Побачив – і в жар кинуло, – командир "Ахіллесу" пригадав перші дні захисту Києва в 2022

Про це в інтерв'ю 24 Каналу зазначив командир 429 окремої бригади безпілотних систем "Ахіллес" і Герой України Юрій Федоренко, пригадавши перші дні повномасштабного вторгнення Росії та як формувався один з батальйонів ТрО Києва.

Ранок 24 лютого: створення штабу, отримання зброї

Ще до початку широкомасштабної війни Юрій Федоренко у 2022 році підписав контракт з теробороною, почав відвідувати навчання, тоді розгорталися полігони. Напередодні вторгнення під час засідання Київської міськради оцінювались ризики, тоді обговорювали, що загроза може бути більш суттєвою, ніж ескалація на Сході. Але, як пригадує Федоренко, тоді вказівки на те, що може відбутися широкомасштабна війна – не пролунало.

Він розповів, що після наради повернувся додому о 01:00. Ліг спати й о 05:00 йому зателефонував батько і сказав, що почалась велика війна. В мить, коли він з ним розмовляв, над будинком пролетіла ракета.

Тоді я зателефонував міському голові Києва, запитав, які подальші дії. Я йому нагадав, що ми колись просили приміщення під тероборону, щоб розгорнути там пункт постійної дислокації батальйону. В мирний час ми його не могли отримати, тому що це об'єкт критичної інфраструктури. Тоді він сказав: "Все, що треба – забирайте",
– поділився Федоренко.

Згодом Федоренко зателефонував своєму колезі Олесю Маляревичу, той сказав, що збирає рюкзак, вони домовились зустрітися в певному місці. Того дня вони отримали бажане приміщення у Дніпровському районі Києва, створили там осередок 128 батальйону 111 бригади ТрО. Згодом з'явилась можливість отримати зброю.

Він пригадує, що поїхав на склади, забрав звідти автомати, боєприпаси, декілька гранатометів. Люди з цивільних сфер почали приносити на локацію хто що мав, зокрема радіостанції, побутові речі. Комплектацію 128 батальйону почали з 11:00. В цей час утворилась 4 рота 128 батальйону, яку в подальшому Федоренко очолив. До 19:00 формування вже укомплектувалося.

Зброю видали орієнтовно о 22:00. Ми вишикували людей, дали команду спорядити магазини і 90% з тих, хто там був, не тим боком почали вставляти патрони. В нас тільки 5% з особового складу хоч колись були долучені до військової служби, хтось ще за часів СРСР, хтось був в АТО,
– розповів Федоренко.

Він підкреслив, що всі інші чоловіки ніколи в житті не тримали в руках зброю. Каже, що це тоді його вразило. Він поділився, що демобілізувався після поранення у 2015 році, проходив службу в спецпідрозділі Нацгвардії, де всі були навчені та знали як треба було воювати.

"В ту мить я це побачив і мене в жар кинуло. Подумав, хай би ми хоч 5 хвилин протримались на полі бою. Всю ніч ми ознайомлювали людей зі зброєю, її характеристиками, як споряджати магазин, тобто базові знання", – озвучив Федоренко.

Перший виїзд на завдання і несподіванка дорогою

25 лютого о 5:00 його викликав заступник командира 128 батальйону, сказав, що треба їхати на Оболонь посилювати той напрямок. Там вже була активність, були загрози, що противник може піти у прорив. Федоренко швидко пошикував роту, каже, що тоді добровольці були одягнені поспіхом, хто у чому вийшов з дому: в джинсах, літніх кросівках.

"Ми сіли в муніципальний автобус, проїхали Оболонь і я запитав, куди ми їдемо. Виявилося, що поки ми прямували на Оболонь, ситуація змінилася, нас закинули на летовище "Чайка" з ціллю недопущення висадки ворожого десанту. Був елемент удачі, що ця категорія людей, яка ніколи в житті не була долучена до військової справи, стала до оборони летовища. А ті, хто мали військовий досвід – брали участь в операціях з зупинки просування противника", – зазначив Федоренко.

Тоді Олесь Маляревич зателефонував своїм друзям з "Епіцентру", пояснив, що добровольці замерзають, бо прийшли в легкому одязі, збиралися нашвидкуруч, але ж надворі стояла зима. Федоренко розповів, що тоді для них відкрили супермаркет, де вони взяли собі теплий одяг. Згодом вдалося організувати харчування.

Неподалік проживав один чоловік, він дізнався, що зайшла тероборона і його дружина почала готувати борщ великими каструлями. Зараз він командир батальйону ППО у складі 429 бригади "Ахіллес". Пройшов з нами всю війну,
– наголосив Федоренко.

Після завершення київської операції угруповання перекинули на Схід у смугу відповідальності 92 штурмової бригади на Харківщині. Саме там почав утворюватися підрозділ "Ахіллес" з безпілотним складником. Добровольці вступили у жорсткі бої, це був травень 2022 року.

Противник намагався прорвали лінію боєзіткнення і гатив артилерією зранку до ночі. Саме БпЛА, як підсумував Федоренко, дали тоді можливість забезпечити живучість особового складу, бо була змога бачити ворога, з'явились "очі" у вигляді дронів.

Оборона Києва: що було найважчим?

• Коли Росія здійснила повномасштабне вторгнення, на той період обороною столиці опікувався Олександр Сирський. Він розповів, що одним з найскладніших етапів стали бої біля села Мощун у Бучанському районі. Вночі російська армія мала намір переправити батальйон бійців, зосередила піхоту та майже 20 бойових машин. Він пригадав, що було зведено 5 переправ через Ірпінь. Росіяни хотіли подолати річку і почати бойові дії у вказаному селі. Тоді ключовим завдання було зруйнувати понтонні переправи.
• Одну з ключових ролей в обороні Києва відіграла територіальна оборона. Екскомандувач Сил ТрО генерал-майор Анатолій Баргилевич пригадав, як його відправили в район Гостомельського мосту. На той час треба було швидко організовувати оборонні позиції. Він відзначив активну участь цивільних, які допомагали, чим могли. Провести необхідні роботи втигли за одну ніч. Каже, що тоді утримували позиції і росіяни не перейшли річку Ірпінь, як наслідок – не дісталися Києва.