Війна за Лавру: коли Московська церква покине святиню? Відверта розмова з гендиректором заповідника

2 лютого Мінкульт передав у безоплатне користування монастирській громаді Православної церкви України перші два корпуси на території Нижньої лаври – № 70 та № 49. Хоча монастирська громада ПЦУ присутня в Києво-Печерській лаврі з 2023 року, зміна її юридичного статусу тут тільки-но зрушила із мертвої точки. Суттєво гальмує процес судова тяганина з Українською православною церквою (Московського патріархату), яка раніше користувалася зазначеними корпусами, а деякі об’єкти Лаври – не покидає й донині.

Максим Остапенко, недавно поновлений на посаді генерального директора заповідника «Києво-Печерська лавра», наголошує: у 2026 році ключова задача для нього – забезпечити умови для повноцінного служіння помісної Православної церкви України в Лаврі і відновити доступ вірян до Ближніх і Дальніх печер.

Попередній раз Остапенко очолив заповідник восени 2023-го. Через півтора року його було звільнено з гучним скандалом. Сам Остапенко називав це «знаменитим звільненням на капоті автомобіля», оскільки саме в такий спосіб він дізнався про розірвання трудового договору 21 травня 2025 року.

Тодішній очільник Мінкульту Микола Точицький пояснював: таке рішення було «відповіддю на слабку позицію у виконанні закону» про заборону діяльності «московських релігійних організацій». Водночас тодішній директор Департаменту захисту та збереження культурної спадщини Мінкульту Володимир Шорніков та голова Комісії з перевірки Лаври Олексій Жуков основні звинувачення висунули через нібито незаконні ремонтні роботи та діяльність кав'ярні на території заповідника. Утім, нова команда Мінкульту переосмислила це кадрове рішення попередників.

В інтерв’ю «Главкому» гендиректор «Києво-Печерської лавра» Максим Остапенко пояснив причини епопеї з його звільненням та розповів про плани вирішення проблем заповідника, а також про стосунки з УПЦ МП.

Пане Максиме, розкажіть, куди «випарувалися» закиди на вашу адресу під час вашого звільнення у травні 2025 року.

Ця історія для мене була дуже неприємна, бо мене звинувачували в невиконанні закону, який тоді ще не вступив у силу. На мою думку, мала місце недостатня та викривлена поінформованість керівництва про реальний стан справ. Колеги міністра, які відповідали за цей напрямок, замість того, щоб вивчити ситуацію і в галузі, і в Лаврі, почали робити якісь дуже швидкі кроки для швидкого результату, причому інколи ми (працівники заповідника – «Главком») навіть не розуміли, що від нас, власне, хочуть. Коли задача ставилася більш-менш коректно, ми її виконували. Коли ми не могли зрозуміти – просили, щоб нам дали роз'яснення.

Колектив заповідника, я особисто і громада Православної церкви України працювали над тим, щоб вижити під час війни і зберегти об'єкти культурної спадщини. Ми знаходили позабюджетне фінансування, відновили реставраційні процеси, відкривали виставки. Ті посадовці, які звинуватили нас у якихось зловживаннях, абсолютно проігнорували те, що питання ресурсного забезпечення залишається складним, адже державне фінансування в умовах війни сильно обмежене. Але ми продовжували працювати і будемо працювати надалі, залучаючи партнерів і благодійників, які готові допомагати Лаврі. Війна не знімає з нас вимоги захисту культурної спадщини і все, що з нею пов'язано.

Якщо казати вже про конкретніші речі, то викликали подив звинувачення у використанні неприродного кольору стін на виставці або у відновленні роботи кав'ярні, хоча всі ці речі були узгоджені договорами. Уся ця робота велася прозоро, і необхідно було наповнювати бюджет заповідника для того, щоб закривати ті потреби, які держава не може закрити під час війни.

