"Куп'янськ ваш". Що передувало відбиттю стратегічного міста на Харківщині, та в чому був секрет операції

Для Соніка, Мольфара та всіх, хто бився за Куп'янськ.

Щоб він не став воротами росіян на Харків.

20 листопада 2025 року, коли керівник російського Генштабу Валерій Герасимов і командувач угруповання "Захід" Сергій Кузовльов доповідали Володимиру Путіну про "взяття Куп'янська", 27-річний український розвідник із позивним "Шаман" уже місяць як працював у місті.

Група Шамана зайшла в Куп'янськ 26 жовтня – з півночі, з боку села Радьківка, – і кілька тижнів обережно "прочісувала" багатоповерхівки на наявність противника.

27 жовтня, в дощ, вона вийшла на зачистку промзони.

– Місто було… розбите сильно.

Скрізь лежали трупи.

Я їздив у Куп'янськ по кілька разів на тиждень до війни – працював водієм: я пам'ятаю, яким воно було.

А зараз це жах, – у розмові з УП запевняє Шаман.

За перший вихід, який тривав кілька тижнів, група Шамана знищила в близькому контакті чотирьох росіян і ще чотирьох взяла в полон.

– Поки п*дари думали, що в них усе під контролем, ми проводили дії в них під носом.

Пам'ятаю, як росіяни (у новинах – УП) говорили: "Куп'янськ – наш", і ми між собою переглядаємося – ваш, ваш.

Спілкування з полоненими потім показало, що вони просто зомбовані своєю пропагандою, – ділиться Шаман.

Окрім власної пропаганди, на росіян заспокійливо діяло ще й українське мовчання.

Пошуково-ударне угруповання "Хартія", у складі якого працював Шаман, робило все, щоб інформація про успішні контрдії Сил оборони не просочилася в публікації журналістів і на карту осінтерів Deep.

State (з невеликими виключеннями).

І це спрацювало.

У велику російську брехню про "взяття Куп'янська" вірили або ж вдавали, що вірили, усі – від російського солдата, що виліз із газопроводу, до правителя Кремля.

9 грудня 2025 року Путін впевнено, з шампанським у руках, на так званій премії героїв у Москві вручав командувачу російського угруповання "Захід" Кузовльову зірку героя Росії – ймовірно, саме за "взяття Куп'янська".

Тим часом група Шамана заходила на чергове завдання в район газопроводу – міцної газової труби діаметром 1,2 метра, яка з кінця літа стала основним шляхом просочення росіян у місто.

На той момент Сили оборони повернули під свій контроль понад 50% Куп'янська.

Російську брехню та українське мовчання врешті перервав раптовий приїзд президента України.

12 грудня, на День Сухопутних військ, Володимир Зеленський записав відео на тлі Куп'янської стели.

Корпус "Хартії" офіційно заявив про оточення росіян у місті.

Герою Росії Сергію Кузьовлову довелося перенести "звільнення" Куп'янська на "січень – лютий".

Що й донині, на щастя, не відбулося.

Це коротка історія Куп'янської операції, яка пройшла по закордонних медіа під кодовою назвою "ганьба Путіна".

І це справді стало ганьбою Путіна та перемогою Сил оборони.

Але це не вся історія.

У матеріалі нижче "Українська правда" розповідає, чому Сили оборони втратили контроль над Куп'янськом, як росіяни затягувалися в місто та змогли там переховуватися впродовж кількох місяців, які завдання ставилися перед операцією та якими були ролі командира 2-го корпусу НГУ "Хартія" Ігоря Оболєнського та командувача Угруповання об'єднаних сил Михайла Драпатого.

Куп'янська операція Сил оборони почалася наприкінці серпня 2025 року і, станом на середину лютого 2026-го, триває досі.Її мета – відновити контроль над Куп'янськом як важливим транспортним вузлом.

Звідси йде пряма автомобільна та залізнична дорога на Харків.

