За крок до зустрічі Зеленського, Трампа та Путіна. Що відбувається на мирних переговорах

17 лютого 2026-го в Женеві зібрались переговорні групи України, США та Росії.

Це був уже третій раунд після оновлення складу української та російської делегацій, однак багато чого на цій зустрічі відбулося вперше.

Наприклад, російську делегацію вперше випустили за комфортний для неї азійсько-турецький контур і прийняли на тристоронню зустріч у Європі.

Вперше на перемовинах були присутні, хоч і в ролі спостерігачів, радники з нацбезпеки лідерів провідних європейських демократій.

Теж уперше після довгої паузи представляти російську сторону знову доручили помічнику Путіна Володимиру Мединському.

Через його появу часом складалося враження дежавю.

Адже саме він опонував главі фракції "Слуга народу" Давиду Арахамії, який і собі нещодавно повернувся в переговорний процес, на перемовинах у 2022 році в Білорусі, а згодом – у Стамбулі.

Але головне "вперше", яке різко проявилось на женевській зустрічі – це обмеженість повноважень переговорних груп.

Перемовини впритул наблизились до етапу, коли обговорювані питання виходять за визначені директивами від лідерів межі.

А отже, дуже скоро переговори або перейдуть на рівень тих, хто згадані директиви виписує, або весь процес ризикує повторити долю "стамбульських угод" 2022 року: про них можна було домовлятись, але не можна було домовитись.

Представник президента США Стів Віткофф, який разом із зятем Трампа Джаредом Кушнером представляє Америку в перемовинах, фактично висловив ту ж думку в інтерв'ю Fox.

News, коли говорив про можливість швидкого саміту лідерів України, Росії та США.

Тож переговорний процес стрімко наближається до точки, коли український президент Володимир Зеленський постане перед важким вибором.

Чи потрібно Україні заходити в безповоротний процес реального "рeace deal", який різко контрастуватиме з уже призабутою "Формулою миру"? Чи країні краще шукати нової допомоги у партнерів і продовжувати війну, сподіваючись на крах Росії?.

Це вибір, який президенту доведеться зробити.

"Українська правда" пояснює, чому на ухвалення цього рішення залишається не так багато часу.

Стара-нова група.

Ввечері 20 листопада 2025 року американські медіа опублікували 28 пунктів "мирного плану" США для України.

Зеленському довелося оперативно зібрати свою переговорну групу для обговорення заокеанських пропозицій із союзниками.

Очолив команду тодішній керівник ОП і адепт "планів перемоги" Андрій Єрмак.

Відповідальним за консультації з партнерами став секретар Ради нацбезпеки і оборони Рустем Умєров.

До складу делегації також входили заступник секретаря РНБО Євгеній Острянський, очільник ГУР Кирило Буданов, начальник Генштабу Андрій Гнатов, голова СЗР Олег Іващенко, перший заступник міністра закордонних справ Сергій Кислиця, заступник голови СБУ Олександр Поклад і радник керівника ОП Олександр Бевз.

Представники "старої" переговорної групи доповідають Зеленському про результати зустрічей у США, 2 грудня 2025-го.

Головною задачею переговорів під керівництвом Єрмака-Умєрова було не дати президенту США остаточно відмовитись від підтримки України, звинувативши її в "небажанні миру".

Втримати Трампа вдалося, але більш предметних результатів зустрічі тодішньої делегації з партнерами не принесли.

Паралельно з відкриттям переговорного треку в Україні набирав обертів "Міндічгейт".

Єрмак і Умєров дедалі частіше згадувалися в медіа як можливі фігуранти розслідування масштабної корупції в енергетиці.

Зрештою 28 листопада 2025-го саме через операцію "Мідас" глава ОП втратив крісло і позицію головного українського перемовника.

Умєров тим часом "мандрував" світом – обговорював деталі потенційної мирної угоди із союзниками в Європі та США.

Однак кардинальні зміни в мирному процесі відбулися лише тоді, коли генерал-лейтенант Кирило Буданов очолив Офіс президента.

Де-юре переговорну делегацію й надалі очолює Умєров, але де-факто ініціативу в процесі перехопив новий керівник ОП.

Буданов контактує як з американцями, так і з росіянами.

Допомагає своїми зв'язками і глава президентської монобільшості Арахамія.

Він має контакти серед представників "молодої команди" Трампа, а з часів переговорів у 2022-му знайомий із російським олігархом Романом Абрамовичем і помічником кремлівського лідера Володимиром Мединським.

Попри перерозподіл впливів, нова переговорна команда, створена 23 січня 2026-го, складається майже з усіх "старих".

До "єрмаківської" делегації додалися лише близькі до Буданова Давид Арахамія та заступник начальника ГУР Вадим Скібіцький.

Зеленський зібрав "нових" і "старих" в одній команді, що, до речі, дало йому змогу добитися ще й "перехресного" контролю за тим, що реально відбувається на мирному треці.