Кав'ярня після мого звільнення продовжила свою роботу, працює і зараз, трошки в іншій юридичній формі, але це звичайний сервісний об'єкт, який потрібен всім відвідувачам. Нині кав’ярня діє в структурі самого заповідника, до цього у нас був договір із підприємцем. Люди, які приходять до Лаври, звісно, хочуть і поїсти, і випити води або кави, отримати якісь елементарні послуги, крім культурних. 

Буквально з 1 січня Кабінет міністрів, завдячуючи команді Тетяни Бережної (міністерки культури від 21 жовтня 2025 року – «Главком»), розширив перелік платних послуг, які можуть надавати заклади культури. Зокрема, ми вже можемо створювати умови для народних майстрів, щоб брати під реалізацію їхні вироби. Раніше це заборонялося.

Були й достатньо серйозні обмеження і незручності, які фактично зупиняли нормальний продаж сувенірів або надання якихось послуг, яких потребують люди, коли приходять у місця відпочинку. У всьому світі практично будь-який культурний об’єкт має ту ж кав’ярню, кафе-ресторан, магазин з мерчем, сувеніри, друковану продукцію... У нас же, на жаль, дуже багато залишається радянських стандартів і підходів, коли такі об’єкти сприймають як місця, де ні дихати, ні ходити... 

Але якби тоді в діяльності заповідника було щось сильно не законне, то були б заяви в правоохоронні органи про якісь зловживання та порушення. Цього не було. Тому ці звинувачення в більшій мірі необ'єктивні. Скажімо так, задача стояла просто змінити керівництво заповідника – і не одного, а декількох (24 квітня 2025 року Мінкульт тимчасово відсторонив від роботи гендиректорку Нацзаповідника «Софія Київська» Нелю Куковальську. Після перевірки її було поновлено на посаді – «Главком»), була запущена ціла кампанія. 

Хто лобіював ваше звільнення?

Тодішній керівник Департаменту охорони культурної спадщини Володимир Шорніков. Між нами виникли суттєві розбіжності щодо підходів до управління. Він ніколи не працював у сфері культурної спадщини й не мав досвіду управління такими об'єктами, але зразу від нього почалися ці всі претензії, які дуже часто висловлювалися в незаконній формі, як це було і з моїм звільненням. Мене в позаробочий час на стоянці в приватній машині намагалися ознайомити з якимись документами. Тобто люди ігнорували елементарні вимоги, необхідні для існування культури, це було просто недопустимо. 

Та сама ситуація з іншими питаннями. Замість вирішення ключових моментів, за які відповідає департамент, тобто формування державної політики, пошук фінансування тощо, вони зійшли до мікроменеджменту. Розповідали, у який колір нам фарбувати стіни або як і в які корпуси переносити батареї. Там було й особисте зацікавлення в тому, щоб перевезти департамент на територію Києво-Печерської лаври, і все це було підпорядковано цим забаганкам. Тому я вважаю, що це була просто некоректна і достатньо непрофесійна поведінка чиновників. І вони, мені здається, трошки вводили в оману і самого міністра, який формував свою позицію на підставі тієї інформації, яку йому давали підлеглі.

Сподіваюся, ця ситуація не повториться. Зараз є професійна команда Тетяни Бережної, яка щонайменше слухає і розуміє, що міністерство має сформувати стратегічні орієнтири, а не займатися мікроменеджментом. 

Ремонтні роботи, які нібито були не погоджені з керівництвом, зараз продовжуються?

Фактично в минулому році всі роботи були зупинені. У нас з 2023-го було підготовлено декілька проєктів, завдяки яким могли привести пам'ятки в належний стан. Більша частина цих робіт виконувалася за рахунок благодійників, які допомагали заповіднику. Але, на жаль, через отаку недолугу позицію окремих посадовців все це було зупинене. Зараз мені треба буде відновлювати ці ремонтні роботи вже в 2026 році, бо пам'ятки потребують їх постійно – цим об'єктам вже сотні років.