Також на південь від Куп'янська проходить дорога до Ізюма, а звідти – до Слов'янська та Краматорська."Якщо впаде Куп'янськ, через нього одразу поїдуть ешелони (російської – УП) техніки", – пояснює УП один із комбатів, що брав участь у зачистці міста.

Куп'янськ стоїть на двох берегах річки Оскіл.

Росіяни проникли та змогли закріпитися лише на правому березі міста (того, що ближчий до тилу).

Лівий берег Куп'янська був і є під контролем Сил оборони.

Так виглядала обстановка на Куп'янському напрямку станом на 10 жовтня 2025 року.

Кількість солдатів російської армії, які на початок операції проникли в місто, за різними названими УП оцінками, коливається від 100 до 250.

Це відносно небагато, та водночас таку кількість противника в міській забудові непросто виявити та вибити.

За оборону міста з українського боку на той момент відповідав 10-ий армійський корпус, яким командує бригадний генерал Сергій Перець.

В операції з відбиття Куп'янська та сіл на північ від нього ключову роль відіграють два тимчасові військові з'єднання.

Перше – пошуково-ударне угруповання "Хартія" (ПУУ), створене за ініціативи комкорпуса "Хартії", полковника Ігоря Оболєнського.

Керівник ППУ "Хартія" – корпусний офіцер, полковник Сергій Сідорін.

До цього з'єднання входили: сама "Хартія" – корпусне управління та частина бригади, 475-ий штурмовий полк "Code 9.2", частина 92-ої бригади, 144-та окрема механізована бригада.

Друге – тактична група "Куп'янськ" (ТРГ), створена за ініціативою тогочасного командувача ОСУВ "Дніпро", а згодом командира Угруповання об'єднаних сил, що діє на Харківщині, Михайла Драпатого.

Керівник ТРГ "Куп'янськ" – заступник Драпатого, бригадний генерал Віктор Солімчук.

До складу ТРГ "Куп'янськ" входили: виснажена 125 бригада, підрозділи 101-ої, 104-ої, 116-ої – які стояли в обороні в місті, а також 127-ма бригада, 151-ий розвідувальний батальйон, підрозділи ССО, СБУ та ВСП, які займалися зачисткою.

Зараз за зачистку переважно відповідає піхотний батальйон 425-го полку "Скеля" та частина 101-ої бригади.

Роботу обох з'єднань санкціонував головком Олександр Сирський.

Наочний поділ сфер відповідальності між ППУ "Хартія", яким опікувався Оболєнський, та ТРГ "Куп'янськ", за який відповідав Драпатий.

За даними американської газети The Times, співвідношення втрат України та Росії в Куп'янській операції склало 1 до 27.

Це фантастичний, якщо так можна сказати, результат.

Станом на 25 лютого 2025 року Куп'янська операція триває, але вже в повільнішому темпі.

У місті лишаються декілька десятків російських військових і до десятка незачищених будівель.

Це друга битва української армії за Куп'янськ.

Перший раз Сили оборони відбили місто в росіян у вересні 2022-го року, під час блискучої Харківської наступальної операції.

Тоді Куп'янськ прожив під російською окупацією 8 місяців.

Мовчазна втрата контролю над Куп'янськом.

Історія з поступовим наближенням росіян до Куп'янська почалася наприкінці 2024 року, коли окупанти вперше змогли перепливти на човнах Оскіл і закріпитися на правому березі річки.

Це відбулося на 20 кілометрів північніше від самого Куп'янська, в районі селища Дворічна (с.

Після цього росіяни почали поступово захоплювати прилеглі села та скупчуватися над Куп'янськом.

А також час від часу зводити свої переправи.

Та найбільша небезпека чекала попереду.

Перші висадки росіян на правому березі річки Оскіл наприкінці 2024 року.

За пів року, орієнтовно з кінця літа 2025-го, росіяни знайшли новий і простіший спосіб просуватися в напрямку Куп'янська – всім відому "трубу".

