Україна встояла, а ми не раді? Рефлексії після чотирьох років війни

На четвертий рік повномасштабної війни рефлексії про неї даються складніше, ніж у перші роки. Але все ж давайте спробуємо. Наприклад поставимо запитання: що нас би здивувало найбільше, якби ми дізналися про це у перші місяці війни. 

Головною новиною для нас було б те, що війна триватиме так довго – довше, ніж радянсько-німецька у Другій світовій. Але при цьому Росія не зможе просунутися далі окремих районів на півдні та сході України. При цьому – буде вибита з низки регіонів. Україна частково перенесе війну на територію РФ, а проти українців, часом, будуть воювати навіть північні корейці.  

Виходить, що за чотири роки Україна досягає успіху в утвердженні незалежності, як це не контроверсійно звучить з позиції мирного життя. Дронова революція дала шанс Україні на паритетне ураження. 

Пригадаємо, які нахабні цілі ставив рашизм. Як писали в матеріалі «Наступ Росії та нового світу» на третій день повномасштабного вторгнення «РИА Новости», мовляв, Росія збирає «російський народ разом – у всій його сукупності великоросів, білорусів і малоросів». 

«Назва «Україна», мабуть, не може бути збережена…», – писав уже у квітні 2022 р., після того, як став зрозумілим масштаб українського спротиву, пропагандист Сергейцев у програмній статті, у якій йшлося про остаточне вирішення українського питання. Він розмірковував, як треба проводити «деукраїнізацію» та «деєвропеїзацію» знищуючи, зокрема, підручники.

В історичному вимірі росіяни здійснюють відчайдушно потворну спробу стирання української нації. Після невдачі бліцкригу путінізм перейшов до війни на виснаження й поставив на кін існування вже й самої Росії.

З’ясувалося, що Росія готова вбивати мільйонами «братів», тероризувати та калічити психіку українців та їхніх дітей. Для цього – періодично завдаються удари по мирних та створюють нестерпні умови життя через руйнування енергетики. 

Геополітичний футбол з маніяками 

Для нас стало б відкриттям і те, що світ так і не зможе об’єднатися та припинити цей геноцидний напад за допомогою ізоляції агресора.  А у 2025 році цей терор ще й буде прихований за розмовами про «мирні перемовини» між РФ, США та Україною.

Для США – лідера демократичного світу – війна стала війною вже не Росії, а Байдена, фотографія Путіна на Алясці зʼявиться в Білому домі, а Україну будуть штовхати до здачі територій. Вбивці подарували певну легітимність, а що отримали від нього натомість окрім його надії, що можна вчергове «викрутитися»? 

За чотири роки терору президент ФІФА запропонує повернути збірну країни-терориста у футбол. Мабуть, «випадково» не помітивши, що дії РФ в Україні підпадають майже під усі (!) ознаки геноциду за міжнародним правом ООН.

Так, у «Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» йдеться, що «під геноцидом розуміється будь-яке з наступних діянь, вчинене з наміром знищити, повністю або частково, національну, етнічну (виділення автора), расову або релігійну групу як таку:

• вбивство членів такої групи;
• заподіяння серйозних тілесних ушкоджень або психічного розладу членам такої групи;
• умисне створення для такої групи умов життя, розрахованих призвести до її повного або часткового фізичного знищення;
• впровадження заходів, спрямованих на запобігання дітонародженню в такій групі;
• примусове переміщення дітей такої групи до іншої групи».

Це визнається «злочином за міжнародним правом, який суперечить духу і цілям ООН та засуджується цивілізованим світом».

Можливо, іноземці не чують, але українці чудово знають російську мову й розуміють задум РФ, який транслюють її пропагандисти. А саме – обезлюднити українську територію, щоб українці виїхали з України, країна стане менше, слабше і її територію буде легше завоювати та замінити населення на російське. 

Ми не очікували, що РФ так нахабно поводитиметься із Заходом, зокрема Європою, проводячи диверсійні та дезінформаційні атаки, а при цьому альтернативні політики «дружні до Путіна» будуть рватися до влади. Російська пропаганда успішно впливатиме на світ, і цьому буде важко протидіяти. «Брехня встигає обійти весь світ, поки правда лише взуває свої чоботи», – фраза виявилась правильною і для 21 століття.  