Державні органи мають оперативно допомагати вирішувати це питання, бо це взагалі зобов'язання держави фінансувати всі заходи для збереження об'єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (з 1990 року Києво-Печерська лавра разом із Софійським собором належать до переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – «Главком»). Але в умовах війни є системна проблема недофінансування реставрації. Тому принаймні організаційні й юридичні питання, які залежать від чиновників, треба вирішувати максимально швидко і дякувати тим благодійникам, які готові у військовий час підтримувати нашу культурну спадщину.

До речі, щодо погоджень: попередні керівники міністерства, всупереч чинному законодавству, не погодили жоден з основних документів діяльності заповідника: плани та звіти про роботу, стратегічні плани, зміни до складу дорадчих органів тощо.

Після свого звільнення в коментарі «Главкому» ви казали, що на рівні морально-етичних та організаційних моментів ПЦУ та УПЦ МП мають дуже багато спільного, і що держава досі не сформувала стратегію взаємодії з Православною церквою України. Що ви мали на увазі? Ці церкви мало чим відрізняються? Якою ви бачите ситуацію та її перспективи зараз?

У нас візуально і за обрядовою складовою ПЦУ й УПЦ мають дуже багато схожого. Людині, яка не розуміється в релігійних питаннях, важко візуально відрізнити церкви чи священиків ПЦУ й УПЦ. Ключовою відмінністю, як на мене, є те, що Православна церква України несе, по-перше, проукраїнську позицію, а по-друге – християнську позицію любові, поваги і тих речей, які проповідує християнство. Частина Московського патріархату продовжує поширювати ворожі наративи, які запустив Кирило (глава Російської православної церкви – «Главком»). І фактично це інформаційна ідеологічна робота проти держави та нашого народу. 

Як було сказано ще секретарем Ради Національної безпеки і оборони в 2022 році, діяльність РПЦ в Україні – один з елементів війни проти нашої країни. Зараз дуже важливо все ж таки розставити всі крапки над «і» й забезпечити Православній церкві України, яка отримала Томос і визнана світом,

повноцінні якісні умови для служіння й захисту православної віри в Україні. Бо російська агентура не спить і продовжує проштовхувати орієнтири, які нав'язують у Москві. Величезний виклик і задача всього українського суспільства зрозуміти, що проти нас працює величезна організація, яка намагається нас знищити і фізично, і духовно.

Зараз у нас готується договір із Православною церквою України про перебування тут на постійній основі представників ПЦУ. До цього вони вже фактично тут перебували, але це не було закріплено юридично. Були лише тимчасові договори. 

Сподіваюся, що це дозволить нам, як заповіднику, дієвіше взаємодіяти з громадою монастиря Православної церкви України на чолі з владикою Авраамієм (намісником Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври – «Главком»). Вірю, що всі монахи, які є в УПЦ МП, і які розуміють свою відповідальність перед народом, здійснюватимуть свою місію у владики Авраамія.

Що ви побачили в Лаврі після свого повернення? Які зміни відбулися за цей час?

Як і в будь-якому явищі, є плюси і мінуси. Світлана Котляревська, яка виконувала обов'язки гендиректора під час моєї відсутності, продовжила низку важливих інституційних проєктів, зокрема міжнародної співпраці. Вони корисні та потрібні заповіднику, але є великий виклик. Я розумів це і в 2023-2024 роках, і зараз цю задачу поставила мені вже Тетяна Бережна – переформатувати заповідник і зробити його ефективнішим. 

Наша музейна інституція величезна: тут працює близько 500 співробітників, тут є 140 пам'яток, багато суборендарів на території. Тобто заповідник – це дуже-дуже складна структура з величезною інфраструктурою, яка потребує постійної підтримки. І, на жаль, у нас немає тих ресурсів і бюджетів для бажаного її утримання.

До того ж ми виходимо з того, що вже розірваний договір із монастирем УПЦ, тож ми поступово беремо під обслуговування всю територію Лаври.