Імовірно, йдеться про українсько-російський магістральний газопровід "Шебелинка – Острогозьк", який залягає на пару кілометрів північніше від міста і перетинає Оскіл.

У Куп'янську також розташована компресійна станція цього газопроводу.

Раніше Росія транспортувала цією магістраллю газ для жителів Харківщини.

У мережі збереглися новини за перші дні січня 2009 року, часи першої "газової війни" з Росією, в яких ідеться про брак тиску в трубах області через відключення гілки з Острогозька.

"Ми недоотримуємо 1,1 мільйона кубометрів газу щогодини", – заявляв журналістам тогочасний заступник голови Харківської ОВА Олег Шаповалов.

І якщо в 2009-му Росія тільки шантажувала жителів Харківщини за допомогою газопроводу "Шебелинка – Острогозьк", то в 2025-му використала його, щоб їх вбивати.

Накази на розстріл цивільних, які намагалися евакуюватися з міста на початку жовтня, віддавав командир полку – Андрій Сиротюк.

Точна кількість загиблих цивільних з початку інфільтрації росіян у Куп'янськ поки що невідома.

Перехоплення радіоефіру російських військових, в якому надходить наказ на вбивство цивільної людини в "синій панамці".

Окупанти залазили в трубу в районі Лимана Першого, який розташований на лівому березі Оскола, і вилазили ближче до Радьківки, що стоїть на правому.

На відео відпрацювання по противнику, які публікував 429-ий полк БСП "Ахіллес", що зайшов на Куп'янський напрямок ще в квітні 2025-го, видно, як росіяни вилазять нібито з-під землі, а насправді – із завчасно зроблених отворів у трубі.

Вони повзли, а також, як писав Deep.

State, їхали на спеціальних колісних лежанках кілька кілометрів у трубі діаметром 1,2 метра.

Частина з них, як переказують УП військові, виходили з труби "напівживими", надихавшись газоліном.

Чи відкриють "на честь" цієї операції в Росії ще один пам'ятник трубі?.

На карті позначений українсько-російський магістральний газопровід "Шебелинка – Острогозьк" і приблизні точки входу та виходу росіян з нього.

Один з отворів у газопроводі, з якого вилазить російський військовий.

Скриншот з відео, оприлюдненого українськими осінтерами Deep.

State 12 вересня 2025 року.

Після "висадки" в районі Радьківки росіяни скупчувалися в густих лісах навколо села.

А згодом тим же лісом, який влітку та на початку осені є ідеальним для маскування, спускалися в сам Куп'янськ.

Це приблизно кілометр на південь.

На середину серпня росіяни захопили основні села навколо Куп'янська – Московку, Радьківку, Кіндрашівку, Голубівку, та закріпилися в густих лісах навколо, на колишніх українських позиціях.

Таким чином окупанти почали обходити місто з півночі.

Захоплення росіянами сіл на північ від Куп'янська та спроба обійти місто з півночі.

Чому ніхто не підірвав, не затопив газопровід "Шебелинка – Острогозьк"? Чому росіяни спокійно проходять по "трубі" втретє – після Авдіївки та Суджі?.

Наскільки відомо УП, інженери "Хартії" детально вивчали питання газопроводу та долучали до нього колишніх місцевих працівників.

Однак усі спроби знищити трубу зі скидів, РСЗВ, авіації або підірвати зсередини – принаймні вже під час активної фази Куп'янської операції, не дали результату.

Єдиний варіант, який залишився українським військовим, це виявляти точки вилазки росіян з труби, які періодично змінюються, і знищувати противника на місці.

Інформація про повне знищення труби, яку всередині грудня озвучував "Ахіллес", за даними УП серед військових на Куп'янському напрямку, не відповідає дійсності.

Росіяни все ще просвердлюють у трубі нові виходи.

– Я порахував, що за останні 100 днів до міста намагалися дійти майже 600 пі*арів.

