Не втратити своїх, інформувати всіх: історії медіа, які працюють для окупованих територій

Черговa річниця повномасштабного вторгнення і вторгнення загалом — це нова болюча віха в історії Кластера релокованих медіа: групи редакцій із Луганщини, Донеччини, Херсонщини та Запоріжжя, яких війна змусила лишити все і почати з нуля. Але попри втрати ці медіа зберегли найважливіше — контакт із домом. Вони тримають зв’язок із людьми в окупації, розповідають жителям вільних територій про те, що там відбувається. А ще доносять решті українців голоси тих, хто змушений жити під окупацією.

Ідея Кластера народилася з внутрішньої суперечності, яку багато хто воліє не помічати. Люди в окупації часто ніби випадають із суспільної уваги: вони «не на часі», «не актуальні», «не виборці». Хоча на непідконтрольних територіях живе чимало українців, які не втрачають надії на виїзд чи деокупацію.

Існують медіа, які продовжують із цими людьми говорити. Саме це усвідомлення, що зв’язок не можна переривати, і стало основою Кластера. Ідея з’явилася під час одного з тренінгів за участі DII-Ukraine: об’єднати релоковані редакції, які транслюють інформацію для окупованих територій і про них, щоб підсилити одне одного досвідом, контактами, розумінням контексту й здатністю тримати теми окупації видимими.

Релокація українських медіа має не одну хвилю, і ці хвилі відрізняються не лише датами, а й досвідом виживання.

Є редакції, які залишили свої міста ще у 2014 році, зокрема «Новини Донбасу». Вони одними з перших пройшли те, з чим інші зіткнулися у 2022-му: втрату приміщень і техніки, розпорошення команди, пошук фінансування, відновлення редакційних процесів у новій реальності. Цей досвід був особливо цінним для тих, хто релокувався вже під час повномасштабної війни.

У межах другої хвилі, з 2022 року, маріупольські журналісти втратили все: ніхто нічого не встиг врятувати, й довелося починати з нуля. У Мелітополі й Херсоні людям також було складно вивозити обладнання, проте ці міста не піддавалися тотальному бомбардуванню у 2022-му. Натомість у Покровську частина редакцій мала час зібратися й виїхати більш організовано, разом із технікою.

Ці відмінності важливі не для порівняння болю, а для висновків. Протоколи дій на випадок форс-мажорів мають бути в кожній редакції. Досвід їхнього напрацювання — це те, чим медіа можуть ділитися одне з одним, щоб наступного разу втрат було менше.

Сьогодні в Кластері 15 медіа. Серед них: «Новини Донбасу», 0629.com.ua (Маріуполь), «Трибун» (Луганщина), РІА-Південь, «Вільне радіо» й інші.

Кластер об’єднує редакції, які готують аналітику й розслідування про окуповані території, моніторять соцмережі, пишуть звіти про те, що відбувається, і водночас шукають способи не втратити людей — ані як аудиторію, ані як частину України.

Запуск проєкту почався у січні 2025 року в умовах скасування попередніх домовленостей з основним донором, USAID. Це був момент, коли багато редакцій одночасно переживали втрату фінансування, падіння аудиторії, технічні проблеми доступу до людей на захоплених Росією землях і загострення ризиків для інформаційних джерел редакцій.

У цих умовах спільна робота стала способом втриматися й зробити контент сильнішим. Зусиллями 12 редакцій ми вже підготували 35 текстів, комплексні огляди ситуації на загарбаних територіях у чотирьох регіонах України.

Серед тем, про які писали журналісти медіа Кластера:

— місця, де в окупації тримають українських цивільних і військовополонених;

— стан медицини на захоплених територіях;

— витіснення Росією населення з окупованих територій;

— доходи й витрати людей в окупації.

Іноді вплив журналістики складно виміряти цифрами, але його можна побачити в людських історіях.

Один із таких прикладів — історія, яку розповіли в редакції Bakhmut.in.ua. Працюючи над темою Кластера, журналісти знайшли контакти юнака В’ячеслава, який виїхав із Донецька. Вони зробили матеріал про те, як йому це вдалося. Текст побачив інший хлопець, який боявся повертатися в Україну. Він написав В’ячеславу — і той допоміг йому з переїздом. Зараз вони друзі. А редакції дякували за те, що пишуть про життя на окупованих територіях, бо так люди буквально знайшли одне одного.

Буду відверта: працювати єдиною командою в одній концепції п’ятнадцятьом редакціям дуже складно з багатьох причин. Медіа природно звикли конкурувати і не завжди хочуть ділитися аудиторіями чи реалізовувати спільні проєкти. Дехто хоче просто вижити, отримати гроші від бізнесу чи донорів, не надто замислюючись про перспективи спільної роботи. Дехто інертний. Ми хочемо надихнути й заохотити всіх до спільної праці. Плануємо стратегічну сесію та низку спільних подій, щоб разом зрозуміти, куди йдемо і як.

Кластер — це спроба об’єднати досвід і здобутки редакцій та зробити все це спільною практикою у боротьбі за кожного українця, його прихильність і увагу.

І якщо в момент чергової річниці вторгнення нам боляче, це означає, що ми не звикли. Що ми ще, на щастя, не прийняли окупацію як норму. Саме тому потрібні медіа, які щодня нагадують: по той бік лінії фронту теж є наші люди. Там є Україна.

Анна Мурликіна, координаторка проєкту з підтримки релокованих медіа Relocated Media Cluster (DII-Ukraine), для ДМ

Іллюстрація: Grok