Виходить, що погрози «рускіх» радикалів, таких як Дугін, що лунали десятиліття тому в стилі проповіді «міського божевільного», а саме – зруйнувати американоцентричний демократичний світ, які викликали сміх, сьогодні здійснюються. То це план Московії, який реалізується? І чи не підтримає вона одразу два протилежні табори – лівих і правих «неадекватів», щоб на їхньому стравлюванні руйнувати Захід? Принаймні, це виглядало логічно з її боку. І те, що ми чуємо сьогодні з США дуже схоже на те, що демократія дала збій і є ризик конфліктів та фатальних наслідків для США та демократичного світу. 

Нахабно, за радянськими лекалами, російська пропаганда, хоч і неявно, дістала інструмент, який раніше здавався табуйованим – антисемітизм. Зокрема росіяни намагалися покласти провину за те, що відбувається в Україні на «єврейську змову». І так несподівано доречно для РФ сталися події в Ізраїлі, коли в центрі світової громадської думки опинився «злочинний Ізраїль», на тлі хейту якого напад РФ на Україну відходив на другий план. 

Зомбі-апокаліпсис онлайн: під пів мільйона росіян – на гарматне мʼясо

Неможливо було уявити, що РФ роками атакуватиме Україну на фронті у зомбі-стилі: з величезними втратами, які тягнуться вже до півмільйонної позначки вбитих. І при цьому російське населення здебільшого відсторонено «не помічатиме» цього. Хоча величезна кількість відео з останніми миттєвостями життя нещасних росіян викладатиметься на відео в інтернет. 

А українцям за чотири роки не вдасться переконати пересічних росіян, навіть багатьох знайомих чи родичів, у безумстві цієї бійні заради «величі». Бо «не все так однозначно, усієї правди ми не дізнаємося, їм там видніше».

Хоча саме пояснення росіянам тупиковості шляху війни та насильства є тим, що має робити і Україна, і світ, і самі адекватні росіяни. Врешті-решт росіяни все одно дійдуть до висновку, що культ війни не вирішує їхніх питань. Про це ж їм сто років тому проповідував і Лев Толстой. Блокування YouTube та Telegram показує, що система насправді чутлива до інформації.  

Відкриттям стало б і те, як насправді воює Росія, а саме, що це обовʼязково супроводжується масовим вбивством цивільних. По-іншому не вміють. Але тисячі й тисячі вбитих мирних мешканців у «пеклі Маріуполя» не заважають росіянам продовжувати поширювати брехню неймовірного масштабу про «захист російськомовних» та «звільнення».

А чи могли ми повірити, що в російській армії будуть масово розстрілювати – «обнуляти» – своїх же? А що РФ воюватиме «армією зеків»? Так, за статистикою, 40% усіх полонених росіян мали судимість. І що внаслідок війни в РФ станеться військовий заколот, який зупинитися за крок до Москви. 

З іншого боку, не здивувало б, але потішило те, що переважна більшість талановитих артистів з РФ – від Пугачової, Макаревича, Сліпакова до популярних у молоді Face та Монеточки – засудили російський фашизм. Що в Україні будуть створені осередки озброєної російської опозиції, такі як РДК та Легіон «Свобода Росії», які поступово набиратимуть ваги. 

Насправді саме росіян найбільше боїться путінізм. Він чудово знає, що ще з часів жовтневого перевороту є кремлівсько-чекістський режим, який має сумнівну легітимність. А є люди Росії, на яких мафіозний режим «катається» та «двіжує». Цей розкол по своїй суті нікуди не подівся.

Проблема, яку треба було вирішити вчора 

З іншого боку, попри справедливу війну, система мобілізації в Україні буде дискредитована. Поширення негативного ставлення до ТЦК стане найбільшим комунікаційним провалом, який щодня підриває мораль в українському суспільстві. Попри всю захмарну складність питання – хто і як має ризикувати життям за країну – провал в роботі з громадською думкою очевидний. 

Свободолюбна українська ментальність, на яку ще й потрапляють «спеції» російських ІПСО, не сприймає підхід «виловлювання на вулицях». Telegram-каналами ширяться ролики з бійками, неперевіреною інформацією та хейтом, які набирають мільйони переглядів, з боку держави – мовчання. Принаймні так виглядає.  