Дійшло 8, з них цілих – 3.

Одиниці йдуть з річки (спускаються від Дворічної – УП), більшість вилазить з труби", – розповідає УП наприкінці лютого один із офіцерів ТГР "Куп'янськ".

Дійшовши до Куп'янська, перед росіянами стояло завдання сховатися в місті та збирати інформацію про наявність і пересування українських військ.

Вони рідко вступали в стрілецькі бої.

Частина навіть не мала на собі бронежилетів.

– На той момент їм треба була просто розвідка.

Вони готувалися до повного захоплення, чекали, коли затягнуться всі їхні, коли почнуть заходити пілоти (БПЛА – УП), – пояснює УП інший високопоставлений співрозмовник у ТГР "Куп'янськ".

Це одна зі складових тактики інфільтрації.

Куп'янськ, як і Покровськ, у 2025 році стали найбільш наочними прикладами того, як це виглядає на полі бою.

Вижити кілька місяців у чужому місті без поповнення запасів їжі, теплого одягу та хоча б патронів до автомата – неможливо.

Тому окупантам, на жаль, допомагала частина цивільних.

Вони проводили російських солдатів містом, показували, де є залишки продуктів, боєприпасів і генератори, розповідає наш співрозмовник з ТГР "Куп'янськ".

– Один росіянин, якого ми допитували, йому десь 20 чи 21 рік був, розповідав, що вони навіть жили у підвалі з цивільними – з п'тьма бабусями та одним дідусем.

Вони ходили по квартирах, шукали теплі речі й усе стягували в підвал, бо ставало холодно.

Казав, що був приліт зі сторони Рашки, він намагався їх (цивільних – УП) врятувати, витягнути, але не зміг.

Він склав їх (тіла – УП) в окремій кімнаті й накрив, ми потім знайшли це приміщення, – додає Шаман з "Хартії".

Як російській армії вдалося просочитися у величезний населений пункт – аж до його західних околиць? Точніше чому її в цьому не зупинили Сили оборони?.

Співрозмовники УП з-поміж більш лояльних до командувача 10-го корпусу Сергія Перця запевняють нас у тому, що ключовою причиною тимчасової втрати Куп'янська став брак навчених людей, які б могли його утримувати.

Мовляв, бригади, які на той час стояли в місті – а це частково були бригади ТРО та не надто сильні механізовані підрозділи, не справлялися з обороною.

Частина українських військових, як переповідають УП бійці, що брали участь у зачистці лісів і сіл над Куп'янськом, свідомо – через брак навичок і страх – не вступали в бій з противником.

Деякі позиції через глибоку інфільтрацію росіян опинилися в оточенні.

– У Кіндрашівці (одне з сіл над Куп'янськом – УП) було так: в одній хаті сидять пі*ари, а в іншій наші, і в пі*арів хат утричі більше, ніж у нас.

Це отак вони тримали оборону.

Це просто наявність особового складу (ідеться про українські підрозділи – УП), який не приймає бойових рішень і не веде бойових дій, – розповідає УП один із офіцерів.

– Ми питаємо в цих хлопців, які стояли на півночі: "Ви бачили, що у вас ззаду противник?".

– "Так, вони в нас не стріляють, а ми – в них", – додає ще один співрозмовник.

Інше крило військових, яке налаштоване більш критично до 10-го корпусу, твердить, що керівництво "запустило" Куп'янськ і замовчувало реальну ситуацію в місті та на північ від нього.

Усе – заради створення ілюзії контролю над ситуацією.

"Українська правда" звернулася по коментар щодо причин втрати контролю над містом до комунікаційниці 10-го корпусу, який очолює Сергій Перець.

Але поки що не отримала відповідь.

Ми готові додати її згодом.

"Бля*ь, тут хохли контратакують".

Історія, власне, Куп'янської операції починається влітку 2025-го року.