Тобто, фактично, протягом 2023-2024 років вдвічі збільшився обсяг робіт, що виконуються командою заповідника. Раніше ми не контролювали Нижню лавру. Але після повного розірвання договору з УПЦ МП, що, дай Бог, буде вже затверджено судовим рішенням, обслуговування, ремонти й охорона цієї території стануть також нашою відповідальністю, що значно збільшить наші зобов’язання.

Які плани та пріоритетні напрямки роботи на найближчий час? На чому хочете зосередити свою діяльність тут?

У 2026 році ключова задача – це забезпечити умови для повноцінного служіння Православної церкви України і відновити доступ вірян до комплексів Ближніх і Дальніх печер. 

З 25 лютого Ближні печери Києво-Печерської лаври знову відкриті для вірян і відвідувачів. Рішення про відкриття Ближніх печер продовжує співпрацю, яку Національний заповідник «Києво-Печерська лавра» та Православна церква України розпочали раніше. Декілька тижнів тому Міністерство культури України передало у безоплатне користування церковній громаді перші два корпуси у Нижній лаврі – № 70 та № 49.

Минулого року ми створили умови для роботи комісії Міністерства культури, і зараз технічний крок – оформити підсумки її роботи юридично (комісію, яка мала перевірити цінності у Ближніх та Дальніх печерах, створено після чуток про те, що нібито частина мощей незаконно кудись вивозиться, у когось зі святих не вистачає руки тощо – «Главком»).

На якій стадії ця перевірка?

Робота комісії вже закінчується. Думаю, що десь місяці за три маємо вже побачити чіткі і зрозумілі результати. Я ставлю задачу за перше півріччя 2026 року забезпечити повноцінний якісний доступ до лаврських печер.

Також у нас величезні задачі з відновлення реставрації. Передусім, це стосується Троїцької надбрамної церкви. Хоча в 2024-му – на початку 2025 року завдяки благодійникам ми виконали значний об'єм робіт, перш за все, на даху. 

Також потрібно відновити реставраційні проєкти на інших пам'ятках національного значення – це і Башта Івана Кушника, і Онуфрієвська вежа, де буде Музей Івана Мазепи, фактично на 2/3 готова. Дуже сподіваюся, що в держави знайдеться можливість долучити для цього позабюджетні кошти. Фактично від 2019 року держава не може закінчити цей комплекс реставраційних робіт. А незавершена реставрація з кожним роком ускладнює відновлення об’єкта. 

Звісно, є і мрія поставити пам'ятний знак Івану Мазепі в Лаврі. Сам пам'ятний знак готовий, питання в дозволі на його встановлення від Міністерства культури. Я думаю, що Іван Степанович Мазепа, найвидатніший ктитор Києво-Печерської лаври, достойний того, щоб його бюст з'явився в Лаврі. Щоб не тільки зрадників українського народу ми тут вшановували, бо в часи Російської імперії Лавру намагались перетворити фактично в імперський пантеон.

Натомість видатних українських діячів князівського, литовського періоду й козацької епохи ми практично тут не бачимо. Навіть немає місця поховання одного з найвидатніших архімандритів Києво-Печерської лаври, знаменитого Петра Могили. Причому він сам румунського й молдовського походження, але увійшов до пантеону найвидатніших українців і зробив величезний внесок і для Києво-Печерської лаври, і для всієї Київської митрополії. Але на сьогоднішній день навіть місце його поховання ніяк не позначено. Та сама історія стосується багатьох видатних діячів української історії, які були поховані в Лаврі і про яких зараз тут ви не побачите жодної згадки.

Хоча всі місця поховання російських сатрапів, імперських діячів впорядковані та вшановані. Тому наша задача – повертати українське в Києво-Печерську лавру, вшановувати його, показувати значення Лаври у формуванні української ідентичності та нашої проєвропейської державної стратегії. Лавра – це певним чином уособлення нашої приналежності до європейського культурного простору, бо вона була заснована афонським монахом Антонієм за афонським обрядом.

