Чотири роки війни для Донбасу: поки що краще, ніж у Сомалі, але з розрухою та безнадією

За чотири роки повномасштабної війни Росії в Україні навіть найактивніші прихильники «Києва за три дні», що зібралися в окупації, зажурилися. Все пішло не за планом і не так, на таке не розраховували – це виправдання цілковитого хаосу та плутанини, що панує зараз на окупованих територіях України. Коротко про - про результати останніх чотирьох років в окупації на прикладі Донецька.

Все тільки про війну

Ілюзій не залишилося ні в кого, хіба що місцева пропаганда та «блогери» натужно говорять про швидкі перемоги, перспективи та процвітання. Обіцяється грандіозне: будівництво нових будинків та стадіонів, будівництво нового аеропорту в Донецьку, запуск залізничного сполучення з «великою землею», розвиток туризму (!) та виробництв.

Все це важко корелюється із закликом «Путін, введи війська!», який прозвучав ще далекого 2014-го з вуст провокаторів і підхоплений президентом України Януковичем. Історія не знає випадків, коли введення військ призводило б до негайного процвітання цієї території, зазвичай все навпаки. Так трапилося і з Донецьком, що вмирає з 2014 року, а з 2022-го цей темп набув страшенної швидкості.

Все у місті зосереджено навколо військових. Машини з чорними військовими номерами можуть їхати як хочуть і куди хочуть, ігноруючи ПДР та здоровий глузд. Для людей у ​​камуфляжі закон не писаний, і це не фігура мови: значна частина аварій на дорогах – за участю «плямистих». Ціни на нерухомість та оренду житла заточені під великі військові виплати, а рядовим смертним знайти щось по гаманцю практично неможливо. Але після виїзду орендарів у формі зазвичай потрібний капітальний ремонт житла, доведеного малоадекватними мешканцями у формі до стану руїн.

До суду, ясна річ, ніхто не йде – словом «дискредитація» з Кримінального кодексу маніпулюють аки жонглери яблуками. Можуть і в косому погляді на п'яного бойовика, який спить біля сміттєвого бака, «дискредитацію російської армії» побачити.

Солдати скрізь і всюди, всі суцільно герої та захисники, тільки незрозуміло чого і від кого. Обивателі вважають за краще не уточнювати.

А чого ж хотіли?

Якщо ще чотири роки тому за слово "війна" в Росії давали тюремні строки ("спеціальна військова операція" і ніяк інакше!), то зараз його вимовляють і чиновники з телевізорів та інтернету. У Донецьку за «війну» поки що не саджають, але якщо треба – привід ніби вже є. Особливо якщо хтось поцікавиться кінцевою метою «СВО». Слова «демілітаризація» та «денацифікація», які у 2022-му і означали вищезгадані цілі, давно забуті, концепція змінилася, але невідомо на що. Начебто треба «брати Київ», але відразу кажуть, що вистачить і «всієї колишньої Донецької області». Начебто «воюємо з НАТО», але водночас «НАТО не збирається вплутуватися»...

Поки НАТО роздумує, за чотири роки «звільнені» Авдіївка, Мар'їнка, Соледар, Бахмут, Красногорівка так і не вийшли зі стадії руїн. Натомість російські паспорти видали всім, кого змогли знайти у цих руїнах. Ні житла, ні компенсацій нікому не надали. Максимум – вивезли у Донецьк і розселили у гуртожитках, та й то не всіх.

У Мар'їнці, наприклад, залишилася лише одна мешканка, яку відправили до Донецька та запропонували самій оплачувати орендоване житло. Пішки дама повернулася до зруйнованого міста, де й проживає одна у своєму напівзруйнованому будинку.

Віджим узаконений

З житлом у Донецьку взагалі все добре, навіть чудово. Незважаючи на війну, обіцяють будувати нові будинки і вже навіть почали зводити 20-поверховий хмарочос у центрі. Місцеві жителі несміливо цікавляться, власники нових квартир бігатимуть по воду до них у двори чи отримають особисті свердловини. Тому що вода в донецьких кранах закінчилася якраз у лютому 2022 року. А ціни на майбутні квартири вже озвучені – і це не донецькі, це московські ціни. Тим, хто втратив житло, напевно, це приємно чути, нехай навіть вони не можуть собі дозволити купити навіть кімнату на «вторинці», а безкоштовно їм давати ніхто нічого не збирається.

Щодо старих квартир, особливо тих, чиї господарі виїхали, то набирає обертів узаконений віджим. Все житло переводиться в російський реєстр, а те, що не буде туди занесено, буде визнано безхазяйним і, найімовірніше, просто віддадуть «потрібним людям». Приїхати до Донецька законним власникам житла практично неможливо: з українським паспортом потрапити до РФ можна лише через аеропорт "Шереметьєво", а там пропускають через фільтраційне решето, добре, якщо третину з тих, хто приїхав, пропустять. Довіреності на житло з України не приймаються, законні представники не визнаються. Тисячі порожніх донецьких квартир чекають на свою долю вже до осені, після завершення періоду реєстрації житла.