Щоправда, версій початку цієї історії, як і батьків перемоги, як згодом виявилося в українському фейсбуці, дві.

Співрозмовники УП у "Хартії" запевняють, що саме вони в липні – серпні помітили наростання загрози на Куп'янську і звернулися до Сирського з проханням переміститися на цей напрямок з Липців.

Корпус, зокрема комкорпусу Ігор Оболєнський, пропонував перекрити шлях інфільтрації противника, відвоювати висоти північніше від міста та врешті зачистити сам населений пункт.

Сирський нібито поставився до попередження про втрату міста скептично, але, враховуючи попередні успіхи "Хартії" в Серебрянському лісництві та на Липцях, погодився на таку пропозицію.

"По доповідях проходило, що тут поліцейська операція – мовляв, треба зайти і зачистити від противника пару будинків.

Це робилося для того, щоб не доповідати (ідеться про 10-ий корпус – УП) президенту, що місто втрачене.

Бо ж якщо в місті діють диверсанти, то це контрдиверсійна операція, і місто треба "зачистити".

Тоді як насправді місто треба звільняти – загальновійськовою операцією", – пояснює УП один із найвищих співрозмовників у "Хартії".

У серпні 2025-го Оболєнський відправив на північ від Куп'янська один із найсильніших підрозділів – дроно-штурмовий полк "Code 9.2" з командиром Олександром Настенком на позивний "Флінт".

Він першим і почав успішну зачистку.

Туди ж рушила рота "Хартії".

"Наша задача одразу була – перекрити інфільтрацію.

Було два моменти – труба і рух росіян вздовж річки (спуск від Дворічної, де росіяни переправлялися через річку на човнах – УП).

Нам треба було спочатку зачистити Московку (село на північний захід від Куп'янська – УП), бо вони там уже на асфальтовану дорогу виходили, а потім забрати два ліси, один з яких у Кіндрашівці.

Ліс у Кіндрашівці ми зачищали разом із 92-ою бригадою", – детально розповідає УП співрозмовник у керівництві полку "Code 9.2".

Згодом, 20–22 вересня, Оболєнський ініціював створення окремого пошуково-ударного угруповання "Хартія" на чолі з корпусним офіцером Сергієм Сідоріним.

На той момент Сідорін тільки-но перейшов у корпус "Хартії" після несправедливого, за відгуками співрозмовників УП, зняття з посади командира бригади "Рубіж".

Приблизно тоді ж на просочування росіян у місто звернули увагу і в команді Михайла Драпатого.

На той час Драпатий очолював ОСУВ "Дніпро", який опікувався більшою частиною активного фронту.

А за кілька місяців, у жовтні 2025-го, перевівся на Харківщину, де очолив Угруповання об'єднаних сил.

Команда Драпатого, після отримання даних розвідки про скупчення противника в Куп'янську, також буцімто звернулася до Сирського та отримала санкцію на порятунок міста.

Тоді Драпатий ініціював створення ТГР "Купʼянськ" і поставив керувати ним свого заступника Віктора Солімчука.

Тактична група на чолі з Солімчуком, запевняють УП в її керівництві, почала роботу приблизно наприкінці вересня 2025-го.

Солімчук розділив місто на шість секторів і "віддав" їх на зачистку різним підрозділам, серед яких були бригади ТРО, механізованих підрозділів (особливо відзначилася 127-ма бригада), бійці ВСП, спецпризначенці тощо.

"Технічно" Куп'янська операція передбачала:.

1) вибити російських військових з сіл та густих лісів північніше від Куп'янська – Тищенківки, Кіндрашівки, Радьківки, Мирного, Московки, де скупчувалися росіяни;.

2) просунутися в бік річки Оскіл та взяти під контроль трубу, якою росіяни переправлялися на правий берег.

Перекрити маршрути просування окупантів з труби до Куп'янська;.

3) просунутися в напрямку селища Дворічна та блокувати північний, умовний "другий", шлях просування росіян до Куп'янська;.

