Роковини великої війни. Історії медійників «Главкома», які стали на захист України

З початку повномасштабного вторгнення РФ деякі журналісти «Главкома» змінили професію на військову, взявши до рук зброю для захисту України. У деяких медійників діти та найближчі родичі продовжують відважно боронити Батьківщину, наближаючи перемогу та знищуючи російських окупантів. Водночас деякі працівники «Главкома» виконують завдання, про які наразі не можна говорити з міркувань безпеки. У четверту річницю вторгнення нагадуємо історії журналістів, життя яких кардинально змінила війна.

Олексій Бик

Олексій Бик воює з Росією ще з 2014 року. Журналіст був активним учасником Євромайдану, де отримав поранення гумовою кулею. Наразі Олексій Бик – офіцер Третього армійського корпусу 3-ї штурмової бригади. Воїн виконував бойові завдання на одному з найгарячіших напрямків – під Бахмутом, також воював на запорізькому напрямку. За свою службу був відзначений нагородою «Золотий Хрест». Має орден «За мужність» ІІІ ступеня. 

«...Чотири роки тому я чи не єдиний в усьому потоці їхав по Житомирській трасі до Києва, а сотні машин тікали звідти на захід. Я їхав помирати. Не було ані віри в перемогу, ані злості, ані впертості. Лише бажання зустріти ворога, як належить чоловікові. Розміняти ганьбу безсилля на звитягу жертовності. З того часу було багато крові і вогню, але більше ніколи ця війна не здавалася мені безнадійною. Дякую кожному, хто в строю. Сумую за кожним, хто поліг. Пишаються кожним, хто не здався. Слава Україні! Слава Нації!», – згадує Олексій Бик. 

Олексій Бик – бард, поет, автор пісні «Добровольці Божої чоти», що стала неофіційним гімном українського добровольчого руху завдяки однойменному документальному фільму Леоніда Кантера та Івана Яснія про захисників Донецького аеропорту. Олексій Бик – номінант на здобуття Шевченківської премії за книгу поезій «#Приголосніголосні». 

«Так, усі дуже втомлені, але у військових на фронті особливого вибору немає. У росіян є запасний план – забратися від нас геть. А у нас запасного немає, відступати немає куди», – наголошував в інтерв'ю «Главкому» Олексій Бик.

Дмитро Шеремета

Дмитро Шеремета долучився до оборони України у перші дні повномасштабної війни. Нині він є старшим лейтенантом ЗСУ, командиром загону розмінування Центру розмінування (підрозділ 143-го об’єднаного навчально-тренувального центру «Поділля»). Військовий займається саперною справою на Донецькому напрямку, заміновує і розміновує ділянки фронту на передовій. За час війни він отримав два ордени Богдана Хмельницького.

«Два чи три дні, коли після 24 лютого я працював на «Главкомі», відчував, що мені все важче писати про війну, чим наважитися взяти у ній участь. Я не оцінював себе як мегаспеціаліст, що можу кардинально змінити хід війни. Але вирішив, що мушу спробувати і можу спробувати. Найбільшим був страх не перед військом, а залишити сім’ю на тривалий час. Але і дружина і діти в мене великі молодці», – розповідав Дмитро Шеремета в інтерв'ю «Главкому».

Олексій Кравченко

Олексій Кравченко – боєць 4-го стрілецького батальйону 114 бригади ТРО, який має значний бойовий досвід. Він брав участь в АТО та виконував завдання під час Операції об’єднаних сил. У перші дні повномасштабного вторгнення став до лав Збройних сил України. У 2022 році, після звільнення Київщини, у складі зведеної роти добровольців брав участь у Харківсько-Лиманській операції, звільняв село Торське. Після відновлення батальйон був задіяний в боях на Бахмутському напрямку – в районі населених пунктів Хромове, Богданівка, Кліщіївка Донецької області. Там Кравченко виконував завдання на чолі взводу. 

«Я родом з Луганська. Після здобуття філологічної освіти працював журналістом у місцевих виданнях. Військової освіти не маю. Коли у 2014-му році почалася революція на Майдані, я її підтримав. Перебував у лавах громадського сектору Луганського Євромайдану. Ми з однодумцями виходили на акції протесту. Спочатку нас було небагато, потім все більше і більше. Ми намагалися проводити заходи регулярно у 2014-му. Потім відбулося захоплення адміністративних будівель проросійськими активістами, як їх тоді називали. Для нас, людей, які більш-менш розумілися на тому, що відбувалося, було очевидним, що ті події були інспіровані російськими спецслужбами. Участь у цих акціях брали пенсіонери та люди, які передивилися російського телевізора...», – говорив Кравченко в інтерв'ю «Главкому».

Михайло Глуховський

Михайло Глуховський захищає Україну у складі 81-го окремого батальйону зв’язку. Підрозділ забезпечує надійний зв’язок для військових на Покровському напрямку. До лав Збройних сил Глуховського мобілізувався наприкінці травня 2025 року.

«Ворога зможемо перемогти тільки якщо будемо єдині», – наголосив Михайло Глуховський.

Віталій Єрмаков

Віталій Єрмаков – журналіст та редактор видання «Главком», який у перші повномасштабної війни став до лав Збройні сили України. Долучився до 129 батальйону 25 лютого 2022 року як стрілець піхотного підрозділу.

Під час контрнаступу брав участь у боях за населенні пункти на околицях Бахмута – села Іванівське та Кліщіївка. З січня 2024 року долучився до підрозділу аеророзвідки батальйону. Відтоді служба пов'язана з безпілотними системами.

Володимир Арнаут

Володимир Арнаут – чоловік редакторки стрічки «Главкома» Надії Карбунар. У перші дні війни звернувся до військкомату. Через великий наплив добровольців тоді його не змогли одразу мобілізувати, тож він залишив свої дані й уже в травні отримав повістку. Службу проходив у складі 57-го окремого стрілецького батальйону, а згодом приєднався до 65-ї окремої механізованої бригади ЗСУ «Великий луг». Нині служить у підрозділі РУБАК, де працює з наземними роботизованими комплексами. За ефективне знищення окупантів захисник відзначений нагородою «Золотий хрест».

Володимир Арнаут зазначає: як би не було тяжко, сумно чи страшно, Батьківщину треба захищати. Дружина військового наголошує: «Це його тверде переконання. І він його вже три з половиною роки дотримується».

Назар Гончар

Назар Гончар під позивним Малиш – брат редакторки стрічки «Главкома» Іванки Гончар. Він долучився до лав Національної гвардії України у травні 2022 року. З перших місяців служби виконував бойові завдання на Бахмутському та Куп’янському напрямках. Наразі Гончар продовжує службу у роті спеціального призначення снайперів на посаді водія-санітара на Покровському напрямку. За час служби відзначений подяками та нагородами, зокрема:

• «За оборону України» від президента Володимира Зеленського;
• «За стійкість та незламність» від командування Нацгвардії.

«Сміливих смерть обходить, бо вони дивляться їй в очі», – наголошує військовий.

«Главком» висловлює військовим щиру вдячність за службу та з нетерпінням чекає на їхнє повернення додому – живими, неушкодженими, з перемогою. Ми пишаємося їхньою мужністю, стійкістю і вибором стати на захист країни у найтяжчий час. І віримо: обов’язково настане день, коли вони знову працюватимуть під мирним небом – у вільній, незалежній Україні.