До кінця XVII століття Лавра була в прямому підпорядкуванні Вселенського патріарха, мала право Ставропігії (самоврядування) і ще дуже багато речей, які пов'язують нас із європейською історією та традицією, як-от барокова культура тощо. Тому нам просто треба повернути своє. І це задача не тільки заповідника. 

Такі об'єкти, як Лавра, Софія Київська, Чернігів-Стародавній і багато інших символічних місць, мають бути в належному стані і транслювати саме наш український духовний і історичний наратив. Інакше ворог транслюватиме свій. 

Ще влітку 2025-го «Києво-Печерська лавра» розпочала процес дерусифікації фресок в Успенському соборі. На них, зокрема, були зображені очільник Московської церкви в Україні митрополит Онуфрій, колишній намісник Києво-Печерської лаври митрополит УПЦ МП Павло (у миру – Петро Лебідь) та покійний митрополит Володимир (Сабодан). На якій стадії цей процес? Хто буде зображений у соборі замість цих трьох діячів?

Поки ця робота не завершена. Але я хотів би нагадати, що Андріївський приділ на другому ярусі Успенського собору був створений Іваном Мазепою. Коли собор відновлювали в кінці 90-х – на початку 2000-х, то, згідно з проєктом, він весь мав бути відреставрований у стилі українського бароко. Відповідно, цей приділ, відроджений Мазепою, має нести естетику й атрибутику в дусі тієї епохи.

Тому ми найближчим часом хочемо запустити це як окремий проєкт і, можливо, присвятити цей приділ українському воїнству. Але все це має бути розроблено в естетиці української, а не російської церкви, яка там абсолютно недолугі речі зобразила. Це все готувалося якраз у 2019-2021 роках, розпис узагалі не узгоджувався із заповідником. Це була виключно ініціатива деяких представників промосковських сил, які тут, схоже, готувалися зустрічати «русский мир» та окупаційну владу.

Я вважаю, що це ганебна історія, її точно треба завершити. Найближчим часом буду зустрічатися з Блаженнійшим Епіфанієм, можливо, ми знайдемо якесь рішення, бо це має бути особливе місце і для Лаври, і загалом для української церкви.

Що досі лишається у Києво-Печерській лаврі від Московського патріархату? Яка територія і які споруди досі під контролем УПЦ МП?

Після того, як у Києво-Печерській лаврі була створена громада під егідою Московського патріархату, вона розпочала тут дуже активну діяльність. Інколи це було на користь пам'яткам Лаври, деякі об'єкти відреставрували. 

Але паралельно в якийсь момент почалося хаотичне будівництво, якому за часів господарювання Азарова і Януковича намагалися надати певної форми законності – отримували якісь папери, які дуже часто прямо суперечили законодавству. У результаті на території Лаври з'явилося близько 17 новобудів, деякі зведені з грубим порушенням, деякі – повністю незаконні. Основна забудова відбулася до 2017 року, до 2020-го року більшу частину цих об'єктів привели до стану експлуатації.

На мою думку, саме ці новобуди найбільше спотворили сприйняття Києво-Печерської лаври, особливо ділянки в районі Дальніх печер з автентичною забудовою XVII-XIX століть. На її тлі було зведено декілька нових корпусів, наприклад, овочесховище або склад тари… Я розумію, що, на думку господарника, це може виглядати непогано, але з погляду образу і взагалі призначення об'єкта культурної спадщини – це блюзнірство.

Абсолютно ганебні три ангари побудовані й на Соляній гірці, що нижче Успенського собору. Я їх називаю конюшнями, вони не мають жодної естетики. Тут розмістилися майстерні і працівники цих майстерень. Це суто технологічні споруди, але збудовані з надзвичайно грубим порушенням законодавства на землі, яка була ні за ким не оформлена. Це чистий волюнтаризм і плюндрування території пам'ятки.