4) вибити російських військових з самого Куп'янська – що через щільну, місцями багатоповерхову, забудову є дуже непростою задачею.

Імовірно, найтяжчою частиною Куп'янської операції було вибити росіян з лісів навколо Куп'янська.

Річ у тім, що працювати в густому лісі, особливо в часи "зеленки" – складно.

До того ж противник, станом на початок операції, вже затягнув туди своїх операторів БПЛА та навіть міномети.

Щоправда, в перші тижні операції на руку українським підрозділам, особливо "Code 9.2", який взяв на себе левову частку роботи, грав ефект несподіванки.

– За час перебування в цих селах і лісах росіяни настільки розслабилися, що не розуміли, що до них зайшов новий противник і почав воювати.

По перехопленнях ми чули, як вони дивувалися: "Бля*ь, тут хохли контратакують".

У нас були дні, коли ми вбивали по 30 штук противника за день, за три місяці вбили понад 800 росіян, – розповідає УП співрозмовник у керівництві полку "Code 9.2".

За перші пару місяців Куп'янської операції Сили оборони взяли майже під повний контроль трубу – якою росіяни пролазили під річкою, затягувалися в ліси Радьківки та спускалися на Куп'янськ (про що було в попередньому розділі).

Однак остаточно перекрити інший шлях противника до міста – човнами через річку в районі села Дворічна – так і не вдалося.

На початку операції один із підрозділів Сил оборони, скориставшись ефектом несподіванки, рвонув у бік самої Дворічної.

Втім, через брак "закрєпу", тобто підрозділів, які б могли зайти на утримання відбитих позицій, йому довелося відійти назад.

Від варіанту рухатися в напрямку Дворічної Сили оборони тимчасово відмовилися через брак людей.

Паралельно з активними штурмовими діями на північ від Куп'янська, які проводило угруповання "Хартії", підрозділи ТГР "Куп'янськ" зачищали саме місто.

Окупантів треба було вибивати навіть із західних околиць населеного пункту.

Тут важливо наголосити: повного контролю росіяни над Куп'янськом так і не встановили.

В одному будинку могли тримати позиції їхні військові, в сусідньому–українські.

Це показовий наслідок інфільтрації й того, якою стала війна в 2025 і буде в 2026 році.

В Куп'янську росіяни ховалися невеликими групами – по 2-6 солдатів.

Одного або двох бійців вони зазвичай залишали на високому поверсі для спостереження, а основні сили розміщували в підвалі.

– Під час зачисток ми знаходили (росіян – УП) і у шафах, і під ліжками.

Одного взагалі… хлопці зачистили будівлю, доповіли, що вже все, а ми бачимо, що по перехопленнях хтось б'ється (радіосигнал – УП).

А він, виявляється, заховався у ванні і прожив так з нашими дві доби, – розповідає УП один із комбатів 127-ої бригади, що заходила на зачистку міста з півдня.

Наприкінці жовтня – на початку листопада до зачистки Куп'янська долучився 1-ий батальйон "Хартії", який до цього працював у північних лісах і селах.

Наприкінці листопада приєднався 4-ий батальйон "Хартії", створений з іноземних бійців, переважно колумбійців.

Так обидва військових з'єднання – "Хартія" та "Куп'янськ" – почали працювати разом.

– Як би важко не було, ми завжди знаходили, з чого можна посміятися.

Якось ми чекали НРК, яке мало приїхати за тяжким 300-м, а воно привело за собою трьох маленьких козочок! Ми вирішили їх залишити, щоб об них погрітися, вони пів ночі сиділи з нами в бліндажі, стрибали по нас – розповідає УП Шаман з "Хартії", який зайшов у місто якраз наприкінці жовтня.

– А ще якось я чергував і чую, хтось крадеться, лізе.

Дивлюся в теплак і бачу перед собою дві пари очей… а це вівчарка, яку ми приютили! У мене чуть серце не стало, – сміючись, додає він.