Тільки й розмов, що про воду

Чотири роки окупанти запевняють, мовляв, як тільки «звільнимо» Слов'янськ – одразу буде вода. Мабуть, зруйнований канал Сіверський Донець – Донбас самовідновиться після цього за лічені години. Але останнім часом згадки про Слов'янськ стихли, зазвучали фрази «не дуже й потрібен», а погляди знову спрямовані у бік «великої Росії». Десь там здох на стадії проєкту водовід із річки Дон, на якому було розкрадено майже пів мільярда рублів і навіть когось посадили. Може, вийде нові труби прокласти із Дону до Донецька?

Поки що води в донецьких будинках не побільшало. Хтось встановив собі накопичувальні баки, хтось бігає до підвалу з баклажками, а хтось – у двір, де встановлені спеціальні 5-кубові бочки для води. Іноді їх заповнюють (йдеться про технічну воду) водовози, що приїжджають. Іноді вони замерзають (зима таки), і тоді всі залишаються без води до наступного потепління. Двадцять перше століття, чотири роки «визвольної спецоперації» - ось така перемога.

Тема води – найболючіша для окупованих міст Донецької області. У Луганську із цим проблем немає.

Буцімто ремонт буцімто міста

Мертва «Донбас Арена», порожні готелі, розбита об'їзна дорога навколо стадіону, облагороджені парки – пам'ятаєте, у 2012 році Донецьк приймав чемпіонат Європи і блищав як нова копійка? Тепер можна про це забути.

Дороги? Їх нема. Протягом останнього року переклали асфальт на Київському проспекті, про що рапортували майже щодня, і це навіть не найважливіша дорога для Донецька. Центральні дороги – вулиці Артема, Університетська, проспект Ілліча, бульвар Шевченка неабияк розбиті, на не менш важливому проспекті Дзержинського – латка на латці. Ямкові ремонти не врятували, сніг зійшов разом із асфальтом.

У сильний вітер містом літають зламані старі дерева, що підгнили, зазвичай це 50-60-річні тополі, що вимахали в 15-20 метрів у висоту. У сильний дощ підтоплює підвали та заливає горища не лише у старих, а й у відносно нових будинках. У спеку відлітає електропроводка, у туман перестають працювати світлофори. Іноді збирається комбо з усіх цих "негараздів", причому все частіше і частіше.

Чотири роки у Донецьку працювали «іноземні фахівці» із Середньої Азії – клали латки на дорогах, ремонтували бордюри та звели кілька будівель. Усі їхні зусилля не протрималися й року.

А ось міст через Кальміуське водосховище на проспекті Ілліча перебудовують, внаслідок чого щоденні та щовечірні пробки на інших дорогах через об'їзд стали звичною реальністю. До речі, "блогери" пропонують бачити в автопробках позитив, мовляв, подивіться, скільки машин, як процвітає місто! Відповіді донеччан на ці заклики не дає змоги опублікувати мораль автора.

Пасажирського транспорту з 2014 року і так поменшало, а з 2022-го частина трамвайних маршрутів взагалі зникла як вид. Виїхати кудись після 19:00 у місті практично нереально, транспорт вимирає. До послуг мешканців – таксі за «кінськими цінами».

А в Сомалі ще гірше!

З цінами вийшло якось неправильно. Якщо хтось мріяв, щоб усе було «як у Росії», то, у принципі, мрії здійснилися. Вартість комунальних послуг – як у Росії, щоправда, зарплати чомусь не підтягнулися. Підтягнулися цінники у магазинах – до московських цін, а то й вище. Але ці рекорди не радують мешканців, чомусь вони незадоволені, пошепки лають торговців і владу.

Натомість у кафе та ресторанах гуляють щодня та щоночі, про комендантську годину вже ніхто не згадує. Мирні люди звикли не виходити надвір по темряві, а воякам, як було зазначено, закон не писаний. Вони й гуляють: із веселощами, бійками, стріляниною та приїздами військової поліції.

Міста зразка-2013 більше немає і не буде. Чотири роки «невійни» і вісім років окупації перетворили його на щось химерне: на передмістя Воронежа або на аналог якого-небудь занедбаного міста Кадикчана, але тільки не на сучасний мегаполіс. Скарги на те, що «обстріли не дають нам будувати і жити», вже не спрацьовують – іпотечні новобудови ось-ось з'являться, отже, для них «клімат» сприятливий. А те, що води немає – так це дрібниці. «Її взагалі небагато, але є, а от у Сомалі її немає взагалі, - на повному серйозі веде мовлення одна місцева "блогерка". – Тож у нас ще все добре!».

Порівняння із Сомалі – мабуть, найкраща «нагорода» для окупованого Донецька вже на п'ятому році повномасштабної війни. Так столицю Донбасу ще ніхто ніколи не принижував.