Не з'явився навіть якийсь авторитетний спікер «з питань ТЦК», який би пояснював позицію держави: ось в цьому кейсі діяли правомірно, ось у цьому – не правомірно. Та й загалом, відсутнє пояснення чому саме такий дизайн вирішення проблеми мобілізації обрано. Все це говорить про брак організаційних спроможностей України створити систему, яка б діяла без «тертя та скрипу» загрозливого масштабу. Тема продовжує генерувати тонни негативу.

Кілька мільйонів чоловіків будуть боятися вийти з дому, ніяк не піднімаючи обороноздатність, випавши з економіки та знижуючи моральну стійкість країни, адже багато з них користуватимуться ворожими пабліками про блокпости. І це в ситуації коли вже завтра РФ може спробувати зруйнувати їхні домівки. 

Можливо, треба створювати підходи, які б знижували психологічний поріг залучення до війська. У рашистів є гібридний формат, який називається «мобілізаційний резерв», коли людина служить у своєму районі, а частину часу продовжує працювати на роботі. Вона тренується, бере участь у зборах та стає учасником вогневих груп для захисту об'єктів від БПЛА й може бути задіяна для виконання інших завдань ТрО. Можливо – перенести акцент з виловлювання на вулиці на комунікацію: на систему запрошення онлайн, роз'яснення та допомогу у пошуку відповідного місця, розвитку форм підготовки, за потреби, накладання санкцій – щоб допомогти людині прийняти це рішення самостійно. Припускаю, що багатьох лякає саме невідомість та ризик опинитися «не на своєму місці», а не так ризик поранень чи смерті.

У будь-якому разі потрібно організаційно та інформаційно-ідеологічно «щось робити» з наративом про «людоловів з ТЦК», який роздувся уже до таких масштабів, що затулив для декого усю країну. Хоча це й не зупиняє спротив українців, але робить його менш ефективним через постійну «діру», з якої витікає довіра. Ця діра дає рашистам надію, що українське суспільство можна дотиснути.

Бойове братерство – нова валюта українців

Українське інфополе тримається, але хочеться, щоб це було зі значно більшим запасом міцності. Потрібно масштабувати культурні та інформаційні процеси, які допомагають втримати єдність та психологічну стійкість суспільства, попри те, що РФ вкладає мільярди, щоб розсварити українців між собою. Завдання, які стоять перед країною потребують колосального ресурсу для «зшивання розбитих сердець». Це може звучати смішно та «не на часі», але коли завтра рашисти остаточно втратять надію забивати голови людей своєю пропагандою – війна закінчиться.

В Україні ж під час війни розплодився цілий прошарок блогерів та політиків, «зрадоносців», які хайпуватимуть на критиці та негативних емоціях, але нічого не дають країні. Від них перекинутий місток і до «патріотичної опозиції». Політики не змогли показати приклад єдності? Можливо, так і виглядає демократія, а ця відсутність повного контролю є її силою, а не слабкістю? Добре, а як щодо періоду війни – який має бути рівень порядку і контролю за «зрадофільськими» істериками? Як бачимо, навіть в США концепція свободи слова забуксувала під лавиною хейту. 

Нас би здивувало, що ми не такі позитивні, енергійні та об’єднані, як у перший рік війни, попри те, що Україна ціною життя та здоров'я своїх героїв збереглася.

Водночас мілітаризація українського суспільства продовжується – у війну поступово затягується дедалі більше людей, змушених ставати на захист країни. Тоді, у 2022 році, нас би здивувало, як багато вчора цивільних людей з різних галузей воюватиме. Можна казати, що воює не армія, а народ. Хоч і не весь. І схоже, українці поступово опановують те, що раніше не асоціювалося з нашою країною – війну та знищення ворога.

В Україні змінилася суспільна тканина, з’явилося бойове братерство, яке може будувати суспільство нової якості в наступні десятиліття. Висунувся прошарок лідерів – передусім тих, хто був на фронті, – які довели свої здібності та вірність громаді та країні. В України з'явилася нова «валюта» – довіра до героїв війни та їхній досвід діяти наперекір заради спільного блага. Звісно, це і виклик, щоб сильні нові лідери могли порозумітися. Всі українці так чи інакше змінилися ментально, що несе як ризики, так і можливості. 