За словами наших співрозмовників, приблизно половина російських військових, які засіли в місті, під час зачисток вступали в стрілецькі бої.

Значно рідше вони обирали здатися в полон.

Паралельно дистанційно мінували місто з дронів, перетворюючи його на пастку навіть після відходу.

Так, 3 листопада 2025 року, під час зачистки однієї з багатоповерхівок у Куп'янську, від "сліпого вогню" противника загинув побратим Шамана – 23-річний Ілля Самборський з позивним "Сонік".

7 грудня, в останній день бойового виходу, на російській міні підірвався ще один побратим Шамана – 23-річний Андрій Олещук з позивним "Мольфар".

– За пів дня до загибелі Соніка ми зайшли до суміжників, щоб перепочити.

Він ліг на ліжко, а я – на підлогу, на куртку.

Уночі я прокинувся від того, що він мене накрив.

Він став мені братом.

З Мольфаром ми прийшли в підрозділ з різницею в тиждень, і весь час ніби як паралельно рухалися – працювали і вчилися.

2 грудня ми сиділи і всі разом святкували його день народження – йому виповнилося 23, – розповідає нам про своїх друзів Шаман.

Зачистку Куп'янська ускладнювали місцеві, які, на превеликий жаль, вчасно не евакуювалися з міста.

Окрім того, що вони ризикували своїм життями, вони ще й "зливалися" з противником – який укривався в місті "по цивільному".

127-ма бригада, яка зайшла на штурмові дії в Куп'янськ у жовтні 2025-го, стала свідком ледь не кінематографічної історії.

Під час зачистки однієї з багатоповерхівок на півдні міста бійці бригади наштовхнулися на двох дітей – 8 та 11 років, які разом із мамою та бабусею весь цей час переховувалися в місті.

Бригаді довелося виділити бійця, який погодився в цивільному одязі та без зброї – щоб не привертати увагу противника, піти з цією родиною… та ще двома бабусями, які в останній момент, з білими саморобними прапорами та сумками, вискочили з підвалу і вирушили за ними слідом.

Так у листопаді 2025-го з міста пішки вийшли ще двоє дітей та четверо дорослих.

Український військовий виводить цивільних жителів Куп'янська – вид з дрона.

Скриншот з відео 127-ої бригади.

12 січня військовослужбовці "Хартії" встановили український прапор над міською радою Куп'янська.

Станом на кінець лютого в місті залишається до десятка незачищених будівель, 99% Куп'янська – під контролем Сил оборони.

Повна зачистка може тривати ще як кілька тижнів, так і кілька місяців.

ПУУ "Хартія" за всю операцію знищило понад 1500 російських військових, ТГР "Куп'янськ" – в районі 400.

Сумарно – майже 2000 росіян.

Сили оборони зірвали план російської армії по захопленню важливого транспортного вузла на Харківщині та не допустили повторення сценарію 2022-го року.

Втім, кінцева мета операції, наскільки відомо УП, поки що не досягнута.

Український прапор над Куп'янськом.

Скріншот з відео "Хартії".

Чому Куп'янська операція вдалася.

Імовірно, найбільшим секретом успішності Куп'янської операції стала її спланованість.

Від вибору підрозділів, які мали достатньо спроможностей та ресурсу для зачистки складної лісистої місцевості, до послідовності нанесених ударів – "закриття" точок просочування противника, отримання контролю над висотами та врешті зачистка.

Під час роботи над цим текстом ми мали можливість упродовж двох днів спостерігати за роботою штабів "Хартії" – пошуково-ударного угруповання та корпусу, і можемо сказати, що кожен офіцер здійснив на своєму рівні надзвичайно якісну роботу.

Ми бачили масштабні фізичні моделювання поля бою, десятки людей, які в режимі реального часу моніторять перебіг бойових дій, командира корпусу, який на власній карті розглядає всі можливі сценарії руху своїх сил та сил противника, ґрунтовний звіт по стану та способах впливу на магістральний газопровід "Шебелинка – Острогозьк".

