Вшиті блохи або мікроголка, везли студенти та моряки: цікаві історії про джинси в СРСР

Культовими були вони й у СРСР, хоча їх тут почали виготовляти практично в останні роки існування комуністичної імперії. Головні міфи та цікаві факти про джинси у Радянському Союзі – розповість 24 Канал.

Що відомо про джинси в СРСР?

Їх забороняли, але так і не заборонили

Джинси у Радяському Союзі з'явилися у 50-х роках. Однак початком "джинсової лихоманки" вважають 1957 рік, коли у Москві відбувся міжнародний фестиваль молоді та студентів. Гостями заходу стали 34 тисячі осіб зі 131 країни світу. Але справжні американські джинси радянським людям лише показали, і ті поїхали назад за кордон. Пізніше, у 60-ті, молодь носитиме схожі на джинси парусинові штани під назвою "техаси". Мода на джинси в СРСР почала формуватися тільки ближче до 80-х.

Із джинсами тоталітарний режим усіляко боровся, оскільки вважав їх проявом "капіталістичної зарази". У тодішньої влади вони асоціювалися з Америкою та її класово чужими ідеалами. За їх носіння могли вигнати з вишу та навіть з роботи. Боролися також у школах – у джинсах не можна було прийти не те що на уроки, а й навіть на шкільні вечори. У вестибюлі стояв черговий учитель, який "завертав" усіх порушників: йди, мовляв, додому, переодягнися, пише "Історична правда".

Крім того, боротьбу із джинсами розгорнули у радянських медіа, де всіляко висміювали та принижували людей, що носять цей елемент одягу. Зокрема, популярні у СРСР сатиричні журнали "Крокодил" і "Перець" публікували їдкі карикатури, у яких зображували хлопців у джинсах як людей з усіми мислими та немислими гріхами.


Один із плакатів, який висміює носіння джинсів / Взято із соцмереж

Однак до кінця заборонити джинси радянська влада так і не змогла. Їх продовжували носити та купувати. Вони були не просто одягом, а стали символом заповітної свободи. Ти міг ходити в будь-чому, але якщо у твоєму гардеробі були фірмові джинси, отже і життя вдалося.

Ба більше, у 80-х почали випускати джинси на радянських заводах. Так у комуністичні імперії з'явилися "свої" джинси під марками "Тверь", "Орбіта", "Верея", "Салют", але їхня якість була, м'яко кажучи, не дуже. Шили їх не зі справжнього деніму, а зі щільної бавовни, що його імітує.


Джинси "Тверь" начебто виготовляли зі справжнього індійського деніму із застосуванням італійського обладнання / Фото взято із сайту "Собергер"

Чутки-страшилки про джинси

У 1970 – 1980-ті роки серед радянського населення ширилися історії, що іноземці продавали джинси, заражені сифілісом. Однак з медичного погляду це є абсолютним нонсенсом, пише Oboz.ua.

Згідно з іншою версією, західні спецслужби вшивали у джинси непомітний пакетик з блохами. І під час першого ж прання вони починали вистрибувати.

Також інсували чутки, що джинси викликають безпліддя або заражені різними хворобами. Ба більше, розповідали, що у джинсах начебто прихована мікроголка, яка може завдати шкоди здоров'ю.

Такі міфи швидко набували популярності у радянських школах і колективах. Адже окрім таких чуток, про небезпеку західних товарів переконувало на своїх лекціях Товариства "Знание". Так пропаганда намагалася утримати громадян від купівлі чужих для радянської людини товарів.

За продаж і розповсюдження джинсів можна було сісти надовго

Відповідно до статті 154 Кримінального кодексу УРСР, за продаж джинсів можна було отримати до 9 років вимушеного "відриву від виробництва": спочатку до 6 років з конфіскацією майна, а потім ще на 3 роки – висилка. А спійманих на місці злочину спекулянтів могло чекати покарання аж до 15 років в'язниці.

Найрезонанснішою стала історія Яна Рокотова та Владислава Файбішенка – організаторів великої та розгалуженої мережі скуповування та перепродажу валюти та дефіцитних товарів у СРСР. Завдяки зв'язкам зі співробітниками іноземних дипломатичних відомств, арабськими військовими та студентами вони змогли налагодити цілу підпільну імперію, яка торгувала зкорема джинсами. У 1960 році, після двох років ведення справ, вони разом зі своїм спільником Дмитром Яковлєвим були заарештовані та засуджені спочатку до 8 років ув'язнення, а потім їм узагалі призначили страту.