Адже після революції проти Єрмака президент сприймає союз "Буданов – Арахамія" як "своїх", яких варто пильнувати.

Чому Зеленський хоче об'єднати вибори і референдум.

Перший раунд тристоронніх переговорів між Україною, США та Росією відбувся в Абу-Дабі 23–24 січня.

В медіа тоді писали, що команди "досягли прогресу у військових питаннях", а Зеленський назвав зустрічі сторін в ОАЕ "конструктивними".

Вдруге сторони зустрілися в Абу-Дабі 4–5 лютого.

Держсекретар США Марко Рубіо за результатами першого дня перегорів заявив, що хорошою новиною є те, що "список невирішених питань", який існував між Україною та РФ, "істотно скоротився".

Третій і наразі останній раунд переговорів відбувся в Женеві 17–18 лютого.

За результатами цих зустрічей прессекретарка президента США Керолайн Лівітт заявила, що було досягнуто "значного прогресу".

Менше ніж 35% українців вважають, що українська влада успішно веде переговори з агресором і партнерами.

Але, попри скепсис більшості, новий етап перемовного процесу почав приносити конкретні результати.

По-перше, завдяки зусиллям переговорних команд відбулося коротке "енергетичне перемир'я", хоч Трамп і вважає це виключно своєю заслугою.

Це було тимчасове, але очевидне полегшення для України, яка переживає найскладнішу ситуацію в енергетиці при найлютіших морозах.

Однак головне, коротка пауза в обстрілах критичної інфраструктури засвідчила, що Україна і Росія, попри взаємну недовіру й ненависть, здатні в принципі забезпечувати реалізацію безпекових домовленостей.

По-друге, вдалося розблокувати обміни полоненими.

5 лютого 2026-го Україна вперше за п'ять місяців змогла повернути додому 157 бранців Кремля.

Навіть якщо нинішній переговорний процес не закінчиться мирною угодою, визволення полонених – чудовий результат для сотень українських сімей.

Як відомо УП від співрозмовників у дипломатичних колах, найближчим часом обміни мають продовжитися.

Може йтися про сотні звільнених бранців.

По-третє, американці погодилися моніторити режим припинення вогню в разі, якщо будуть досягнуті політичні домовленості.

Попри певні здобутки, переговорний процес лишається дуже хитким Наприклад, за даними УП, замах на заступника начальника Головного управління Генштабу РФ (колишнє ГРУ) Володимира Алексєєва в Москві ледь не зірвав переговори.

На той момент російську делегацію очолював керівник ГРУ Ігор Костюков.

Влада РФ миттєво звинуватила в інциденті Україну, але Київ заперечує свою причетність.

Хай там як, але замах на заступника керівника Головного управління Генштабу РФ застопорив процес перемовин на тижні.

Хоч потім його і вдалося розблокувати.

Зять Трампа, помічник Путіна та нові перемовини.

Однією з ключових змін на переговорному треку стала поява зятя Трампа Кушнера поруч із "забудькуватим" Віткоффом, діяльність якого викликала політичну печію і в Києві, і в європейських столицях.

Перший поштовх до нинішньої фази перемовин дали 28 пунктів Віткоффа-Дмітрієва наприкінці минулого року.

Але поява Кушнера принесла в переговорний процес відчуття безпосередньої залученості Трампа.

Вона ж змінила фокус розмов із розлогих псевдоісторичних баталій на конкретні питання управління територіями, військами і ресурсами.

Особливо ресурсами.

Як описують Кушнера знайомі з ним співрозмовники УП, "Джаред, може, не дуже розуміє історичну суть цієї війни, але дуже добре розуміється на природі комерційного інтересу".

Простіше кажучи, за Кушнером закріплене завдання шукати економічні бонуси, якими можна звабити Росію та змусити її реально, а не для галочки, включитися в процес закінчення війни.

Симптоматичною в цьому плані була поведінка Росії, яка на перші дві зустрічі цього року відряджала делегацію під керівництвом військових, зосібна керівника ГУ ГШ Ігоря Костюкова.

Як наслідок, на цих зустрічах військові змогли в загальних рисах, але погодити навіть такі чутливі питання, як механізм моніторингу припинення вогню тощо.

Коли військові погодили свою частину загальної рамки, в переговори повернулись політики в особі Мединського, щоб шукати формулу вирішення найважчого – територіального – питання.

І, що цікаво, навіть охочий до історичних пасажів Мединський в присутності зятя Трампа відчуває марність розлогих цитувань, задовольняється короткими відсилками та алюзіями на "діла давно минулих днів" та більше сфокусований на реаліях війни.

Точних деталей і нюансів перемовин жодна зі сторін не розголошує.

Однак, за даними УП, на останній зустрічі в Женеві обговорювали можливість розведення сил і створення на буферній території вільної економічної зони.