У процесі роботи в нас мимоволі виникла думка, що Куп'янська операція – це певною мірою дзеркало Покровська.

Так, з одного боку, дещо суперечливо порівнювати Куп'янську операцію із зачисткою Покровська.

Адже Куп'янськ – менший за розміром, має природну перешкоду у вигляді річки та лише один напрямок просочування противника.

І, очевидно, що Харківщина не є для росіян напрямком головного удару.

З іншого боку, це хороший приклад того, як можна ефективно повернути контроль над містом замість того, щоб запізніло гасити чергову пожежу.

До того ж, кількість інфільтрованого противника в обох містах була схожою – до 250 росіян у Куп'янську проти 100–130 в Покровську (станом на перший "захід" росіян у місто, кінець липня 2025-го).

У чому була ключова відмінність у підходах до цих операцій:.

1) Покровськ зачищали зсередини – що дало тимчасовий результат, тоді як на Куп'янську найперше перекрили точку просочування противника в місто – це дало довгостроковий результат.

Зараз до Куп'янська доходять одиниці росіян.

Наскільки відомо УП від співрозмовників на Покровському напрямку, у планах Командування десантно-штурмових військ також було перекриття точок заходу росіян у Покровськ, але через тотальний контроль противника над небом цього зробити не вдалося.

2) Покровськ на першому етапі інфільтрації росіян – літо 2025-го, зачищали ті ж підрозділи, що стояли на напрямку в обороні.

Тобто виснажені бригади.

Тоді як на зачистку найпроблемнішої ділянки на Куп'янському напрямку на північ від міста зайшли нові, сильні та забезпечені підрозділи.

Українське угруповання, що стояло в Покровську та південніше від нього, почало отримувати поповнення лише восени – коли було запізно.

Чи не єдиним прикладом, який вибивається на фоні високої організації Куп'янської операції та про який відомо УП, є трагічна спроба бійців 425-го окремого штурмового полку "Скеля" прорватися на техніці до Оскола північніше від Куп'янська.

Як переповідали УП дотичні до цієї операції офіцери, бійці "Скелі" прийшли на підмогу на Куп'янський напрямок на прохання "Хартії" – щоб зробити новий ривок у бік річки, однак відмовилися планувати з нею свій маневр.

А також не врахували рекомендації "Хартії" по потенційних ризиках пересування по відкритій місцевості на техніці.

Тоді "Хартії" наказали надати "Скелі" дві бронемашини М-113 та своїх водіїв, залишивши планування та виконання прориву самим штурмовикам.

Згодом, як перекажуть УП, один із бійців "Скелі" прийде на точку виїзду без каски, тобто абсолютно непідготовленим.

У день виїзду обидві М-113 були атаковані противником.

Вижили водії "Хартії" – які на вимогу бригади пішки пройшли весь маршрут і завдяки цьому змогли повернутися до своїх позицій, кілька бійців "Скелі" отримали тяжкі поранення, більша частина – загинули.

– Але я тобі скажу, що завдяки ривку "Скелі" нам вдалося забрати ліс.

Бо вони відволікли на себе багато уваги, – додає маловідому деталь до цієї історії співрозмовник УП в підрозділі "Code 9.2".

Історія з поверненням контролю над Куп'янськом більш ніж багатогранна.

Це і про російську брехню – своїм і чужим, і про українське мовчання – яке вже втретє, після Харківської та Курської операцій, спрацьовує на користь Сил оборони.

І про прекрасне планування – про яке ми, направду, доволі рідко чуємо від своїх співрозмовників.

І про "поділ" перемоги, який моментами навіть заступив радість від результату самої операції.

А результат такий, що Куп'янськ знову під контролем Сил оборони.

А Харків, хоча б тимчасово, але у відносній безпеці.

Ольга Кириленко, УП.