Levi's, Wrangler і Lee – справжня фірма

Шиком серед радянської молоді вважалося, як ти маєш джинси однією з трьох марок – Levi's, Wrangler або Lee. Їх заношували до дірок. Коли джинси протиралися в районі пахового шва, на них ставили латки: відрізали денім із нижнього краю штанин або жертвували задніми кишенями.

Нижче в ієрархії стояли західнонімецькі та італійські джинси, а ще нижче індійські Milton's і Avis, польські Odra та болгарські "Рила". Також були популярними Montana, які моряки начебто масово привозили з-за кордону. Щоправда, існує версія, що це були не іноземні джинси (подейкують, що з Німеччини), а їх шили радянські "цеховики".


Знамениті у СРСР джинси Montana / Фото взято із соцмереж

Cеред решти популярних бренді – Jordans, Super Perrys, Rifle, Riorda, Genesis, Ledex, Colorado.

Особливо модними були "терті" джинси

Основною відмінністю справжніх фірмових джинсів від брезентової підробки було те, що "вони мали тертися". Мати "терті" джинси вважали особливим шиком, і модники проводили цілі години, намагаючись створити на своїх улюблених штанах штучні потертості за допомогою червоної цегли. Крім того, колір джинсів мав бути саме синім, і ніяким іншим.

Джинси також було хорошими, як тканина максимально щільна – така, щоб джинси "стояли". А особливо цінними вважали ті штани, які обтягували тіло, як друга шкіра. Влізти в них можна було лише "з милом", а застебнути блискавку – лише лежачи на спині та втягнувши живіт.

Існувала й інша крайність. Оскільки свій розмір підібрати практично неможливо, часто доводилося купувати джинси на кілька розмірів більше. Але й тут був вихід: лягти на деякий час просто в обновці у ванну з гарячою водою та дочекатися, поки тканина "сяде".

Перевіряли джинси на якість у два етапи. Спершу дивилися, чи рівні шви, чи не стирчать нитки, чи точно на своїх місцях стоять заклепки. Далі терли розжованим сірником по джинсовій тканині – "справжній" денім мав пофарбувати деревину у синій. Але цей спосіб неправильний, адже так поводилася тканина тільки з неякісним дешевим барвником, який американські компанії не використовували.

Джинси в СРСР коштували дуже дорого

За справжні американські джинси у ті часи доводилося викласти від 200 до 300 рублів. Це при тому, що середня зарплата тоді становила 100 – 120 рублів.

Щоправда, продавали джинси й дешевше – за 120 рублів. Однак ті були дуже неякісно пошитими, хоча й мали європейське або азійське походження.

Отримати якісний товар за відносно помірні гроші могли студенти вишів, де вчилися іноземці. Останні, повертаючись з канікул, везли на продаж джинси. Збували їх, для надійності, тільки однокурсникам – по 80 рублів за пару. Якщо продаси п'ять пар – матимеш річну стипендію.

Попри таку ціну, джинси у Радянському Союзі користувалися небияким попитом. Тому не дивно, що ділки досить швидко навчилися підробляти фірмові джинси: брали імпортні брезентові штани, за допомогою барвника перефарбовували їх у традиційний колір індиго, нашивали лейбли та продавали. І товар у них, як правило, не залежувався.


Москва у 1970-х роках / Фото Всеволода Тарасевича

Не лише студенти: як ще привозили джинси в СРСР

Щасливи володарями джинсів були, зокрема ті, хто за обов'язком служби часто їздив за кордон – це моряки, актори, спортсмени. Щоправда, і вони були змушеними проходити митний огляд. І якщо ще на одну пару джинсів, куплених "для себе", влада дивилася крізь пальці, то три пари імпортних штанів у валізі однієї людини вже вважалис спекуляцією. Винахідливі матроси оминали цю заборону по-своєму: перед прибуттям у порт вони одягали на себе по п'ять джинсів одночасно, а зверху на додаток до всього натягували формені матроські штани. Дивно, але це спрацьовувало. Найчастіше саме так справжні фірмові джинси і потрапляли до СРСР.

Ще однак відома історія, коли у 1978 році знаменитий тренер збірної СРСР з гірськолижного спорту Тягачов намагався контрабандою провести через контроль в аеропорту нечувану на той час партію джинсів – цілих 200 штук. Мабуть, він припускав, що ніхто не доглядатиме коробки з-під гірськолижних черевиків. Проте "контрабанду" виявили, і проти керманича збірної було порушено кримінальну справу. Щоправда, до суду так і не дійшло, оскільки тренер мав впливоих друзів. Проте всю партію конфіскували.

Як джинси стали символом бунтарства та справжнім культом: дивіться відео 24 Каналу

в