Співрозмовники редакції в колах європейського політикуму переконують, що під час зустрічі з лідерами Коаліції рішучих на Мюнхенській безпековій конференції з вуст Зеленського лунали різні варіанти розведення військ на Донбасі, аж до синхронного відходу на 40 кілометрів від лінії зіткнення.

Хоча поки складно навіть уявити, як реалізувати такий сценарій.

Як і те, що опікуватись проєктом економічної зони (ВЕЗ) може так звана Рада миру Дональда Трампа, яку минулого тижня з такою помпою було презентовано американським лідером.

Принаймні такі ідеї в переговорах теж лунали.

По суті своїй ідея ВЕЗ під управлінням США чимось нагадує мікс рішень, які чинна американська адміністрація вже застосовувала в азербайджансько-вірменському та ізраїльсько-палестинському врегулюваннях.

На наступній зустрічі груп, яку підтвердив президент Зеленський, до переговорів можуть долучити ще й спеціалістів з енергетики.

Можливо, це свідчить про те, що розмова торкатиметься чутливого питання, хто і в якому форматі має управляти Запорізькою АЕС.

Якщо це справді так і відбудеться, і якщо в цьому питанні вдасться знайти прийнятний механізм, то, по факту, це означатиме, що робота переговорних груп вичерпає себе.

Тристороння зустріч у Женеві додала ще одну подію в переговорному процесі, яку можна охарактеризувати словом "вперше".

Ще від початку перемовин як таких наприкінці лютого 2022 року Україна та Росія мали прямий контакт.

Однак після масових страт у Бучі та інших злочинів російської армії, які, зокрема, унеможливили підписання Стамбульських угод, офіційної двосторонньої комунікації між українською та російською сторонами майже не було.

Виняток – взаємодія спецслужб для обмінів полоненими та деяких інших безпекових питань.

І от щойно в Женеві відбулися чи не перші зустрічі без посередників.

Публічно відомо принаймні про досить довгу розмову Мединського з Умєровим та Арахамією.

Але розмови радників не закінчують війни.

Долю війни будуть вирішувати їхні політичні зверхники.

Звісно, можна переставляти коми в драфтах документів і дебатувати над послідовністю реалізації домовленостей, як роками робили учасники Мінського процесу.

Але, якщо дивитися на переговори стратегічно, далі дискусії мають перейти на рівень глав держав.

"Зараз я бачу, що лише на рівні лідерів ми можемо спробувати закінчити цю війну.

На рівні трьох лідерів ми дійсно можемо спробувати вирішити територіальні питання, які є дуже чутливими, болючими та складними", – сказав президент України в інтерв'ю британському журналісту Пірсу Моргану, опублікованому після третього раунду переговорів.

Дивно, що часом позиція лідера України дещо контрастує з оптимізмом переговірників.

Тоді як представники української делегації звітують про конструктив, предметність і важливість тристоронніх зустрічей, Зеленський заявляє про недостатній результат, відсутність прогресу в політичних питаннях і неготовність до компромісів.

"Стоїмо там, де стоїмо – це великий компроміс.

Вони (росіяни – УП) захопили майже 20% нашої території.

І ми готові говорити про мир зараз на основі принципу "стоїмо там, де стоїмо".

Це великий компроміс", – наголосив український президент в інтерв'ю японському інформаційному агентству Kyodo News після зустрічі переговорних команд у Женеві.

Тим часом росіяни розуміють, що шанс легалізувати захоплені території України в якійсь формі та реалізувати великі економічні проєкти зі США можливий лише за умови, що на це погодиться Трамп.

Американський лідер має можливість укласти "big deal" з РФ до травня 2026-го, бо саме тоді в США активізується політичний процес – підготовка до проміжних виборів у Конгрес.

Україна зацікавлена в мирі, але динаміка взаємовідносин із Трампом показує, що станом на зараз весняне вікно є ледь не останньою можливістю для будь-яких перемовин за участі американців.

Через майбутні вибори ця тема може стати для Білого дому токсичною, і американці просто перекинуть відповідальність на когось іншого.

Європейські союзники, з одного боку, наполягають, що Україна має продовжувати воювати, а вони допоможуть і фінансово, і ресурсно.

Співрозмовник УП в німецькому уряді, приміром, переконує, що Європа "має бути готова підтримувати Україну ще 1,5–2 роки і передбачила якраз для цього приблизно 90 мільярдів євро".

Однак, з іншого боку, ті ж друзі України в ЄС досі не можуть добитися виділення проголосованої Європарламентом позики, а антиукраїнські сили на кшталт уряду прем'єра Угорщини Віктора Орбана абсолютно безкарно блокують це рішення.

Виглядає так, що Україна та її лідери мають не так вже й багато часу для роздумів.

Сама логіка процесів вимагатиме від Зеленського принципового рішення: входити в підготовку "peace deal" чи воювати далі.

І відповідь на це питання доведеться дати – принаймні собі – вже досить скоро.

Роман Романюк, Ангеліна Страшкулич, УП.