Мільйони українців отримали досвід життя в інших країнах. У цьому плані українці стали глобальною нацією. Українські діти вже майже без акценту розмовляють іноземними мовами, але, на жаль, не завжди – українською. Потенційно це ресурс який може крутіше за нафту, у світі який попри все глобалізується. Іронія долі: українці, яким за століття панування Московії був навʼязаний комплекс перед Заходом, позбулися його у такий спосіб, як війна – увійшовши в західний світ по факту, через людей, співпрацю, а не через формальні союзи «згори».

Думаю, для світу доброї волі, який виступає проти вбивств і війн, важливо не лише матеріально, а й психологічно, інформаційно, освітньо підтримувати українців. Кожен, навіть символічний проєкт, має свою цінність. 

Україна як суспільство протистоїть ментальності, відомій у психології як агресивний маніпулятор. Він майстерно у всьому звинувачує свою жертву, навіюючи їй відчуття провини, в нашому випадку, за українську мову, бажання в ЄС і НАТО, корупцію, погану підготовку до війни, обстріли та удари по РФ. Протистояти цьому можна лише чесно пізнавши свої сильні та слабкі сторони, розвиваючи себе та розпізнаючи тактику маніпулятора.

Між іншим, рашисти кажуть, що, вони, по суті, були змушені почати війну через бажання України вступити в НАТО. Тут можна провести аналогію: якщо жінка хотіла переселитися подалі від колишнього чоловіка, бо бачила, що він неадекватний і їй погрожує, а згодом цей ексчоловік напав на неї з ножем – то хто виявився правим?

«..Куда ж несешься ты? Дай ответ. Нет ответа» 

На прикладі фронту ми бачимо, що рашисти досить швидко масштабують та мають перевагу у плануванні та ресурсах. Цьому Україна може протиставити впевненість у захисті рідного дому, енергію молодої політичної нації, її креативність, природне зростання та здорову взаємодію з іншими країнами.

А що ж далі? Це ще не проявилося повністю, але думаю, що напад на Україну з часом підірве їхній фундамент – міф про «священну Велику вітчизняну війну». Їхній образ жертви підступного фашизму, якому тепер всі зобовʼязані. Адже тепер уже саме росіяни в ролі тих самих фашистів, вони це відчувають. Недарма в Україні термін «рашизм» пішов у народ, адже люди інтуїтивно відчули його правомірність. 

Пропагандист Соловйов наприкінці 2025 р. перед Путіним казав: «Війна повернула сенс моєму поколінню. Чоловік – стало ясно, що створений для війни. … «Рускій» створений для перемоги. … А якщо Бог з нами, то хто проти нас?».

Вчені з усього світу на академічно-науковому рівні досліджують на скільки режим в Росії є фашистським. Чесно кажучи, навіть і не знаю, що тут досліджувати: культ лідера – є; постійний пошук ворогів – є; реалізація потягу до крайнього насильства – вбивств, війни – є. І все це з опорою на містицизм, колективізм та ідею відновлення «золотої доби» втраченої величі та імперіалізму. Всі ознаки – на місці. 

Ризикну припустити, що РФ стала на шлях, який призведе або до ядерної війни протягом наступних десятиліть – через розхитування світового порядку, гібридний вплив, зокрема, на вибори, провокування громадянських війн по всьому світу, зміну режимів на своїх маріонеток, що призведе до глобального конфлікту. Або Росія має провести внутрішню трансформацію та знайти шлях, як відмовитися від вічної війни й насильства, що лежать в її основі.

У росіян, на відміну від українців, є можливість не особливо помічати війну. Тут теж проявляється ознака ієрархічної матриці Московії як імперії. У РФ військові воюють «нижчою кастою» – найманцями, «нещасними» з тюрем, людьми з залежностями, боргами. «Успіх» імперії купується стражданнями та смертю росіян, які не змогли знайти себе в житті й чиє вразливе становище було використане. Велич.  

Пошуки та «ходіння в народ» російської літератури сьогодні можна замінити переглядом інтерв’ю з цими російськими полоненими, щоб дослідити спосіб мислення загнаних системою на війну «маленьких росіян». Це справжнє антропологічне джерело вивчення колективної ментальності різних людських спільнот. А ще – людська трагедія, якщо памʼятати, що вони здебільше обурені. 