Фахівців заповідника керівництво інколи примушувало закривати очі на порушення: у разі спроби щось зробити прилітали догани, звільнення, погрози. Особливо це було протягом царювання Януковича. 

Яка подальша доля цієї незаконної забудови на печерах Лаври?

Це дуже важливе і актуальне питання, бо на сьогоднішній день немає єдиної позиції. На території Лаври існує низка об’єктів, зведених у попередні роки. Частина з них, на моє переконання, потребує ретельної юридичної та експертної оцінки. Буде проведена повна інвентаризація й лише після цього будуть підстави для прийняття виваженого рішення.

Це задача не на один місяць і навіть не на один рік. Але її треба буде виконати, і це стало можливим завдяки тому, що Київрада вирішила ключову проблему – у 2024 році земля заповідника була оформлена за державою (8 лютого 2024 року Київська міська рада ухвалила рішення про відведення земельних ділянок, на яких розташована пам’ятка, Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра» у постійне користування – «Главком»). І тепер та вакханалія, яка відбувалася через те, що земля 32 роки була не оформленою, неможлива. Відповідно, зараз держава має впорядкувати все, що на цій земельній ділянці робилося. Після повної інвентаризації має бути прийняте рішення: які об'єкти однозначно зносити, а які пристосувати для потреб Києво-Печерської лаври.

Як ви оцінюєте завдані збитки від користування приміщеннями заповідника церковниками УПЦ МП і від цієї незаконної забудови? Яка це сума і як, власне, заповідник планує її стягувати?

Наразі реальних прецедентів, коли вдавалося підрахувати завдану шкоду й повернути державі кошти для відновлення пам'яток, практично немає. Цей досвід треба вивчати й аналізувати, щоб у майбутньому подібні помилки не повторилися і на інших пам'ятках.

Скільки монахів Московського патріархату досі лишаються в Лаврі?

У нас є список зі 140 осіб, які перебувають на території Києво-Печерської лаври і входять до складу громади УПЦ МП. Це і монахи, і послушники, і технічний персонал. Далеко не всі з них проживають тут постійно, але до завершення суду вони мають доступ до території.

Те, що монахів УПЦ викидають із Києво-Печерської лаври, – абсолютно неправда, їхні громадянські права збережені.

Тобто політика держави щодо Лаври така, щоб Московського патріархату тут не було зовсім? Чи все-таки якісь права чи об’єкти в УПЦ тут залишаться?

Для цього має завершитися судова процедура. Держава має повернути ці об'єкти повністю і далі вже визначатися, яке буде подальше використання цих об'єктів і яка із громад буде тут перебувати. Є чітко визначена процедура щодо надання в користування релігійним громадам державного та комунального майна, яке є культовим. Саме в межах цієї постанови Кабінету міністрів України від 7 липня 2025 р. № 854 і будуть вирішуватися такі питання.

Які фінансові результати заповідника за 2025 рік?

Наших надходжень було близько 15 млн грн. Це туристична й професійна діяльність, оренда приміщень і невеличка частина послуг з експертизи, тобто ті речі, які дозволяють формувати спецрахунок заповідника. Це дуже важлива стаття, яка дозволяє підтримувати об'єкти в належному стані, створювати додаткову інфраструктуру. З цього бюджету вдається робити перспективні проєкти розвитку, яких потребує заповідник.

На жаль, нашу діяльність ускладнює війна, обстріли, блекаути тощо. До прикладу, під час тривоги експозиції зачиняються, люди не можуть повноцінно відвідувати всі об'єкти Лаври. Надходження у 2022 році взагалі повністю просіли, у 2023-2024 роках ми почали покращувати наші показники, але, звісно, вийти на довоєнні рівні зараз практично неможливо.

А який довоєнний рівень?

Зараз ми маємо десь у кращому випадку 20-30% від довоєнного рівня. Тоді теж була своя специфіка: Covid, ціни трошки інші… Але навіть кількість відвідувачів була значно вищою. Зараз внутрішній туризм існує на 10-20% від довоєнного рівня, якщо не менше. Закордонні групи туристів теж вкрай обмежені. Зараз загальна кількість іноземних відвідувачів не перевищує 2 тисяч на рік. Були часи коли заповідник відвідували майже 2 млн. туристів на рік.

