Культ Сталіна 2.0: як Кремль використовує диктатора у війні проти України

25 лютого 1956 року, на ХХ з`ізді КПРС Микита Хрущов виступив із закритою доповіддю «Про культ особи та його наслідки», присвяченою засудженню культу особи Йосипа Сталіна. Між тим, нині постать Сталіна у Росії стає дедалі помітнішою: від повернення барельєфів до підручників, де зникають згадки про ГУЛАГ. На тлі війни проти України Кремль оживлює сталінські символи, щоб виправдовувати жертви та посилювати культ "сильної руки". Фокус з'ясував, чому культ Сталіна переживає новий підйом, і що це говорить про Росію, яка повертає минуле, щоб виправдати сьогодення.

18 грудня — день народження Йосипа Сталіна. У СРСР ця дата перетворилася на елемент державної релігії: "батько народів" у шкільних підручниках, на плакатах, у фільмах та піснях. Здавалося, після викриття культу особи у 1956 році ця сторінка історії закрита. Але сьогодні, на тлі війни проти України, сучасна Росія дедалі частіше повертає Сталіна у публічний простір — від пам’ятників до нових шкільних підручників.

Фокус розібрався, як формувався культ Сталіна, чому його намагаються реанімувати зараз і що це говорить про Росію часів Путіна.

Як створювали "батька народів"

Класичний сталінський культ почав оформлюватися наприкінці 1920-х. Історики відраховують його з відзначення 50-річчя Сталіна у грудні 1929 року — тоді радянська пропаганда запустила масову кампанію звеличення "вождя", його портрети, гасла та цитати заполонили простір від міст до глухих сіл.

Сталін стає не просто політичним лідером, а майже сакральною фігурою: міста та заводи перейменовують на його честь, у школах та комсомолі дітей вчать любити "батька народів", у літературі та кіно він з'являється як мудрий керманич, який завжди має рацію.

Культ тримався на трьох опорах:

Страх. Масові репресії, розкуркулення, ГУЛАГ, Голодомор в Україні — будь-яка критика чи навіть сумнів каралися.

Контроль над інформацією. Держава монополізувала історію, статистику, пресу й культуру.

Міф про "ефективність". Терор та мільйони жертв подавалися як необхідна ціна за "індустріалізацію" та "перемогу у Великій Вітчизняній війні".

Після смерті Сталіна в 1953-му та "секретної доповіді" Микити Хрущова у 1956 році ЦК КПРС офіційно засудив культ особи. Тіло диктатора прибрали з Мавзолею, його портрети зникли з частини площ, а в підручниках з'явились слова про "порушення соціалістичної законності".

Але справжньої роботи з осмисленням злочинів сталінізму не відбулося. Радянська система зняла відповідальність із себе й переклала все на "надмірності" одного диктатора. Це створило підґрунтя для реваншу міфів.

Живий у рельєфі метро

У травні 2025 року в одному з найпопулярніших метро Москви з'явився гігантський горельєф Сталіна серед робітників і дітей — символ, що був демонтований ще під час десталінізації. Його відновлення стало не історичним курйозом, а політичним месиджем: нове покоління росіян бачить диктатора не як тирана, а як "будівника держави" й "переможця".

Це лише один з понад сотні пам'ятників, що з'явилися по всій Росії за правління Путіна — від великих міст до невеликих регіонів. Така ревіталізація символу радянської "сили" відбувається одночасно з тим, як репресії й цензура в сучасній Росії лише посилюються, а свобода історичного слова звужується.

За даними незалежного Левада-центру, частка росіян, які вважають Сталіна «великим лідером», стрімко зросла: у 2016 році так думали близько 28%, а вже у 2021-му — 56%. У 2019 році 70% опитаних назвали роль Сталіна в історії Росії "позитивною", а рекордно мала кількість респондентів висловлювала різко негативне ставлення до нього.

Характерно, що молодь у Росії погано поінформована про репресії. Опитування показують: значна частина молодих респондентів "мало знає" або взагалі нічого не знає про мільйони жертв сталінського терору.

Історична політика: перемога понад усе

Що цікаво: офіційна риторика не ховає Сталіна в куточок порочних сторінок минулого. Натомість влада й медіа підкреслюють саме його роль у перемозі над нацизмом у Другій світовій — тієї самої, що стала центральною у сучасній "політиці пам'яті" Кремля. Сталін, який відповідальний за мільйони жертв терору, у новому дискурсі перетворюється на символ "великого лідера", який "врятував країну".

За даними незалежних соціологічних опитувань, таке перекручення працює: більшість росіян оцінюють його роль у минулому позитивно, не розуміючи або не бажаючи визнавати масштаби сталінських репресій. Це створює суспільну базу для того, щоб насильство вважається допустимим інструментом політики, коли "великі цілі" виправдовують жертви.

Війна в Україні як резонатор пам'яті

Чому саме зараз російська влада повертається до Сталіна? Відповідь знаходиться не лише в ностальгії за могутньою імперією, а й у потребі легітимувати сучасну війну. Коли ти намагаєшся мобілізувати суспільство на "боротьбу з нацизмом" в Україні, при цьому замовчуючи власні злочини, опора на символи "великої перемоги" дозволяє створити історичну аналогію: якщо Сталін переміг у війні ціною мільйонів, то й жертви теперішньої війни — це "виправдана ціна".

Ця логіка легітимації насильства не обмежується риторикою. На окупованих територіях російська влада відкриває музеї, присвячені близьким соратникам Сталіна та радянським кумирам, і серед шкільних програм поширює перевернуті наративи про радянське минуле. Така політика не лише виправдовує поточні дії, а й формує покоління, яке вважатиме імперську агресію чимось природним або необхідним.

Культ сили замість уроків історії

Цей феномен — не унікальна риса сучасного авторитаризму. Але в Росії він особливо глибокий: після 1991 року там не відбулося справжнього переосмислення комуністичного минулого, й історичний злочин не був засуджений так само рішуче, як це сталося, умовно кажучи, у Німеччині з нацизмом. Це створило вакуум, який можна заповнити міфами про "порядок" і "могутність" сталінської епохи.

В умовах, коли сучасна Росія стикається з економічними проблемами, ізольованістю та невдачами на фронті, ідеалізовані образи минулого стають сильним емоційним інструментом. Для багатьох громадян це — запит на "справедливість" та стабільність, яких немає в сьогоденні. А влада охоче пристосовує цю ностальгію для власного консолідування.

Пари з минулого в майбутнє

Сталін сьогодні — це не просто історичний персонаж у книзі. Це символ, який Кремль використовує для виправдання своєї внутрішньої політики й зовнішньої агресії, для створення міфології війни й для мобілізації настроїв. Якщо імперська Росія продовжить шукати своє майбутнє в ідеях "сильної руки", це може мати наслідки не лише для сусідніх держав, а й для самої міжнародної системи безпеки. Бо використання історії як інструменту влади, особливо такої драматичної й кривавої, завжди повертається болючими уроками.

Нагадаємо, Фокус розповідав про найжорстокішого імператора Риму — Нерона та чому його модель правління, дивно схожою на автократів ХХ–ХХІ століть.