойовика “Пекельне полум’я”, пенсіонерський акторський склад якого наштовхував на думки, що фільм — не більше ніж привід розважитися у кадрі поважним дідам. Як воно вийшло насправді — розповідаємо в нашому огляді.

“Пекельне полум’я” / Hellfire

Жанр бойовик, трилер
Режисер Айзек Флорентайн
У ролях Стівен Ленг, Дольф Лундгрен, Гарві Кейтель, Скотті Томпсон, Джонні Йонг Бош, Майкл Сіроу, Кріс Маллінакс, Карл Бейлі, Моріс Компт, Левон Панек, Наталі Канердей
Прем’єра цифрові сервіси
Рік випуску 2026
Сайт IMDb

1988 рік. У Богом забутому техаському містечку Рондо усім заправляє банда по документах пивовара, а насправді наркоторговця Джеремаї, яка тримає мешканців у страху та змушує працювати на себе. Місцевий шериф Вайлі воліє закривати очі на це свавілля, отримуючи свій відкат. Під вплив господарів міста потрапляють і власники салуна — прикутий до інвалідного візка Овен та його донька Ліна, до якої явно нерівно дихає синок Джеремаї Клайд.

Так, мабуть, і продовжувалось би до скону, якби одного разу в Рондо не завітав таємничий мандрівник без імені. Усе в його суворому погляді говорить про болюче минуле, що підтверджує те дрантя, у яке він вбраний і яке сповіщає про те, що старий — колишній військовий. Коли він бачить ту несправедливість та безладдя, що панують у місті, то вирішує затриматися і дати відсіч безкарним мерзотникам.

Ізраїльський режисер Айзек Флорентайн все життя знімав непримітні екшн-фільми категорії B, які заведено випускати одразу на відео. В його фільмографії фігурують такі нетлінки, як “Битва драконів” (1999) з тим же Лундгреном та Кері-Хіроюкі Таґавою, або, наприклад, “Спеціальне завдання” (2008) з Ван Даммом.

Траплялися в кар’єрі постановника та успіхи — тут варто згадати більш високорейтингові “Незаперечний 2” (2006) та “Незаперечний 3” (2010) зі Скоттом Едкінсом — завсідником у фільмах Флорентайна. Англійський майстер бойових мистецтв, по суті, і запустив кінокар’єру завдяки цьому кіноробу.

Вже на самому початку головного героя зустріне “гостинність” шерифа у виконанні вусатого Дольфа Лундгрена, практично співставна з тією, що проявив вороже налаштований Вілл Тісл до ще одного ветерана В’єтнамської війни Джона Рембо. Чим це закінчилося — всі чудово пам’ятають.

При цьому все у кадрі кричить про штучність. По-перше, саме містечко Рондо становить десяток-півтора статистів, що працюють за тарілку супу. По-друге, тут є мотель та салун, але на кого розраховані ці постійно порожні заклади, тим паче, що шкідливий шериф звик миттєво проганяти непроханих гостей поганою мітлою — рішуче незрозуміло. По-третє, якщо бої поставлені ще відносно непогано, то сцени перестрілок виконані настільки бюджетно та, відповідно, неправдоподібно, що на контрасті з можливостями творців “Аватару” у Стівена Ленга напевно стався неконтрольований приступ реготу. А воєнні флешбеки взагалі виглядають буквально як відеогра від першої особи.

Наприклад, в сцені протистояння непохитного діда та його новоспеченої напарниці з двома найманцями на якомусь закинутому складі поранений у ногу бугай, що шкутильгає, так і проситься на статус Термінатора місцевого розливу. Сам безіменний герой без страху та докору теж не ликом шитий — Біблія в його рюкзаку натякає на крутість як мінімум дензелвашингтонівського штибу, і такого піди спробуй прикінчити. Власне, свою невмирущість Стівен Ленг показав ще у блокбастерах Кемерона, тож цього міцного горішка і дрючком не доб’єш.

Страждає історія і від відсутності логіки — чому б поганцям не атакувати протагоніста ще до того, як він отримає сумку зі зброєю — невідомо. Додає обстановочці відповідного настрою весь із себе трагічний саундтрек, що прямо в лоба намагається підкреслити і катастрофічно безнадійне становище стражденних, і стійкий героїзм рятівника. Здається, чимось подібним полюбляв зловживати маестро Уве Болл.

Стівену Ленгу, звісно, вистачає суворості та мужності, щоб умовно переконати глядача, що 73-річний чоловік здатен на те, що виробляє його персонаж на екрані. Інші кіноветерани Дольф Лундгрен та Гарві Кейтель виступають для галочки, зовсім не напружуючись. Бовванець м’язистого шведа надто марний, а кейтелівський кримінальний бос вийшов якимось геть безхарактерним — склалося враження, що 86-річний актор більше старався навіть в “Ефекті парадокса”, який прокатувався в кіно менш ніж два роки тому.

Розбавляє поважну чоловічу компанію Скотті Томпсон — шанувальники наукової фантастики можуть пам’ятати її за першим “Скайлайном” (2010). Але і жіночий персонаж у фільмі абсолютно прохідний та нічим не запам’ятовується. Є тут ще бойовитий чолов’яга у модній шкірянці, який вміє розмахувати ногами, проте і на цього техаського Дона “Дракона” Вілсона (який, до слова, на два роки молодший за Ленга) у невгамовного старого знайдеться управа.