Інтерв’ю з полоненими російської армії дають численні свідчення «обнуління», коли росіяни вбивають один одного для підтримки дисципліни та виконання завдань наступу. Так війна відкриває реальну матрицю Росії. Виходить, що основний її ген – це ось таке «тупе» вбивство однією людиною іншої. А ще – страх. Це наріжний камінь, з якого побудована Росія. По суті, це якась попередня сходинка людства, з якої цивілізація потім піднялася на інший рівень. Натомість «Росія» цього не зробила, прикрившись ширмою з технологій – військових, культурних, державних та «понтами», що дозволяють росіянам по суті імітувати цивілізованих людей. Російська ментальність – фізично не вміє сприймати рівність, а ділить світ на «господ и рабов». 

Рано чи пізно росіянам набридне ця ментальність. Адже скільки не воюй – а завтра все за секунду може змінитися, і сьогоднішні герої стануть злочинцями, яких вбивають, як це вже було і в 1918-му, і в часи сталінського терору. Отже, є велика ймовірність, що це станеться і в майбутньому. По суті, ми бачимо, що Росія – це секта вбивств, війни та брехні, яка їх супроводжує.

Звісно, можна піднятися на глобальний історичний рівень і трактувати війну як трагедію, через яку проходять усі колишні імперії. У цій логіці треба спробувати «зафіксувати збитки» і «розійтися», а там хай за 25 років історія розсудить.

Але росіяни не здатні керувати собою стратегічно – лише тактично. Тому це нереалістичний сценарій. Скоріше за все, путінський режим сподівається після укладання по суті фальшивого миру «добити» Україну в якійсь новій «СВО-2», при цьому паралельно спробують розпалити громадянський конфлікт всередині України. Та незалежно від результатів чергової спроби захопити Україну це все одно шлях у прірву. Мрія про світове панування призведе до колапсу цього «чорного Дон Кіхота». 

«Прості українці» – зовсім не прості  

Щодо України, то багато людей уперше відчули себе українцями, а не просто пострадянськими людьми. Помітно зросло використання української мови.

Можна сказати, що ствердження української держави, суспільства, культури, органічний розвиток української мови – відповідь на дії рашистів, які хотіли через страх і терор змусити українців відмовитися від себе. Щоб і рашизм, і весь світ зрозуміли: терор – це інструмент, який, зрештою, програє нації гідних людей. Сьогодні українська мова – це і «молитва» за тих, у кого Росія забрала життя.

Якщо українці у відповідь на кожну кулю й ракету, запущені по Україні, будуть стверджувати українську державу – це буде правильна відповідь. Кажуть, що війна – це політика іншими засобами. Але й культура – теж частина політики, а відтак, повʼязана і з війною. Тож розвиваючи українську культуру та суспільство, навіть мирні українці віддаватимуть «борг» російським терористам. 

Українська мова – це «священний санскрит», який держава має стратегічно розвивати десятиліттями. Поруч із нею для зручності в побуті та неофіційних комунікаціях використовуватиметься російська – на користь Україні, як радянська або трофейна російська зброя використовується для захисту від Росії. 

Але головне – Україна має масштабувати формати для українців і в першу чергу, молоді, де можна було б «безпечно гратися» та отримувати легкі бенефіти від належності до українського проєкту. Бо як і у навчанні дітей – перед тим, як «віддавати борг» – має бути етап гри і профіту від того, що ти українець. Бути українцем має бути круто, вигідно й надійно, а не лише жертовно чи скандально. Це про економіку, людей, довіру, спільні цінності та пошук масштабних проєктів, які б надихали націю. Чи є у нас спільна візія такої win-win України? 

У цьому плані рашизм має, хай і недолугу, як показує історія, але відповідь на питання, чого вони хочуть. І вони туди інвестують. «Ми будуємо імперію – один із трьох центрів сили у світі. Українці, давайте з нами! Будемо весело воювати проти Заходу та захопимо світ. Так, ми знаємо, що наша імперія складається з г*вна, палок, ракет та понтів. Ми розуміємо, що в ній вже навіть наші діти не захочуть жити. Але ж – двіжуха!». 

А який міф України? Повторюся потрібні сенси та практики, щоб до «української гри» люди хотіли долучатися самостійно, бо це круто і вигідно. А поки Україна вчергове ставить типовий для людства експеримент: чи може спільнота гідних людей протистояти сильному режиму, який використовує зло. Саме боротьба з більшою силою – архетипова сюжетна лінія народження Героя. Як змінять світ українські герої 21 століття – цікаво було б подивитися. Врешті-решт, те, що пережили українці за ці чотири роки має мати сенс. 

Денис Самигін, для «Главкома»