Але дуже важливий фактор: є певна кількість благодійників, які на системній основі або разово допомагають Києво-Печерській лаврі в організації заходів, проведенні реставрації тощо. І одна з задач для держави – шанувати і підтримувати меценатів, соціально відповідальний бізнес. Тут надзвичайно актуальним є прийняття закону про меценатство, щоб сам меценат міг спрямовувати частину своїх податків на той об'єкт, на який він вважає за необхідне (3 грудня 2025 року Кабмін схвалив законопроєкт про меценатську діяльність у сфері культури. Документ має на меті запустити нову модель партнерства між державою, бізнесом і громадянським суспільством, пропонує заохочення для меценатів – «Главком»). Це світова практика і вона б дуже сильно допомогла підтримати об'єкти в належному стані, бо інколи меценати мають такі важелі і механізми, які державі складно організувати через складні процедури і фінансові порядки.

Меценати ж можуть без особливих обмежень закривати ті питання, на які держава витрачає дуже багато часу. Прикладом цього я хотів би назвати єдиний за останні десь 20 років повністю відреставрований і введений в експлуатацію об'єкт – це церква Спаса на Берестові, яка повністю відремонтована за благодійні кошти (розташована за межами фортечних мурів Києво-Печерської лаври, проте є частиною історико-архітектурного ансамблю Лаври і разом із нею включена до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО – «Главком»). Цей приклад треба масштабувати і створювати в країні умови для таких благодійників, соціально-відповідальних бізнесів, готових вкладатися у збереження об'єктів національної ідентичності, які, власне, формують нашу гуманітарну і духовну складову, особливо важливу в умовах війни.

Я постійно скрізь кажу, що Росія воює не за посадки в Донецькій області. Давайте визнаємо: для них так звані «скрєпи», наші об'єкти культурної спадщини, які вони вважають своїми, – вони не менш важливі, ніж цілі міста, за які вони кладуть десятки тисяч життів своїх солдатів. Відповідно, це пов'язано із впливом, який вони мали на Україну через ці місця, зокрема Києво-Печерську лавру. 

Я хотів би нагадати, що в 2013 році, під час Майдану, російські олігархи проводили в Києво-Печерській лаврі «виставку». Начальником охорони там був Стрєлков-Гіркін. Поруч стояв Антимайдан і, власне, російська агентура. ФСБшники в рясах використовували Лавру проти українського народу як центр проведення своєї «спецоперації». Зараз ми бачимо наслідки цих «Дарів волхвів».

Яким чином Лавра може сама себе забезпечувати?

Насправді, за нинішніх умов це практично неможливо. Держава взяла на себе повністю зобов'язання підтримувати об'єкти культурної спадщини за рахунок бюджету, цільового фінансування. Витрати на це дуже значні, і жодна туристична діяльність у нинішніх умовах не зможе їх покрити.

Але якщо казати про перспективу, то туризм в усьому світі є дуже прибутковим, ефективним способом економічної діяльності. І будь-який культурний об'єкт є магнітом, який притягує до себе бізнес.

Наприклад, не секрет, що вхід у мегавідвідуваний Британський музей є безкоштовним. Але за рахунок чого він існує? За рахунок державної підтримки, що береться з податків, які сплачують численні туристичні фірми, для яких цей музей відіграє ключову роль. Тобто якби Британський музей продавав квитки, то він би заробляв набагато менше, ніж та допомога від держави, отримана в результаті надзвичайного туристичного потоку. Залучена і вся інфраструктура навколо: кафе, ресторани, сувенірні лавки тощо. Це величезний сегмент бізнесу.

