Україна перевернула шахову дошку

Україна перевернула шахову дошку. Великі шахові фігури розлетілися по кутках, і тепер ніхто не знає, що з нами робити, бо незважаючи на всі зусилля, ми відчайдушно продовжуємо спротив. По всіх розкладах ми мали впасти в лютому 2022 року. Якби на полях баталій грала математика, то у нас - без шансів. Але в той день на полях битв від Гостомеля і Бородянки до Миколаєва і Одеси були люди, і це були українці, ми вперто не хотіли рахувати скільки броні у росіян, а скільки у нас, скільки живої сили у них, а скільки у нас, яка економічна потуга в них, а яка економіка в нас. Ми згуртувались бити, а не рахувати. Ми були готові загинути тут і зараз, але не пустити ворога далі. Такої самопожертви від нас ніхто не очікував. За всіма розрахунками ми мали впасти за декілька днів. Світ з нами попрощався як з померлими, і десь так воно і мало бути. Але українці в черговий раз зломали шахову партію, це і був той самий Чорний лебедь, якого не очікували ані на Заході, ані на Сході.

Я памʼятаю зачинені ролети іноземних посольств у Києві, до яких мене раніше любʼязно запрошували, диппредставництва були порожні, вони виїхали незадовго до того ранку.

В Бучі біля військомату і біля штабу тероборони зібралися сотні чоловіків і жінок, того ранку ми просили видати нам зброю, і дати наказ де і як захищати. Вже декілька годин поруч у Гостомелі тривав бій, ми чули стрелкотню і вибухи так близько, ніби бій тривав у сусідньому кварталі. Ми не питали який у нас буде статус, скільки нам будуть сплачувати, які будуть пільги, привелеї і нагороди. Ми вимагали дати нам зброю, набої і наказ де зайняти позиції. Офіцер спитав хто з нас військовозобовʼязаний і має бойовий досвід, або служив строкову службу в армії. Лише невелика групка з натовпу підподали під цю категорію, і їх завели до будівлі військомату, всім іншим наказали чекати. Ми чекали до ночі тривожно вслуховуючись у бій, що тривав неподалік. Ввечері нам сказали не чекати і розходитись по домівках, натовп обурливо забурчав. Так-так, я памʼятаю, коли українці штурмували військомати, щоб захищати Україну, а не втікали від мобілізації.

Ворог кинув все, що мав проти нас, навіть балистичні ракети середньої дальності. Вони застосовували по нас фосфор під Лисичанськом і на Херсонщині, я памʼятаю ті ночі, коли все палало у повітрі і рясно сипалось на нас. Ворог застосовував хімічні боєприпаси, і я памʼятаю евакуації поранених з хімічними опіками дихальних шляхів і обличчя. Мені тоді видали протигаз, і я міркував, чи встигну я його натягнути, бо коли навколо все горить, фіг зрозумієш, то горить пластик у будинку, чи вже хімічна атака. Залишилась не застосованою лише ядерка, але були дні, коли нас попереджали, що є ймовірність її застосування. Ми з хлопцями сміялись і казали, що це легка смерть, бо згориш миттєво і не будеш страждати від болю. Божевільні? Подивиться на себе, ми країна божевільних відчайдухів, що кинула виклик усьому світу, що показала як треба любити свій народ і батьківщину, за що варто жити і варто битись. Я багато думав, чи були б українці такими відчайдушними, якби з нами не було отих голодоморів, масових знищень, депортацій, червоного і сталінського терору, навіть заборони просто бути українцями? Все ж таки дається взнаки філософська освіта, коли сидиш і вслухаєшся у повітря: вихід/прихід, постіл/вибух, багато чого приходить на думку. На нашому місці не вистояв би ніхто, жоден з наших сусідів не втримався би. Але не ми, бо ми точно знаємо, яка доля нас очікує від російського окупанта. Як це не дивно, але вони загартували нас століттями геноцидів. Та вони і не приховують, вони показали усьому світу, що російські кати робитимуть з нами під їх владою. Тому боротьба і спротив, це єдина можливість вижити, іншої немає, зрозумійте, нас не помилують і не пробачать за те, що ми стріляли в їх танки, а не вітали квітами. Лють і ненависть до нас кипить в їх чорних душах, тому вони закатовують і розстрілюють неозброєних полонених, вони не вагаючись бомблять міста, розраховуючи що ми замерзнемо і будемо голодувати.                 

Все це нас загартувало, ми зараз найсильніша і найдосвідченіша армія світу. Ми відверто сміємось, коли розповідають про «гарантії безпеки» для України. Серйозно? Десять українських дронщиків (як колишній ББпСник я знаю, що це три екіпажи), на навчаннях розбивають бригаду НАТО. Імітаційні навчання показали, що це ми можемо давати «гарантії безпеки», а не країни, що відверто не готові, бояться і не хочуть воювати. Які гарантії безпеки можуть дати ті, хто бояться збивати літаючі мопеди в своєму повітряному просторі? Які гарантії безпеки могуть дати Сполучені Штати, що втікаючи втрачають літаки усією своєю авіаносною групою від йеменських хусітів? Ви серйозно? Да ви під Вовчанськом або Покровськом не протримаєтесь і декількох днів. Які гарантії безпеки ви можете дати хлопцям і дівчатам, що вже пʼятий рік тут вгризлися в рідну землю і щоночі минусують сотні штурмовиків? Це ми єдина ваша гарантія безпеки.

Не будучи здатними нас здолати на землі, ворог хоче нас купити у жадібних колишніх союзників. Кількість трильйонів запропонованих родичам Трампа росте як на дріжджах, так ніби кріпаків продають. Ми вже не встигаємо відслідковувати скільки ж обіцяють за Україну, чи то дванадцять трильйонів, чи то чотирнадцять. Але все це не має жодного значення, бо не можливо продати тих, хто не продається. Українська гідність не продається! Українці не продаються! Ми століттями занадто багато крові віддали за право бути українцями, щоб якісь віткофи-кушнери-трампи нас продавали. Напишіть там на стінах бальної зали Білого Дому «Україна не продається!», щоб на століття закарбувалось.

Ось так і увійшли в пʼятий рік повномасштабної війни.

Скажу як у перший день: Зберігаємо спокій і чистимо кулемет. Ми приречені на перемогу.