«Це війна між світами життя і смерті»: українські медійники про чотири роки війни

Війна в Україні триває 12 років, але повномасштабне російське вторгнення 24 лютого 2022 року докорінно змінило життя багатьох людей всередині країни і за її межами. У четверту річницю початку великої війни українці, зокрема і медійники, згадують перші години російського наступу, аналізують помилки й перемоги та говорять про трансформацію країни.

«Детектор медіа» зібрав деякі рефлексії — про втрати, відповідальність і дорослішання нації під час війни.

Голова Інституту масової інформації Оксана Романюк повідомила, що за чотири роки з початку повномасштабного вторгнення Росія скоїла 896 злочинів проти журналістів та медіа в Україні, 125 медійників - загинули.

В іншому дописі вона зазначила, що дані моніторингу ІМІ підтверджують, що журналістика - це не soft power, а критичний елемент інфраструктури, яка захищає демократичний світ.

Медійниця та військовослужбовиця Леся Ганжа згадала черги бажаючих потрапити до ТрО у перший день повномасштабного вторгнення.

Редакторка й журналістка NV Ольга Духніч написала про переосмислення «старого світу» і прийняття нового життя після війни: «Ми будемо змушені озирнутися і визнати, що світ таки змінився. Жити новим, навіть хорошим, але іншим - складно, іноді нестерпно. Бо в новому світі не знайдеться місця багатьом речам, до яких ми звикли і які так любили. Ми навіть будемо атакувати це майбутнє. Голосувати за проповідників неіснуючого минулого. Але якщо готуватися до цього нового - тоді біль і туга будуть меншими».

«Це війна між світами життя і смерті», - написав філософ Володимир Єрмоленко. Він пише, що українська любов до життя історично призводила до героїчних дій, а російська любов до смерті призводить до того, що система починає пожирати і вбивати саму себе.

Британський письменник та дослідник пропаганди Пітер Померанцев, який зараз знаходиться в Києві, ділиться враженнями від четвертої річниці великого вторгнення, отриманими серед киян на Троєщині: «Сусіди годують сусідів. І я приймаю в цьому участь. Волонтери розливають гарячу юшку, на льоду музика й танці, щоб підтримати одне одного. Ту саму помилку Росія зробила у 2022 році. Вони чекали, що країна «розсиплеться». Що українці, які критикують владу, приймуть «лідера з Москви». Сталося навпаки і країна стала однією великою родиною».

Також він нагадав про діяльність ініціативи The Reckoning Project, виконавчим директором якої він є. Зібрані організацією матеріали передаються до міжнародних судів, у Гаагу, в ООН.

Письменник і військовослужбовець Павло Казарін пояснює, чому в Росії не буде протестів через їхні «м’ясні штурми» - бо вони воюють контрактниками і загалом війна стала заробітком. Натомість в Україні війна ведеться силами мобілізованих, тож це не товарно-грошові відносини з державою і суспільством, а конституційно-символічні.

«Фактично Україна останні чотири роки здає тест на спроможність. Вона веде найбільшу війну на континенті за останні 80 років і робить це руками своїх мобілізованих громадян. Так, є ті, хто ховається від призову, ті, хто перепливає Тису і ті, хто йде в СЗЧ. Але якби розмови про "штучність української держави" були правдою, то війну Україна програла б ще 2022-го. Тримати фронт армією мобілізованих – це найкращий тест на життєздатність країни. Україна його пройшла – чого не скажеш щодо Росії», - пише Казарін.

Докторка політичних наук та професорка Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського Лідія Смола описала в своєму дописі геополітичні, військові, суспільні та культурні зміни, викликані повномасштабною війною. Попри втрати і виснаження, вона описує чотири роки повномасштабної війни як шлях дорослішання нації.

Голова правління ГО «Деколонізація» Валерій Пекар присвятив річниці повномасштабного вторгнення декілька дописів. В одному з них він згадав, як напередодні з колегами підготував методички про те, як родинам підготуватися до війни, спакувати наплічник безпеки, як підготувати бізнес.    

В іншому написав заклик до європейців вчитися на українських помилках: «Готуйте армію та спецслужби. Готуйте суспільство, розмовляйте з ним по-дорослому. Розвивайте військове виробництво. Готуйте інфраструктуру. Не намагайтеся "домовитися посередині". Не намагайтеся відкупитися малим. Припиняйте торгувати з росією. Вичищайте російських агентів звідусіль. Не дайте себе купити "російською культурою". Не дайте себе купити перспективами "торгівлі та інвестицій". Це все отрута».

Також він зауважив, що війна почалася у 2014, і варіантів, що її можна уникнути у 2022, не було.

Медіаюрист, заступник директора Центру демократії та верховенства права Ігор Розкладай питається, чи вміє українське суспільство належно рефлексувати причинно-наслідкові звʼязки? Він підкреслює, що змінити минуле не можливо, але українці мають зробити правильні висновки, вичистити український інфопростір від російського впливу і не зіпсувати все внутрішніми чварами.

Голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик згадує дискусії напередодні вторгнення, коли дехто з представників влади ще вважав, що воєнним станом можна «налякати» людей.

Медіатренерка та фахівчиня з комунікацій Ярина Ключковська перерахувала комунікаційні перемоги у війні. Зокрема, вона згадала гасло «Русскій ваєнний карабль, іді на...», майдан з картонками, висвітлення подій у Бучі і навіть телемарафон.

Редакторка «Дзеркала тижня» Інна Ведернікова написала про свого сина, який долучився до лав ЗСУ: «Спецназівець з дитячої гри пробрався в реальність дорослого. Ось, мабуть, моє головне відчуття чотирьох років повномасштабної війни. Під ним багато всього. Глибокого. Болючого. Віруючого. Рідного».

Журналіст та військовослужбовець Богдан Буткевич написав, що надто пізно приєднався до війська, згадав, як проспав початок повномасштабної війни та поширив збір на пікап групі ППО для захисту енергетичних обʼєктів.

Журналіст і фотокореспондент Стас Козлюк описав свої відчуття напередодні вторгнення: коли було розуміння, що велика війна неминуча, але підсвідомість шукала причини у це не вірити.

Журналістка та воєнна кореспондентка hromadske Діана Буцко пригадала не перший день повномасштабного вторгнення, а липень 2023 року, коли був наступ у напрямку Бердянська: «Сьогодні я згадую те поворотне літо, бо це останні місяці, коли ми бачили світло у кінці цієї чорної війни. Відтоді з кожним днем ставало тьмяніше й тьмяніше».

Правозахисник та член Національної ради з питань телебачення та радіомовлення Олександр Бурмагін підібрав декілька мемних світлин, якими описав свої відчуття у день річниці вторгнення.