Можливо, аналогічна схема буде ефективною і в Києво-Печерській лаврі після війни, коли Україна стане дуже популярною як об'єкт відвідування, а це станеться, повірте мені. Багато іноземців, з якими я спілкуюся, кажуть: «Ми хочемо після війни приїхати в Україну». Тобто Україна стала легендою і треба цю легенду розкрити. Для цього маємо шукати методи трансформації заповідника в сучасному світі.

Але вхід у Лувр, наприклад, здебільшого платний. Хіба що для деяких категорій громадян є винятки. Чому для Лаври, на вашу думку, буде ефективним саме британський підхід?

Це приклад. Треба шукати, дивитися на різні підходи. Це точно тема для серйозних розмов, і туризм – одна з важливих задач для держави, але для мирного часу. Зараз в умовах війни ключовим є зберегти ці пам'ятки і зробити так, щоб вони працювали на перемогу. Тому що інформаційна й семантична війна точиться не менше, ніж на фронті. Росія вкладає в це шалені кошти на всіх рівнях.

На що заповіднику вистачає державного фінансування?

Зарплати, комунальні послуги й охорона заповідника – три ключові позиції, які держава повністю забезпечує попри війну. Є, звісно, якісь нюанси, але загалом ці позиції закриті. 

Найпроблемнішим залишається питання, пов'язане з капітальними видатками, тобто утримання, реставрація, ремонти, яких такий об'єкт потребує щодня. Ці програми майже по всій Україні вкрай обмежені починаючи від 2014 року, оскільки через російську агресію держава дедалі більше вимушена витрачати на власну безпеку.

Тоді багато проєктів було згорнуто. Певне відновлення відбулося після запуску програми Великої Реставрації у 2020-2021 роках, на яку покладалося багато надій і яка мала завершитися вже у 2022 році. Але велика війна зламала плани багатьом установам.

Тому колосальна задача – залучення позабюджетних коштів. Кожен благодійник, який це робить, фактично закриває цей фронт для держави. Також неодноразово велася мова, що Україна буде ініціювати в умовах війни створення певної системи підтримки культурних інституцій з боку різних країн, які готові допомогти нам у відновленні і збереженні об'єктів культурної спадщини.

Іноземні партнери не фінансують Лавру?

Лавру поки ні. У нас є велика кількість благодійної допомоги, яка в умовах війни надходила, зокрема і ті ж генератори. Зараз розробляється програма підтримки ЮНЕСКО частини об'єктів Києво-Печерської лаври саме в галузі реставрації. Але загалом ми поки перебуваємо на стартових позиціях, хоча є в нас напрацювання і я впевнений, що ця співпраця буде розширюватися.

Треба, щоб держава зробила цю систему прозорішою і зрозумілою, і я впевнений, що знайдеться багато закордонних партнерів, готових допомогти.

Під час нещодавнього обстрілу Києва постраждала галерея до Дальніх печер. Уже проведена експертна оцінка наслідків? Чи відомо, коли буде ремонт?

По кожному такому випадку порушується кримінальне провадження, фіксується обсяг завданої шкоди і готується матеріал для претензій до держави-агресора. 

В об'єктах такого типу дрібниць не буває. Наслідки зовнішньо незначних пошкоджень можуть бути набагато сильнішими, аніж просто вибиті вікна й обсипана штукатурка. Це ми зможемо сказати вже після завершення комплексної експертизи, зокрема оцінки стану несучих та дерев'яних конструкцій. На жаль, маємо констатувати, якщо стіна вкрилася тріщинами, то, значить, уже в ній відбулися якісь серйозні зрушення. Однак ступінь їх критичності мають визначити фахівці. За результатами експертиз буде ухвалене рішення щодо необхідності протиаварійних чи реставраційних робіт. Наразі ми працюємо саме над цим. Кожен у нашій команді усвідомлює: збереження Лаври – це не лише професійний обов'язок, а спільне покликання берегти місце сили історичної пам'яті та духовної опори нашої держави.

Єлизавета Жабська, «Главком»